12.Екзистенціальний вимір людського буття

Екзистенціалізм-це філософська течія XX ст. На перший план висувається абсолютна унікальність людського існування, яка не може бути виражена за допомогою понять. Вже саме слово "екзистенціалізм" (від латин. екзистенція - людське існування) містить в собі програму замінити класичну "філософію сутностей "філософією" людського існування". Екзистенційна філософія реалізує себе як «онтологічний поворот» у філософії. Формування екзистенційного способу мислення пов'язане з творчістю датськ. філософа К'еркегора, який асоціює зміст слова "екзистенція" зі специфічно людським способом існування. Виникнення та поширення Е. пов'язане з іменами М.Хайдеггера, К. Ясперса Ж. - П. Сартра, А Камю, Г. Марселя, М. Мерло-Понті та С. де Бовуар. До попередників екзистенціалізму традиційно відносять таких мислителів як: фр.Блез Паскаль, дан. філософ С. К'єркегор, нім. Фрідріх Ніцше, російські філософи М Бердяєв і Л. Шестов, рос. письменник Ф. Достоєвський. В основі екзистенціалізму лежить відчуття принципової несамостійності людини, залежності її від чогось іншого. На відміну від класичної філософії представники екзистенціалізму висувають на перший план не стільки вчення про належне буття, скільки вчення про реально існуюче буття в даний момент і в даному місці (суще). Основною проблемою тут є визначення місця екзистенції в загальній структурі сущого. Та модель людини, яка є характерною для екзистенціалізму - це людина, що знаходиться в пограничній ситуації - ситуації на грані життя і смерті, у стані страху, відчаю та страждання.Саме в стані страху, на думку екзистенціалістів, людині відкривається та прірва, на краю якої людина усвідомлює, що не існує спокою, що залишився ще ризик рішення. Це й є справжнє існування, яке витримати набагато важче, ніж повсякденне існування в межах установленого порядку. Гайдеггер висуває більш пасивну точку зору: прийняття конечності людського життя дозволить мовчки узгодити будь-яке життя із світом. Натомість Сартр дедалі настійніше відстоює активну політичну діяльність.

У наш час екзистенціалізм є найбільш впливовим напрямком гуманістичної думки, поширеним у всьому світі. Провідними представниками цієї духовної течії є:Мартін Хайдеггер, Альбер Камю, Габріель Марсель (1889-1973), Моріс Мерло-Понті (1908-1961) та ін. Екзистенціалізм є філософським вираженням глибоких потрясінь, які спіткали західну цивілізацію в XX ст. Його прибічники вважають, що катастрофічні події новітньої історії оголили нестійкість, слабкість, кінцевість будь-якого людського існування. Самим глибинним знанням про природу людини екзистенціалізм визнає усвідомленість нею власної смертності й недосконалості.

13.Філософський зміст психоаналітичної антропології

Антропологія як філ. вчення відповідає на питання про природу та сутність людини; протиставляє знання про різноманітні сторони людського буття в їх цілісному осягненні. Свої ідеї філософська антропологія розробляє також в полеміці з сучасними формами гносеологізму. Філ. А. як окремий напрям філософії виникла в 20 -ті роки ХХ ст., майже одночасно з екзистенціалізмом. Засновн. та представн.: М. Шелер, Г. Плеснер, А. Гелен. Психоаналіз - течія в психології та філософії, що виникла на межі ХІХ і ХХ ст. Її виникнення та поширення пов'язано з іменем Зиґмунда Фрейда (1856-1939 р.р.). Нинішнього вигляду психоаналіз набув завдяки ідеям та зусиллям його учнів та послідовників - К.Г.Юнга, А.Адлера, К.Хорні, С.Гроффа, Г.Маркузе, Е.Фромма. Психоаналіз-це вчення про позасвідоме та його роль в житті людини. Несвідоме або підсвідомість тут - це все те, що лежить за межами нашої свідомості, хоча належить до сфери психіки. Фрейд не був першим дослідником сфери несвідомого. Переорієнтація в європейській культурі на дослідження несвідомого багато в чому завдячує творчості Шопенгауера та Ніцше з їх вченнями про волю як первинну реальність.

З.Фрейд відстоював думку про те, що поведінку дорослої людини багато в чому визначають переживання дитячого віку, які були "забуті" та витіснені зі свідомості. Вони продовжують існувати в підсвідомості та зумовлюють страждання людини, розростаючись іноді до значних психічних порушень. Кожна доросла людина носить у собі багато комплексів, страхів, забобон, котрі іноді проявляються в вигляді дивацтв, а часом набувають антисоціального характеру.