- •1. Своєрідність і сучасне тлумачення предмету філософії.
- •2.Співвідношення раціонального і ірраціонального в філософії
- •3.Символічні та метафоричні смисли філософії
- •4.Духовно-практична інтенція філософії
- •5.Критичний раціоналізм, як філософський напрям
- •6.Феноменологія як противага «психологізмові» і альтернатива «натуралізмові»
- •7.Критичність в онтології: від критичної філософії Канта до критичної онтології Гартмана
- •8.Структуралізм та оновлена метафізика
- •9.Критичність посмодерну
- •10Людина як предмет філософської рефлексії
- •11.Марксистське та неомарксистське осмислення людського буття
- •12.Екзистенціальний вимір людського буття
- •13.Філософський зміст психоаналітичної антропології
- •14.Уявлення про сутність людини у постмодерністській філософії
- •15.Феномен соціального
- •16.Соціальний процес та його детермінанти
- •17.Соціальний антагонізм та «аномія»
- •18.Основні парадигми суспільного розвитку
- •19.Ідеологія і соціальна дійсність
- •20.Філософія як акт самопізнання та самовідтворення
- •21.Сутність комунікативного повороту в сучасній філософії
- •22.Дискурс як філософське явище
- •23.Теорія комунікативної дії
- •24.Смисловий горизонт класичних визначень культури
- •25.Сучасні цивілізаційні парадигми
- •26.Культура міжособистісних стосунків: сутність та особливості розвитку
- •27.Масова культура, її основні функції
- •28.Проблема співвідношення філософії та науки
- •29.Наука в системі техногенної цивілізації.
- •30.Проблема цінностей в науковому пізнанні. Поняття етосу науки.
- •31.Категоріальні засади наукової картини світу
- •32.Ідеали і норми наукового дослідження
- •33.Структура і методи емпіричного і теоретичного дослідження
- •34.Наукові революції та зміна історичних типів наукової раціональності
- •35.Загальнонаукові методологічні принципи як вимоги до наукової теорії
- •36.Поняття системності та комплексності досліджень
- •37.Синергетика як загальнонаукова методологія дослідження
- •38.Міждисциплінарний і трансцисциплінарний вимір методології
- •39.Особливості гуманітарного знання і пізнання
- •40.Методологічна програма герменевтики
- •41.Методологічний потенціал феноменології
- •42.Соціальна теорія пізнання та соціальна епістемологія
- •43.Проблема методу в соціальному пізнанні
- •44.Соціальне прогнозування та соціальний конструктивізм
- •45.Комунікативна парадигма у соціальному пізнанні
- •46.Філософія історії її предмет основні функції
- •47.Співвідношення природного і соціального у суспільно-історичному процесі
- •48.Суб’єкт та рушійні сили історії
- •49. Витоки, сенс і спрямованість історичного процесу
- •50.Взаємообумовленість свободи, випадковості і необхідності у русі суспільства
- •51.Основні підходи до виміру історичного процесу
- •1.Своєрідність і сучасне тлумачення предмету філософії
45.Комунікативна парадигма у соціальному пізнанні
Ю. Габермас, автор теорії комунікативної дії, й К.-О. Апель, автор теорії комунікативного співтовариства творці нового критичного вчення про суспільство поняття комунікативної раціональності, що конституює суспільність. Якщо Ю. Габермас пішов шляхом обґрунтування теорії суспільства на універсальних принципах мовної практики, притаманних будь- якому історичному суспільству, то К.-О. Апель намагався відшукати трансцендентальне обґрунтування соціальних норм.
Згідно з Ю.Габермасом, принципова відміна комунікативної дії від усіх інших видів дій полягає в тому, що вона орієнтована не на успіх, а на пошук взаєморозуміння між різними соціальними суб’єктами. При цьому кожен із таких суб’єктів є носієм певної системи цінностей, які координуються соціальними механізмами духовної сфери суспільства. Якщо виникають ціннісні конфлікти, так яскраво описані у свій час ще М.Вебером, то вони є конфліктами між цінностями етичної, естетичної і релігійної сфер, і складають невід’ємну частину суспільного життя, формуючи зміст ідентичності.
Засадничим для людського буття запропоновано розглядати феномен комунікації, що визнається останнім підґрунтям свідомості, пізнання і суспільного буття. Причиною сучасної духовної кризи є стратегічно орієнтований науково-технічний тип поведінки людини. Оновлення людського життя відбувається під впливом раціональної комунікації, зорієнтованої на досягнення взаєморозуміння між людьми.
Аналіз духовної ситуації, що склалася в сучасному, зокрема Західному, світі спонукає до думки, що місце людини в ньому стає щоразу невизначеним та суперечливим. Особливо видно це в контексті різноманітних кризових явищ. Передусім необхідно назвати глобальні проблеми людства (екологічну, демографічну тощо) та різні конфлікти (на етнічному, релігійному чи національному ґрунті). Апогеєм кризових процесів була Друга світова війна. Загалом, можна сказати, що Західна цивілізація зазнала глобальної кризи світовідношення, яка торкнулася всіх сфер людського життя і проявляється у відносинах людини зі самою собою, іншими людьми, природою та суспільством.
Зміна парадигми відбулась також і в соціальній теорії, в якій постала проблема побудови нового бачення суспільства з урахуванням комунікативного повороту в філософії. Дослідження такої проблематики здійснює Ю. Габермас шляхом переусвідомлення головних положень класичної соціальної теорії, насамперед західної соціології кінця ХІХ—початку XX ст., шукаючи також в історії соціальних ідей закономірності руху до зміни парадигми, сутність якої полягає в переході від соціальної теорії, що виходить із концепції дії (насамперед цілераціональної) до теорії суспільства, узасадниченої комунікацією". У межах зміни парадигми в соціальній теорії "місце суспільної інтеграції засобами вірувань заступає інтеграція, яка забезпечується механізмами мовленнєвої взаємодії. Індивідуалізація та зростаюча автономія суб'єкта пояснюється також тим, що формування ідентичності суб'єкта стає результатом комунікативної діяльності" . Засадничими в соціальній сфері визнають інтерсуб'єктивно комунікативні структури, а мова, мовленнєва діяльність, постає головним джерелом суспільної інтеграції.
Світовідношення людини є мовно, а точніше комунікативно, детермінованим, що змушує нас визнати проблему інтерсуб'єктивності як засадничої в контексті запропонованої комунікативною філософією зміни світоглядних орієнтирів. Такий висновок має дуже вагоме значення для вирішення завдань, що стоять перед комунікативною філософією. Передусім основою людського буття визнають не абстрактну позалюдську реальність з ідеалом пошуку об'єктивної істини, а комунікативну діяльність людини, спрямованої на досягнення взаєморозуміння з іншими людьми та навколишнім світом. Саме раціональна аргументація в дискурсі стає для комунікативної філософії критерієм істинності (справедливості, щирості). В цьому контексті "дискурсивно-теоретичний критерій розуму (формально чи процедурно) заступає онтологічні змістові (лад буття, світ ідей, Бог, природа) чи трансцендентальні (філософія свідомості) та монологічні концепти розуму традиційної філософії".