22.Дискурс як філософське явище

Дискурс – (постструктуралізм Фуко) – це соціально обумовлена організація системи мови і дії. Впливає на суспільний розвиток. Характеристика мовленевих ситуацій показує формування мовленевих структур. Габермас, дискурс – це ідеальна мовленева ситуація, в якій учасники мають рівні права на висловлювання. Основа соц.взаємодії – консенсус. Структура можливих соціальних дій (інструментальна, стратегічна, комунікативна). Відношення до інших людей як до засобів – соціальнадія. Інструментальна – локалізована межами об*єктивного світу (перетворення природи). Стратегічна дія – локалізована межами соціального світу.

Філософське звучання термін «дискурс» набув завдяки роботам Фуко. «Дискурсія» розуміється ним як складна сукупність мовних практик, що беруть участь у формуванні уявлень про той об'єкт, що вони припускають. «дискурсія» виявляється своєрідним інструментом пізнання.У дискурсії Фуко виявляє специфічну владу вимовляння, наділену силою щось стверджувати. Говорити-значить мати владу говорити. У цьому відношенні дискурс подібний всьому іншому у суспільстві-це такий самий об'єкт боротьби за владу. Багато в чому завдяки роботам Фуко, Альтюссера, Дерріди, Лакана фр. школа дискурсного аналізу відрізняється більшою філософською спрямованістю, увагою до ідеологічних, історичних, психоаналітичних аспектів дискурсу.

23.Теорія комунікативної дії

Комунікативна дія – ідеологема. Це ідеал. 2 форми: комунікативна дія відбувається в діалогічній формі і є пріоритетною у всіх формах взаємодії. В межах її дії, правила вимоги цієї взаємодії лише передбачаються; в мехаж дискурсу проблематизуються самі вимоги інтеракції. Потім – цілераціональність. Спрямування – розуміння постання людини, як діалогічного окреслення свого внутрішнього змісту; спілкування набуває чітко соц. Хар-ру.

Робота „Теорії комунікативної дії” Ю.Габермаса займає центральне місце в комунікативній філософії. Філософ виводить поняття комунікативної дії. Ціллю даного типу соціальної дії є вільна згода діячів для досягнення спільних цілей в певній ситуації. Вона відрізняється тим, що може включати в себе координацію зусиль учасників дії, спрямовану лише на те, щоб примусити інших сприяти досягненню своєї цілі, комунікативна дія передбачає досягнення взаєморозуміння між учасниками дії відносно всіх критеріїв раціональності, тобто фактично, цей тип дії передбачає координацію заради неї самої.

Сам Габермас визначає комунікативну дію як „таку форму соціальної інтеракції, в якій плани дії різних учасників дії координуються завдяки обміну мовними актами, а отже, використання мови орієнтує на досягнення розуміння”.

Комунікативна парадигма Лумана містить ряд принципових моментів. Зокрема, теза Лумана щодо емерджентності комунікації, в якій вчений підкреслює недоречність розгляду комунікації як вдалого чи невдалого переносу повідомлень та інформації. Луман вважає, що комунікація немає жодної цілі, вона просто існує.

Узагальнюючи, варто зазначити про переваги застосування концепції Ю. Габермаса в якості теоретичних засад вивчення комунікативних особливостей політичної реклами. Сформюльоване і розроблене німецьким вченим поняття „комунікативної дії” та „комунікативної раціональності” дають можливість досліджувати не тільки відношення окремого суб'єкту до чогось в об'єктивному світі, що можна уявити і чим можна маніпулювати, а й інтерсуб'єктивний зв'язок, який встановлюють суб'єкти, які володіють мовною компетенцією та коптетентністю дії, домовляючись один з одним.