- •1. Своєрідність і сучасне тлумачення предмету філософії.
- •2.Співвідношення раціонального і ірраціонального в філософії
- •3.Символічні та метафоричні смисли філософії
- •4.Духовно-практична інтенція філософії
- •5.Критичний раціоналізм, як філософський напрям
- •6.Феноменологія як противага «психологізмові» і альтернатива «натуралізмові»
- •7.Критичність в онтології: від критичної філософії Канта до критичної онтології Гартмана
- •8.Структуралізм та оновлена метафізика
- •9.Критичність посмодерну
- •10Людина як предмет філософської рефлексії
- •11.Марксистське та неомарксистське осмислення людського буття
- •12.Екзистенціальний вимір людського буття
- •13.Філософський зміст психоаналітичної антропології
- •14.Уявлення про сутність людини у постмодерністській філософії
- •15.Феномен соціального
- •16.Соціальний процес та його детермінанти
- •17.Соціальний антагонізм та «аномія»
- •18.Основні парадигми суспільного розвитку
- •19.Ідеологія і соціальна дійсність
- •20.Філософія як акт самопізнання та самовідтворення
- •21.Сутність комунікативного повороту в сучасній філософії
- •22.Дискурс як філософське явище
- •23.Теорія комунікативної дії
- •24.Смисловий горизонт класичних визначень культури
- •25.Сучасні цивілізаційні парадигми
- •26.Культура міжособистісних стосунків: сутність та особливості розвитку
- •27.Масова культура, її основні функції
- •28.Проблема співвідношення філософії та науки
- •29.Наука в системі техногенної цивілізації.
- •30.Проблема цінностей в науковому пізнанні. Поняття етосу науки.
- •31.Категоріальні засади наукової картини світу
- •32.Ідеали і норми наукового дослідження
- •33.Структура і методи емпіричного і теоретичного дослідження
- •34.Наукові революції та зміна історичних типів наукової раціональності
- •35.Загальнонаукові методологічні принципи як вимоги до наукової теорії
- •36.Поняття системності та комплексності досліджень
- •37.Синергетика як загальнонаукова методологія дослідження
- •38.Міждисциплінарний і трансцисциплінарний вимір методології
- •39.Особливості гуманітарного знання і пізнання
- •40.Методологічна програма герменевтики
- •41.Методологічний потенціал феноменології
- •42.Соціальна теорія пізнання та соціальна епістемологія
- •43.Проблема методу в соціальному пізнанні
- •44.Соціальне прогнозування та соціальний конструктивізм
- •45.Комунікативна парадигма у соціальному пізнанні
- •46.Філософія історії її предмет основні функції
- •47.Співвідношення природного і соціального у суспільно-історичному процесі
- •48.Суб’єкт та рушійні сили історії
- •49. Витоки, сенс і спрямованість історичного процесу
- •50.Взаємообумовленість свободи, випадковості і необхідності у русі суспільства
- •51.Основні підходи до виміру історичного процесу
- •1.Своєрідність і сучасне тлумачення предмету філософії
14.Уявлення про сутність людини у постмодерністській філософії
Постмодерні́зм— продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем — світоглядно-філософських, економічних, політичних. Як філософська категорія, термін «постмодернізм» отримав розповсюдження завдяки філософам Ж. Дерріди,Ж. Батая,М. Фукоі особливо кн.. фр. філософаЖ.-Ф. Ліотара«Стан Постмодерну».
Постмодерністи, втратили ідеологічні ілюзії, вважаючи, що людина позбавлена змоги не лише змінити світ, а й осягнути, систематизувати його,тобто подія завжди випереджає теорію. Прогрес визнається ними лише ілюзією, з'являється відчуття вичерпності історії, естетики, мистецтва. Реальним вважається варіювання та співіснування усіх (і найдавніших, і новітніх) форм буття.
М.Фуко ХХст. Втратило свою суб*єктивність. Смертність людини. Після смерті людини залишається мова, мовлення, практика, виробничі процеси. Самодостатні процеси. Бодріар – сучасна людина характеризується практичною байдужістю. Характерне для суспільства споживання. Індивідуальність – п. ХХст. «приватність». Фуко – критика постмодернізму. Культурне самозваблення, індивідуальної неповторності. ХХст. – прибрали виробничу частину. Гедонізм, нарцисизм – характеристика ХХст. Суспільство споживання. Ціннісне, що впроваджено в ринкову культуру. Крістіа – полілог-плюралізм раціональності. Кожен має свій досвід, практику мовлення. Класичне трактування людини- тоталізність, цілізність. Монада – Лейбніц. Різнебачення людини: Паскаль, Кант, Гайдегер – людина сторож ніщо і пастух буття, С.Кримський – суч.укр.філос. (стоячи обличчям до Бога людина відчуває холод небуття, з різниці температур народжується історія) – екзистенціальна філософія. Отто Бельнот – принцип відкритого питання. Будь-яка сутність, виявленнялюдини може визначати її існування.
15.Феномен соціального
Особливість-людина як і тварина-біологічнв істота, але ще й соціальна.Живе в сусп..,яке й твориться нею. Людина, на відміну від тварини, намагається осягнути свою природу, сенс свого буття, має власні цінності які визначають її діяльність. Д-сть-це свідоме перетворення діяльності людини. Спілкув.-своєрідний процес пізнання. Платон(сусп..-це об’єднання людей для задоволення своїх потреб та засіб реалізації потреби людей одне в одному.)
Висновки Етимологічно слова "суспільний" і "соціальний" є однаковими. За великим рахунком, "суспільний" це є переклад на українську мову латинського слова "соціальний". Однак практика їх використання в соціологічній науці призвела до певного розділення цих понять, що було пов’язано з розвитком соціології та вдосконалення її понятійно-категоріального апарату. Термін "суспільний" появився в науці набагато раніше слова "соціальний" та в основному відносився до області філософських знань про людину і суспільство. Термін "соціальне" з'являється пізніше, коли виникає соціологічна наука. На той час дослідники дійшли розуміння, що суспільство не тільки феномен буття, елемент Всесвіту, а й специфічний об’єкт наукового пошуку, складна, самоорганізовуча система. Розглядаючи людину як головний складовий елемент будь-якого суспільства, науковці підмітили, що на людину в ньому діють певні механізми (соціалізація, адаптація), які обумовлюються його сутнісними властивостями. Говорячи, "соціальний", мається на увазі, що в суспільстві відбувається певна взаємодія окремої людини і всього соціуму, а не просто існування людини, її "буття". У деяких сучасних галузевих соціологічних напрямках та державній сфері набуває поширення ще одне значення слова "соціальний". "Соціальний" означає такий, що захищає людину (соціальний захист, соціальна підтримка). Цей підхід практично не має відношення до визначення між термінами принципової різниці, але певною мірою відображає процеси взаємовідносин людини і суспільства (соціуму).