39.Особливості гуманітарного знання і пізнання

гуманітарне-суб’єктом пізнання –людина як особа що має особистісно-ціннісні характеристики, головн. принцип-розуміння (людських інтенцій+особливостей історичної епохи)Гум. знання не є настільки точним як математичне чи природниче знання.

До гуманітарних наук відносимо науки, об’єктом яких є окремі види людської діяльності література, мистецтво, етика, естетика, культурологія, і які покликані розвивати цінності людини.

Головні проблеми гуманітарного знання (властиві також і філософії) – пізнавальне і ціннісне відношення людини до світу; духовний досвід людини в осягненні смислу життя; проблеми життя і смерті, свободи і необхідності. Філософське і гуманітарне знання співвідносяться як універсально-всезагальне і спеціально-конкретне знання про людину, її культуру і світ.“Гуманітарна наука” (“наука про дух”) (19 ст). Термін здобуває право на існування передусім завдяки Джону Стюарту Міллю, який (у праці “Логіка”) окреслює можливість, яку несе застосування індуктивної логіки в царині ”моральних наук”, мета – показати, що в основі усіх всіх пізнавальних наук лежить індуктивний метод. Дільтей: проти причинно-наслідкових моделей свідомості, абстрактних побудов, з яких виключена людина, прагнув осмислити людину як цілісність. Вціому ідеї геменевити і феноменології стали важливм філософським фундаментом для становлення методології гуманітарного знання.

В ХХ ст. ровиток методології гуманітарного знання відбувається в різноманітних напрямках. На Заході розробляються структуралістский постструктуралістский, деконструктивістский підходи, в вітчизняній філософії науки проблеми досліджуються в традиційній суб’еєкт-об’єктній парадигмі. В ХХ веке про ці проблеми серьйозно розмірковув М.М.Бахтін. Найбільш плідна його ідея – посбудова вченея про пізнання не уособленно від людини, а на основі довіри до цілосного суб’екту. Його міркування про філософські основи гум.знання: критерій в ньому не точність пізнання, а глибина проникнення, пізнання в ньому спрямоване на індивідуальне.

40.Методологічна програма герменевтики

Герменевтика-мистецтво розуміння текстів(пізнання світу через пізнання тектів) Гермен. є допоміжною дисципліною гуманітарних (і насамперед історичних) наук, які займаються писемними пам'ятками. У XX ст. набуває ширшого значення як метод, теорія чи філософія будь-якої інтерпретації. М. Гайдеґґер онтологізував герменевтику: з мистецтва тлумачення, з методу інтерпретації історичних текстів(Ф. Шлейєрмахер, В. Дільтей,) герменевтика стає «здійсненням буття». Підтримує цю тенденцію учень Ганс-Георг Гадамер. Саме він став основоположником філософської герменевтики, вихідним пунктом якої є онтологічний характер герменевтичного кола(значення слова визначається реченням, частиною якого воно є, тим не менше, речення може бути зрозуміле лише через слова, які його складають.)

У Ф.Шлейєрмахера герменевтика - мистецтво розуміння чужої індивідуальності. Осн завд герменевтичного методу — зрозуміти автора і його текст краще, ніж BІH сам розумів себе і своє творіння. Предметом герменев¬тики - насамперед вираз, а не зміст, тому що саме вираз є втілення індивідуальності.

В. Дільтей розгляд герменевтику як методологічну осн гуманітарн знання. Те, що людина знаходить в іншому, вона знаходить в самій собі як переживання; те, що вона сама переживає — може знайти в іншому через розуміння. Розуміння -саморозуміння, оскільки в прояві чужої індивідуальності не може бути нічого такого, чого б не було в індивіда, який пізнає.

Німецький філософ Г. Гадамер розробляє в герменевтиці онтолігчний бік. Герменевтика -філософія розуміння. Предмет розуміння – не смисл, вкладений в текст автором, а той предметний зміст з осмисленням якого пов’язаний даний текст. Герменевтика – філософія тлумачення: від тлумачення текстів до тлумачення людського буття, знання про світ і буття в ньому.

Фр.філософ П.Рікьор – гносеологічний бік. Будь-яке розуміння опосередковане знаками і символами. Символ – це будь-яка структура значень, де один смисл є прямим, первинним, а інший – непрямим, побічним, вторинним, який можна сприйняти лише опосередковано, через первинний смисл.

Позитивні моменти: відтвор ідея цілісності культури, філософії, суспільства; дається метод аналізу культурних явищ; визначається поворот до загальнолюд цінностей.

ФГ протистоїть класичні теорії пізнання (чітке розрізнення суб’єкту і об’єкту, дотримання методу, який відхиляє будь-які почуття, емоції). Г. – повернення до Античності – пошук практичних основ пізнання.

Істина може бути не лише наукова і об’єктивна, є ще і практична істина нашого повсякденного життя (істина розуміння або герменевтична істина), яка уможливлює наше сприйняття світу. Гадамер виокремлює різновиди людського досвіду, які мають стосунок до справжньої істини: мистецький досвід, досвід гуманітарних наук (історичний досвід) і моральний досвід. Осягнення буттєвої істини і є головною метою Г.