- •1. Своєрідність і сучасне тлумачення предмету філософії.
- •2.Співвідношення раціонального і ірраціонального в філософії
- •3.Символічні та метафоричні смисли філософії
- •4.Духовно-практична інтенція філософії
- •5.Критичний раціоналізм, як філософський напрям
- •6.Феноменологія як противага «психологізмові» і альтернатива «натуралізмові»
- •7.Критичність в онтології: від критичної філософії Канта до критичної онтології Гартмана
- •8.Структуралізм та оновлена метафізика
- •9.Критичність посмодерну
- •10Людина як предмет філософської рефлексії
- •11.Марксистське та неомарксистське осмислення людського буття
- •12.Екзистенціальний вимір людського буття
- •13.Філософський зміст психоаналітичної антропології
- •14.Уявлення про сутність людини у постмодерністській філософії
- •15.Феномен соціального
- •16.Соціальний процес та його детермінанти
- •17.Соціальний антагонізм та «аномія»
- •18.Основні парадигми суспільного розвитку
- •19.Ідеологія і соціальна дійсність
- •20.Філософія як акт самопізнання та самовідтворення
- •21.Сутність комунікативного повороту в сучасній філософії
- •22.Дискурс як філософське явище
- •23.Теорія комунікативної дії
- •24.Смисловий горизонт класичних визначень культури
- •25.Сучасні цивілізаційні парадигми
- •26.Культура міжособистісних стосунків: сутність та особливості розвитку
- •27.Масова культура, її основні функції
- •28.Проблема співвідношення філософії та науки
- •29.Наука в системі техногенної цивілізації.
- •30.Проблема цінностей в науковому пізнанні. Поняття етосу науки.
- •31.Категоріальні засади наукової картини світу
- •32.Ідеали і норми наукового дослідження
- •33.Структура і методи емпіричного і теоретичного дослідження
- •34.Наукові революції та зміна історичних типів наукової раціональності
- •35.Загальнонаукові методологічні принципи як вимоги до наукової теорії
- •36.Поняття системності та комплексності досліджень
- •37.Синергетика як загальнонаукова методологія дослідження
- •38.Міждисциплінарний і трансцисциплінарний вимір методології
- •39.Особливості гуманітарного знання і пізнання
- •40.Методологічна програма герменевтики
- •41.Методологічний потенціал феноменології
- •42.Соціальна теорія пізнання та соціальна епістемологія
- •43.Проблема методу в соціальному пізнанні
- •44.Соціальне прогнозування та соціальний конструктивізм
- •45.Комунікативна парадигма у соціальному пізнанні
- •46.Філософія історії її предмет основні функції
- •47.Співвідношення природного і соціального у суспільно-історичному процесі
- •48.Суб’єкт та рушійні сили історії
- •49. Витоки, сенс і спрямованість історичного процесу
- •50.Взаємообумовленість свободи, випадковості і необхідності у русі суспільства
- •51.Основні підходи до виміру історичного процесу
- •1.Своєрідність і сучасне тлумачення предмету філософії
43.Проблема методу в соціальному пізнанні
В некласичній філософі. Конкуренція різних соціальних теорій. Наявність різних парадигм, які дають досліднику різний інструментарій: структуралізм (генетичний метод Бурд*є, Фуко), комунікативна парадигма (розглядає природу соціальності через соц.процеси. процедурна етика, комунікативна дія.), теорії постіндустріального суспільства (прогнозування суспільних систем).
Пізнання - процес цілеспрямованого, активного відображення дійсності в свідомості людини, зумовлений сусп. практикою людства. Це ідеальна духовна форма вивчення навколишнього світу. Методи:-теоретичний - виявлення системи узагальненого достовірного знання про той або інший фрагмент дійсності. Складає духовне, уявне відображення і відтворення навколишнього світу;- практичний - специфічно свідома, почуттєво-предметна діяльність. Практика - основа пізнання. Досвідний рівень пізнання виростає безпосередньо з практики, зберігаючи з нею найтісніший зв’язок, який виявляється в тому, що отримане таким шляхом знання є ніби безпосердньою діяльною моделлю об’єкта.
44.Соціальне прогнозування та соціальний конструктивізм
"Прогноз" в сучасному значенні слова - це не просто передбачення, а особливий вид його, який суттєво відрізняється від усіх інших видів високим ступенем обґрунтованості, об’єктивності. Прогнозування є процесом отримання знань про майбутнє на ґрунті спеціальних наукових методів. Соціальне прогнозування проводиться, як правило, на основі міждисциплінарних досліджень, в процесі інтеграції гуманітарного і технічного знання. До основних методів соціального прогнозування належать методи екстраполяції, метод історичної аналогії, комп'ютерного моделювання, метод побудови сценарію майбутнього і методи експертних оцінок. За своїми видами соціальні прогнози бувають пошуковими, нормативними, аналітичними і застерігаючими. Соціальний конструктивізм — соціологічна теорія пізнання, розвинена Пітером Бергером і Томасом Лукманом в їхній книзі «Соціальне конструювання реальності» (1966). (люди самі коструюють свою дійсність) Метою соціального конструктивізму є виявлення шляхів за допомогою яких індивідууми і групи людей беруть участь у створенні сприймається ними реальності. Ця теорія розглядає шляхи створення людьми соціальних феноменів, які інстітуціоналізіруются і перетворюються в традиції.
Проблема природи соціальності: соц.прогнозування чи соц.конструктивізм? Бурд*є: соціальний процес – це капітал, соц.поле чи габідус. Габідус – це система схем практики виробництва. (досвід, який людина отримує в процесі своєї соціальної активності, насичений практиками виробництва). Схема Бурд*є це структура соціальної реальності, показує прогнозованість. Чи соціальний процес – це сприйняття і оцінювання практики.
Соц.конструктивізм – соц.процес характеризує наявність знання як продукту домовленості людей. Суспільство конструює само себе. Досвід стає типом, набуває інституціональних норм. Основним методом соц.знання є ситуативна логіка. Заперечена Т.Адано (франкфуртська школа).