10Людина як предмет філософської рефлексії

Античний образ людини космоцентричний. У старод гр філософії людина розглядається як частина космосу – «мікрокосм». Людина поєднує в собі всі основні елементи космосу і складається з тіла і душі, які є двома аспектами єдиної реальності (Арістотель), або дві різнорідні субстанції (Платон). Середньовічний образ людини- теоцентричний: людина – образ і подоба Бога. Людина не вірить в себе, вона вірить у Бога. Людина є втіленням гріха. Епоха Відродження: людина, її тілесність, почуття усвідомлюються і змал як вища цінність; харак самостійністю, має безмежні творчі можливості. Бог переміщається на перефирію люд життя. Тепер людина вірить у себе. Для класичн нім філ характерним є уявлення про людину як про суб’єкт дух діяльності, що створ світ культури, є носієм загальн свідомості, духу, розуму.

Фейєрбах ставить у центр людину, розуміючи її насамперед як чуттєво-тілесну істоту.

Згідно з Ніцше, людина визначається грою життєвих сил і потягів, а не свідомістю і розумом.

В екзистенціалізмі гол увага приділ духовній активності та духовній витримці людини, яка виявила¬ся закинутою в ірраціональний (нерозумний) потік подій і глибоко розчарувалася в історії. Людина така, якою вона сама себе хоче бачити. Світ абсурдний, чужий, безглуздий. Людина одинока у своїх почуттях, вона знаход в пустоті за М. Хайдеггером, — основ¬ний смисл людського життя. Центром уваги філ антропології є сутнісна відмінність у способі існування людини і тварини. Марксисти розгляд людину як сусп істоту, яка є вищим ступенем роз живих організмів на землі, здатна виробляти знаряддя праці, використ їх, володіє мовою. Людина змін, перетвор на особистість задяки і в процесі праці.

Філософія досліджує людину із людини і в людині, досліджує її як таку, що належить царині духу, наука ж досліджує людину як таку, що належить царині природи, тобто поза людиною, як об’єкт. (Бердяєв) Людина розглядається в філософії системно, цілісно. На кожному етапі свого розвитку філософія акцентує увагу на певному колі проблем людини, виробляє своєрідну теоретичну модель людини і впроваджує специфічні принципи дослідження людини. Тому філософське питання про те, що таке людина, є питанням про її природу і сутність, про закономірності і механізми функціонування даних їй від природи і придбаних у культурній історії порівняно постійних структур і якостей, питання про характерні особливості і спрямованості її безперервної зміни й розвитку, про неповторну своєрідність її сучасного конкретно-історичного єства і буття». Евандро Агацці дуже слушно зауважив: якщо раніше тривалий час завданням філософії вважали доведення існування бога, то в нашу дегуманізовану епоху основне її завдання - доведення існування людини.

11.Марксистське та неомарксистське осмислення людського буття

Філософські погляди Маркса сформувалися під впливом ідей Гегеля і Фейєрбаха. Філософією марксизму є матеріалізм.Маркс зробив спробу матеріалістичного тлумачення людини не як природної, а як практичної і, отже, культурно-історичної істоти. Взявши працю за основу відношення людини і світу, він відкрив нові перспективи для матеріалістичного витлумачення проблем історії та культури, особи і свободи, практичної діяльності й пізнання. Згідно з Марксом, життя суспільства ґрунтується на матеріальному виробництві, яке включає продуктивні сили (знаряддя праці, кваліфікація робітника) і виробничі відносини (спосіб організації праці, який визначається формами власності на знаряддя виробництва). Історичний розвиток суспільства зумовлений розвитком продуктивних сил (техніки), що призводять до зміни виробничих відносин. Прихильники неомарксистської теорії не розглядають суспільство крізь призму класової боротьби, експлуататорами вважають країни, добробут яких базується на капіталістичній глобальній економіці, що є способом новітнього пригноблення народів.

Маркс, Ніцше, Фройд – ХІХст. Філософський дискурс. Марксизм – запозичує ідею Феєрбаха, людина розглядається як конкретна істота з своїм досвідом, відношенням. Людина – природна людська істота – родова істота за Марксом. Може поставати всезагальною, вільною, тобто універсальність людини. Ця універсальність розкривається через розуміння людини як суспільної істоти. Риси людин: праця, мова, спілкування. Перетворення природи – соціалізація, олюднення природи – практика. Це перетворення відрізняється в первісному і сучасному суспільстві. З*являється феномен відчудження. Людська праця спрямована на відтворення себе як біологічної істоти. Людина втрачає свою соціальну винятковість і відчуджується від себе як духовної істоти. Універсальність відчудження проявляється в капіталізму. Політична філософія, соціальна теорія Маркса. Неомарксизм, франкфуртська школа п.сер.ХХст. (Маркузе, комунікативна філософія). Проблема відчудження. Радянський марксизм, фрейдизм, постструктуралізм.