13. Поява та розвиток інтернет-журналістики.

На сучасному етапі розвитку суспільства мережу інтернет без перебільшення можна розглядати як один єдиний глобальний засіб масової інформації. Він дає змогу великій кількості мешканців планети отримувати миттєвий доступ до усіх джерел інформації.

Поява електронної версії газети «Chicago Tribune»у 1992 році. У кінці 1997 року мережа Інтернет об’єднала 160 тисяч глобальних мереж із 235 країн світу. Кількість інтернет-серверів досягла 19,5 мільйонів.

Історія розвитку інтернету в Україні бере відлік з осені 1990 р., коли було зареєстровано національний домен СРСР .su. Найближче за формою до сучасних Інтернет-видань був авторський проект росіянина Олександра Гагіна «Паравозов-News» (1996), з якого почався етап авторських проектів. Він тривав до входження в інтернет професійних ЗМІ, які спочатку обмежувалися розміщенням в інтернеті клонів друкованих видань. Початок інтернет-журналістики можна умовно віднести до травня 1998 року, коли почав діяти сайт інформаційного агенства Інтерфакс-Україна, але тільки у 2000 році з’явилися перші самостійні мережеві видання: «Корреспондент.net», «UA Today» .

16 квітня 2000 року було запущено сайт першого в Україні незалежного інтернет-видання, проекту Георгія Гонгадзе, – «Українська правда». Після її успіху, пік якого прийшовся на Помаранчеву революцію, почалася хвиля інвестицій в інформаійні інтернет-проекти. Після 2007 року в Україні стали говорити про соціальні мережі та блоґи як новий різновид ЗМІ.

Отже, інтернет-журналістика пройшла декілька стадій становлення:

1) етап авторських проектів;

2) етап мережевих ЗМІ;

3) етап комерціалізації інтернет-журналістики;

4) етап соціальних мереж.

Таким чином, інтернет значно швидше пройшов усі етапи становлення та виробив власні тенденції розвитку, ніж інші ЗМІ свого часу. Це сталося не в останню чергу і завдяки якраз появі самого інтернету як такого, оскільки він дав змогу в рази пришвидшити темп життя світу, а відтак і темпи розвитку будь-якої сфери діяльності і, зокрема, й інформаційної, яка повинна завжди бути на крок попереду.

14. Журналістика і тероризм.

Для професійного журналіста завжди існує складна дилема: встигнути зафіксувати жахливі, повні трагізму моменти, щоб донести їх до аудиторії «без купюр», чи кинутися самому на допомогу?

Серйозна моральна відповідальність за зріст насильства лежить на засобах масової інформації, що формують світогляд громадян. Як відзначають співробітники правоохоронних органів і спецслужб, представники ЗМІ все найчастіше серйозно ускладнюють їхню діяльність, спрямовану на попередження і припинення акцій тероризму. Оскільки будь-яка терористична акція є сенсацією, то в погоні за нею представники ЗМІ йдуть на все. Жорстко конкуруючи один з одним, вони ставлять під загрозу власні і чужі життя, а при реалізації зібраної інформації нерідко забувають про два важливих для суспільства принципа: „Кому вигідно?” і „Не нашкодь!”.

На жаль, в умовах всеосяжної комерціалізації часто беруть верх не цивільна позиція і професіоналізм, а бажання будь-яким шляхом підвищити тираж свого видання чи розширити телевізійну аудиторію. Нерідко журналісти, описуючи ту чи іншу терористичну акцію, вважають своїм боргом привести якнайбільше подробиць події і її технічних деталей. Небезпека подібної інформації стає очевидної, якщо глянути на ланцюжок зворотного зв'язку, що може замкнутися і перетворитися на порочне коло: акція - публікація - засвоєння й аналіз інформації терористами - нова акція - нова публікація, і так до нескінченності.

Професіоналізм у журналістиці припускає й уміння подавати інформацію так, щоб представити якомога більш повну картину світу, події взагалі. Неможна обмежуватися одним негативом, нагнітати пристрасті, доводячи суспільство до істерії; журналіст сам по собі не є стовідсотковим авторитетом для читача, глядача чи слухача. Він - лише посередник між фактом і аудиторією, людина, що професійно акумулює й узагальнює думки фахівців, експертів, безпосередніх учасників подій; журналіст не повинний робити за аудиторію остаточний висновок про причини і наслідки того чи іншого соціально значимого явища; його прерогатива - донести до аудиторії таку сукупність об'єктивних і достовірних фактів, щоб усвідомлений висновок кожна людина змогла зробити самостійно.

Фахівці з антитероризму вважають, що самим складним моментом у протидії тероризму є місце і роль ЗМІ під час захоплення заручників. Тероризм - форма пропаганди, що потребує реклами, щоб бути ефективною. Терористи бачать роль засобів масової інформації в поширенні їхніх заяв по усьому світу, як одну з головних форм для досягнення своїх цілей.

практичні дії ЗМІ, що можуть викликати проблеми в кризові моменти: інтенсивне висвітлення подій, що може обмежити чи позбавити уряд переваг у виборі дій по припиненню терористичного акту; перетворення журналістів в учасників інциденту і переговорів, політичний діалог з терористами чи заручниками, узурпація правової відповідальності уряду; повідомлення про плани спеціальних підрозділів, що беруть участь в операції по знешкодженню терористів.