19. На які запитання відповідають аналітичні жанри?

Информация призвана отвечать на вопросы: что? когда? где? А публицистика, вскрывающая причинно-следственные связи между явлениями, дающая им социально-политическую оценку, отвечает на вопросы: как? почему? с какой целью? Значит, в первом случае факт, событие – не только объект, но и цель, во втором – факты становятся еще и средством обоснования позиции журналиста, аргументами в цепи выстраиваемых им доказательств. Принцип «отделения фактов от мнений» исходит из того, что информация (факты), – это объективная картина жизни, и каждый волен сам судить о том, что происходит.

20. Сатирико-гумористичні жанри

Тривалий час у тлумаченні терміна “сатира” дотримувалися думки, що це група викривальних художніх та художньо-публіцистичних творів різних жанрів. Але в такому випадку до сатиричних важко віднести твори несатиричних жанрів, в яких використовуються прийоми іронії та сарказму. Адже сатира – це не тільки твори викривального характеру, а й спосіб відображення дійсності. Специфіка сатири полягає в тому, що, на відміну від інших жанрів, вона утверджує позитивні ідеали через викриття недоліків. Українська сатира збагатила літературу творами Остапа Вишні, В. Червенського, Л. Чернова, М. Білкуна, П. Глазового, В. Еллана-Блакитного, О. Ковіньки, Ю. Вухналя. Критиці нема чого виясняти своє ставлення до предмету сатири – вона покінчила з ним різні порахунки. Критика вже виступає не як самоціль, а тільки як засіб. Її основний пафос – викривання. У сучасній газетно-журнальній сатирі дослідники налічують щонайменше півтора десятка жанрів: сатирична замітка, репліка, фейлетон, памфлет, гумореска (гумористичне чи сатиричне оповідання, жанр), байка, пародія (пародійна хроніка), епіграма, усмішка, анекдот, сатиричний афоризм (фраза), а також комедія (кінокомедія), сатирична повість, сатиричний роман. Сатирична замітка – жанр настільки популярний в нашій пресі, наскільки і невивчений. Здебільшого, досліджуючи жанри сатири і гумору, про сатиричну замітку не згадують взагалі. У посібнику ж “Теорія і практика періодичної преси” (автор відповідного розділу М. С. Черепахов) взагалі отожнено сатиричну замітку з пародійною хронікою, яка друкується в “Літературній газеті” під рубрикою “Роги і копита”. З таким же успіхом пародію на репортаж можна вважати сатиричним репортажем. Сатирична замітка – це твір газетно-журнальної сатири, в якому стисло, в яскравій, дотепній формі повідомляється про негативний факт з метою його усунення. Призначення замітки взагалі – повідомлення факту чи фактів дійсності. Але сатирична замітка є засобом виявлення недоліків, однією з форм критики, викриття. Цій же меті служить факт і в інших сатиричних жанрах, наприклад у фейлетоні. Проте у фейлетоні, зокрема в белетризованому, факти виступають в узагальненому вигляді, як засіб типізації дійсності. Фейлетоніст, повідомляючи факти, створює навколо них певну громадську думку, яка схвалює позитивні дії персонажів, осуджує негативні. Починаючи роботу над сатиричною заміткою, автор повинен пам'ятати, що існує ряд способів опрацювання фактичного матеріалу, тобто власне написання творів цього жанру. Найбільш поширений з них – пародіювання твору іншого жанру, різновиду. Тут автор намагається якомога далі відійти від прямої констатації факту. Пародійна форма дає можливість широко використовувати іронію. На перший план висуваються незначні подробиці, найчастіше – вигадані. Другим за частотою вживання є продовження лінії міркувань негативного персонажу (зведення їх до абсурду). Використовуючи його, автор удавано переходить на позицію “героя”. Тут слід подбати про збереження почуття міри, не нагромаджувати непотрібні деталі, зайві домислені ситуаціії. Сам же прийом надзвичайно ефективний, ба він передбачає наявність, крім негативного факту – цифри, факту-випадку тощо, документально зафіксованих слів кожного негативного персонажу. Помітну роль у вдалому застосуванні згаданих прийомів відіграє домисел. Але є сатиричні замітки, побудовані цілком на домислі або на поєднанні домислу з прямою констатацією фактів. Близький до розглянутого зараз і прийом, який полягає в широкому проведенні аналогій. Інколи автор не вдається ні до вигаданих ситуацій, ні до аналогій, ні до будь-яких інших способів надання фактові іронічного забарвлення. На допомогу йому приходить звичайне літературне оформлення фактів. Вживаючи слова емоційної оцінки, виділяючи суттєве за допомогою інших лінгвостилістичних засобів, найчастіше таких, що ґрунтуються на анатомії, трансформації фразеологізмів тощо – гуморист досягає потрібного результату. Фейлетон (фр. feilleton – аркуш) зародився наприкінці XVIII ст. у французькій революційній пресі. Спочатку це були невеликі публікації, друковані у вигляді додатка до видання на окремому аркуші. Згодом такого характеру твори перейшли на газетну сторінку. Ще на початку ХХ століття жанрові особливості таких публікацій не враховувались: фейлетоном вважали все, надруковане в газеті “підвалом”. Таким чином, фейлетон – сатиричний, художньо-публіцистичний жанр, який виявляє комічну суть негативних фактів і явищ дійсності. За найбільш поширеною класифікацією, фейлетони поділяють на документальн і проблемні. Будь-який фейлетон у тій чи іншій мірі базується на фактах дійсності, тим паче, кожен фейлетон повинен бути проблемним.

Методика роботи над фейлетоном у зв'язку із складністю його як жанру “подвійного підпорядкування” багато в чому відрізняється від методики роботи над творами інших жанрів преси. Найчастіше джерелом тем фейлетонів є редакційна пошта, власні спостереження сатирика. Звичайно, найбільш плідні такі пошуки фейлетоністів, в яких тематика виступів підказана самим життям, визначається задовго до самого виступу, а потім фейлетоність лише добирає факти. Застосовуючи той чи інший композиційний прийом, втілюючи той чи інший задум, порушуючи ту чи іншу проблему, журналість повинен пам'ятати про величезну відповідальність, яку він накладає на себе, взявшись за написання фейлетону, – жанру, що вимагає пильної уваги до кожного слова, до кожного факту. Памфлет (від гр. рот і phlego – все палю) – сатиричний, гостровикривальний твір, у якому розвінчуються суспільно небезпечні явища, розрахований на ідейне знищення об'єкту критики. Памфлет –ефективна зброя боротьби проти реакції, шкідливих антинаукових суспільних концепцій, ідеології і практики небажаних елементів. Неоціненний внесок у розвиток жанру зробили Іван Франко, Остап Вишня, Кость Котко, Ярослав Галан, Петро Козланюк, Федір Маківчук, Тарас Мигаль. У роботі над памфлетом дуже фажливо методологічно правильно висвітлювати події. Сатирично переконливі висновки – необхідний компонент твору. Але часто памфлетист сам висновків не формує, а лише підводить до них читача. Байка – сатиричний чи гумористичний твір повчального характеру з алегоричним вмістом. Персонажами байок, як правило, є фантастичні антропоморфні істоти, в діях і вчинках яких вгадується світ людей з їхніми стосунками, конфліктами тощо. Дослідники виділяють три різновиди байок: сюжетні байки, байки-мініатюри, байки у прозі. Перший різновид – це класична байка, характерна для творчості Г. Сковороди, Л. Боровиковського, Є. Гребінки, Л. Глібова. У сучасній пресі частіше використовуються два інші різновиди байки, оскільки традиційний різновид значною мірою себе вичерпав. Таким чином, сучасна преса, використовуючи жанр байки, здебільшого прозові його різновиди, за допомогою давньої алегоричної форми виступає проти різних негативних явищ у нашому житті. Гумореска – невеликий за обсягом художній твір, у якому розповідається про комічну пригоду чи рису характеру людини. За своїми виражальними засобами вона близька до жанру гумористичного чи сатиричного оповідання. Проте має і свої особливості. Твори цього жанру легкі, мобільні. Не мають жодної зайвої деталі, всі вчинки героїв не лише психологічно, але й сюжетно вмотивовані, сюжет – динамічний, смішний, оригінальний. Жанр гуморески зародився саме в українській журналістиці 20-30-х років у надрах традиційного для вітчизняної літератури жанру гумористичного оповідання. У той час в цьому оповіданні виступали такі відомі гумористи, як М. Зощенко, В. Чечвенський, Ю. Вухналь, К. Котко, С. Чмельов та інші. Видатний вклад у розвиток жанру вніс Остап Вишня. На відміну від гумористичного оповідання, основне завдання гуморески – не детальне змалювання образу персонажу, а відтворення (висміювання) якоїсь одної негативної риси його характеру. Тому характерною особливістю творів цього жанру є не різностороння характеристика персонажу, а висока сюжетно-ситуаційна напруга розповіді. Саме яскравий, динамічний сюжет і відсутність детальної характеристики персонажу – дві основні ознаки гуморески. Гумореску зараховують до суто художніх жанрів, у газеті вона набуває публіцистичності, яскраво вираженого громадянського пафосу. Це відбувається внаслідок швидкого реагування на різноманітні явища і події суспільного життя. Словом, це жанр бойовий, ефективний, який потребує від автора пильного, іронічного, погляду на життя, вміння знайти дотепні деталі, побудувати цікавий комічний сюжет, сконструювати сучасні негативні характеристики. Епіграма (від гр. epigramma – напис) – короткий, найчастіше у вигляді монострофи, сатиричний вірш, спрямований проте негативного суспільного явища чи конкретного носія недоліку. Для епіграми характерна гранична концентрація думки, стрімкий розвиток теми, несподівана кінцівка. Як бачимо, нашим сатирикам є чим озброїтися, щоби сміхом боротися проти всього віджилого, проти недоліків, які гальмують поступальний рух сучасного суспільства.

БЛОК ― ЖУРНАЛІСТСЬКИЙ ФАХ: ФОТОЖУРНАЛІСТИКА ТА АГЕНЦІЙНА ЖУРНАЛІСТИКА

• Специфіка жанрового поділу в фотожурналістиці.

Жанри фотожурналістики ведуть своє походження від:

а) від жанрів образотворчого мистецтва;

Живопис, у свою чергу, підрозділяється на монументальну і станкову, а остання - на станкову картину, пейзаж, портрет, натюрморт.

Графічне мистецтво має свої жанри - малюнок, плакат, карикатуру, книжкову ілюстрацію, промислову і оформлювальну графіку.

Фотомистецтво при своєму зародженні використовувало не тільки принципи відображення дійсності, століттями що складалися в образотворчому мистецтві, але і його жанри. Є у фотожурналістиці і свої "монументальні полотна" - розвороти в газетах і журналах, присвячені як соціальній тематиці, так і рекламно-розважальної. Є пейзажі, портрети, натюрморти.

б) від жанрів літератури;

У літературі як виді художньої творчості, виді діяльності, найближчому до журналістики, історично визначилися і існують такі жанри:

- розповідь, повість, роман (відносяться до епічного роду);

- драма, комедія, трагедія (відносяться до драматичного роду);

- поема, балада, елегія, ода, ліричний вірш (відносяться до ліричного роду).

в) від жанрів риторики і журналістики.

Але, якщо говорити про видову і родову суть фотожурналістики (не фотомистецтва!), вона, звичайно, ближча журналістиці. А в журналістиці є ще і такі жанри, як інформація, інформаційна замітка, репортаж, нарис, коментар, есе, фейлетон, памфлет. І зі всіма цими жанрами в прямому і безпосередньому зв'язку знаходиться фототворчість, фотожурналістика.

• Види репортажної фотографії.

Фоторепортаж - це оперативний, подієвий жанр зображальної фотожурналістики, що складається з серії 5-8 знімків на яких висвітлюється конкретна подія, яка відбувається у певному місці. Головна мета журналіста при створенні фоторепортажу - передати детальний опис ситуації за допомогою добірки фотознімків. Важливою характеристикою жанру є сюжетність. Фоторепортаж повинен розповідати історію зображальними засобами. Правильно створений матеріал викликає у глядача «ефект присутності». Фоторепортаж вважається найефективнішим жанром фотожурналістики. На думку П.Бичкова під фоторепортажем можна розуміти всю фотожурналістику.

Добірка фотознімків з однієї тематики не є фоторепортажем. Особливостями є документальність, наочність, емоційність та контекстуальність. Має бути чітка передача місця та часу зйомки, цілісність сприйняття ситуації. Щоб не втратити своєї актуальності фоторепортаж має бути оперативним. Для класичного фоторепортажу характерною є постановча зйомка. Завдання, які ставить перед собою журналіст при створенні письмового репортажу тотожні завданням при фоторепортажі, різняться тільки засоби.

Виділяють два види фоторепортажів:

• подієвий репортаж;

• зйомка нон-стоп.

Подієвий репортаж – висвітлює яку-небудь подію (офіційну зустріч, спортивні змагання, урочисту подію). Зйомка нон-стоп – фоторепортаж у якому відображаються події повсякденного життя.

• Основні параметри фотозйомки, 4.Композиційна побудова фотографії: http://uk.shram.kiev.ua/lib3/fun/how_photo.shtml

• Жанри фотографії та фотожурналістики: спільне та відмінне.

Жанри фотографії найбільш точно розкривають внутрішній світ фотохудожника. І в залежності від того, чим повна душа професіонала або любителя, в кінцевому підсумку глядач бачить відображення внутрішнього світу майстра.

Серед усього різноманіття сюжетів прийнято виділяти чотири основні групи предметів, відображених об’єктивом камери: людина, природа (жива і нежива), а також події. І, відповідно, існують такі жанри в фотографії: портрет, натюрморт, репортаж і пейзаж.

• Фотонарис: вимоги до жанру.

Фотонарис - жанр фотожурналістики, відмінний пильною увагою до людини, "обкреслюючий" основні етапи його долі, круг проблем, що встають перед ним. Нарис може створюватися про той або інший колектив, спільність людей, про проблеми перед ними що встають і ними що дозволяються, про подорожі, ними скоюваних. Звідси і різновиди фотонарису як жанру: портретний, проблемний і шляховий.

Це знак часу - постійна публікація подібних нарисів в різного роду виданнях. У радянські роки до чистильників взуття преса не сходила. Але історики журналістики відзначають, що так звана соціальна фотографія, соціальний нарис і фотонарис від бурхливої патетики радянських років останніми роками спікірував до постійного освітлення певних шарів суспільства, самого його "дна", кримінальних, асоціальних груп і осіб. Мотив скандалу, епатажу, насильства, "клубнички" в кращих (тобто гірших) традиціях буржуазної преси, які ще 10 років тому нещадно критикувалися, постійно присутній в найреспектабельніших, а тим більше - в "жовтих" виданнях. Це драма сьогоднішнього дня, сьогоднішнього фотонарису.

Альтернативою йому є тема життя вищих шарів пострадянського соціуму, політичної, фінансової, комерційно-художньої еліти. Останнє визначення відноситься не до народних артистів (багато хто з них виявився мало не на соціальному дні), а до нової генерації діячів піп - і шоу-бізнесу, різноманітних проявів масової культури. Основна частка портретних, нарисових, жанрових знімків, публікованих в сучасній російській пресі падає саме на ці шари суспільства. Відкриті і відкриваються "глянсові" журнали, основна функція яких - розповідь про відомих осіб і персон, так званих VIP (журнали "Профіль", "Караван історії" і ін.).

Виражаючи закінчену авторську думку, сюжет фотонарису завжди завершений на життєстверджуючій або драматичній ноті, ніж цей жанр зближується з творами літератури і мистецтва. Співвідношення факту і образу у віддзеркаленні реальності, використовування при цьому відповідних образотворчих засобів, особливо застосовне і до жанру репортажу, і до жанру нарису.

Для жанрів фоторепортажу і фотонарису характерна одна і та ж типологічна спільність - багатокадровий образотворчий ряд.

7. Група інформаційних жанрів в теорії фотожурналістики.

До інформаційних жанрів журналістики відносяться фотоінформації, фоторепортаж, фотоілюстрації:

Так, в основі фотоінформації лежить одиничний факт, повідомлення про який покликане лише показати глядачу і читачеві, де, коли, і з якими першими наслідками він трапився. Фотоінформація - найбільш оперативна форма відображення позитивних і негативних сторін дійсності. Це та форма її фіксації, яка раніше інших виділилася в особливий жанр фотожурналістики.

Фоторепортаж - більш розгорнуте комунікативна дія, спрямоване комунікатором (фоторепортером, журналістами, органом ЗМІ) на глядача і читача, з метою висвітлення багатоскладового події. Фоторепортаж може складатися з серії знімків, що малюють подію у фазах його змін, його поступального або динамічного розвитку, а може бути, і з показом прогресуючих або регресує щодо людини наслідків.

Фотоілюстрація - вторинний по відношенню до тексту візуальний жанр відображення дійсності, що дає її зримий образ на момент здійснення вербального комунікативної дії.

8. Група аналітичних жанрів в теорії фотожурналістики.

Для аналітичних жанрів фотожурналістики характерне глибше і багатостороннє дослідження фактів. Фотографія не лише дає уявлення про явище, але розкриває його суть, коріння. У сферу уваги фотожурналіста потрапляє не лише конкретне явище в його миттєвому стані, а конфлікти, проблеми, що знаходяться в розвитку цього явища, його зв'язку з іншими фактами дійсності. Індивідуальність, конкретність факту продовжує грати дуже істотну роль але вона сполучається з подібними явищами.

Фотожурналіст повинен виявити ключові, кульмінаційні моменти в розвитку явища, оскільки саме вони містять в собі єдність видимого і сутнісного [7, с. 94-96].

Першорядну вагу для фотожурналіста має уміння виявити насправді показні факти, що є носіями правди життя, виявити їх істинний сенс і значення.

У інформаційній групі жанрів досліджуються і відбиваються індивідуальні, конкретні факти в їх миттєвому виді. Суб'єктивне начало відносно пригнічується [8, с. 118-123].

У аналітичних жанрах фотографії дають глядачеві уявлення про суть явища, розкривають проблеми його розвитку, відбивають конкретний факт як елемент загального. Суб'єктивність сприйняття автором знаходить в цих жанрах повніше вираження.

У публіцистичних жанрах явище досліджується в різних аспектах. Аналіз факту безпосереднім чином пов'язаний з етичною, емоційною його оцінкою.

9. Група художньо-публіцистичних жанрів в теорії фотожурналістики.

До художньо-публіцистичних жанрів в теорії та практиці фотожурналістики найчастіше відносять фотозамальовки, фотонарис, фотопортрет, фотоплакат, фотосеріал, фотомонтаж, фотоколаж.

Фотозамальовки - предтеча фоторепортажу. Як зазначає С. Морозов, витоки жанру виявляються в історії вітчизняної фотографії і пов'язані з соціальною фотографією. Таке поняття і вид зйомки виник після виходу фотографів з павільйону і початку зйомок "під життя", з її соціальними контрастами і суперечностями. Перші Фотозамальовки "з натури" - це серія фотографій ніжегородца М. Дмітрієва: побут бурлаків, босяків, мандрівників, селян. Вже в його творах проявилася основна типологічна риса жанру: не строге документування деталей "дна життя", а створення життєстверджуючого настрою, спроби викликати романтичне сприйняття дійсності шляхом створення імпресіоністських ефектів, запозичених з живопису.

Фотонарис - жанр фотожурналістики, відмінний пильною увагою до людини, "окреслює" основні етапи його долі, коло постають перед ним проблем. Нарис може створюватися про той чи іншому колективі, спільності людей, про проблеми перед ними постають і ними дозволяються, про подорожі, ними скоюваних. Звідси і різновиди фотонарис як жанру: портретний, проблемний і шляховий.

Фотомонтаж, фотоплакат і фотоколаж - це такі жанри фотожурналістики, які об'єднує з'єднання в одному кадрі (у одній картинній площині) декількох сюжетів з метою досягнення певного художнього і пропагандистського ефекту. У фотомонтаж ці сюжети виконані фотоспособом, в фотоколажі і фотоплакате - синтетичним образотворчим способом, за допомогою малюнка, комп'ютерної графіки. Всі ці жанри синтетичні, в них активно працюють як візуальне зображення, так і ємкий, експресивний вербальний текст.

10. Критерії підбору фотографій для газет, журналів, Інтернеті-видань, реклами.

11. Причини виникнення перших світових інформаційних агентств

Виникнення перших інформаційних агентств світу зумовлювалося необхідністю швидкого поширення відомостей економічно-фінансового характеру, а також потребою друкованих періодичних видань в отриманні якнайбільшої кількості інформаційного матеріалу з усіх куточків світу. Суспільно-економічні чинник спричинили появу першого інформаційного агентства Гаваса (“Agence Havas”). Його основоположником був Карл-Луї Гавас, який у тридцятих роках минулого століття заснував у Франції Інформаційне Бюро, спочатку торговельного типу. Щоб отримувати інформацію швидше, К. Гавас організував спеціальну кур’єрську пошту й використовував поштових голубів там, де не було залізниць і телеграфу. В період зародження капіталізму, таке підприємство було дуже рентабельним. Згодом “Agence Havas” переросло в інформаційне агентство, яке постачало інформацію для преси не лише у Франції, а й у південній Європі та Південній Америці. Згадане інформаційне агентство стало попередником відомого нині постачальника новин для світових мас-медіа – агентства Франс Пресс.

Інформаційні агентства, що виникали після агентства Гавас, також мали спочатку комерційну спрямованість й служили для поширення економічної та фінансової інформації. І лише згодом почали розширювати спектр послуг, стаючи головними постачальниками новин друкованим засобам масової інформації.

Підвищення рівня якості матеріалів інформаційних агентств, розширення їх тематики та адресності відбувалося під впливом зростаючої конкуренції на ринку інформаційних послуг та підвищенням вимог до розповсюджуваної інформації з боку друкованих ЗМІ – головних споживачів продукції інформаційних агентств у той час.

Отже, історію зародження й існування прес-агентств можна поділити на дві фази. Перша з них охоплює період, відомий під назвою першої промислової революції. Друга фаза припадає на період між двома світовими війнами, коли серед найбільш яскраво виражених національних та ідеологічних характеристик структури суспільства визначається й така, як зміцнення технічних і редакційних структур та розвиток і кількісне зростання засобів передачі інформації у всесвітньому масштабі.

Як зазначає Серджо Лепрі у книзі “Інформаційні машини”, у п’ятдесяті роки ми вступили у третю фазу існування прес-агентств15. Цей етап супроводжується поняттям “інформаційного вибуху” – у країнах світу, який прийнято називати “західним”, множаться центри виробництва новин, що є результатом розвитку демократії і плюралізму, дедалі активнішої участі громадян у житті суспільства.

12. Розвиток українських інформаційних агентств

Зародження і розвиток вітчизняної агенційної журналістики та шляхи її становлення дещо відрізняються від світових зразків. Попередники українських інформаційних агентств з моменту виникнення переслідували мету національного відродження держави і мали ідеологічну спрямованість.

Зародження і розвиток української агенційної журналістики та шляхи її становлення дещо відрізняються від світового зразка. Якщо перші світові інформаційні агентства виникали передовсім у зв’язку з потребою комерційних та фінансових кіл в інформації бізнесового характеру, то попередники сучасних інформаційних агентств України мали пропагандистську спрямованість. Вони, насамперед, переслідували мету національного відродження держави, ознайомлення світової спільноти із прагненнями українців й несли ідеологічне навантаження.

Українське пресове бюро було засноване у 1907 році В. Кушніром у Відні. Метою його діяльності було ознайомлення Західної Європи з Україною. Під час Першої Світової Війни Союз Визволення України у Відні відігравав роль інформаційної служби. Він видавав бюлетені та готував публікації одинадцятьма іноземними мовами. У грудні 1918 року, знову ж таки у Відні, було організовано Українську Пресову Службу (УПС). УПС мала свої кореспондентські пункти у Лондоні, Софії, Римі, Копенгагені, Берліні, Будапешті, Гельсінкі, Празі, Берні.

В контексті виникнення вітчизняних інформаційних агентств заслуговує на увагу інформаційно-пропагандистська діяльність Союзу визволення України (СВУ) організації, створеної 4 серпня 19914 року політичними емігрантами з Наддніпрянщини у Львові. Ця патріотична організація однією з перших розгорнула за кордоном широкомасштабну пропагандистську діяльність на користь створення самостійної української держави. Інформаційна діяльність СВУ здійснювалася через закордонні пресові бюро Союзу, зокрема в Берліні, Лозанні, Женеві та Берні.

Оскільки прес-бюро були центрами пресової, літературної діяльності Союзу, вони займалися підготовкою й розповсюдженням інформаційних матеріалів для закордонної преси. Саме тому їх можна вважати прообразами вітчизняних інформаційних агентств.

У 1918 році в Україні при Міністерстві Внутрішніх справ були засновані Державне Бюро Преси та Українське Телеграфічне Агентство (УТА). Невдовзі ці організації були скасовані радянською владою, а замість них у Харкові було створене Радіо-телеграфне Агентство України – РАТАУ, що й стало попередником існуючого нині Укрінформу. Історія становлення цього інформаційного агентства є найбільш відомою і вивченою, хоча й у ній іще є маловідомі сторінки, що чекають своїх дослідників.

Отже, аналіз історії виникнення інформаційних агентств в Україні засвідчує, що під впливом суспільно-політичних чинників цей процес вимушено відбувався за межами українських земель. Новоутворені українські агентства, на відміну від світових, ставили за мету не комерційні потреби, а громадсько-політичні та ідеологічні інтереси: поширення інформації про Україну за кордоном, створення позитивного іміджу української держави тощо.

13. Класифікація . За формою функціонування:

1 Інтернет-представництва традиційних інформаційних агентств

2 Власне інформаційні інтернет-агентства

II. За типом засновника:

1 Державні

2 Частина (недержавні)

III. За цільовим призначенням:

1 Інформаційні

2 Інформаційно-аналітичні

3 Культурно-просвітницькі

4 Рекреативні

IV. За характером аудиторії з урахуванням приналежності до соціальної групи:

1 Для територіальних спільнот

2 Для етнічних спільнот

3 Для конфесійних груп

4 Для професійних груп

5 Для вікових груп

6 Для масових груп

7 Для малих груп

V. За масштабом діяльності:

1 Міжнародні

2 Національні

3 Регіональні

4 Місцеві

VI. За змістовно-тематичної спрямованості:

1 Загальні (універсальні)

2 Спеціалізовані

VII. За наявністю мережі філій:

1 Мережеві

2 Локальні

VIII. За характером основної інформації:

1 Текстові

2 Фотографічні

3 Мультимедійні

IX. За формою доступу до інформації:

1 Відкриті

2 Закриті (платні)

3 Змішані

Ділення інформагентств можна продовжувати, використовуючи як вторинні і формальні типологічні ознаки жанрове розмаїття, авторський склад, обсяг переданої інформації, гак і інші - мову, додаткові сервіси, спеціалізовані послуги і т.д. інформаційних агентств

14. Поняття «інформаційного продукту» агентства. Системи інформаційних продуктів.

Інформаційна продукція, згідно зі ст. 40 Закону України "Про інформацію", - це матеріалізований результат інформаційної діяльності, який призначений для задоволення інформаційних потреб громадян, державних органів, підприємств, установ та організацій.

Російські фахівці відрізняють терміни "інформаційна продукція" та "інформаційний продукт", тому розглянемо обидва визначення.

Інформаційна продукція (англ. - Information products), за їх тлумаченням, - це документи, інформаційні масиви, бази даних та інформаційні послуги, які, по-перше, є результатом функціонування інформаційних систем, а по-друге - призначені для розповсюдження та реалізації [20]. Підготовкою і наданням користувачам (споживачам) інформаційної продукції на практиці займаються спеціалізовані інформаційні фірми або фахівці відповідних структурних підрозділів конкретних суб'єктів господарювання.

Інформаційним продуктом (англ. - Information production; Information product) російські фахівці вважають документовану інформацію, яка підготовлена відповідно до потреб користувачів і подана у формі товару [20]. Інформаційними продуктами тут вважаються програмні продукти, бази і банки даних та інша інформація.

Хоча три попередні визначення дещо відрізняються одне від одного, всі вони сходяться на тому, що основним призначенням як інформаційного продукту, так і продукції є задоволення інформаційних потреб.

15. Ключові гравці на сучасному інформаційному ринку світу серед інформаційних агентств.

Сучасна система найбільших інформаційних агентств світу, представлена агентствами Рейтер, Ассошіейтед прес та Франс прес, є видозміненою системою світових інформаційних агентств, що панували на інформаційному ринку до кінця минулого століття. В силу об’єктивних причин та змін у суспільно-політичному розвитку країн, інформаційні агентства ТАРС та Юнайтед Прес пережили кризові трансформації та поступилися у боротьбі із більш сильними й успішними конкурентами. Натомість інформаційні агентства Китаю Сіньхуа, Японії Кіодо Цусін та Південної Кореї Ренхап на сьогоднішній день за показниками своєї діяльності претендують на входження до переліку світових інформаційних агентств.

Жодне з інформаційних агентств, що діють на українському інформаційному ринку, не може ще претендувати на звання світового, обмежуючись титулом національного чи регіонального. Хоча поняття національного досить відносне, оскільки, наприклад, Інтерфакс Україна є представником міжнародної інформаційної групи.

Діяльність вітчизняних інформаційних агентств (в контексті світової агенційної журналістики) зараз також визначається економічними чинниками, конкурентним середовищем та інтересами споживачів.

16. Правове поле діяльності вітчизняних інформаційних агентств: http://www.niss.gov.ua/articles/1085/

17. Архітектоніка повідомлень інформаційних агентств: вітчизняні і світові надбання +18. Структура повідомлень інформаційних агентств:

Архітектоніка повідомлень інформаційних агентств розглядає структуру повідомлень інформаційних агентсв, яка є спільною для всіх представників цієї групи засобів масової інформації.

Першою, але не головною, складовою новини є так званий слаг-лайн (англ..slugline). Відповідно до „Гіда по стилю Рейтер”, слаг – це комбінація слів чи цифр, що є першим рядком будь-якого повідомлення, яке розміщене на стрічці. Слаг є індивідуальним ідентифікатором новини і протягом 24 - годинного періоду не повинні з’являтися два повідомлення з однаковими слаг-лайнами.

Наступний обов’язковий елемент – дейтлайн (dateline). В ньому коротко повідомляється, звідки й коли надійшло повідомлення, а також додається назва агентства.

Дейтлайни не тільки дозволяють ідентифікувати, коли й де відбулася подія, а і у випадку, коли газета чи канал передплачують продукти кількох інформаційних агентств і отримують їх на одному екрані, дізнатися, яке агентство повідомило новину.

Перед дейтлайном знаходиться одна з найважливіших частин новини – заголовок чи хедлайн (headline), як його називають у багатьох інформаційних агентствах. Рейтер дуже просто визначає, що таке заголовок: „це рядок зверху над новиною, який говорить про що йдеться”.

Інформаційні агентства дуже жорстко обмежують довжину заголовка: він повинен бути не більше ніж 50-70 знаків, оскільки майже всі новини сьогодні доставляються електронним способом і заголовок має поміщатися на одному екранному рядку.

Найголовніша частина новини займає, як правило, не більше за 5-7 рядків. Ця частина починається з дейтлайна і містить найголовніше повідомлення в новині. Цей перший абзац називається лідом (від англ.. lead).

Основний структурний елемент інформаційного повідомлення – лід подається в чіткій, точній формі, з тим, щоб бути використаним і широко розповсюдженим без запізнень та ускладнень. Тож складається за дуже жорсткими, майже математичними, нормами. Об’єм ліду – два-три рядки (не більше 35 слів), які передають ключову інформацію. Лід має певну завершеність і може використовуватися самостійно, коли газети, радіо чи телебачення цитують лише його, анонсуючи подію.

Численні дослідження доводять, що саме перші три рядки ліду визначають, буде чи не буде журналіст використовувати повідомлення агентства.

Слідом за лідом журналіст повинен повідомити подробиці того, про що йшлося у першому абзаці. Подробиці розташовуються в міру їх значимості, навіть якщо в реальному житті вони розташовувалися в іншому порядку.

Новина вважається неповною, якщо вона не завершується довідковою інформацією про подію, так званим бекграундом (англ. back ground).

Бекграунд призначений для повідомлення історичної чи статистичної інформації, яка дозволить читачеві оцінити те, що відбувається, порівнявши його з іншими подіями.

Бекграунди бувають двох видів – статистичні та історичні.

Слід підкреслити, що в стандартній структурі новини немає місця для авторського коментарю, оскільки традиційні інформаційні жанри виключають можливість висловлення особистої думки автора.

Отже, якому б інформаційному агентству не належало інформаційне повідомлення, його характерними ознаками буде витримана стандартна структура. В сукупності із загальноприйнятим принципом викладу інформації, який зазвичай називають „перевернутою пірамідою”, це дає можливість споживачам інформаційних продуктів агентств чіткіше орієнтуватися у великих обсягах інформації, вибираючи головне. У випадку, коли споживачами є засоби масової інформації, вони без втрат для змісту можуть скоротити матеріал агентства з урахуванням своїх потреб.

19. Джерела інформації як обов’язкові компоненти інформаційних повідомлень агентств новин: http://www.media.parlament.org.ua/uploads/docs/R4.pdf

20. Інформаційні продукти агенційної журналістики та їх жанри

Традиційно агентствами використовуються інформаційні жанри, дещо видозмінені з урахуванням специфіки діяльності інформаційних агентств. Так, наприклад, жанр замітки завдяки інформагентствам поповнився такими видами як бекграунд, анонс та повідомлення-блискавка.

Оновлення способів розповсюдження інформації, зокрема, вихід інформаційних агентств у всесвітню мережу Інтернет, дав їм можливість розширити жанрову палітру й дещо пом’якшити принцип заборони на аналітичні матеріали й коментарі. Диверсифікація інформаційних продуктів агентств, навпаки, вимагає від них глибокого і вдумливого аналізу.

Інформаційні агентства за час свого розвитку вплинули й на видове наповнення аналітичних жанрів. Так, наприклад, жанр портрета, що досить часто використовується ними, зарахований до аналітичних жанрів (не зважаючи на традиційно короткий розмір). І не безпідставно. Як правило, портрети якогось політика чи громадського діяча, що готуються інформаційними агентствами, вміщуються в 30 рядків і складаються за загальним зразком. Спочатку коротко розповідається про те, що являє собою певний політик, його політична орієнтація та найрезонансніші вчинки. Потім викладається його біографія, в якій загострюються найбільш суттєві, з точки зору журналіста, моменти діяльності політика. Останнім часом портрет перетворився на традиційний жанр для інформаційних агентств і практично на всіх впливових світових політиків агентства мають вже готові портрети.

Окрім цих основних жанрів близько третини змісту стрічки новин складають жанри іншого типу – звіти про події, що відбуваються регулярно.

Перш за все – це статистична інформація – щомісячні дані комітетів, зведення державних органів тощо. Закони цього жанру прості: повідомлення складаються з тих же частин, що й основні новини, однак починаються вони однаково – з найважливішої цифри. Тобто щомісяця дані про інфляцію розташовуються в тому ж порядку. Іноді новини, для більшої зручності їх сприйняття, подаються у вигляді таблиць, але вони також мають свій заголовок та лід.

Економічні інформаційні агентства збагатили арсенал жанрів агенційної журналістики жанрами статистичної інформації. Серед таких жанрів Ю.Погорєлов виділяє „новини компанії”, пояснюючи, що це такий вид заміток, які стосуються новин підприємств, зокрема, їх акцій, що котуються на біржах.

Іще один жанр економічних інформаційних агентств – це огляд ситуації на біржах.

Є на стрічках агентств жанр новин, що нагадує газетний – це „фічер” (feature). В перекладі з американської англійської це – „головна стаття номера в газеті”.

Новини цього жанру можуть містити в собі й аналіз, і такий жанр, як нарис, й елементи репортажу. Вони, як правило, публікуються газетами в оригінальному вигляді. Лід у фічер може бути схожим на початок газетної статті.

Інтерв’ю. Цей жанр дещо надує газетний, однак у практиці інформаційних агентства має й свої особливості. Найважливіша з них - інтерв’ю ніколи не з’являється на стрічці окремо. Зазвичай воно входить до складу новини й найчастіше подається у вигляді непрямої мови. І тільки особливо яскраві вислови чи визначення, що мають особистісний характер, оформлюються у вигляді цитати.

Регулярно вранці інформаційні агентства пропонують своїм клієнтам огляди преси. Вони можуть бути оформлені як звичайні новини чи формуватися окремим блоком.

Відразу після важливої події, яка, на думку редакторів агентства, стане темою дня, на стрічці з’являється так звана диспозиція. В слаг-лайні типової диспозиції пишуться ключові слова всіх новин за цією темою й додається, „Диспозиція”. В текстовій частині повідомляється, що „агентство планує наступні матеріали:” й повідомляється характер новини, її жанр, приблизний обсяг та час виходу на стрічці.

Залежно від потреб потенційних клієнтів інформаційні агентства можуть пропонувати їм різноманітні інформаційні продукти. До інформаційних продуктів можуть належати торгові та інформаційні системи. Торгові системи призначені для здійснення операцій по обміну товарів. Майже завжди в оболонку торгових систем вбудовується й інформаційна система, яка дозволяє учасникам ринку орієнтуватися у тому, що відбувається.

Інформаційні системи складаються із потоків цінової інформації та новин. Їх головною метою є оперативне інформування зацікавлених сторін про останні зміни на ринку, що їх цікавить.

Поєднання торгових та інформаційних систем дає можливість інформаційним агентствам не лише заробляти кошти за рахунок продажу прав доступу до торгових систем (а значить і до ринків), а й розраховувати на стійкий попит на власну інформацію.

Інформаційні системи, призначені для ЗМІ, вирізняються потужними засобами навігації по новинах, зокрема, пошуковими системами та правами доступу до баз даних для створення власних матеріалів. Ці системи включають в себе також підготовані для публікації різноманітні зведені таблиці, фотографії, статті.

Зважене використання жанрового потенціалу агенційної журналістики, вміле наповнення інформаційних продуктів, а також здатність оперативно їх змінювати, реагуючи на потреби споживачів, є передумовами успішності інформаційного агентства, запорукою його конкурентоспроможності.

БЛОК ― МЕДІАПРАВО

• Свобода слова як свобода преси й свобода творчості.

ЗУ «Про друковані ЗМІ (пресу) в Україні»

Ст.2. Свобода діяльності друкованих засобів масової інформації

Свобода слова і вільне вираження у друкованій формі своїх поглядів і переконань гарантуються Конституцією України і відповідно до цього Закону означають право кожного громадянина вільно і незалежно шукати, одержувати, фіксувати, зберігати, використовувати та поширювати будь-яку відкриту за режимом доступу інформацію за допомогою друкованих засобів масової інформації. ( Частина перша статті 2 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1703-IV ( 1703-15 ) від 11.05.2004 )

     Друковані засоби масової інформації є вільними. Забороняється створення та фінансування державних органів, установ, організацій або посад для цензури масової інформації.

     Не допускається вимога попереднього погодження повідомлень і матеріалів, які поширюються друкованими засобами масової інформації, а також заборона поширення повідомлень і матеріалів з боку посадових осіб державних органів, підприємств, установ, організацій або об'єднань громадян, крім випадків, коли посадова особа є автором поширюваної інформації чи дала інтерв'ю.

Держава гарантує економічну самостійність та забезпечує економічну підтримку діяльності друкованих засобів масової інформації, запобігає зловживанню монопольним становищем на ринку з боку видавців і розповсюджувачів друкованої продукції. Заходи, спрямовані на забезпечення економічної підтримки діяльності друкованих засобів масової інформації, визначаються Кабінетом Міністрів України. { Частина четверта статті 2 із змінами, внесеними згідно із Законом N 5461-VI ( 5461-17 ) від 16.10.2012 }

Свобода преси включає в себе: 1) свободу доступу до інформації; 2) свободу поширення інформації; 3) "свободу дотримування своєї опінії, не зазнаючи зовнішнього втручання".

свобода творчості

КУ ст.54: “Громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності.

Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом.

Основи законодавства України про культуру Ст.6 держава гарантує свободу творчості, вільний вибір видів культурної діяльності. Не допускаються втручання у творчий процес, цензура у сфері творчої діяльності (ст. 15 КУ цензура заборонена).

Ст. 13: творчі працівники мають право на розповсюдження та популяризацію творів літератури та мистецтва, самостійно визначають репертуар і програми, зміст і форми гастрольної, виставочної та іншої діяльності. Забороняється розповсюдження тільки таких творів, які містять заклики до зміни насильницьким шляхом конституційного ладу, пропаганду війни, насилля, жорстокості, расової, національної, релігійної ворожнечі або ненависті, порнографію, підбурювання до вчинення злочинів.

• Міжнародні та вітчизняні правові документи про гарантію свободи преси.

„Декларація прав людини” Генеральна Асамблея ООН (10 грудня 1948 року) ст.19: „Кожна людина має право на свободу переконань і на вільне висловлювання їх, це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань і свободу шукати. Одержувати й поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами й незалежно від державних кордонів.

КУ ст. 34 "кожному гарантується право на свободу думки, слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно. Письмово або в інший спосіб – на свій вибір". „...в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочином, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя”.

КУ ст.32 приватне життя громадянина. „Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків , визначених законом і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини” [14].

ЗУ «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» від 16 листопада 1992 року проголошена свобода слова і вільне вираження у друкованій формі своїх поглядів і переконань. Відповідно до цього Закону свобода слова означає право кожного громадянина вільно і незалежно шукати, одержувати, фіксувати, зберігати, використовувати та поширювати будь-яку відкриту за режимом доступу інформацію за допомогою друкованих засобів масової інформації. Друковані засоби масової інформації є вільними. Забороняється створення та фінансування державних органів, установ, організацій або посад для цензури масової інформації. Не допускається вимога попереднього погодження повідомлень і матеріалів, які поширюються друкованими засобами масової інформації, а також заборона поширення повідомлень і матеріалів з боку посадових осіб державних органів, підприємств, установ, організацій або об’єднань громадян, крім випадків, коли посадова особа є автором поширюваної інформації чи дала інтерв’ю [14].

• Форми законодавчого, економічного і політичного обмеження свободи преси.

ЗУ «Про друковані ЗМІ (пресу) в Україні»

Ст.2. Свобода діяльності друкованих засобів масової інформації

Свобода слова і вільне вираження у друкованій формі своїх поглядів і переконань гарантуються Конституцією України і відповідно до цього Закону означають право кожного громадянина вільно і незалежно шукати, одержувати, фіксувати, зберігати, використовувати та поширювати будь-яку відкриту за режимом доступу інформацію за допомогою друкованих засобів масової інформації. ( Частина перша статті 2 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1703-IV ( 1703-15 ) від 11.05.2004 )

     Друковані засоби масової інформації є вільними. Забороняється створення та фінансування державних органів, установ, організацій або посад для цензури масової інформації.

     Не допускається вимога попереднього погодження повідомлень і матеріалів, які поширюються друкованими засобами масової інформації, а також заборона поширення повідомлень і матеріалів з боку посадових осіб державних органів, підприємств, установ, організацій або об'єднань громадян, крім випадків, коли посадова особа є автором поширюваної інформації чи дала інтерв'ю.

Держава гарантує економічну самостійність та забезпечує економічну підтримку діяльності друкованих засобів масової інформації, запобігає зловживанню монопольним становищем на ринку з боку видавців і розповсюджувачів друкованої продукції. Заходи, спрямовані на забезпечення економічної підтримки діяльності друкованих засобів масової інформації, визначаються Кабінетом Міністрів України. { Частина четверта статті 2 із змінами, внесеними згідно із Законом N 5461-VI ( 5461-17 ) від 16.10.2012 }

• Цензура та самоцензура в контексті журналістської діяльності.

КУ ст.15 цензура заборонена.

КУ ст.34 гарантує кожному право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір [7].

КУ ст.54 гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості.

17.07.1997 ВРУ ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод

Ст.10: кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. право людини на отримання і передавання інформації без втручання органів державної влади, у п. 2 цієї ж статті передбачено право держав-учасниць Конвенції обмежувати вищеназвані свободи.

ЗУ «Про інформацію»

Ст.3 напрями державної інформаційної політики: забезпечення доступу кожного до інформації та забезпечення інформаційної безпеки України.

Ст.6 гарантії права на інформацію. частина 2 цієї статті передбачає, що право на інформацію може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Ст.24 "забороняється цензура — будь-яка вимога, спрямована, зокрема, до журналіста, засобу масової інформації, його засновника (співзасновника), видавця, керівника, розповсюджувача, узгоджувати інформацію до її поширення або накладення заборони чи перешкоджання в будь-якій іншій формі тиражуванню або поширенню інформації» заборона цензури не поширюється на випадки, коли попереднє узгодження інформації здійснюється на підставі закону, а також у разі накладення судом заборони на поширення інформації.

ЗУ «Про доступ до публічної інформації» зобов’язав усіх розпорядників інформації, передбачених статтею 13 цього Закону, надавати й оприлюднювати публічну інформацію

ЗУ «Про телебачення і радіомовлення»

Ст.5 цензура інформаційної діяльності телерадіоорганізації забороняється, а не вмотивоване законодавством України втручання органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, громадських чи релігійних об’єднань, їх посадових осіб чи працівників, а також власників у сферу професійної діяльності телерадіоорганізацій не допускається.

ЗУ «Про захист суспільної моралі»

Ст.2 виробництво та обіг у будь-якій формі продукції порнографічного характеру в Україні забороняються. Крім того, цим же законом забороняються виробництво та поширення продукції, яка: пропагує війну, національну та релігійну ворожнечу, зміну шляхом насильства конституційного ладу або територіальної цілісності України; пропагує фашизм та неофашизм; принижує або ображає націю чи особистість за національною ознакою; пропагує бузувірство, блюзнірство, неповагу до національних і релігійних святинь; принижує особистість, є проявом знущання з приводу фізичних вад (каліцтва), з душевнохворих, літніх людей; пропагує невігластво, неповагу до батьків; пропагує наркоманію, токсикоманію, алкоголізм, тютюнопаління та інші шкідливі звички [15].

самоцензура поняття не існує в площині права (будучи професійно-психологічним феноменом), а отже, не підлягає прямому правовому регулюванню. Самоцензуру можливо регулювати за допомогою правових механізмів та інструментів. Центром регулювання є журналіст як суб'єкт інформаційних відносин. Журналістська самоцензура є водночас регулюючо-стримуючим і гальмівно-регресивним суб'єктивним механізмом щодо сфер права і суспільної моралі. Якщо сфера її дії збігається з площиною пануючих у суспільстві правових і моральних норм, тоді маємо до діла з позитивною - регулюючо-стримуючою іпостассю самоцензури. Якщо ж журналістська самоцензура перебуває у площині подвійних стандартів, превалюючого дискурсу напівправди у мас-медіа, "тіньових", квазізаконних понять і відносин, що панують у посттоталітарному суспільстві, тоді йдеться прогальмівно-регресивний характер журналістської самоцензури.

журналістська самоцензура є перепоною реалізації статті 34 Конституції України ("Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань"), отже, гальмом реалізацій права громадянина - знати про реальний, а не прикрашений, стан справ у державі й суспільстві.

журналістська самоцензура - це суб'єктивний професійно-психологічний феномен у діяльності журналіста, який полягає в самообмеженні свободи вираження поглядів, що може здійснюватися як на основі власних морально-етичних переконань, так і внаслідок страху і різного роду обмежень, спричинених зовнішніми законними чи незаконними чинниками.

Причинами журналістської самоцензури в Україні є:

1) небезпека бути знищеним фізично, підданим катуванню або іншому нелюдському поводженню;

2) страх за життя та безпеку близьких і родичів;

3) загроза втратити роботу і позбутися засобів для існування;

4) побоювання порушити чинне законодавство і стати об'єктом судового переслідування;

5) незнання своїх прав і можливостей їх законного захисту в суді.

• Проблеми соціально-правової регламентації діяльності ЗМІ в Україні.

Проблеми: неврегульованість інтернет-ЗМІ, немає законодавчого зобов’язання укладати редакційні настанови між інвесторами та редакціями, збереження анонімності джерела інформації

(наступне зі статті Приступенко)

Політична цензура. ЗМІ втрачають функції посередника між владою та суспільством, перетворюються на знаряддя політичного впливу та маніпулювання.

Відповідно до такої ситуації Верховна Рада України вказала на недопущення практики позасудового закриття засобів масової інформації та припинення мовлення телерадіоорганізацій, застосування заходів впливу на ЗМІ шляхом перешкоджання їхній діяльності, зокрема, у процесі видання та розповсюдження друкованих видань, на забезпечення рівності прав і можливостей для створення і функціонування засобів масової інформації всіх форм власності, забезпечення ефективних антимонопольних норм діяльності усіх суб'єктів інформаційного ринку.

Також було запропоновано Верховною Радою України дати законодавче визначення поняття "політична цензура" та передбачити відповідальність за застосування цензури до ЗМІ та журналістів з боку службових осіб органів державної та місцевої влади; запровадити у вітчизняне законодавство загальноєвропейські принципи журналістської діяльності, а також дотримання нормативних документів, професійних і етичних норм, прав власників і керівників ЗМІ, журналістів і творчих працівників через обов'язкове укладання трудових угод.

Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації спільно з представниками державних органів влади, наукових установ, громадських організацій та міжнародних експертів вивчити доцільність та можливі форми запровадження в Україні інституту парламентського уповноваженого зі свободи слова.

Невизначеність законодавства.Вказано було також на необхідність вдосконалення законодавства про захист честі й гідності з метою недопущення використання судових позовів до засобів масової інформації та журналістів за їхню професійну діяльність; встановлення додаткових гарантій реалізації трудових прав працівників ЗМІ, зокрема, в частині регулювання договірних відносин між власником (органом) і працівником, порядку звільнення працівни-ків тощо.

Економічна незалежність. Крім цих питань, Верховній Раді України було запропоновано найближчим часом розглянути проект Концепції роздержавлення засобів масової інформації України; створити законодавчі передумови для забезпечення економічної незалежності засобів масової інформації, зокрема, шляхом скасування необґрунтованих обмежень на здійснення рекламної діяльності; переглянути механізм та порядок надання державної підтримки ЗМІ з метою забезпечення рівних умов діяльності засобів масової інформації різних форм власності; переглянути правила акредитації представників ЗМІ при органах державної влади шляхом запровадження повідомлювального принципу акредитації; внести зміни до законодавства з метою усунення подвійного ліцензування телерадіооргані- зацій шляхом скасування вимоги отримання ліцензії на використання радіочастотного ресурсу; вдосконалення механізмів регулювання ліцензійних процедур, виходячи з принципів прозорості та об'єктивності прийняття рішень.

• Права та обов’язки працівників ЗМІ відповідно до вітчизняного законодавства.

ЗУ «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» (1993)

Ст.26. Права та обов'язки журналіста редакції

Здійснюючи свою діяльність на засадах професійної самостійності, журналіст використовує права та виконує обов'язки, передбачені Законом України "Про інформацію" ( 2657-12 ) та цим Законом.Журналіст має право:

1) на вільне одержання, використання, поширення (публікацію) та зберігання інформації; (зміни від 27.03.2014)

2) відвідувати державні органи, органи місцевого самоврядування, а також підприємства, установи і організації та бути прийнятим їх посадовими особами; (зміни від 16.10.2012)

3) відкрито здійснювати записи, в тому числі із застосуванням будь-яких технічних засобів, за винятком випадків, передбачених законом;

4) на вільний доступ до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів; обмеження цього доступу зумовлюються лише специфікою цінностей та особливими умовами їх схоронності, що визначаються чинним законодавством України; (зміни від 27.03.2014)

7) по пред'явленні редакційного посвідчення чи іншого документа, що підтверджує його професійну належність або повноваження, надані редакцією друкованого засобу масової інформації, перебувати в районі стихійного лиха, катастроф, в місцях аварій, масових безпорядків, на мітингах і демонстраціях, на територіях, де оголошено надзвичайний стан; (зміни від 27.03.2014)

8) звертатися до спеціалістів при перевірці одержаних інформаційних матеріалів;

9) поширювати підготовлені ним повідомлення і матеріали за власним підписом, під умовним ім'ям (псевдонімом) або без підпису (анонімно);

10) відмовлятися від публікації матеріалу за власним підписом, якщо його зміст після редакційної правки суперечить особистим переконанням автора;

11) на збереження таємниці авторства та джерел інформації, за винятком випадків, коли ці таємниці обнародуються на вимогу суду.

Журналіст зобов'язаний:

1) дотримуватися програми діяльності друкованого засобу масової інформації, з редакцією якого він перебуває у трудових або інших договірних відносинах, керуватися положеннями статуту редакції;

2) подавати для публікації об'єктивну і достовірну інформацію;

3) задовольняти прохання осіб, які надають інформацію, щодо їх авторства або збереження таємниці авторства;

4) відмовлятися від доручення редактора (головного редактора) чи редакції, якщо воно не може бути виконано без порушення Закону;

5) представлятися та пред'являти редакційне посвідчення чи інший документ, що підтверджує його професійну належність або повноваження, надані редакцією друкованого засобу масової інформації; (зміни від 27.03.2014)

6) виконувати обов'язки учасника інформаційних відносин;

7) утримуватися від поширення в комерційних цілях інформаційних матеріалів, які містять рекламні відомості про реквізити виробника продукції чи послуг (його адресу, контактний телефон, банківський рахунок), комерційні ознаки товару чи послуг тощо.

Журналіст несе відповідальність в межах чинного законодавства за перевищення своїх прав і невиконання обов'язків.

• Конституція України щодо професійної діяльність журналіста.

Роз’яснення Мін’юст України (04.10.2011) Правові засади діяльності журналістів в Україні

ст.34 кожному громадянинові України незалежно від його професії гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Ст.15 ч.ІІІ встановлено, що цензура в Україні заборонена.

• Загальна Декларація прав людини.

ГенАсамблея ООН, 10 грудня 1948

Ст.1 Всi люди народжуються вiльними i рiвними у своїй гiдностi та правах.

Ст.2 Кожна людина повинна мати всi права i всi свободи, проголошенi цiєю Декларацiєю, незалежно вiд раси, кольору шкiри, статi, мови, релiгiї, полiтичних або iнших переконань, нацiонального чи соцiального походження, майнового, станового або iншого становища.

Ст.3 Кожна людина має право на життя, на свободу i на особисту недоторканнiсть.

Ст.4 рабство i работоргiвля забороняються в усiх їх видах.

Ст.5 Нiхто не повинен зазнавати тортур, або жорстокого, нелюдського поводження i покарання.

Ст.6 Кожна людина, де б вона не перебувала, має право на визнання її правосуб'єктностi.

Ст.7 Всi люди рiвнi перед законом i мають право на рiвний їх захист законом без дискримінації.

Ст.8 Кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними нацiональними судами в разi порушення її основних прав, наданих їй конституцiєю або законом.

Ст.9 Нiхто не може зазнавати безпiдставного арешту, затримання або вигнання.

Ст.10 Кожна людина має право, щоб її справа була розглянута прилюдно i з додержанням усiх вимог справедливостi незалежним i безстороннiм судом.

Ст.11 1.Кожна людина, обвинувачена у вчиненнi злочину, має право вважатися невинною до вироку суду 2.Нiхто не може бути засуджений за дiяння, якi пiд час їх вчинення не становили злочину за нацiональними законами або за мiжнародним правом.

Ст.12 Охорона особистого i сiмейного життя, житла, тайни кореспонденції, честі та репутацiю.

Ст.13 1.Свобода пересування та місця проживання.2. право покинути країну i повертатися у свою країну.

Ст.14 право шукати притулку вiд переслiдувань в iнших країнах i користуватися цим притулком.

Ст.15 1. право на громадянство. 2. Нiхто не може бути безпiдставно позбавлений громадянства

Ст.16 1. право одружуватися i засновувати сiм'ю. 2. Шлюб при вiльнiй i повнiй згодi сторін. 3. Сiм'я має право на захист з боку суспiльства та держави.

Ст.17 1. право володiти майном як одноособово, так i разом з iншими. 2. Нiхто не може бути безпiдставно позбавлений свого майна.

Ст.18 право на свободу думки, совiстi i релiгiї; свободу змiнювати свою релігію, переконання.

Ст.19 право на свободу переконань i на вiльне їх виявлення.

Ст.20 1. право на свободу мирних зборiв i асоцiацiй. 2. Нiхто не може бути примушений вступати до будь-якої асоцiацiї.

Ст.21 1. право брати участь в управлiннi своєю країною. 2. право рiвного доступу до державної служби в своїй країнi. 3. Воля народу повинна бути основою влади уряду

Ст.22 право на соцiальне забезпечення i на здiйснення необхiдних для пiдтримання гiдностi i для вiльного розвитку прав особи

Ст.23 1. право на працю, вибiр роботи, на справедливi умови праці, захист вiд безробiття. 2. право на рiвну оплату за рiвну працю. 3. право на справедливу i задовiльну винагороду 4. право створювати професiйнi спiлки i входити до професiйних спiлок.

Ст.24 право на вiдпочинок i дозвiлля, на обмеження робочого дня та на оплачувану вiдпустку.

Ст.25 1. право на життєвий рiвень для пiдтримання здоров'я i добробуту її та сiм'ї, право на забезпечення в разi безробiття, хвороби, iнвалiдностi, вдiвства, старостi…2. Материнство i дитинство дають право на особливе пiклування i допомогу. Всi дiти повиннi користуватися однаковим соцiальним захистом.

Ст.26 1. Кожна людина має право на освiту. Освiта повинна бути безплатною. Початкова - обов'язкова. 2. Освiта повинна бути спрямована на повний розвиток людської особи, сприяти взаєморозумiнню, терпимостi i дружбi мiж усiма народами, 3. Батьки мають право прiоритету у виборi виду освiти для своїх малолiтнiх дiтей.

Ст.27 1. право брати участь у культурному життi, брати участь у наук. прогресi, користув. благами. 2. право на захист моральних i матерiальних інтересів

Ст.28 право на соцiальний i мiжнародний порядок

Ст.29 1. обов'язки перед суспільством 2. Обмеження тільки ті, якi встановленi з метою забезпечення визнання i поваги прав i свобод iнших.3.Здiйснення прав не повинно суперечити цiлям ООН

Ст.30 Нiщо у цiй Декларацiї не може бути витлумачено як надання будь-якiй державi, групi осiб або окремим особам права займатися будь-якою дiяльнiстю або вчиняти дiї, спрямованi на знищення прав i свобод, викладених у цiй Декларацiї.

• Європейська Конвенція з прав людини щодо журналістської діяльності.

Ст.5 Право на свободу та особисту недоторканність

1. Нікого не може бути позбавлено свободи iнакше ніж у випадках:

а) законне ув’язнення особи пiсля її засудження компетентним судом;

b) законний арешт або затримання особи за невиконання законної вимоги суду;

c) законний арешт або затримання особи, здiйсненi з метою припровадження її до встановленого законом компетентного органу на пiдставi обґрунтованої пiдозри у вчиненні нею правопорушення або якщо є розумні підстави вважати за необхiдне запобiгти вчиненню нею правопорушення чи її втечі пiсля його вчинення;

d) затримання неповнолiтнього на пiдставi законного рішення;

e) законне затримання осіб для запобiгання поширенню iнфекцiйних захворювань, психiчнохворих, алкоголiкiв або наркоманiв чи бродяг;

f) законний арешт або затримання особи, з метою запобiгання її незаконному в’їзду в країну

2. Кожного заарештованого має бути негайно поінформовано про пiдстави його арешту i обвинувачення 3. кого заарештовано має негайно постати перед суддею 4. кого позбавлено свободи має право на судовий розгляд 5. потерпілий від арешту має право на відшкодування.

Ст.8 Право на повагу до приватного і сімейного життя

Ст.9 Свобода думки, совісті і віросповідання

1. Кожен має право на свободу думки, совiстi i віросповідання; свобода змiнювати релігію, переконання, свобода сповiдувати релігію, переконання

2. Свобода сповiдувати релiгiю або переконання пiдлягає лише таким обмеженням, якi встановленi законом i є необхiдними в демократичному суспiльствi в iнтересах громадської безпеки, для охорони громадського порядку, здоров’я чи моралi або для захисту прав i свобод iнших осіб.

Ст.10 Свобода вираження поглядів

1. право на свободу вираження поглядiв: дотримуватися своїх поглядiв, одержувати i передавати iнформацiю та iдеї без втручання органів державної влади i незалежно вiд кордонiв. Це не перешкоджає державам вимагати лiцензування діяльності радiомовних, телевізійних пiдприємств.

2. Здiйснення цих свобод може підлягати обмеженням в iнтересах нацiональної безпеки, територiальної цiлiсностi або громадської безпеки, для охорони порядку або запобiгання злочинам, для охорони здоров’я або моралi, для захисту репутацiї або прав iнших осіб, для запобiгання розголошенню конфіденційної інформації або для пiдтримання авторитету i безсторонності суду i є необхiдними в демократичному суспiльствi.

Ст.11 Свобода зібрань та об’єднання

Ст.14 Заборона дискримінації

…за ознакою статi, раси, кольору шкiри, мови, релiгiї, полiтичних чи iнших переконань, нацiонального або соцiального походження, належностi до нацiональних меншин, майнового стану, народження або iнших обставин.

Ст.17 Заборона зловживання правами

Нiщо в Конвенцiї не може тлумачитися як таке, що надає право скасовувати права i свободи Конвенції

Розділ II 2 ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

Стаття 34 Iндивiдуальнi заяви

Суд може приймати заяви вiд будь-якої особи, неурядової органiзацiї або групи осiб, що вважають себе потерпілими від порушення однiєю з Високих Договiрних Сторiн прав, викладених у Конвенцiї або протоколах до неї. Високi Договiрнi Сторони зобов’язуються не перешкоджати нiяким чином ефективному здiйсненню цього права.

Стаття 40 Слухання у вiдкритому засiданнi та доступ до документiв

1. Слухання проводяться у вiдкритому засiданнi, якщо Суд у виняткових випадках не вирішить інакше.

2. Доступ до документів, якi здаються на зберігання Секретареві, має бути відкритим, якщо Голова Суду не вирішить інакше.

ПРОТОКОЛ ДО КОНВЕНЦІЇ ПРО ЗАХИСТ ПРАВ ЛЮДИНИ ТА ОСНОВНИХ СВОБОД

Париж, 20.ІІІ.1952

Ст.1 Захист права власності

…право мирно володіти своїм майном, не можливість позбавлення майна

Ст.2 Право на освіту

Ст.3 Право на вільні вибори

• Механізм діяльності Європейського суду з прав людини.

Європейський Суд з прав людини функціонує на постійній основі. юрисдикція визнана всіма державами-учасницями, поширюється на всі спори, пов'язані із застосуван-ням і тлумаченням норм Конвенції. Місцезнаходженням Європейського Суду є м. Страсбург (Франція). Організація його діяльності, правила процедури, порядок здійснення реєстрації заяв, їх розгляду, винесення рішень встановлені Конвенцією та Регламентом Суду.

До складу Європейського Суду входять незалежні судді, обрані Парла-ментською Асамблеєю Ради Європи від кожної держави відповідно до кількості країн-учасниць. вони виступають незалежно і від власного імені. Можливість обіймати посаду судді обмежена 70-річним віком.

Суд виносить свої рішення, керуючись нормами Конвенції і практикою застосування своїх попередніх рішень. Це означає, що в Європейському Суді, на відміну від української кодифікованої системи законодавства, діє прецедентна система.

Рішення Суду є обов'язковими для держав-учасниць Конвенції. В Украї-ні було запроваджено механізм гармонізації правової системи нашої держа-ви з нормами й стандартами Ради Європи. Положення Конвенції визнані обов'язковими на території України, тому громадяни України мають право на звернення до Європейського Суду у випадку порушення норм Конвенції. Це право передбачено ст. 55 Конституції України, яка надає можливість звернення за захистом своїх порушених прав до судових установ міжнародних організацій після вико-ристання особою національних засобів захисту.

Згідно зі статями 34, 35 Конвенції, Суд приймає заяви (скарги) від окре-мих заявників, груп осіб, неурядових організацій, окремих держав про порушення країнами, що визнали юрисдикцію Суду, положень Конвенції.

Суд не має компетенції стосовно перегляду або скасування рішення національних судів, не може втручатися в діяльність національних органів влади, змінювати або скасовувати рішення державних установ.

Надсилаючи скаргу, слід мати на увазі, що:

— Суд захищає лише права, встановлені Конвенцією та Протоколами до неї (тобто до Суду можна звертатися за захистом виключно тих прав, які проголошені в цих документах);

— судовому захисту підлягають скарги проти держав, щодо яких Кон-венція набрала законної сили;

— оскаржувати в Європейський Суд можна лише дії (або бездіяльність) державних органів влади України, їх посадових осіб, що сталися після 17 вересня 1997 року (набуття чинності для України);

— заявник перед зверненням до Суду має використати всі існуючі в державі можливості, процедури й механізми захисту своїх прав, включаючи адміністративний, судовий за-хист.

Суд приймає до розгляду скарги, подані не пізніше шести місяців від дати прийняття остаточного рішення в справі національним органом; Суд розглядає скарги на рішення, дії чи бездіяльність державних орга-нів влади або їх посадових осіб. Суд не приймає скарги на дії приватних осіб.

Суд приймає рішення більшістю голосів. Судові рішення та рішення щодо прийнятності скарг мають бути умотивованими. Якщо судове рішення ціл-ком або частково не відображає одностайної думки суддів, то кожний суд-дя має право викласти свою думку окремо. Встановлення Судом факту порушення статей Конвенції зобов'язує дер-жаву-відповідача вжити відповідних заходів на виконання судового рішен-ня, а також спонукає удосконалити діюче законодавство і судову практику. Власне, навіть прийняття Судом справи до розгляду може позитивно вплинути на державні органи влади й змусити відновити права особи в ра-зі їх порушення. У разі встановлення Судом порушення Конвенції та Протоколів до неї і якщо внутрішнє законодавство Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування збитків, то Суд у рішенні може передбачити справедливе відшкодування потерпілій стороні, тобто компенсацію здійс-нених витрат, матеріальних збитків та моральної шкоди (у розумних ме-жах). Рішення Європейського Суду дає відповідь на питання, чи були поруше-ні державою під час слідства та судового розгляду права громадянина, га-рантовані Конвенцією. Рішення Європейського Суду не може скасувати рішення національних судів, проте якщо Європейський Суд визнає пору-шення державою норм Конвенції, держава мусить вжити заходів для від-новлення порушеного права.

• Права та обов’язки журналіста в контексті Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні».

ЗУ «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» (1993) Стаття 26. Права та обов'язки журналіста редакції Здійснюючи свою діяльність на засадах професійної самостійності, журналіст використовує права та виконує обов'язки, передбачені Законом України "Про інформацію" ( 2657-12 ) та цим Законом. Журналіст має право:

1) на вільне одержання, використання, поширення (публікацію) та зберігання інформації; (зміни від 27.03.2014)

2) відвідувати державні органи, органи місцевого самоврядування, а також підприємства, установи і організації та бути прийнятим їх посадовими особами; (зміни від 16.10.2012)

3) відкрито здійснювати записи, в тому числі із застосуванням будь-яких технічних засобів, за винятком випадків, передбачених законом;

4) на вільний доступ до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів; обмеження цього доступу зумовлюються лише специфікою цінностей та особливими умовами їх схоронності, що визначаються чинним законодавством України; (зміни від 27.03.2014)

7) по пред'явленні редакційного посвідчення чи іншого документа, що підтверджує його професійну належність або повноваження, надані редакцією друкованого засобу масової інформації, перебувати в районі стихійного лиха, катастроф, в місцях аварій, масових безпорядків, на мітингах і демонстраціях, на територіях, де оголошено надзвичайний стан; (зміни від 27.03.2014)

8) звертатися до спеціалістів при перевірці одержаних інформаційних матеріалів;

9) поширювати підготовлені ним повідомлення і матеріали за власним підписом, під умовним ім'ям (псевдонімом) або без підпису (анонімно);

10) відмовлятися від публікації матеріалу за власним підписом, якщо його зміст після редакційної правки суперечить особистим переконанням автора;

11) на збереження таємниці авторства та джерел інформації, за винятком випадків, коли ці таємниці обнародуються на вимогу суду.

Журналіст зобов'язаний:

1) дотримуватися програми діяльності друкованого засобу масової інформації, з редакцією якого він перебуває у трудових або інших договірних відносинах, керуватися положеннями статуту редакції;

2) подавати для публікації об'єктивну і достовірну інформацію;

3) задовольняти прохання осіб, які надають інформацію, щодо їх авторства або збереження таємниці авторства;

4) відмовлятися від доручення редактора (головного редактора) чи редакції, якщо воно не може бути виконано без порушення Закону;

5) представлятися та пред'являти редакційне посвідчення чи інший документ, що підтверджує його професійну належність або повноваження, надані редакцією друкованого засобу масової інформації; (зміни від 27.03.2014)

6) виконувати обов'язки учасника інформаційних відносин;

7) утримуватися від поширення в комерційних цілях інформаційних матеріалів, які містять рекламні відомості про реквізити виробника продукції чи послуг (його адресу, контактний телефон, банківський рахунок), комерційні ознаки товару чи послуг тощо.

Журналіст несе відповідальність в межах чинного законодавства за перевищення своїх прав і невиконання обов'язків.

• Кримінальний Кодекс України щодо професійної діяльності журналіста.

Закон України "Про судовий устрій України", новий Кримінальний кодекс України (ВРУ, 5 квітня 2001)

Ст.109. Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади

1. Дії, вчинені з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, а також змова про вчинення таких дій, - караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

2. Публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади, а також розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій, - караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Дії, передбачені частиною другою цієї статті, вчинені особою, яка є представником влади, або повторно, або організованою групою, або з використанням засобів масової інформації, - караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

Ст.114 Шпигунство

1. Передача або збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю, якщо ці дії вчинені іноземцем або особою без громадянства, - караються позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років.

2. Звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка припинила діяльність, передбачену частиною першою цієї статті, та добровільно повідомила органи державної влади про вчинене, якщо внаслідок цього і вжитих заходів було відвернено заподіяння шкоди інтересам України. (зміни від 08.04.2014)

Ст.132 Розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби

Розголошення службовою особою лікувального закладу, допоміжним працівником, який самочинно здобув інформацію, або медичним працівником відомостей про проведення медичного огляду особи на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, або захворювання на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та його результатів, що стали їм відомі у зв'язку з виконанням службових або професійних обов'язків, - карається штрафом від п'ятдесяти до ста еоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

Ст. 163 Порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер

1. Порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер, - караються штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені щодо державних чи громадських діячів або вчинені службовою особою, або з використанням спеціальних засобів, призначених для негласного зняття інформації, - караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

Ст. 171 Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів

1. Умисне перешкоджання законній професійній діяльності журналістів - карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Переслідування журналіста за виконання професійних обов'язків, за критику, здійснюване службовою особою або групою осіб за попередньою змовою, - карається штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням права обіймати певні посади на строк до трьох років.

Ст.182 Порушення недоторканності приватного життя

1. Незаконне збирання, зберігання, використання, знищення, поширення конфіденційної інформації про особу або незаконна зміна такої інформації, крім випадків, передбачених іншими статтями цього Кодексу, - караються штрафом від п'ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені повторно, або якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам особи, - караються арештом на строк від трьох до шести місяців або обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років, або позбавленням волі на той самий строк.

Примітка. Істотною шкодою у цій статті, якщо вона полягає у заподіянні матеріальних збитків, вважається така шкода, яка в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. (зміни від 02.06.2011)

Стаття 176. Порушення авторського права і суміжних прав

1. Незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури і мистецтва, комп'ютерних програм і баз даних, а так само незаконне відтворення, розповсюдження виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення, їх незаконне тиражування та розповсюдження на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації, або інше умисне порушення авторського права і суміжних прав, якщо це завдало матеріальної шкоди у значному розмірі, - караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією та знищенням всіх примірників творів, матеріальних носіїв комп'ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для їх виготовлення.

2. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або завдали матеріальної шкоди у великому розмірі, - караються штрафом від тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років, з конфіскацією та знищенням всіх примірників творів, матеріальних носіїв комп'ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для їх виготовлення.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені службовою особою з використанням службового становища або організованою групою, або якщо вони завдали матеріальної шкоди в особливо великому розмірі, - караються штрафом від двох тисяч до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від трьох до шести років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого та з конфіскацією та знищенням всіх примірників творів, матеріальних носіїв комп'ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувалися для їх виготовлення.

Примітка. У статтях 176 та 177 цього Кодексу матеріальна шкода вважається завданою в значному розмірі, якщо її розмір у двадцять і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, у великому розмірі - якщо її розмір у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а завданою в особливо великому розмірі - якщо її розмір у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Ст.231 Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю

Умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю, з метою розголошення чи іншого використання цих відомостей, а також незаконне використання таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб'єкту господарської діяльності, - караються штрафом від трьох тисяч до восьми тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.(зміни від 15.11.2011)

Ст.359 Незаконні придбання, збут або використання спеціальних технічних засобів отримання інформації

1. Незаконне придбання або збут спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації, а також незаконне їх використання - караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до чотирьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, - караються позбавленням волі на строк від чотирьох до семи років.

3. Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою або якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам чи інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам окремих юридичних осіб, - караються позбавленням волі на строк від семи до десяти років.(зміни від 15.06.2010)

• Регулювання українським законодавством доступу до публічної інформації.

ЗУ «Про інформацію» Ст.7 право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб’єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.

ЗУ «Про доступ до публічної інформації», 2011

Стаття 3. Гарантії забезпечення права на доступ до публічної інформації

1. Право на доступ до публічної інформації гарантується:

1) обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом;

2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє;

3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації;

4) доступом до засідань колегіальних суб'єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством;

5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації;

6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.

Стаття 6. Публічна інформація з обмеженим доступом

1. Інформацією з обмеженим доступом є:

1) конфіденційна інформація;

2) таємна інформація;

3) службова інформація.

2. Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

3. Інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо він правомірно оприлюднив її раніше.

4. Інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо немає законних підстав для обмеження у доступі до такої інформації, які існували раніше.

5. Не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. При дотриманні вимог, передбачених частиною другою цієї статті, зазначене положення не поширюється на випадки, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину.

6. Не належать до інформації з обмеженим доступом відомості, зазначені у декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру, оформленої за формою і в порядку, що встановлені Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції", крім відомостей, зазначених у пункті 7 примітки додатка до цього Закону.

{Частина шоста статті 6 в редакції Закону № 4711-VI від 17.05.2012}

7. Обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.

Стаття 10. Доступ до інформації про особу

1. Кожна особа має право:

1) знати у період збирання інформації, але до початку її використання, які відомості про неї та з якою метою збираються, як, ким і з якою метою вони використовуються, передаються чи поширюються, крім випадків, встановлених законом;

2) доступу до інформації про неї, яка збирається та зберігається;

3) вимагати виправлення неточної, неповної, застарілої інформації про себе, знищення інформації про себе, збирання, використання чи зберігання якої здійснюється з порушенням вимог закону;

4) на ознайомлення за рішенням суду з інформацією про інших осіб, якщо це необхідно для реалізації та захисту прав та законних інтересів;

5) на відшкодування шкоди у разі розкриття інформації про цю особу з порушенням вимог, визначених законом.

2. Обсяг інформації про особу, що збирається, зберігається і використовується розпорядниками інформації, має бути максимально обмеженим і використовуватися лише з метою та у спосіб, визначений законом.

3. Розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов'язані:

1) надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом;

2) використовувати її лише з метою та у спосіб, визначений законом;

3) вживати заходів щодо унеможливлення несанкціонованого доступу до неї інших осіб;

4) виправляти неточну та застарілу інформацію про особу самостійно або на вимогу осіб, яких вона стосується.

4. Зберігання інформації про особу не повинно тривати довше, ніж це необхідно для досягнення мети, задля якої ця інформація збиралася.

5. Відмова особі в доступі до інформації про неї, приховування, незаконне збирання, використання, зберігання чи поширення інформації можуть бути оскаржені.

Стаття 15. Оприлюднення інформації розпорядниками

1. Розпорядники інформації зобов'язані оприлюднювати:

1) інформацію про організаційну структуру, місію, функції, повноваження, основні завдання, напрями діяльності та фінансові ресурси (структуру та обсяг бюджетних коштів, порядок та механізм їх витрачання тощо);

2) нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), прийняті розпорядником, проекти рішень, що підлягають обговоренню, інформацію про нормативно-правові засади діяльності;

3) перелік та умови отримання послуг, що надаються цими органами, форми і зразки документів, правила їх заповнення;

4) порядок складання, подання запиту на інформацію, оскарження рішень розпорядників інформації, дій чи бездіяльності;

5) інформацію про систему обліку, види інформації, яку зберігає розпорядник;

6) інформацію про механізми чи процедури, за допомогою яких громадськість може представляти свої інтереси або в інший спосіб впливати на реалізацію повноважень розпорядника інформації;

7) плани проведення та порядок денний своїх відкритих засідань;

8) розташування місць, де надаються необхідні запитувачам форми і бланки установи;

9) загальні правила роботи установи, правила внутрішнього трудового розпорядку;

10) звіти, в тому числі щодо задоволення запитів на інформацію;

11) інформацію про діяльність суб'єктів владних повноважень, а саме про:

їхні місцезнаходження, поштову адресу, номери засобів зв'язку, адреси офіційного веб-сайту та електронної пошти;

прізвище, ім'я та по батькові, службові номери засобів зв'язку, адреси електронної пошти керівника органу та його заступників, а також керівників структурних та регіональних підрозділів, основні функції структурних та регіональних підрозділів, крім випадків, коли ці відомості належать до інформації з обмеженим доступом;

розклад роботи та графік прийому громадян;

вакансії, порядок та умови проходження конкурсу на заміщення вакантних посад;

перелік та умови надання послуг, форми і зразки документів, необхідних для надання послуг, правила їх оформлення;

перелік і службові номери засобів зв'язку підприємств, установ та організацій, що належать до сфери їх управління, та їх керівників, крім підприємств, установ та організацій, створених з метою конспірації, оперативно-розшукової або контррозвідувальної діяльності;

порядок складання, подання запиту на інформацію, оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, їх дій чи бездіяльності;

систему обліку, види інформації, якою володіє суб'єкт владних повноважень;

12) іншу інформацію про діяльність суб'єктів владних повноважень, порядок обов'язкового оприлюднення якої встановлений законом.

2. Інформація, передбачена частиною першою цієї статті, підлягає обов'язковому оприлюдненню невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів з дня затвердження документа. У разі наявності у розпорядника інформації офіційного веб-сайту така інформація оприлюднюється на веб-сайті із зазначенням дати оприлюднення документа і дати оновлення інформації.

3. Проекти нормативно-правових актів, рішень органів місцевого самоврядування, розроблені відповідними розпорядниками, оприлюднюються ними не пізніш як за 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття.

4. Невідкладному оприлюдненню підлягає будь-яка інформація про факти, що загрожують життю, здоров'ю та/або майну осіб, і про заходи, які застосовуються у зв'язку з цим.

Про пресу

Стаття 2. Свобода діяльності друкованих засобів масової інформації      Свобода слова і вільне вираження у друкованій формі своїх поглядів і переконань гарантуються Конституцією України і відповідно до цього Закону означають право кожного громадянина вільно і незалежно шукати, одержувати, фіксувати, зберігати, використовувати та поширювати будь-яку відкриту за режимом доступу інформацію за допомогою друкованих засобів масової інформації. ( Частина перша статті 2 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1703-IV ( 1703-15 ) від 11.05.2004 )

     Друковані засоби масової інформації є вільними. Забороняється створення та фінансування державних органів, установ, організацій або посад для цензури масової інформації.

     Не допускається вимога попереднього погодження повідомлень і матеріалів, які поширюються друкованими засобами масової інформації, а також заборона поширення повідомлень і матеріалів з боку посадових осіб державних органів, підприємств, установ, організацій або об'єднань громадян, крім випадків, коли посадова особа є автором поширюваної інформації чи дала інтерв'ю.

     Держава гарантує економічну самостійність та забезпечує економічну підтримку діяльності друкованих засобів масової інформації, запобігає зловживанню монопольним становищем на ринку з боку видавців і розповсюджувачів друкованої продукції. Заходи, спрямовані на забезпечення економічної підтримки діяльності друкованих засобів масової інформації, визначаються Кабінетом Міністрів України. { Частина четверта статті 2 із змінами, внесеними згідно із Законом N 5461-VI ( 5461-17 ) від 16.10.2012 } Стаття 26. Права та обов'язки журналіста редакції  

     Здійснюючи свою діяльність на засадах професійної самостійності, журналіст використовує права та виконує обов'язки, передбачені Законом України "Про інформацію" ( 2657-12 ) та цим Законом.

     Журналіст має право:

     1) на вільне одержання, використання, поширення (публікацію) та зберігання відкритої за режимом доступу інформації; ( Пункт 1 частини другої статті 26 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1703-IV ( 1703-15 ) від 11.05.2004 )

4) на вільний доступ до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів; обмеження цього доступу зумовлюються лише специфікою цінностей та особливими умовами їх схоронності, що визначаються чинним законодавством України;

     5) переваги на одержання відкритої за режимом доступу інформації;

     6) на безкоштовне задоволення запиту щодо доступу до офіційних документів;

про державну таємницю

 Стаття 29. Обмеження прав у зв'язку з допуском та доступом до державної таємниці  

     Громадянин, якому було надано допуск та доступ до державної таємниці у порядку, встановленому законодавством, і який реально був обізнаний з нею, може бути обмежений у праві виїзду на постійне місце проживання в іноземну державу до розсекречування відповідної інформації, але не більш як на п'ять років з часу припинення діяльності, пов'язаної з державною таємницею.  

     Не обмежується виїзд у держави, з якими Україна має міжнародні договори, що передбачають такий виїзд і згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.  

     На громадянина також поширюються обмеження свободи інформаційної діяльності, що випливають з цього Закону.

ЗУ про інформацію

Стаття 11. Інформація про фізичну особу  

     1. Інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.  

     2. Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження.  

     Кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом.

 Стаття 21. Інформація з обмеженим доступом  

     1. Інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація.  

     2. Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.  

     Відносини, пов'язані з правовим режимом конфіденційної інформації, регулюються законом.  

     3. Порядок віднесення інформації до таємної або службової, а також порядок доступу до неї регулюються законами.  

     4. До інформації з обмеженим доступом не можуть бути віднесені такі відомості:  

     1) про стан довкілля, якість харчових продуктів і предметів побуту;  

     2) про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні ситуації, що сталися або можуть статися і загрожують безпеці людей;  

     3) про стан здоров'я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення;  

     4) про факти порушення прав і свобод людини і громадянина;  

     5) про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб;  

     6) інші відомості, доступ до яких не може бути обмежено відповідно до законів та міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

     Стаття 30. Звільнення від відповідальності  

     1. Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.  

     2. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.  

     Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду.  

     3. Суб'єкти інформаційних відносин звільняються від відповідальності за розголошення інформації з обмеженим доступом, якщо суд встановить, що ця інформація є суспільно необхідною.  

     4. Додаткові підстави звільнення від відповідальності засобів масової інформації та журналістів встановлюються законами України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" ( 2782-12 ), "Про телебачення і радіомовлення" ( 3759-12 ), "Про інформаційні агентства" ( 74/95-ВР ) та іншими.

• Регулювання українським законодавством порядку висвітлення діяльності органів державної влади.

Стаття 5. Порядок фінансування засобів масової інформації по висвітленню діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування  

     Порядок фінансування засобів масової інформації по висвітленню діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, засновниками чи співзасновниками яких є ці органи, визначається в договорах між органами державної влади та органами місцевого самоврядування і редакціями засобів масової інформації, а також у статутах редакцій цих засобів масової інформації.

     Недержавні засоби масової інформації висвітлюють діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування на умовах, передбачених в укладеній між цими органами і редакціями засобів масової інформації угоді. Якщо така угода не укладена, то редакція недержавного засобу масової інформації має право самостійно, відповідно до законодавства України, висвітлювати діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування, визначаючи у своєму статуті джерела фінансування витрат на це висвітлення.

     Органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах коштів, передбачених у державному або місцевих бюджетах на висвітлення їх діяльності, формують замовлення засобам масової інформації на:

     створення спеціальних звітів і репортажів про важливі події, що відбуваються в державі, про діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

     проведення прямих теле- і радіотрансляцій про їх діяльність;

     організацію систематичних (проблемних, тематичних) теле- і радіопередач та сторінок (рубрик) у друкованих засобах масової інформації;

     створення та поширення інформації, авторських матеріалів про діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування роз'яснювального характеру;

     запис і зберігання відео- і аудіоматеріалів про висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

     Видатки на фінансування засобів масової інформації щодо висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування передбачаються у Державному бюджеті України та в місцевих бюджетах окремо.

     Органи державної влади та органи місцевого самоврядування у своїх кошторисах зобов'язані передбачати витрати на висвітлення своєї діяльності засобами масової інформації.

Стаття 9. Висвітлення діяльності Верховної Ради України  

     Порядок і форми обов'язкового висвітлення діяльності Верховної Ради України аудіовізуальними засобами масової інформації (виконання державного замовлення) визначаються окремою Постановою Верховної Ради України на весь період повноважень Верховної Ради України чергового скликання.  

     Голова Верховної Ради України в установленому порядку організовує роботу Апарату Верховної Ради України щодо укладання договорів з телерадіоорганізаціями про висвітлення діяльності Верховної Ради України.

Стаття 15. Обов'язкові теле- і радіопередачі  

     Державні аудіовізуальні засоби масової інформації загальнодержавного рівня зобов'язані оперативно забезпечувати в межах державного замовлення поширення таких теле- і радіопередач:

     відкриття першого засідання сесії Верховної Ради України нового скликання, а також висвітлення діяльності Верховної Ради України в порядку і формах, визначених окремою постановою Верховної Ради України на кожну поточну сесію Верховної Ради України; ( Абзац другий частини першої статті 15 із змінами, внесеними згідно із Законом N 133-XIV ( 133-14 ) від 30.09.98 )

     звернень Президента України до народу України та його щорічних і позачергових послань до Верховної Ради України, заяв Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Верховного Суду України та Конституційного Суду України;

     церемонії складення присяги народові новообраним Президентом України на урочистому засіданні Верховної Ради України;

     відкриття першого засідання новосформованого Кабінету Міністрів України.

     Державні телерадіоорганізації зобов'язані забезпечити розповсюдження цих передач у регіонах, на які вони здійснюють мовлення.

  Стаття 19. Регламент висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування  

     Для висвітлення діяльності органів кожної із гілок державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні в обсягах державного замовлення Національній телекомпанії України і Національній радіокомпанії України відводиться три відсотки від річного обсягу часу загальнонаціонального каналу, на якому здійснюється мовлення. У разі проведення спільних заходів цих органів квота часу для їх висвітлення розподіляється порівну.  

     Стаття 19-1. Розміщення державного замовлення на аудіо- і відеоінформаційну продукцію та контроль за дотриманням порядку, форм і стандартів мовлення  

     Розміщення державного замовлення на аудіо- і відеоінформаційну продукцію про діяльність Верховної Ради України, Президента України та Кабінету Міністрів України забезпечується Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення.  

     Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення здійснює контроль за дотриманням порядку, форм і стандартів мовлення.

  Стаття 22. Опублікування офіційних документів органів державної влади та органів місцевого самоврядування  

     Закони України, постанови Верховної Ради України, укази та розпорядження Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, постанови Верховного Суду України та Конституційного Суду України, рішення органів місцевого самоврядування, інші нормативно-правові акти публікуються в офіційних виданнях (відомостях, бюлетенях, збірниках, інформаційних листках тощо) та друкованих засобах масової інформації відповідних органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Недержавні друковані засоби масової інформації мають право оприлюднювати офіційні документи органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до законодавства України і на засадах, передбачених укладеною угодою між цими органами та редакціями друкованих засобів масової інформації.

• Порядок акредитації журналістів, визначений українським законодавством.

Про інфо

Стаття 26. Акредитація журналістів, працівників засобів масової інформації  

     1. З метою створення сприятливих умов для здійснення журналістами, працівниками засобів масової інформації професійної діяльності суб'єкт владних повноважень може здійснювати їх акредитацію.  

     Усі дії, пов'язані з акредитацією, мають ґрунтуватися на принципах відкритості, рівності, справедливості з метою забезпечення права громадськості на одержання інформації через засоби масової інформації. Відсутність акредитації не може бути підставою для відмови в допуску журналіста, працівника засобу масової інформації на відкриті заходи, що проводить суб'єкт владних повноважень.  

     2. Акредитація журналіста, працівника засобу масової інформації здійснюється безоплатно на підставі його заяви або подання засобу масової інформації.  

     У заяві, поданій журналістом, працівником засобу масової інформації, зазначаються його прізвище, ім'я та по батькові, адреса, номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти (за наявності). До заяви додаються копії документів, що посвідчують особу та засвідчують її професійну належність.  

     У поданні засобу масової інформації зазначаються його повне найменування, дата і номер реєстрації, адреса, адреса електронної пошти (за наявності), номер засобу зв'язку, прізвище, ім'я та по батькові журналіста, працівника засобу масової інформації, щодо якого вноситься подання. До подання додаються копії документів, що посвідчують особу.  

     В акредитації не може бути відмовлено в разі подання усіх документів, передбачених цією частиною.  

     Суб'єкт владних повноважень може встановлювати спрощений порядок акредитації.  

     3. Порядок акредитації, визначений суб'єктом владних повноважень, підлягає оприлюдненню.  

     4. Суб'єкти владних повноважень, що здійснили акредитацію журналістів, працівників засобів масової інформації, зобов'язані сприяти провадженню ними професійної діяльності; завчасно сповіщати їх про місце і час проведення сесій, засідань, нарад, брифінгів та інших публічних заходів; надавати їм інформацію, призначену для засобів масової інформації; а також сприяти створенню умов для здійснення запису і передачі інформації, проведення інтерв'ю, отримання коментарів посадових осіб.  

     5. У разі якщо захід проводиться відповідно до міжнародних або інших спеціальних протоколів, можуть встановлюватися особливі умови допуску журналістів. Такі особливі умови оприлюднюються на офіційному веб-сайті відповідного суб'єкта владних повноважень до проведення заходу.  

     6. Журналіст, працівник засобу масової інформації зобов'язаний дотримуватися встановлених суб'єктом владних повноважень правил внутрішнього трудового розпорядку, не перешкоджати діяльності його службових та посадових осіб.  

     7. Суб'єкти владних повноважень, що акредитували журналіста, працівника засобу масової інформації, приймають рішення про припинення акредитації у разі:  

     подання ним відповідної заяви;  

     неодноразового грубого порушення ним обов'язків, визначених цією статтею;  

     звернення засобу масової інформації, за поданням якого здійснена акредитація.  

     8. У рішенні про припинення акредитації зазначаються посадова особа чи службова особа (суб'єкт владних повноважень), яка прийняла відповідне рішення, дата прийняття рішення, підстава для прийняття рішення та порядок його оскарження. Письмове повідомлення про припинення акредитації видається або надсилається засобу масової інформації або журналістові, працівникові засобу масової інформації протягом п'яти робочих днів з дня прийняття відповідного рішення.  

     9. Рішення про припинення акредитації може бути оскаржено до суду в установленому порядку.

• Регулювання українським законодавством авторських прав журналіста.

ККУ Стаття 176. Порушення авторського права і суміжних прав  

     1. Незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури і мистецтва, комп'ютерних програм і баз даних, а так само незаконне відтворення, розповсюдження виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення, їх незаконне тиражування та розповсюдження на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації, або інше умисне порушення авторського права і суміжних прав, якщо це завдало матеріальної шкоди у значному розмірі, -  

     караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією та знищенням всіх примірників творів, матеріальних носіїв комп'ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для їх виготовлення.  

     2. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або завдали матеріальної шкоди у великому розмірі, -  

     караються штрафом від тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років, з конфіскацією та знищенням всіх примірників творів, матеріальних носіїв комп'ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для їх виготовлення.  

     3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені службовою особою з використанням службового становища або організованою групою, або якщо вони завдали матеріальної шкоди в особливо великому розмірі, -  

     караються штрафом від двох тисяч до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від трьох до шести років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого та з конфіскацією та знищенням всіх примірників творів, матеріальних носіїв комп'ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувалися для їх виготовлення.  

     Примітка. У статтях 176 та 177 цього Кодексу матеріальна шкода вважається завданою в значному розмірі, якщо її розмір у двадцять і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, у великому розмірі - якщо її розмір у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а завданою в особливо великому розмірі - якщо її розмір у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

ЗУ про тб і радіо

     Стаття 6. Неприпустимість зловживання свободою діяльності телерадіоорганізацій  

     1. Телерадіоорганізації в інформаційних блоках зобов'язані подавати інформацію про офіційно оприлюднену у будь-який спосіб позицію всіх представлених в органах влади політичних сил.  

     2. Не допускається використання телерадіоорганізацій для:  

     поширення відомостей, що становлять державну таємницю, або іншої інформації, яка охороняється законом;  

     закликів до насильницької зміни конституційного ладу України;  

     закликів до розв'язування війни, агресивних дій або їх пропаганди;  

     необґрунтованого показу насильства;  

     пропаганди винятковості, зверхності або неповноцінності осіб за ознаками їх релігійних переконань, ідеології, належності до тієї чи іншої нації або раси, фізичного або майнового стану, соціального походження;  

     трансляції програм та передач, у яких телеглядачам та/або радіослухачам надаються послуги з ворожіння та гадання, а також платні послуги у сфері народної та/або нетрадиційної медицини; { Частину другу статті 6 доповнено новим абзацом ізгідно з Законом N 4316-VІ ( 4316-17 ) від 12.01.2012 }  

     трансляції програм або їх відеосюжетів, які можуть завдати шкоди фізичному, психічному чи моральному розвитку дітей та підлітків, якщо вони мають змогу їх дивитися;  

     розповсюдження і реклами порнографічних матеріалів та предметів;  

     пропаганди наркотичних засобів, психотропних речовин з будь-якою метою їх застосування;  

     поширення інформації, яка порушує законні права та інтереси фізичних і юридичних осіб, посягає на честь і гідність особи;  

     здійснення інших вчинків, за якими наступає кримінальна відповідальність.  

     3. Трансляція програм та передач з інтерактивними конкурсами (іграми, вікторинами), умови яких прямо чи опосередковано передбачають оплатне набуття особою статусу її учасника та/або в яких телеглядачам і радіослухачам з метою отримання виграшу у грошовій або майновій формі за особисту перемогу пропонується звернутися до телерадіоорганізації у будь-який спосіб (здійснити телефонний дзвінок, відправити смс-повідомлення тощо), що передбачає стягнення коштів за з'єднання та/або телефонну розмову за ціною, що не відповідає обраному абонентом тарифному плану, або отримання додаткової послуги оператора телекомунікацій, не включеної до переліку послуг, передбачених договором (тарифним планом), забороняється.  

     Ця заборона не поширюється на:  

канали з обмеженим доступом (канали мовлення, на яких за допомогою використання кодувальних пристроїв та/чи програмного забезпечення обмежено вільний доступ абонентів до перегляду певних телепрограм таким чином, щоб прийом сигналу став неможливим без декодувального пристрою);

     трансляцію програм та/або передач з проведення розіграшів лотерей;  

     трансляцію програм та/або передач з проведення творчих конкурсів, спортивних змагань тощо, незважаючи на те, передбачається чи не передбачається їх умовами грошовий або майновий виграш;  

     трансляцію програм та/або передач з проведення розіграшів на безоплатній основі з рекламуванням (популяризацією) окремого товару, послуги, торговельної марки (знака для товарів і послуг), найменування або напрямів діяльності суб'єктів господарювання, комерційної програми з видачею виграшів у грошовій або майновій формі;  

     трансляцію програм та/або передач з проведення конкурсів (ігор, вікторин), умови яких передбачають безоплатне набуття особою статусу її учасника та отримання учасником, який виявив кращі особисті знання та вміння, виграшів у грошовій або майновій формі за особисту перемогу;  

     трансляцію програм та/або передач з проведення розіграшів на безоплатній основі для розважальних, благодійних або пізнавальних цілей.

{ Статтю 6 доповнено новою частиною згідно із Законом N 4386-VI ( 4386-17 ) від 09.02.2012 }  

     4. Забороняється використання у програмах та передачах на телебаченні і радіо прихованих вставок, які впливають на підсвідомість людини та/або чинять шкідливий вплив на стан їх здоров'я.  

     5. Дані про кожну індивідуальну програму чи передачу мають містити ім'я автора чи авторів, назву і адресу виробника програми.  

     6. Відповідальність за зміст програм та передач несе керівник телерадіоорганізації або автор (автори) програми та/чи передачі.  

     7. У випадках, передбачених законодавством України, відповідальність за зміст окремих передач можуть нести інші особи.  

ЗУ про інфо

Стаття 25. Гарантії діяльності засобів масової інформації та журналістів  

     1. Під час виконання професійних обов'язків журналіст має право здійснювати письмові, аудіо- та відеозаписи із застосуванням необхідних технічних засобів, за винятком випадків, передбачених законом.  

     2. Журналіст має право безперешкодно відвідувати приміщення суб'єктів владних повноважень, відкриті заходи, які ними проводяться, та бути особисто прийнятим у розумні строки їх посадовими і службовими особами, крім випадків, визначених законодавством.  

     3. Журналіст має право не розкривати джерело інформації або інформацію, яка дозволяє встановити джерела інформації, крім випадків, коли його зобов'язано до цього рішенням суду на основі закону.  

     4. Після пред'явлення документа, що засвідчує його професійну належність, працівник засобу масової інформації має право збирати інформацію в районах стихійного лиха, катастроф, у місцях аварій, масових безпорядків, воєнних дій, крім випадків, передбачених законом.  

     5. Журналіст має право поширювати підготовлені ним матеріали (фонограми, відеозаписи, письмові тексти тощо) за власним підписом (авторством) або під умовним ім'ям (псевдонімом).  

     6. Журналіст засобу масової інформації має право відмовитися від авторства (підпису) на матеріал, якщо його зміст після редакційної правки (редагування) суперечить його переконанням.  

     7. Права та обов'язки журналіста, працівника засобу масової інформації, визначені цим Законом, поширюються на зарубіжних журналістів, працівників зарубіжних засобів масової інформації, які працюють в Україні.

ЗУ про пресу

Стаття 26. Права та обов'язки журналіста редакції  

     Здійснюючи свою діяльність на засадах професійної самостійності, журналіст використовує права та виконує обов'язки, передбачені Законом України "Про інформацію" ( 2657-12 ) та цим Законом.

     Журналіст має право:

     1) на вільне одержання, використання, поширення (публікацію) та зберігання відкритої за режимом доступу інформації; ( Пункт 1 частини другої статті 26 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1703-IV ( 1703-15 ) від 11.05.2004 )

     2) відвідувати державні органи, органи місцевого самоврядування, а також підприємства, установи і організації та бути прийнятим їх посадовими особами; 

     3) відкрито здійснювати записи, в тому числі із застосуванням будь-яких технічних засобів, за винятком випадків, передбачених законом;

     4) на вільний доступ до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів; обмеження цього доступу зумовлюються лише специфікою цінностей та особливими умовами їх схоронності, що визначаються чинним законодавством України;

     5) переваги на одержання відкритої за режимом доступу інформації;

     6) на безкоштовне задоволення запиту щодо доступу до офіційних документів;

     7) по пред'явленні редакційного посвідчення чи іншого документа, що засвідчує його належність до друкованого засобу масової інформації, перебувати в районі стихійного лиха, катастроф, в місцях аварій, масових безпорядків, на мітингах і демонстраціях, на територіях, де оголошено надзвичайний стан;

     8) звертатися до спеціалістів при перевірці одержаних інформаційних матеріалів;

     9) поширювати підготовлені ним повідомлення і матеріали за власним підписом, під умовним ім'ям (псевдонімом) або без підпису (анонімно);

     10) відмовлятися від публікації матеріалу за власним підписом, якщо його зміст після редакційної правки суперечить особистим переконанням автора;

     11) на збереження таємниці авторства та джерел інформації, за винятком випадків, коли ці таємниці обнародуються на вимогу суду.

     Журналіст зобов'язаний:

     1) дотримуватися програми діяльності друкованого засобу масової інформації, з редакцією якого він перебуває у трудових або інших договірних відносинах, керуватися положеннями статуту редакції;

     2) подавати для публікації об'єктивну і достовірну інформацію;

     3) задовольняти прохання осіб, які надають інформацію, щодо їх авторства або збереження таємниці авторства;

     4) відмовлятися від доручення редактора (головного редактора) чи редакції, якщо воно не може бути виконано без порушення Закону;

     5) представлятися та пред'являти редакційне посвідчення чи інший документ, що засвідчує його належність до друкованого засобу масової інформації;

     6) виконувати обов'язки учасника інформаційних відносин;

     7) утримуватися від поширення в комерційних цілях інформаційних матеріалів, які містять рекламні відомості про реквізити виробника продукції чи послуг (його адресу, контактний телефон, банківський рахунок), комерційні ознаки товару чи послуг тощо.

     Журналіст несе відповідальність в межах чинного законодавства за перевищення своїх прав і невиконання обов'язків.

• Забезпечення українським законодавством доступу до державної інформації професійним ЗМІ.

• Захист інформаційного джерела в європейській та українській практиці.

За правовим режимом інформація у володінні журналіста (ЗМІ) загалом прирівнюється до інформації у володінні будь-якого громадянина (юридичної особи). Тобто право на недоторканність інформації та на вжиття засобів захисту своєї інформації гарантоване їм ст.ст. 32, 34, 54 Конституції України.

Правове регулювання інформаційних відносин має свої особливості в контексті захисту інформації журналіста, коли йдеться про захист журналістських джерел. Право журналіста не розкривати джерело інформації є однією з гарантій свободи вираження поглядів, яка визначена практикою Європейського суду з прав людини по ст. 10 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод 1950 р. (див. зокрема рішення по справі Гудвін проти Великобританії (1996)). Якщо журналіст не матиме гарантій збереження анонімності своїх джерел, то останні просто не повідомлятимуть йому інформацію і тоді певні види інформації не будуть оприлюднені, суспільство не дізнається такої інформації й не зможе реагувати на проблеми, про які воно так і не дізналося.

У частині 3 ст. 25 Закону України «Про інформацію» (в ред. від 13січня 2011 р.) визначено: «Журналіст має право не розкривати джерело інформації або інформацію, яка дозволяє встановити джерела  інформації, крім випадків, коли його зобов'язано до цього рішенням суду на основі закону.»

Крім того, Кримінальним процесуальним кодексом (2012 р.) передбачено, що:

журналісти - про відомості, які містять конфіденційну інформацію професійного характеру, надану за умови нерозголошення авторства або джерела інформації;» (п. 6 ч. 2 ст. 65);

«До охоронюваної законом таємниці, яка міститься в речах і документах, належать:..

інформація, що знаходиться у володінні засобу масової інформації або журналіста і надана їм за умови нерозголошення авторства або джерела інформації;» (п. 1 ст. 162);

«Забороняється залучати до конфіденційного співробітництва під час проведення негласних слідчих дій… журналістів, якщо таке співробітництво буде пов’язане з розкриттям конфіденційної інформації професійного характеру.» (ч. 2 т. 275).

• Захист репутації особи відповідно до українського законодавства.

Постанова Пленуму Верховного суду України (27.02.2009) Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи

Конституцією України ( 254к/96-ВР ) кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (стаття 34).

У зв'язку з цим статтею 32 Конституції України ( 254к/96-ВР )передбачено судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема права на повагу до гідності та честі, права на недоторканість ділової репутації, належить позивачеві. Разом із тим, особа, право якої порушено, може обрати як загальний, так і спеціальний способи захисту свого права, визначені законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини. До таких спеціальних способів захисту відносяться, наприклад, спростування недостовірної інформації та/або право на відповідь (стаття 277 ЦК), заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права (стаття 278 ЦК) тощо.

4. Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту.

Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред'явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема, члени її сім'ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні особисті немайнові права.

Відповідно до положень статті 39 Цивільного процесуального кодексу України ( 1618-15 ) (далі - ЦПК) при поширенні такої недостовірної інформації стосовно малолітніх, неповнолітніх чи недієздатних осіб з відповідним позовом до суду вправі звернутися їх законні представники.

Згідно з частиною другою статті 124 Конституції України ( 254к/96-ВР ) право на звернення до суду в разі поширення засобами масової інформації недостовірної інформації, яка порушує особисті немайнові права фізичної чи юридичної особи, є безумовним і невикористання передбаченого статтею 37 Закону про пресу ( 2782-12 ) права вимагати від редакції друкованого засобу масової інформації опублікування ним спростування такої інформації з подальшим правом на оскарження відмови в публікації спростування або порушення порядку його публікації не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі.

Відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації.

Якщо позов пред'явлено про спростування інформації, опублікованої в засобах масової інформації, то належними відповідачами є автор і редакція відповідного засобу масової інформації чи інша установа, що виконує її функції, оскільки згідно зі статтею 21 Закону про пресу ( 2782-12 ) редакція або інша установа, яка виконує її функції, здійснює підготовку та випуск у світ друкованого засобу масової інформації.

У разі, коли редакція друкованого засобу масової інформації не має статусу юридичної особи, належним відповідачем є юридична особа, структурним підрозділом якої є редакція. Якщо редакція не є структурним підрозділом юридичної особи, то належним відповідачем виступає засновник друкованого засобу масової інформації.

У випадку, коли інформація була поширена у засобі масової інформації з посиланням на особу, яка є джерелом цієї інформації, ця особа також є належним відповідачем.

При опублікуванні чи іншому поширенні оспорюваної інформації без зазначення автора (наприклад, у редакційній статті) відповідачем у справі має бути орган, що здійснив випуск засобу масової інформації.

Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві (пункт 2 частини другої статті 119 ЦПК) ( 1618-15 ).

Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.

Дані про власника веб-сайта можуть бути витребувані відповідно до положень ЦПК ( 1618-15 ) в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.

Якщо недостовірна інформація, що порочить гідність, честь чи ділову репутацію, розміщена в мережі Інтернет на інформаційному ресурсі, зареєстрованому в установленому законом порядку як засіб масової інформації, то при розгляді відповідних позовів судам слід керуватися нормами, що регулюють діяльність засобів масової інформації

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Згідно з частиною третьою статті 277 ЦК ( 435-15 ) негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Згідно з положеннями статті 277 ЦК ( 435-15 ) і статті 10 ЦПК ( 1618-15 ) обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

відповідно до статті 277 ЦК ( 435-15 ) не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції ( 475/97-ВР ).

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 ЦК ( 435-15 ) та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи (стаття 37 Закону про пресу, стаття 65 Закону України "Про телебачення і радіомовлення") ( 3759-12 ) у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

Судам слід ураховувати положення частини одинадцятої статті 30 Закону України "Про інформацію" ( 2657-12 ), в якій зазначено, що інформацію з обмеженим доступом може бути поширено без згоди її власника, якщо ця інформація є суспільно значимою, тобто якщо вона є предметом громадського інтересу і якщо право громадськості знати цю інформацію переважає право її власника на її захист, що відповідає практиці застосування Європейським судом з прав людини статті 8 Конвенції ( 475/97-ВР ).

У статтях 3, 4, 6 Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація), схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

У зв'язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Закону про пресу ( 2782-12 )

Стаття 42. Звільнення від відповідальності

Редакція, журналіст не несуть відповідальності за публікацію відомостей, які не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадян і організацій, порушують права і законні інтереси громадян або являють собою зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації і правами журналіста, якщо:

1) ці відомості одержано від інформаційних агентств або від засновника (співзасновників);

2) вони містяться у відповіді на інформаційний запит щодо доступу до офіційних документів і запит щодо надання письмової або усної інформації, наданої відповідно до вимог Закону України "Про інформацію";

3) вони є дослівним відтворенням офіційних виступів посадових осіб державних органів, організацій і об'єднань громадян;

4) вони є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих іншим друкованим засобом масової інформації з посиланням на нього;

5) в них розголошується таємниця, яка спеціально охороняється законом, проте ці відомості не було отримано журналістом незаконним шляхом.

• Законодавчий та громадський контроль щодо забезпечення доступу до публічної інформації. Порядок подання інформаційного запиту

ЗУ про доступ до публічної інформації

Стаття 16. Відповідальні особи з питань запитів на інформацію

1. Розпорядник інформації відповідає за визначення завдань та забезпечення діяльності структурного підрозділу або відповідальної особи з питань запитів на інформацію розпорядників інформації, відповідальних за опрацювання, систематизацію, аналіз та контроль щодо задоволення запиту на інформацію та надання консультацій під час оформлення запиту.

2. Запит, що пройшов реєстрацію у встановленому розпорядником інформації порядку, обробляється відповідальними особами з питань запитів на інформацію.

Стаття 17. Контроль за забезпеченням доступу до публічної інформації

1. Парламентський контроль за дотриманням права людини на доступ до інформації здійснюється Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, тимчасовими слідчими комісіями Верховної Ради України, народними депутатами України.

2. Громадський контроль за забезпеченням розпорядниками інформації доступу до публічної інформації здійснюється депутатами місцевих рад, громадськими організаціями, громадськими радами, громадянами особисто шляхом проведення відповідних громадських слухань, громадської експертизи тощо.

3. Державний контроль за забезпеченням розпорядниками інформації доступу до інформації здійснюється відповідно до закону.

Стаття 19. Оформлення запитів на інформацію

1. Запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

2. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

3. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.

4. Письмовий запит подається в довільній формі.

5. Запит на інформацію має містити:

1) ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є;

2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо;

3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

6. З метою спрощення процедури оформлення письмових запитів на інформацію особа може подавати запит шляхом заповнення відповідних форм запитів на інформацію, які можна отримати в розпорядника інформації та на офіційному веб-сайті відповідного розпорядника. Зазначені форми мають містити стислу інструкцію щодо процедури подання запиту на інформацію, її отримання тощо.

7. У разі якщо з поважних причин (інвалідність, обмежені фізичні можливості тощо) особа не може подати письмовий запит, його має оформити відповідальна особа з питань запитів на інформацію, обов'язково зазначивши в запиті своє ім'я, контактний телефон, та надати копію запиту особі, яка його подала.

БЛОК ― ЖУРНАЛІСТСЬКЕ РОЗСЛІДУВАННЯ (жр –журналістське розслідування, ж-р журналіст розслідувач )

• Жанр «журналістське розслідування»: поняття й коротка історія.

Журналістське розслідування – жанр аналітичної публіцистики, мета якого виявити таємні пружини гострих суспільних (економічних, політичних, соціальних, моральних, екологічних) проблем, справжні причини існування яких старанно приховуються від широкої громадськості владними, політичними та іншими впливовими колами. Факти, вчинки і поведінка людей, колізії, що виникають між ними, є складниками, на підставі яких журналіст вибудовує власну концепцію досліджуваного явища, його природи та умов існування. За формою реалізації авторського задуму журналістське розслідування – складний, синтетичний жанр, у друкованому чи електронному варіантах якого можуть бути використані елементи проблемної статті, памфлету, нарису, фейлетону, репортажу, інтерв'ю, звіту, рецензії, а також фінансові документи, ділове листування, постанови, протоколи, угоди, архівні, статистичні дані тощо. В жр використовується весь арсенал літературно-публіцистичних засобів і стилістичних прийомів, які б стимулювали розумову енергію та впливали на емоції людей, викликаючи в них відповідну реакцію.

Предтечею сучасних журналістських розслідувань був очолюваний талановитим публіцистом Йожефом Пулітцером так званий рух "розгрібачів бруду" (макрейкери), який існував у північноамериканський пресі на початку минулого століття. Главным печатным органом «макрейкеров» становится журнал «Макклюрс» («The McClure's»). Работали Э. Лефевр и Ф. Виллард, поднявших проблему муниципальной коррупции. Эра «макрейкеров» началась в октябре 1902 года, когда в «Макклюрс» была напечатана статья Л. Стеффенса и К. Уитмора «Времена Твида в Сен-Луи». Макклюру удалось собрать в своем журнале лучших журналистов Америки. более всего жанр «макрейкерской» журналистики обязан книге Л. Стеффенса «Позор городов» (The Shame of Cities), которая вышла в свет в 1904 году и была составлена из статей, напечатанных ранее в журналах.

 Стеффенс в 1902–1903 годы ообъезжает города Америки и в каждом из них находит небольшую группу людей, в чьих руках сосредоточены деньги и власть. Но в 1908 году он порывает с «макрейкерами», уразумев, что в бедах Америки повинны не столько люди, сколько «система». Обвинительный заряд «разгребателей грязи» имел большой общественный резонанс, однако в 1907–1908 годах в их движении намечается спад. Грязи в Америке меньше не стало, но интерес к обличениям в обществе заметно угас. К 1913 году движение «разгребателей грязи» фактически прекратило существование, задавленное теми самыми монополистическими кругами, с которыми «макрейкеры» так рьяно боролись.

 Глушко диктував на лекціях НЕ в хронологічному порядку ( розписую, кого ми не проходили): жр в 60-ті рр. виник як рубрика в Пн Америці. Поштовх до появи - війна у В’єтнамі.

Уотергейтська справа – під час виборів президента США. Вашингтон пост- Боб Вудворт, Карл Берстайн, Говард Сімонс – редактор. Призвела до відставки президента. Джерело – глибоке горло — заступник директора ФБР Марк Фелт.

Перше в Росії жр — История Пугачевского бунта Пушкіна. Так думає Тертичний, але Глушко стверджує, що найстаріший Путешествие из Петербурга в Москву Радищева.

Марк Твен – кін 19 ст. Памфлет Лінчуючі сполучені штати (злочини ку-клус-клану), Людина, яка біжить у пітьмі, Монолог короля Леопольда + Журналістика в Тенесі, Как я редактировал сельськохозяйственную газету і тд.

Джек Лондон «Дюди безодні»

Луї-Себастьян Мерсье «Картины Парижа» — общественные и частные нравы, господствующие идеи, обычаи, скандальная роскошь, злоупотребления. Мерсье интересуют представители разнообразных профессий: извозчики и рантье, модистки и парикмахеры, водоносы и аббаты, офицерство и банкиры, сборщицы подаяний и учителя. Пише про состояния воздуха и чистоты воды, работа полиции, необходимость сдерживать множество голодных людей, видящих, как кто-то утопает в роскоши, является невероятно тяжёлой обязанностью, сарказм вызывает у Мерсье состояние современного театра…

Панас Мирний «Подоріжжя від Полтави до Гадячого»

Іван Франко про бориславських нафтовиків

Коцюбинський рубрика «Свет и тени русской жизни» в газеті Волинь

Гиляровський «Трущобные люди»