17.Телеінтерв’ю: особливості жанру.

Інтерв’ю:

• опис – короткий коментар про подію

• анекдот – розважити, розслабити аудиторію

• діалог – спільний пошук істини

• сповідь – об’єкт розповідає про себе «напряму», журналіст повністю зникає зі сцени

• документальне – фахівець в центрі уваги, надає інформацію щодо теми матеріалу.

Інтерв’ю буває:

• предметне – головне – це тема, положення речей у певній галузі діяльності;

• особистісне – головне – це особа, у якої беруть інтерв’ю;

• предметно-особистісне – людина, яка цікава не сама по собі, а у зв’язку з конкретною подією.

Рух інтерв’ю:

• рух вперед: розкриття теми;

• рух назад: роз’яснення, уточнення, підкреслення компетентності журналіста;

• рух убік: детальний розгляд одного з аспектів;

• буксування на місці: коли тема розкрита й зачіпає журналіста.

Види запитань:

• предметні (для отримання інформації)

• управляючі (для управління діалогом)

• поведінкові (для маніпулювання).

Питання бувають:

• відкриті

• розгорнуті

• із питальним словом

• закриті (для уточнення та анкетування).

Театральна пауза має місце в інтерв’ю!

Питання-фільтри ставимо перед опитуванням! – для того, щоб відразу «відсіяти» непотрібних респондентів.

18.Проблемний, подієвий та подорожній нариси у сучасній українській телепубліцистиці.

Нарис – між дослідженням і розповіддю, реальна історія, документальна основа:

• портретний (людина, характер, обставини, мотивація, психологія) має особливості: постановочні зйомки, прихована камера, деталі, крупні плани, уповільнений монтаж, розповідний темп начитки, інтершум, музика, репераунд, архівні кадри, фото, документи тощо;

• подорожній (ідейно-художня позиція автора; більше локацій, динаміки, швидкий темпоритм, деталі: люди, характерні певній місцевості);

• проблемний (в центрі – проблема, яка потребує вирішення; перетинається з журналістським розслідуванням; не можна гіперболізувати річ, що є другорядною; більше двох точок зору – об’єктивність і розкриття проблеми).

Теленарис – це художньо-публіцистичний твір, який досліджує реальність буття через розкриття долі, характер людини, з метою формування в неї духовних, моральних, естетичних цінностей. В основі – образ, за допомогою якого ми розкриваємо людські риси й характеристики. Образ змальовуємо через вмотивовані деталі. «Думати образами»!

19.Телерепортаж: особливості жанру.

Репортаж – з місця події; це міні-п’єса; документальна, наочна розповідь «про актуальні події суспільного життя, яка реалізується аудіовізуальними засобами та має на меті дати глядачеві найповніше уявлення про ці події, викликати активне ставлення до них, формуючи громадську думку». Робота над ним потребує багато часу та зусиль (оскільки журналіст змушений бути на місці події), найвищої професійності, досконалості стилю, майстерного володіння словом та оригінальності.

20.Телепрограма і документальний фільм: організація творчого процесу.

Специфіка жанрів.

Телепрограма / Ток-шоу:

• знайти актуальну та значущу для ЦА тему

• полюбити й зануритися у тему

• створити стратегічний план

• написання сценарію.

Ток-шоу – це жанр телепередачі чи дискусії, обговорення питань загального інтересу.

Елементи:

• ведучий – модератор (творча група)

• гості, глядачі

• експерти, опоненти.

Види ток-шоу:

• розмовні

• ігрові

• постановочні

• тематичні.

Документальний фільм — фільм, в основу якого покладені зйомки реальних подій та осіб. Темою для документальних фільмів найчастіше стають історичні події, культурні та соціальні явища, відомі особистості та товариства.

Завдання документалістики:

• Засіб навчання (навчальні фільми)

• Дослідження (географічне, зоологічне, історичне, етнографічне і т.д.)

• Пропаганда (науки, товару, технології, релігії і т.д.)

• Хроніка (тривале спостереження за подією, репортаж тощо)

• Публіцистика

Техніка:

• Кінематографічна (оптичний носій, кіноплівка)

• Відео (аналогові і цифрові носії)

• Комп'ютер (мультимедіа)

Засіб прокату:

• Телефільм (для телемовної мережі; на відеоносіях)

• Кінофільм (для прокату в мережі кінотеатрів)

• т.зв. «Мережеве відео» (для трансляції в Інтернеті)

Особливості документального кіно:

Документальне кіно – це складний жанр, підготовка і робота над яким займає тривалий час: відбирається життєвий і документальний матеріал, на основі якого створюється сценарій. Структура документального фільму різноманітна: використовуються як постановочна, так і репортажна зйомка, натурні та інтер'єрні зйомки, архівні відео-та фотоматеріали.

1. Журналістика як вид професійної діяльності.

(Москаленко, «Теорія журналістики»)

ЖУРНАЛІСТИКА — вид громадської діяльності щодо періо­дичного поширення соціальної інформації через канали масової комунікації (пресу, радіо, телебачення, кіно та ін.).

ст. 25 Закону «Про друковані засоби масової інфор­мації (пресу) в Україні» зазначено: «Журналістом редакції друко­ваного засобу масової інформації... є творчий працівник, який професійно збирає, одержує, створює й займається підготовкою інформації для друкова­ного засобу масової інформації».

Журналістика — це професія особлива. Жоден вид літератур­ної діяльності не пов'язаний так тісно і безпосередньо з госпо­дарською, політичною і громадською роботою, ніде боротьба ідей не виявляється так гостро і пристрасно, так напружено, як у жур­налістиці. Тому що для журналіста зв'язок з життям — це перш за все зв'язок з виробничою і громадською сферами, вміння влов­лювати пульс життя

2. Журналістика як вид творчої діяльності.

Людина, яка присвятила себе журналістиці, розгля­дає її як свою професію, яка приносить не тільки моральне задоволення, але й матеріальне забезпечення. М. Ломоно­сов підкреслював, що журналіст зобов'язаний завжди об'єктивно і точно викладати факти, виступ у пресі надзвичайно відпові­дальна справа. Ці висловлювання і тепер, через двісті років, не втратили свого значення.

Ось правила, які М. Ломоносов рекомендував запам'ятати жур­налістам:

1. Той, хто береться повідомляти нове, повинен наперед зважити свої сили, бо він береться за працю важку і надзвичайно складну. Журналіст повинен виділити в явищі нове і суттєве, говорити про яке треба із знанням справи.

2. треба звільнити свою думку від будь-якого упередження.

2. Прислухатися до фахівців з даного пи­тання. Поверхові судження ганебні.

2. Журналіст не повинен поспішати засуджувати наукові гіпо­тези.

3. Не займатися плагіатом.

4. Журналіст ніколи не повинен бути високої думки про са­мого себе, про свій авторитет і незаперечність своїх суджень

3. Журналістика як соціальний інститут суспільства.

У сучасному суспільстві все більше визначається тенденція до виділення і констатування преси як особливої структури зі своїми соціальними функціями, що грунтуються на принципово позакласовій, суспільній природі соціальної інформації.

(Чекмишев, «Перегони з тінню», журналістика: соціальний інститут, бізнес, Public Journalism)

Як соціальний інститут журналістика виконує функцію комунікації, тобто забезпечує процес соціальної взаємодії за допомогою інформ. повідомлень. Ж. покликана інформувати громадян про важливі події і проблеми, контролювати владу та інші соц інститути через публічне висвітлення їх діяльності, налагоджувати та підтримувати процес комунікації в суспільстві.

Завданням журналістики як соціального інституту є надання через ЗМК інформації, її аналізу, на основі чого люди приймають рішення. Відтак журн. виконує посередницьку функцію в системі взаємодії індивідуумів, з яких складається сус-во, та соціальних інститутів, покликаних забезпечувати системну життєдіяльність і розвиток соціуму.

Така взаємодія забезпечується через виконання ЗМК функції інформування, аналізу, громадської критики та контролю і реалізується через виконання ЗМК наступних завдань:

1. ЗМК інформують аудиторію:

• про суспільно значимі події, що стосуються усіх сфер життя (природні й техногенні катастрофи, політика, економіка, культура, релігійне життя, спорт, світське життя і т.д.);

• про дії та прийняті рішення в системі соціальних інститутів;

2. ЗМК інформують соціальні інститути та осіб, які виконують свої повноваження в системі соціальних інститутів, про реакцію громадськости та громадських об’єднань на дії і прийняті рішення в системі соціальних інститутів.

3. ЗМК забезпечують діалог і процес комунікації між громадськістю та соціальними інститутами, внаслідок чого або особи, які виконують свої повноваження в системі соціальних інститутів, корегують свої дії і прийняті рішення, або громадська думка корегує свою оцінку дій і прийнятих рішень в системі соціальних інститутів.

4. ЗМК контролюють діяльність соціальних інститутів та осіб, критикують, якщо їхні дії та рішення не є адекватними щодо громадськости, пропонують через публічну дискусію можливі альтернативи аж до заміни осіб чи соціальних інституцій.

5. ЗМК забезпечують демократичний механізм діяльности соціальних інституцій, в основі якого лежать інтереси та індивідуальні свободи.

Успішеність ролі соц інституту залежить від рівня демократичного розвитку суспільства. У суспільствах з високим рівнем громадської свідомости ЗМК є органічною складовою системного балансу між громадськістю і соціальними інститутами.

У суспільствах перехідної демократії чи таких, чий рівень демократії є низьким, ЗМК виступають у ролі центру конфлікту між громадськістю і соц. інститутами, або піддаватися прямому адміністративному чи опосередковано економічному тиску. ЗМК піддаються цензурі, самоцензурі стають пропагандистами і агітаторами на користь інтересів політичної чи політико-бізнесової влади.

Ступінь лояльності соціальних інститутів до ЗМК та їх готовність визнавати ЗМК як соціальний інститут є однією з головних ознак демократизму суспільства.

Основні стандарти журналістики як соціального інституту було сформульовано до середини минулого століття. Журналістика стала впливовою, виникла спокуса маніпуляції масовою свідомістю.

Проблема - журналістика розвивалася паралельно як соціальний інститут, і як бізнес. Це відрізняє ЗМК від інших соц. інститутів, оскільки ЗМК виконують роль соціального інституту, надаючи своїм споживачам інформаційні послуги, які оплачуються цими споживачами прямо чи опосередковано. При цьому економічна успішність ЗМК безпосередньо залежить від того, наскільки якісно і повноцінно ЗМК виконують роль соціального інституту.

ЗМК змушені боротися за аудиторію. У демократичному суспільстві аудиторія впливає на ЗМК. Тому є залежність ЗМК від споживачів та прагнення журналістів оперативно і якісно забезпечити інформаційні потреби аудиторії.

Отже, у такий спосіб демократичні суспільства на практиці реалізують конституційні права громадян на свободу слова та інформацію. Згаданий механізм створює струнку і логічну систему противаг, яка унеможливлює втручання у творчу діяльність журналістів та редакційну політику ЗМК представників влади, бізнесу, а також самих власників, засновників, співзасновників та інвесторів. У разі, коли громадськості стає відомим факт втручання у редакційну політику ЗМК з боку політика, инші ЗМК надають цій події широкого розголосу, що, по-перше, може поставити хрест на подальшій кар’єрі політика, а по-друге, спричинити суттєву втрату аудиторії даного ЗМК, а відтак і різке скорочення рекламного бюджету. Та навіть у тому разі, коли факт втручання не було викрито і розголошено, появи у ЗМК заангажованих і упереджених матеріалів значно звужують коло споживачів такого продукту. Таким чином, сучасні демократичні суспільства створили умови, коли недобросовісне виконання ЗМК своїх соціальних функцій є нерентабельним з економічної точки зору. Простіше кажучи – поширювати неправдиву чи неякісну інформацію, або ж замовчувати її стає невигідно. Споживачі інформації, сплачуючи свої кошти за інформаційні послуги ЗМК, вимагають за це їх найвищої якости, тим самим роблячи ЗМК залежними лише від своїх інтересів і унеможливлюючи будь-який сторонній вплив на діяльність журналістів та редакційну політику.

З іншого боку не менш важливою є та проблема, що висока залежність ЗМК від споживачів інформації створює умови, коли система противаг, порушується таким явищем, як популістська журналістика. Це означає, що за певних обставин, зумовлених рівнем вибагливости (чи, точніше невибагливости) аудиторії, ЗМК починають надавати споживачам переважно таку інформацію, яку аудиторія хоче отримати.

4. Система засобів масової інформації в Україні. Типологія.

За типологічними ознаками пресу поділяють на: якісну (преса думок, що призначена для інтелектуальної частини суспільства, напр. тижневики “Дзеркало тижня”, “День”, журнали “ПіК”, “Корреспондент” тощо) і масову (обслуговує решту аудиторії, напр.тижневики “Факты”, “Сегодня”, “Миг” тощо); державну (фінансово підтримувану державними структурами, напр. “Урядовий кур’єр”, “Запорізька правда”) і комерційну (економічно самостійну, напр. “Улица Заречная”, “Суббота”); офіційну (висловлює думку урядових кіл) і неофіційну (репрезентує погляди редакційного колективу, засновника тощо), сюди ж можна зарахувати й поділ на правлячу й опозиційну пресу; загальнополітичну (інформаційну, інформаційно-аналітичну та аналітичну) і галузеву (молодіжну, дитячу, жіночу, бізнесову, розважальну, політичну (видання політичних партій), релігійну, спортивну, комп’ютерну, наукову, мистецьку тощо). Газети можуть різнитися між собою залежно від географії виходу (центральні, регіональні (міськрайонні), місцеві, багатотиражні), періодичності виходу (щоденні, дво -, три -, п’ятиразові,тижневики), за форматом видання (А2, А3, А4), обсягом сторінок (2, 4, 6, 8) тощо. Типологію періодичних видань частково подає Закон України “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”.

5. Складові майстерності журналіста.

Журналіст у своїй роботі, діяльності, в своїй творчості повинен:

1. Знати і враховувати закономірності функціонування і роз­витку суспільства в цілому і специфіку регіону, в якому функці­онує даний вид чи тип засобів масової інформації.

1. Знати і враховувати потреби суспільства (в тому числі пот­реби в соціальній інформації) і потреби мешканців даної країни, області, району.

2. Знати і враховувати роль і місце засобів масової інформації в системі інших соціальних інститутів.

3. Знати структуру системи засобів масової інформації, яка функціонує в даному регіоні, вміти знайти своє місце в ній.

4. Знати реальну і потенціальну аудиторію, її інтереси, споді­вання, враховувати їх у своїй діяльності.

(Ядром поняття «професіоналізм» у журналістиці є загально-соціальна функція засобів масової інформації: інформаційне обслуговування суспільства в цілому, задоволення інформаційних потреб суспільного організму, а не його окремих частин. Це, по-перше.

А, по-друге, журналістика з точки зору загальногромадських інтересів покликана виконувати життєво важливу для суспільст­ва політичну функцію: сприяти громадянській злагоді, підтриму­вати соціальну рівновагу, протистояти руйнівним силам.)

6. Чотири теорії преси

Американські дослідники Фред Зіберт, Теодор Петерсон та Вільбур Шрамм у книзі «Чотири теорії преси» написали про взаємодію між політичною системою і ЗМІ:

1. Авторитарна (XVI ст. абсолютистська теорія управління державою). Преса має завдання служити уряду, стабілізувати його панування. Преса регулюється патентами, ліцензіями та цирку­лярами цензури. Функція критики не передбачається. (Царська Росії, фа­шистські уряди в Іспанії, Португалії та Греції. Зараз: Сирія, Азербайджан, Узбекистан та Киргизія).

2. Ліберальна(Джон Мілтон, Джон Локк, Дж Стюарт Мілль, епоха просвітн та капі­талізму, Англія). Завдання ЗМІ – служити суспільству у пошуках правди як партнер у дискусії, а не як за­хисник уряду та його пропагандистських намірів. ЗМІ — приватні підприємства, які конкурують між собою. Немає цензури, втручання у справи влади залишаються безкарними. Здійсн. функ­ція контролю, пресу розглядають як «четверту владу» у суспіль­стві. ЗМІ як охо­ронний пес демократії. Недолік – закомерціалізованість. (XIX ст. у Швейцарії, сьогодні у США).

3. Соціально відповідальна – свобода преси не повинна бути свобо­дою для меншості, відстоювати інтереси великого капіталу. ЗМІ не повинні постійно порушувати права окремих людей. Після ДСВ в Америці дійшли висновку, що ЗМІ мають виконувати суспільні обов'язки, подавати різні точки зору, діяти за проф. стандартами. Дер­жава встановлює межі функціонування ЗМІ, має право законо­давчого втручання, якщо саморегуляція ЗМІ не спрацьовує. Ця модель існує в багатьох демократичних державах.

4. Тоталітарна. Преса підлягає абсолютному контролю з боку пануючої партії та підлягає цензурі. ЗМІ виконують лише позитивну функцію та допо­мають виховувати народ згідно з цілями влади. (теорія преси Леніна – після Жовтневої революції 1917 р. разом з «Декретом про пресу»). Націо­нал-соціалісти 1933-1945 pp. у Німеччині. Сьогодні в Китаї, Пн Кореї, В'єтнамі, Білорусі, на Кубі.

7. Поняття «інформація». Форми інформації.

Визначення поняття "інформація" дуже важливе, бо саме через збір, обробку та поширення інформації здійснюється професійна журналістська діяльність. Саме інформація служить змістом комунікації, який зв'язує в єдиний ланцюжок комунікатора і аудиторію.

Поняття інформації по-різному розглядають у теоретичних дисциплінах, що мають з ним справу: у математиці й лінгвістиці, біології і соціології тощо.

«Інформація - будь-які відомості та/або дані,які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді» (Стаття 1 ЗУ «Про інформацію»).

Види інформації за змістом:інформація про фізичну особу;інформація довідково-енциклопедичного характеру;інформація про стан довкілля(екологічна інформація); інформація про товар (роботу,послугу);науково-технічна інформація;податкова інформація; правова інформація;статистична інформація;соціологічна інформація;

У деяких посібниках зустрічається твердження про те, що вже саме слово «інформація», говорить за себе: інформувати — значить повідомляти. Однак треба більш чітко уявляти собі співвідно­шення професійного журналістського терміна з поняттєвим апа­ратом інших наук. Поняття інформації по-різному розглядають у теоретичних дисциплінах, що мають з ним справу: у математиці й лінгвістиці, біології і соціології тощо.

8. Поняття «соціальна інформація». Поняття «дезінформація».

(«Інформація в журналістиці» В. Іванов http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1835 )

Взагалі, соціальна інформація існує поряд з іншими видами інформації — біологічною, фізичною, геологічною, метереологічною тощо. Відомо, що соціальна інформація стосується діяльності суспільства. Існують два підходи до визначення соціальної інформації. У широкому значенні слова, до соціальної належить інформація: і наукова, і спеціальна, і релігійна. У вузькому розумінні, соціальна інформація пов'язана з дійсністю не тільки тому, що "зроблена" людиною, але і змістом, який безпосередньо пов'язаний з процесами життєдіяльності суспільства. Тепер стоїть завдання щодо виділення із соціальної інформації масової, тобто тієї, яка складає зміст засобів масової комунікації. На наш погляд, це і є найбільш характерною ознакою масової інформації. Інші вчені виділяють ще й рису мультипліципованості повідомлення у пространстві та часі, тобто міри його розмноження [11]. Тут обгрунтуванням є те, що індивідуальна, міжособистісна інформація завжди буде існувати у набагато меншій кількості "відбитків", ніж масова.

Москаленко:

«Люди, групи, класи посідають різне місце у матеріальному ви­робництві і суспільній структурі в цілому. Звідси і суттєві відмін­ності щодо інформації, які виникають між уявленнями тих чи інших соціальних прошарків.

Соціальна інформація виникає у процесі людської діяль­ності, відображає факти з точки зору їх суспільного значення і служить для спілкування між людьми і досягнення ними своїх цілей, обумовлених їх соціальним становищем.

У широкому розумінні до соціальної інформації слід відносять всі повідомленн.(науковий текст, проповідь,фільм, стаття, і лист у владні структури, ікреслення, анекдот).

Соціальна ін­формація у вузькому розумінні — пов'язана з жит­тям суспільства не тільки своїм існуванням, але і самим своїм змістом (її підмет, присудок — завжди предмети соціальної дій­сності, або предмети, що так або інакше безпосередньо стосу­ються соціальної дійсності), а також типом знакової системи, обраним для фіксування цього змісту (як правило, це рідна мова, яка використовується як загальний засіб спілкування).

В залежності від тих або інших поділів в складі такої інформації можна виділити найрізноманітніші її види. Предметом нашої уваги є масова інформація, яка виділяється поряд з іншими видами інформації.

Журналіст (як і журналістський колектив) — суб'єкт спеціалізованої діяльності по виробництву соціальної інформації, що передається органами преси, радіо і телебачення (виробництво в даному разі розуміється широко, включаючи не тільки вибір об'єкта, збирання фактів, написання матеріалу, але і правку, верстку і т. ін., тобто весь комплекс діяльності журна­ліста, в тому числі й організаторську роботу по збиранню і публі­кації соціальної інформації).

Дезінформація (обман) (від фр. Dezinformation) - це спосіб психологічного впливу на людину, в основі якого є надання такої інформації, яка вводить її в оману відносно правдивого стану справ Заходи з дезінформування здійснюються за єдиним задумом: з ретельним узгодженням пропорцій правди і брехні (при максимальному використанні правдоподібної інформації) з обов'язковим викривленням істинних намірів, цілей і завдань . Основним інструментом дезінформації є засоби масової інформації (ЗМІ) .

9. Ознаки масової інформації. Канали масової інформації в Україні.

ЗУ «Про інформацію». Розділ III «ДІЯЛЬНІСТЬ ЖУРНАЛІСТІВ, ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ, ЇХ ПРАЦІВНИКІВ» Стаття 22. Масова інформація та її засоби

1. Масова інформація - інформація, що поширюється з метою її доведення до необмеженого кола осіб. Масово-поширювана (масова) інформація — це публічно по­ширювана друкована, аудіо- та аудіовізуальна інформація. Вона розмножується і передається у масовому масштабі, практично на необмежену аудиторію, поширюється за допомогою технічних каналів, які характеризуються великою потужністю і здатністю до широкої та оперативної передачі. Це — газети, часописи, бро­шури, бюлетені та інші періодичні видання, книги і разові ви­дання, а також теле- і радіопередачі, випуски кінохроніки, пові­домлення інформаційних агентств, аудіовізуальні програми і за­писи, в тому числі новини на лазерних компакт-дисках.

Словосполученні "масова інформація" складник "масовий" означає зовсім не низької якості, не ширвжитковий. На перший же план висуваються такі ознаки масовості:

1. Спрямованість на масу (все населення) при відсутності безпосереднього контакту, незалежно від розмірів і просторової розосередженості аудиторії. 

2. Відповідність до потреб маси в інформації.  Журналістика і є головним комунікативним каналом, що забезпечує обмін інформацією в найрізноманітніших сферах. Вона є масовою, бо соціальна інформація, що створюється журналістами й поширюється через канали масової комунікації, становить інтерес для всього суспільства, є загальноцікавою.

3. Прагнення до консолідації, вироблення спільної для багатьох позиції. Формуючи громадську думку навколо найважливіших проблем суспільного буття, журналістика сприяє об'єднанню людей за поглядами й інтересами. Обговорення проблем і вироблення спільної позиції щодо їх розв'язання консолідує націю, дає кожному громадянинові відчуття плеча, відчуття своєї несамотності в світі.

4. Доступність для маси.  інформація має бути доступною за змістом і формою. По-друге, бути доступною економічно. І, по-третє, - зручність доставки.

5. Відкритість для співпраці усім охочим і здібним до журналістської творчості.Журналістика містить потенційну можливість виступу кожного громадянина з будь-якого питання, аби цей виступ був виконаний на достатньому для сприйняття аудиторією рівні. листи читачів, радіо- й тб запрошується досить широке коло громадян. ток-шоу збирають учасників у ролі дійових осіб і глядачів.

"Масовій інформації" протистоїть "індивідуальна" (особистий досвід), "художня" (літературні та інші твори мистецтва) та "спеціальна" (наукові та професійні знання) інформація, але в сукупності разом вони є основою духовності особи, створюють інформаційну базу для її орієнтації в світі й практичної діяльності.

Специфіку "масової інформації" визначають такі атрибутивні ознаки:

1. Змістова актуальність: інформація повинна мати загальносуспільне значення, бути важливою для широкого кола громадян, викликати інтерес великої групи читачів.

В. Різун, три складові актуальності: "суспільна зумовленість (суспільна мотивованість), відповідність важливим суспільним завданням (суспільна цілеспрямованість) і суспільна доцільність (суспільний смисл)"

2. Хронологічна актуальність або оперативність: всі новини повинні бути "останніми", свіжими.

3. Документалізм: посилання на джерела, документи чи інші шляхи надходження інформації, називати прізвища і соціальний статус (посади) осіб, що надали інформацію. Чим більше посилань на джерела в журналістському матеріалі, тим вища його професійна цінність.

4. Повторюваність тем і неповторність матеріалів. Повторюваність тем - особливість журналістської праці, автор мусить бути компетентним, вивчати свою тему, але не залишати інформаційного пошуку, відкривати нових героїв.

5. Прагматизм, імперативність. Мета – дати можливість зорієнтуватися, спрямувати громадську думку, викликати реакцію. відверта і прихована імперативність. Масова інформація має ефект спонукальності: до емоцій, роздумів, осмислення ситуації, дій. Дозволяє маніпулювати громадською свідомістю.

Масова інформація ще поділяється на фундаментальну та опе­ративну.

Виробництвом і поширенням фундаментальної інформації займаються такі інститути, як дитячі заклади, середня і вища школа, книговидавництва тощо.

Оперативна інформація поширюється ЗМІ.

Канали масової інформації - преса, радіо, телебачення, кіно та ін.

10. Система державного захисту інформаційного простору.

В Україні діє низка законів, які тією чи іншою мірою визна­чають основні положення інформаційної взаємодії у суспільстві. Але закони не створюють єдиної цілісної законодавчої бази у сфері інформації, інформатизації, формування ІП України та його інфраструктури. Для усунення такого становища доцільним є створення окремого Інформаційного кодексу України. (Москаленко, стр. 140,- 5 сторінок про те, чого нема і яке воно хороше повинне бути).

11. Права й обов’язки журналіста.

Закон «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» (листопад 1992 р.), Конституція Україна, Закон України «Про інфорацію», Закон «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів»Європейська Конвенцієя з прав людини, Закон «Про телебачення і радіомовлення», (див.Медіаправо).

12. Функції преси в сучасних українських умовах.

* більше функцій тут: http://pidruchniki.ws/18060203/zhurnalistika/zagalni_spetsialni_funktsiyi_zhurnalistiki#885

А. Москаленко «Теорія журналістики» виділяє:

Організаторська: ЗМІ стали основними організаторами соціальних перетворень, розбу­дови незалежної держави, утвердження соціальної справедливості.

Виховна - для формування політичної культури, залучення не до мітин­гової і вулично-плакатної, а до свідомої політичної творчості, формування сучасного економічного мислення. Поліпшення інформування громадськості, висвітлення діяльності господарсь­ких органів, ГО і рухів.

У межах виховної функції – робота щодо формування економічного мислення, націлена на розвиток ініціативи і підприємливості в умовах ринкової економіки.

Пропагандистська функція зумовлена необхід­ністю роз'яснення про­блем становлення правової, демократичної держави, важливості розуміння ідей націо­нального відродження, питань ментальності українського наро­ду, етносу, історії. Пропагандистські публікації і передачі повинні торкатися гострих проблем, ясно і дохідливо відповідати на питання, які цікавлять людей. Читач не сприймає пропагандистсь­кого виступу, де немає свіжої думки.

Контрпропагандистська - важливість цієї функції зумовлена зовнішніми факторами, інфор­маційною експансією з боку шовіністичних сил, посиленням «психологічних» атак на позиції незалежної України.

Головні напрями (змістовий аспект контр­пропаганди):

1) пропаганда досвіду у розбудові правової держави. 2) висвітлення проблем національного відро­дження. 3) викриття різноманітних інсинуацій, випадків інформаційної експансії.

Контрпропагандистська тематика ще не посіла у ЗМІ належне місце, не стала зміс­товною, актуальною й оперативною, не всі редакції правиль­но розуміють суть завдань контрпропаганди, недоско­нало володіють її формами, опусаються до галасливості. Недостатня оперативність контрпропагандистських публікацій.

Соціологічна функція. ЗМІ - це трибуна громадської думки.. ЗМІ є одним із видів соціальних інсти­тутів. Суспільна система покладає на кожний соці. інсти­тут певні функції, виконання яких необхідне для нормальної ді­яльності цієї системи. На ЗМІ також пок­ладені свої, особливі, властиві тільки цьому інституту функції. Основний зміст діяльності ЗМІ полягає в поширенні соціальної інформації про різні сфери (духовної, економічної, громадсько-політичної й ін.) оточуючої дійсності. Для розвитку суспільної системи необхідно, щоб у кожного члена суспільства, поряд із становленням його свідомості, формувались соціальна орієнтація і світогляд, які б відповідали цілям і завданням суспільства, а також соці­альна активність.

Швейцарський професор Роджер Блюм ви­діляє 8 функцій:

1. інформування продукує гласність та передає інформацію споживачам, і є найважливішою, головною функцією ЗМІ. Завдання ЗМІ - контроль за станом оточуючого середови­ща, повідомлення новин. ЗМІ передають нови­ни, які мають навчати, просвіщати, давати людям знання, котрі вони більше ніде не зможуть отримати.

2. артикуляції. ЗМІ повинні не тільки передавати слова «сильних цього світу», а й «відображати думки безсловесних мас», – як сказав німецький науковець у галузі ЗМІ Франц Ронненберг. ЗМІ мають надавати людям можли­вість висловлювати власну думку, виражати потреби, протести, радощі та турботи. Це відбувається тоді, коли в аудиторії є «форум ду­мок» (сторінка листів, «відкритий мікро­фон»), і тоді, коли журна­лісти дізнаються про думки людей щодо їхніх проблем за допомогою інтерв'ю, шляхом розслідувань та опитувань.

3. соціалізації – передача культурних здо­бутків, освітня функція ЗМІ. Оскільки до завдань преси нале­жить передача цінностей та норм буття, котрі є гідними та можливими для людини, що загальноприйняті у суспільстві, то ЗМІ таким чином соціалізуть людину. Щоб пояснити події року, тиж­ня, висвітлити їх причини та показати важливі зв'язки між ними. Тобто, аналізувати події.