2. Обговорення головних теоретичних положень

З'ясування теоретичного підґрунтя теми може бути здійснене у різних формах: як тестова перевірка знань (9), як дискусія із залучен­ням студентів до виконання ролей керівника дискусією тощо. При будь-яких формах усвідомлення суті й специфіки педагогічне спілкування важливо здійснювати, виходячи із розуміння курсу школи на гумані­зацію, не лише як дотримання норм і правил поведінки у стосунках «учитель – учень», а й як створення умов, у яких дитина, взаємодіючи з учителем, ровесниками, світом, набуває досвіду навчальної трудової діяльності, гідної культурної людини. Умови, які створює педагог-гуманіст, викликають у дитини добровільне прагнення (свідоме чи несві­доме) взаємодіяти з учителем, виховуватися, бути вихованим.

Потрібно осмислити проблему, щоб навчитися закладати фундамент гуманних стосунків у школі, організовувати педагогічну взаємодію на засадах толерантності, полісуб'єктності, ненасилля.

Наведена нижче схема-конспект може слугувати опертям не лише у домашній підготовці студентів, айв організації співбесіди на занятті.

Педагогічне спілкування (ПС) – комунікативна взаємодія педагога з учнями, батьками, колегами, спрямована на створення сприятливого психологічного клімату, психологічну оптимізацію діяльності й стосунків (6). На практиці воно виступає не завжди як професіональне.

Звідси ознаки професіоналізму спілкування педагога

• воно багатогранне,

• поліфункцюнальне,

• особистісно зорієнтоване

Однобічність (а не багатогранність) у спілкуванні обмежує можли­вості використання його впливу на дитину, його функції

Перцептивна – пізнати партнера й самоствердитися

Враховуючи те, що в педагогічному спілкуванні вчитель завжди дотримується вектора мети (воно здійснюється для того, щоб організу­вати взаємодію дитини зі світом як неухильний рух особистості до гідного життя і здійснюється таким чином, щоб цей рух був гідним життя), Н Щуркова наголошує на таких трьох специфічних педагогіч­них функціях (б, с 52 – 53)

функція відкриття дитини до спілкування, яка полягає в тому, щоб переконати дитину в позитивному ставленні вчителя до неї і цим збу­дити бажання спілкуватися, зняти страх, психологічні затиски,

функція співучасті – передавати й приймати внутрішній світ учи­теля й учня, транслювати своє «Я» іншому «Я»,

функція піднесення вихованця й збереження вчителем власної гідно­сті – здійснення впливу, який допомагає сходженню до духовних ново­утворень (публічне оголошення чеснот дитини, авансування, звернення до неї по допомогу)

Зазначені специфічні функції педагогічного спілкування дають педа­гогові змогу організувати його як особистісно зорієнтоване

Як розрізняються особистісно зорієнтоване і формальне спілкуван­ня?

особистісно зорієнтоване – виконання нормативне заданих

Особистісно зорієнтоване спілкування – суб'єкт-суб'єктне рівно-партнерське. Формально зорієнтоване – суб'єкт-об'єктне, субординоване, ієрархічне.

Формально зорієнтоване (формально рольове) спілкування спрямо­ване на упорядкування навчання. Головне у ньому – раціональне нача­ло. В особистісно зорієнтованому спілкуванні раціональне й емоційне начала поєднуються.

Для організації особистісно зорієнтовного спілкування важливо:

• ініціювати суб'єктність учня: активізувати його діяльність для самоусвідомлення, усвідомлення своєї здатності бути стратегом власного життя;

• дати учневі можливість зробити вільний вибір способів дії;

• формування в учнів не лише знання, а й ставлення до знань. Забезпечити багатогранність, поліфункціональність, особистісну орієнтацію у спілкуванні може діалогічна структура.

Як уже зазначалось, у психології розрізняють дві форми спілку­вання.

Монологічне – спілкування поляризоване за активністю.

У діалогічному спілкуванні відбувається конструктивне співробіт­ництво, всі залучені до взаємодії. Діалогічне педагогічне спілкування ґрунтується на обміні смислами у спілкуванні, вибудовується на заса­дах діалогу педагогічного – дії у педагогічному процесі, яка дає кож­ному партнерові у спілкуванні можливість самоутвердитися.

Діалогічне педагогічне спілкування – тип професійного спілкування, що забезпечує суб'єкт-суб'єктний характер взаємодії педагога та учнів і відповідає критеріям діалогу.

Критерії і показники діалогу:

визнання рівності особистісних позицій у спілкуванні (спільне роз­в'язання проблем, надання учням матеріалу для самостійної оцінки);

домінанта на співрозмовникові і взаємовплив поглядів (урахування позиції співрозмовника, увага до його ставлення, готовність змінити власну думку);

персоніфікація повідомлення (мінімізація знеособлених висловлю­вань, звернення до особистого досвіду, досвіду учнів, інших осіб);

модальність висловлювання (обмін смислами, а не лише змістом; висловлювання словесне, інтонаційне та мімічне);

установка на відповідь (звернення вербальні і невербальні, запи­тання, пропозиції);

поліфонічність взаємодії (врахування кожної думки, можливість висловлюватися кожному);

двоплановість позиції (природність спілкування, дотримання над­завдання).

У педагогічній взаємодії розрізняють стилі ставлення, керівництва та спілкування.

Розгляньмо, як має бути побудоване педагогічне спілкування.

Стиль спілкування – усталена система способів і прийомів у взає­модії.

Взаємозв'язок стилів ставлення, керівництва, спілкування

Для оволодіння продуктивним стилем спілкування (захоплення спільною творчою діяльністю) потрібно мати такі якості:

• спрямованість на дитину;

• захопленість справою;

• професійне володіння організаторською технікою;

• делікатність, на якій ґрунтується педагогічний такт.

Порівняльна характеристика стилів керівництва вчителя

Порівняльна характеристика стилів спілкування вчителя (за В. Кан-Каликом)