154. Обов’язки працівників у галузі охорони праці.

Відповідно до Закону України «Про охорону праці» (Стаття 14) працівник зобов'язаний: - дбати про особисту безпеку і здоров'я, а також про безпеку і здоров'я оточуючих людей в процесі виконання будь-яких робіт чи під час перебування на території підприємства; - знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту; - проходити у встановленому законодавством порядку попередні та періодичні медичні огляди.

155. Обмеження у застосуванні праці жінок на нічних, понаднормових роботах, у вихідні дні і при направленні їх у відрядження.

Низкою норм законодавства передбачено додатковий захист трудових прав жінок.

Так, главою ХІІ Кодексу законів про працю України передбачені державні гарантії для жінок, що працюють. Ця тема потребує детального вивчення, оскільки багато працюючих жінок часто не знають своїх прав при працевлаштуванні, в період трудових відносин та особливо під час звільнення.

Забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт із санітарного та побутового обслуговування).

Забороняється також залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми (стаття 174 КЗпП України).

Також, передбачено обмеження праці жінок на роботах у нічний час (стаття 175 КЗпП України).

Найбільше обмеження передбачено у разі застосування праці вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років: не допускається залучення до робіт у нічний час, до надурочних робіт і робіт у вихідні дні і направлення у відрядження вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років (стаття 176 КЗпП України), жінки, що мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, не можуть залучатись до надурочних робіт або направлятись у відрядження без їх згоди (стаття 177 КЗпП України).

156. Тривалість відпусток у зв’язку з вагітністю та пологами.

179 КЗпП, на підставі медичного висновку жінкам надається оплачувана відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів - 70) календарних днів після пологів, починаючи з дня пологів.

Так, відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати надаються за заявою жінки або осіб, зазначених у ч. 7 ст. 179 КЗпП, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляються наказом (розпорядженням) роботодавця. При цьому жінка або інша зазначена особа може на власний розсуд у будь-який час перервати частково оплачувану відпустку, а потім знову зажадати надання такої відпустки.

157. Особливості, передбачені кзт по відношенню до робітників, молодших 18 років, при влаштуванні на роботу, при наданні відпусток та встановленні режиму роботи.

1.Умови прийняття на роботу осіб, які ще не досягли 18 років.

У трудових правовідносинах таких осіб прирівнюють у правах до повнолітніх, і вони, так само як і повнолітні, зобов’язані чесно й сумлінно працювати, вчасно й точно виконувати розпорядження роботодавця, додержуватися трудової дисципліни тощо. А от у сфері охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці неповнолітні мають певні пільги, встановлені законодавством України, — про це прямо зазначено у статті 187 КЗпП. За загальним правилом, що міститься у частині першій статті 188 КЗпП, допускається приймати на роботу лише неповнолітніх осіб, які вже досягли 16 років. Щоправда, як виняток, за згодою одного з батьків або особи, що його замінює (усиновлювача чи піклувальника), можна приймати на роботу й осіб, які досягли 15 років. Також допускається приймати на роботу осіб, яким виповнилося 14 років. Але це, виходячи зі змісту частини третьої статті 188 КЗпП, можливо, якщо додержуватися таких умов:

• прийняттю на роботу у вказаному віці підлягають лише учні загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних та середніх спеціальних навчальних закладів;

• такі особи можуть виконувати тільки легку роботу, яка не заподіює шкоди їхньому здоров’ю;

• їхня робота не повинна порушувати процес навчання та має виконуватися винятково у вільний від навчання час (наприклад, під час літніх канікул);

• потрібна згода одного з батьків (або особи, що їх замінює, — усиновлювача чи опікуна).

Крім того, усіх неповнолітніх осіб приймають на роботу лише після попереднього медичного огляду. Надалі, до досягнення ними 21 року, вони щороку підлягають обов’язковому медичному оглядові (ст. 191 КЗпП). За особами у віці до 21 року, які вже працюють, на час проходження медичного огляду зберігається середня заробітна плата, а от за період проведення медичного огляду під час прийняття на роботу виплату заробітної плати чинним законодавством не передбачено.

2. Обмеження щодо застосування праці неповнолітніх.

В інтересах охорони здоров’я підлітків у трудовому законодавстві існують певні обмеження, що стосуються всіх працівників, яким не виповнилося 18 років. Так, у статті 190 КЗпП встановлено заборону на застосування праці неповнолітніх на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах. (Перелік важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх, затверджено наказом Міністерства охорони здоров’я України від 31 березня 1994 року № 46). Зокрема особи, яким ще не виповнилося 18 років, не можуть працювати на виробництвах чи роботах, пов’язаних із виготовленням, зберіганням, транспортуванням і застосуванням вибухонебезпечних речовин чи отрутохімікатів; займатися торгівлею або зберіганням лікеро-горілчаної продукції; працювати водіями автомобілів тощо. Також у зв’язку з особливостями фізичного розвитку підлітків забороняється залучати осіб, котрим не виповнилося 18 років, до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Ці норми диференційовано залежно від статі та віку неповнолітніх працівників і затверджено наказом Міністерства охорони здоров’я України від 22 березня 1996 року № 59. Вказаним нормативним актом установлено, що до роботи, яка потребує підіймання та переміщення важких речей, допускаються лише підлітки, котрі не мають медичних протипоказань (це має бути засвідчено відповідним лікарським свідоцтвом). До тривалої ж роботи по підійманню та переміщенню важких речей підлітки до 15 років взагалі не допускаються.

Окрім цього, забороняється залучати неповнолітніх працівників до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні (ст. 192 КЗпП). Варто пам’ятати, що нічним вважається час з 22 години до 6 години (частина третя ст. 54 КЗпП); надурочними — роботи понад встановлену тривалість робочого дня (частина перша ст. 62 КЗпП); вихідними — дні, які за належно затвердженим графіком роботи підприємства є для працівника вільними від виконання його трудових обов’язків (ст. 67–69 КЗпП).

3. Пільги та гарантії.

Усі неповнолітні мають право на певні пільги щодо робочого часу, заробітної плати та надання відпусток. Зокрема, для всіх працівників, які ще не досягли 18 років, чинним законодавством встановлено скорочену тривалість робочого часу. Так, якщо для дорослих працівників нормальна тривалість робочого часу відповідно до частини першої статті 50 КЗпП становить 40 год. на тиждень, то підлітки у віці до 16 років не повинні працювати понад 24 год. на тиждень, а працівники віком від 16 до 18 років — понад 36 год. на тиждень (п. 1 частини першої ст. 51 КЗпП). Разом з тим заробітна плата неповнолітнім працівникам при скороченій тривалості їхнього робочого часу виплачується у такому ж розмірі, як і працівникам відповідних категорій, які працюють у звичайному (повному) режимі робочого часу. Тобто працівники-підлітки, хоч і працюють, порівняно з дорослими, протягом меншого проміжку часу, але мають право на оплату своєї праці у розмірі повної тарифної ставки, повного окладу.

Тривалість же робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половини зазначеної вище максимальної тривалості робочого часу, передбаченої для осіб відповідного віку. Оскільки учні, які працюють, можуть мати неоднаковий вік, то й половина максимальної тривалості їхнього робочого часу буде дорівнювати або 12 год. (для осіб у віці до 16 років), або 18 год. (для осіб у віці від 16 до 18 років) на тиждень). Ця тривалість робочого часу не є тривалістю скороченого робочого часу — це передбачена законодавством максимальна тривалість неповного робочого часу для зазначеної категорії працівників. Через це й робота учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, оплачуватиметься пропорційно відпрацьованому ними часу — тобто при вказаній тривалості робочого часу працівникам виплачуватиметься не повна тарифна ставка, а лише її половина (чи відповідна менша її частина, якщо тривалість робочого часу учнів буде меншою від установленої законодавством максимальної межі).

Щодо щорічних відпусток, то відповідно до частини першої статті 195 КЗпП їх надають неповнолітнім працівникам у зручний для них час. Щоправда, це не означає, що працівник-підліток вправі у будь-який час вимагати від роботодавця надання відпустки. Складаючи графік відпусток, роботодавець і профспілковий орган зобов’язані враховувати побажання неповнолітнього працівника щодо часу надання йому відпустки. Тривалість же щорічної відпустки згідно з частиною другою статті 75 КЗпП та частиною восьмою статті 6 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР становить для неповнолітніх працівників 31 календарний день. Відпустка такої тривалості надаватиметься працівникові лише за той період роботи, поки йому виповниться 18 років, — після досягнення цього віку щорічна основна відпустка обчислюватиметься вже з розрахунку 24 календарних дні. Крім того, за перший рік роботи працівникам, котрим не виповнилося 18 років, мають бути надані за їхньою заявою до настання шестимісячного терміну безперервної роботи на цьому підприємстві щорічні відпустки повної тривалості. Якщо ж неповнолітнього прийняли на роботу після затвердження графіка відпусток, час надання йому щорічної відпустки за перший рік роботи, враховуючи його побажання, роботодавець повинен установити, доповнивши графік відпусток, за узгодженням з профспілковим комітетом підприємства. При цьому відпустка має бути надана неповнолітньому працівникові у повному обсязі, а не пропорційно відпрацьованому ним часу.

Відповідно до статті 196 КЗпП для всіх підприємств і організацій встановлюється броня прийняття на роботу і професійне навчання на виробництві молоді, яка закінчила загальноосвітні школи, професійні навчально-виховні заклади, а також інших осіб, котрим не виповнилося 18 років. Відмовляти у прийнятті на роботу і професійному навчанні на виробництві зазначеним особам, направленим у рахунок броні, забороняється — така відмова може бути оскаржена ними до суду. До речі, у статті 7 Закону України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» від 5 лютого 1993 року № 2998-ХІІ передбачається встановлення квоти робочих місць для працевлаштування молоді. В разі відмови у прийнятті на роботу молодих громадян у межах встановленої квоти передбачається стягнення з підприємств, установ та організацій штрафу у п’ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного податком мінімуму доходів громадян за кожну таку відмову. Ці кошти спрямовують до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття і використовують для надання роботодавцям дотацій на створення додаткових робочих місць для молоді та її професійну підготовку. Разом з тим слід зазначити, що під терміном «молодь» маються на увазі громадяни України віком від 14 до 35 років (ст. 1 Закону № 2998). Отже, коло осіб, яких підприємства зобов’язані приймати на роботу у рахунок броні (квоти), порівняно з положеннями статті 196 КЗпП суттєво розширено.