Дослід3. Окислення глюкози реактивом фелінга

У пробірку наливають 1–2 мл фелінгової рідини, добавля­ють 2 мл 1 %-ного розчину глюкози і обережно нагрівають суміш на полум'ї пальника. Забарвлення рідини змінюється, виділя­ється жовтий осад, що переходить у червоний осад оксиду купруму (І). Реакція фелінгової рідини з глюкозою проходить дуже складно, але зводиться до окислення глюкози й утворення окси­ду купруму (І).

Реактив Фелінга, так само, як і аміачний розчин оксиду аргентуму, служить для виявлення карбонільної групи у цукрах:

Якісну реакцію з фелінговою рідиною можна використо­вувати і для кількісного визначення вмісту вуглеводів.

Дослід 4. Дія лугу на моносахариди

У пробірку наливають 1–2 мл 10 % розчину глюкози, добавляють такий самий об'єм 20–30 % розчину гідроксиду натрію і обережно нагрівають до кипіння. Розчин жовтіє. За тривалішого нагрівання рідина буріє і, нарешті, осмолюється.

Дослід 5. РЕАКЦІЯ МОНОСАХАРИДІВ З МІНЕРАЛЬНИМИ КИСЛОТАМИ

Невелику кількість якоїсь альдопентози кип'ятять з 2—3 мл концентрованої хлороводневої кислоти. При цьому альдопентоза відщеплює воду і переходить у фурфурол:

Утворений фурфурол виявляють добавлянням аніліну й оцто­вої кислоти. З'являється рожеве забарвлення. Гексози під час нагрівання з мінеральними кислотами в подібних умовах пере­ходять у нестійкій оксиметилфурфурол, що розпадається на мурашину і левулінову кислоти:

Дослід 6. Реакція селіванова на кетогексози

Характерною реакцією на кетогексози, як довів Ф.Ф. Селіванов у 1887 р., є добування червоного забарвлення під час їх нагрівання з концентрованого хлороводневою кислотою за наяв­ності резорцину.

До 2—3 мл 1 % розчину фруктози приливають 2 мл реактиву Селіванова і нагрівають на водяній бані. З'являється вишнево-червоне забарвлення. Воно залежить від взаємодії окси-метилфурфуролу, що утворився з резорцином.

Альдогексози в цих умовах реагують повільніше, і розчин забарвлюється лише в слабко-рожевий колір. Реакція Селіванова дає змогу виявити фруктозу не тільки у вільному стані, а й у сполученому, приміром у буряковому цукрі. Оскільки в умовах реакції за наявності хлороводневої кислоти буряковий цукор легко гідролізується.

Дисахариди

Дисахариди відносять до складних вуглеводів, або олігосахаридів. Під час гідролізу вони розпадаються на дві молеку­ли моносахаридів. Дисахариди – природні речовини, містять­ся у плодах, овочах і утворюються за умови часткового гідролі­зу полісахаридів. До дисахаридів належать сахароза, мікоза, лактоза, мальтоза, целобіоза та ін.

Усі дисахариди мають одну формулу — C₁₂H₂₂O₁₁. Ці тверді речовини, добре розчинні у воді, оптично активні й солодкі на смак, широко використовуються у харчовій промисловості. За будовою і хімічними властивостями дисахариди поді­ляються на дві групи: відновні (редукуючі) і невідновні (нередукуючі).

Відновні дисахариди утворюються у результаті відщеплен­ня води з двох моносахаридів за рахунок напівацетального гідро­ксиду однієї молекули моносахариду і спиртового іншого, наприк­лад мальтози, целобіози, лактози. Ці дисахариди мають один вільний глікозидний гідроксил, здатний до таутомерннх пере­творень. Для них характерні типові реакції на карбонільну гру­пу: утворення фенілгідразонів і озазонів, приєднання гідрогену і синильної кислоти, відновлення гідроксиду купруму й фелінгової рідини, реакція срібного дзеркала та ін.

Невідновні дисахариди утворюються з двох молекул моносахаридів із відщепленням молекули води за рахунок напівацетальних гідроксилів обох моносахаридів, приміром мікози, саха­рози та ін. У дисахаридах цього типу нема вільного напівацеталь­ного гідроксилу. Вони нездатні до таутомерних перетворень, не дають характерних реакцій на карбонільну групу і не мають відновлюючих властивостей. Ці дисахариди здатні тільки до реакцій за гідроксильними групами — утворення етерів і естерів (алкілювання й ацилювання) і сахаратів.

У молекулах дисахаридів залишки моносахаридів знахо­дяться в циклічних піранозних або фуранозних циклах.