Аміносполуки ароматичного ряду

Ароматичними аміносполуками називають похідні амоніа­ку, в молекулі якого один або кілька атомів Гідрогену заміщені на вуглеводневі залишки ароматичного (бензенового) ряду (арілами). Залежно від кількості заміщених атомів Гідрогену в моле­кулі амоніаку, розрізняють первинні, вторинні, третинні амі­ни. Крім того, аміни поділяють на чисто ароматичні, які вмі­щують тільки аріли, і змішані жирно-ароматичні, які вміщу­ють і аріли, і алкіли. Крім моноамінів відомі ди- і поліаміносполуки — залеж­но від наявності двох- або кількох аміногруп. Для ароматичних аміносполук найуживаніші тривіальні назви.

Добувають ароматичні аміносполуки за реакціями M.M. Зініна, алкілювання або арилювання за Ульманом.

Найважливішими реакціями, що характеризують хімічні властивості ароматичних амінів, є реакції утворення солей з міне­ральними кислотами, заміщення атомів Гідрогену в аміногрупі (алкілювання й ацетилування), електрофільного заміщення вод­нів бензенового ядра (галогенування, нітрування, сульфування), взаємодії з нітритною кислотою, окислення й утворення ізонітрилів. Однак основні властивості у ароматичних аміносполуках значно послаблені й менш виражені, ніж у амінів жирного ряду.

Лабораторна робота № 15

ХІМІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ HITPO- ТА АМІНОСПОЛУК

АРОМАТИЧНОГО РЯДУ

Реактиви, й матеріали: анілін; дифеніламін; оцтовий ангід­рид; формалін; гідроксид калію; сульфатна; нітритна і нітратна кислоти; хромова суміш; бромна вода; хлорне вапно; газетний і фільтрувальний папір; соснова скалка.

Дослід 1. ВЗАЄМОДІЯ АНІЛІНУ З МІНЕРАЛЬНИМИ КИСЛОТАМИ

У дві пробірки наливають по 2–3 мл аніліну. В першу добавляють10% розчин хлороводневої кислоти, у другу— 10 % розчин сульфатної кислоти. У першій пробірці утворюється прозорий розчин солянокислого аніліну, добре розчинного у воді

У другій випадає білий осад важкорозчинної кислої солі аніліну:

Дослід 2. РЕАКЦІЯ АЦИЛЮВАННЯ.

УТВОРЕННЯ АЦЕТАНІЛІДУ

У пробірці ретельно перемішують 3 мл води і 1 мл аніліну, після чого добавляють 1 мл оцтового ангідриду і знову перемі­шують. Потім суміш обережно нагрівають до кип'ятіння і вили­вають у другу пробірку з 5–6 мл води. Випадає кристалічний осад ацетаніліду:

Дослід 3. ВЗАЄМОДІЯ АНІЛІНУ З БРОМНОЮ ВОДОЮ

До 2–3 мл водного розчину аніліну добавляють краплями бромну воду. Спостерігають зникнення забарвлення бромної води й появу білого не розчинного у воді осаду триброманіліну. Цю реакцію використовують для кількісного і якісного визначення аніліну в розчині.

Дослід 4. РЕАКЦІЯ АНІЛІНУ ІЗ ХЛОРНИМ ВАПНОМ

Водний розчин аніліну із хлорним вапном дає характерне фіолетове забарвлення.

До кількох мл водного розчину аніліну добавляють кілька крапель розчину хлорного вапна. З'являється фіолетове забарвлення, що переходить у брудно-фіолетове. Цю чутливу реакцію дають тільки водні розчини аніліну, але не його солі.

Дослід 5. ДІЯ ОКИСНИКІВ НА АНІЛІН

До кількох мл водного розчину аніліну добавляють кілька крапель хромової суміші (суміш концентрованої суль­фатної кислоти й дихромату натрію або калію). Результатом реакції є синьо-чорне або зелено-чорне забарвлення, що перехо­дить у чорне. При цьому утворюється барвник — аніліновий чорний.

Дослід 6. РЕАКЦІЯ АНІЛІНУ З ЛІГНІНОМ

Анілін із лігніном за наявності хлороводневої кислоти дає характерне яскраво-жовте забарвлення. Лігнін входить до складу деревини і міститься в низькоякісних сортах звичайного паперу.

У пробірку наливають 1–2 мл аніліну, добавляють 1–2 мл хлороводневої кислоти і занурюють у суміш соснову скалку або смужку газетного паперу. Скалка (смужка паперу) жовтіють, а фільтрувальний напір не змінює забарвлення.