Дослід 3. Добування азобарвника анілінового жовтого (диметиламіноазобензену)

У пробірку наливають 0,5 мл д й метил аніліну, 3–4 мл води і краплями 10 % розчин хлороводневої кислоти до повного розчинення. Суміш охолоджують і добавляють 3–4 мл розчину хлористого фенілдіазонію (із досліду 1), а потім 2–3 мл наси­ченого розчину ацетату натрію. За достатньої кількості-останнього та постійного збовтування виділяється диметиламіноазобензен у вигляді жовтого осаду (ацетат натрію в даній реакції потрібний для нейтралізації хлороводневої кислоти, оскільки у сильно кислому середовищі реакція азосполучення не проходить):

Дослід 4. ДОБУВАННЯ АЗОБАРВНИКА АНІЛІНОВОГО ОРАНЖЕВОГО

З фенолу та β-нафтолу

У дві пробірки наливають по 2–3 мл 10 % розчину гідроксиду натрію. В першу додають 0,2 г фенолу і 1–2 мл роз­чину хлористого фенілдіазонію . Фенол під час азосполучення з фенілдіазонієм дає n-оксіазобензен оранжево­го кольору:

У другій пробірці розчиняють 0,2 г β-нафтолу, прилива­ють 1–2 мл хлористого фенілдіазонію. β-Нафтол взаємодіє з фенілдіазонієм, утворюючи β-фенілазо-β-нафтол — барвник "Судан-1" у вигляді оранжевого осаду:

Сполуки зі змішаними функціональними групами. Оксикислоти та оксокислоти

Карбонові кислоти, у вуглецевому залишку яких один або кілька атомів Гідрогену заміщені гідроксильними групами (оксигрупи -OH), називають оксикислотами, або спиртокислотами. Для оксикислот користуються поняттями основності й атом­ності. Кількість карбоксильних груп у молекулі оксикислоти визначає їх основність. Загальне число гідроксильних груп, враховуючи і гідроксили кислотних груп, визначає атомність оксикислот, що завжди більше їх основності. Ізомерія оксикислот залежить від ізомерії карбонового скелету й положення гідроксильної групи. Для оксикислот харак­терна оптична ізомерія, зумовлена наявністю в молекулі одно­го або кількох асиметричних атомів Карбону.

Більшість оксикислот мають тривіальні, емпіричні назви. За раціональною номенклатурою назва спиртокислот склада­ється з назви відповідної карбонової кислоти (за числом атомів Карбону), приставки окси- та її місцезнаходження за допомо­гою грецьких літер (α, β, γ тощо). За систематичною номенкла­турою IUPAC оксикислоти називають за назвою вуглеводню з тим самим числом атомів Карбону, із доданням приставки окси-, закінчення -ова, і слова "кислота" та цифри, що вказує місцезнаходження гідроксилу у вуглецевому ланцюзі.

Оксикислоти добувають трьома основними типами реакцій:

введенням гідроксильної групи за наявності в молекулі карбоксилу;

введенням карбоксильної групи за наявності в молекулі гідроксилу;

одночасним введенням обох функціональних груп.

Хімічні властивості оксикислот залежать від наявності спиртової та карбоксильної груп та від їх взаємного впливу. Оксикислоти утворюють алкоголяти, ангідриди, солі, етери й есте­ри, аміди і т. д.

Карбонові кислоти, до складу яких входить карбоксильна група, називають оксокислотами. При наявності альдегідної групи їх називають альдегідокислотами, а кетонної — кетокис­лотами. Важливим похідним є ацетооцтовий естер, для якого характерне явище таутомерії. Таутомерія — самовільний перехід речовини з одного ізоме­ру в інший із встановленням динамічної рівноваги. Звичайний ацетооцтовий естер існує у двох таутомерних формах: кетонній і енольній. Здатність цього естеру до кето-єнольної ізомерії пояс­нюється активністю атомів Гідрогену метиленової групи >СН₂, що перебуває під впливом карбонільної та карбоксильної груп.