7.1.2.2. Калібрування отворів

Суть методу калібрування полягає в проштовхуванні або протягуванні крізь оброблюваний отвір жорсткого й твердого інструмента, розмір якого дещо перевищує розмір отвору. Ін­струментом може бути кулька 3 (рис. 7.1.4, а) або дорн 4 (рис. 7.1.4, б). Дорни виготовляють суцільними або збірними. Остан­ні складаються з набору калібрувальних елементів із загартова­них сталей або твердих сплавів і насаджують на оправку. Заго­товку 2 встановлюють на підкладку 1 з отвором. До інструмен­та прикладають силу F. Щоб зменшити силу F й підвищити якість обробленої поверхні, застосовують мастильні речовини.

Розділ 7.2 ЕЛЕКТРОФІЗИЧНІ Й ЕЛЕКТРОХІМІЧНІ МЕТОДИ ОБРОБКИ

У сучасному машинобудуванні нерідко доводиться обробля­ти дуже тверді, крихкі або надто в'язкі матеріали, а також нежорсткі заготовки й отвори різного профілю, в тому числі з криволінійною віссю. У таких випадках важко, а іноді й немож­ливо досягти заданої форми, розмірів і якості поверхні деталі традиційними механічними методами. Замість них застосову­ють електрофізичні й електрохімічні методи, які ґрун­туються на безпосередньому використанні в зоні обробки елек­тричної, хімічної, світлової або інших видів енергії з метою поступового руйнування оброблюваного матеріалу. Тут механі­чні навантаження на заготовку з боку інструмента відсутні або такі малі, що практично не впливають на точність обробки та на зміцнення обробленої поверхні. Під час обробки інструмент ви­конує нескладні рухи, які можна точно регулювати, а в разі доцільності — автоматизувати.

7.2.1. Електроерозійні методи обробки

Електроерозійні методи полягають у руйнуванні електро­провідних матеріалів — електродів — під час пропускання між ними імпульсів електричного струму. Коли різниця потенціа­лів між електродами (заготовкою та інструментом) набуває певно­го значення, газове або рідинне середовище між ними іонізується й утворюється канал провідності, по якому проходить електрич­ний струм у вигляді імпульсного іскрового або дугового розря­ду. Завдяки високій густині струму температура на локалізова­ній поверхні заготовки сягає 10 000 °С і більше. При такій температурі миттєво розплавляється і навіть випаровується еле­ментарний об'єм металу, який викидається в діелектричну рі­дину і там застигає у вигляді гранул. На місці відокремленого металу з'являється заглибина. Подальші електричні імпульси іонізують міжелектродне середовище там, де відстань між елек­тродами найменша. Якщо електроди не рухати, то зазор між ними поступово зростає і настає момент, коли електричні розряди

припиняються. Щоб продовжити обробку, необхідно зблизити електроди до пробивної відстані (0,01...0,05 мм). Внаслідок не­перервного заглиблення інструмента оброблена поверхня заго­товки набуває його профілю. Частота імпульсів електричного струму під час електроерозійної обробки змінюється від 100 до 2 000 000 Гц.

Серйозною проблемою електроерозійної обробки є руйнування інструмента, внаслідок чого знижується точність й погіршуєть­ся якість обробленої поверхні. Ерозійна стійкість інструмента зумовлена значною мірою параметрами імпульсу струму та мате­ріалу інструмента у такій послідовності в напрямі збільшення стійкості: сплави алюмінію —> сірий чавун —> латунь —> мідь —> вольфрам —> графітизована суміш [4, с.87].

Різновидами електроерозійної обробки є електроіскрова, елек-троімпульсна, електроконтактна та ін.