66.Життєві цінності та умови їх реалізації в житті людини за в.Франклом.

Теорія особистості Франкла включає три основні складові: вчення про прагнення до сенсу, про сенс життя і про свободу волі. Основна теза вчення про прагнення до сенсу говорить: людина прагне знайти сенс і відчуває екзистенційну фрустрацію або вакуум, якщо його спроби залишаються нереалізованими. Прагнення до сенсу Франкл розглядає як вроджену мотиваційну тенденцію, властиву всім людям і що є основною рушійною силою поведінки та розвитку особистості. Відсутність сенсу породжує у людини стан екзистенційного вакууму, що є причиною ноогенних неврозів. Останні корениться не в психічної, а в духовній сфері існування людини. Гол. теза вчення про сенс життя - життя людини не може позбутися сенсу ні за яких обставинах; сенс життя завжди може бути знайдений. З точки зору Франкла, сенс не суб'єктивний, людина не винаходить його, а знаходить у світі, в навколишньому дійсності. Франки пропонує шляхи, за допомогою яких людина може зробити своє життя осмисленим: 1) за допомогою того, що ми даємо життя (у сенсі нашої творчої роботи); 2) за допомогою того, що ми беремо від світу (в сенсі переживання цінностей); 3) за допомогою позиції, яку ми займаємо по відношенню до долі, яку не в змозі змінити. Відповідно виділяються три групи цінностей, творчості, переживання і відносини. Цінності, у свою чергу, є смислові універсалії, кристалізувалися в результаті узагальнення типових ситуацій, з якими людству довелося стикатися в історії. У знаходженні смислів людині допомагає совість, що є інтуїтивно здатністю відшукати єдиний сенс ситуації. Основна теза вчення про свободу волі свідчить, що людина вільна знайти і реалізувати сенс життя, навіть якщо його свобода обмежена об'єктивними обставинами. 

.

69.Методи збору інформації про клієнта та його проблему: переваги та обмеження. Соціологічне спостереження, соціологічний експеримент, метод експертних оцінок, аналіз документів, мікросоціологічному методи, метод фокус-груп . Мистецтво опитування полягає в правильній формулюванні і розташуванні питань.  До методу опитування дослідник звертається тоді, коли для вирішення поставленого завдання йому необхідно отримати інформацію про сферу свідомості людей: про їх думки, мотиви поведінки, оцінкахнавколишньої дійсності, про життєві плани, цілі, орієнтаціях, інформованості і т.п. У всіх подібних випадкахсаме люди, учасники досліджуваних соціальних процесів, виступають в ролі унікального джерела інформації, який не може бути замінений ніяким іншим. Суть методу опитування зводиться до спілкування дослідника прямо чи опосередковано через його представника (інтерв'юера, анкетера) з сукупністю людей (респондентів) у формі питально-відповідного діалогу. Особливість цього спілкування полягає в тому, що воно, з одного боку, має відповідати суворим вимогам наукової процедури, а з іншого, виходити з того, що джерелом інформації виступають рядові учасники досліджуваних процесів, які усвідомлюють ці процеси в рамках повсякденного життєвого досвіду. Таким чином, в опитуванні реалізуються пізнавальні взаємодії двох різних рівнів суспільної свідомості: наукового, носієм якого виступає дослідник, і буденного, практичного, носієм якого виступає опитуваний, респондент.

70.Структура даних про клієнта і проблему і використання їх для планування втручання в соціальній роботі.Збір даних вимагає наявності певного довір'я між фахівцем і клієнтом. Відомості, збирані соціальним працівником, повинні бути необхідними і достатніми: їх об'єм повинен з максимальною повнотою відповідати змісту проблеми, не залишаючи нерозкритих її сторін, але не виключаючи надмірність матеріалу для аналізу. Слід також пам'ятати, що навіть шокуюча поведінка родичів, батьків, близьких - це не мотив для того, щоб ухвалювати вирок самому опитуваному: син або внук алкоголіка зовсім не приречений сам стати алкоголіком, а родич злочинця - людиною, що порушує закон. Кожний індивід може відповідати (юридично і морально) тільки за свою поведінку, і то лише в тому випадку, якщо він володіє достатнім інтелектом і самосвідомістю, щоб оцінити свою поведінку і управляти нею.соціальне планування - це науково обґрунтоване визначення перспектив і показників розвитку соціальних інститутів, організацій, явищ і процесів, а також розробка заходів для досягнення бажаного на всіх рівнях формування соціальних відносин. Перший рівень соціального планування - це планування соціального розвитку трудових колективів. Основною метою цих планів було спонукання людини до праці з повною самовіддачею і створення умов для такої праці. Розробляючи плани, виходили з того, що людина може зробити для розвитку виробництва і як вона буде змінюватися під впливом прогресу, що може зробити колектив для підвищення добробуту людини, як змінити організацію стимулювання праці, щоб посилити матеріальну заінтересованість кожного працівника в поліпшенні показників діяльності всього колективу, як залучити членів колективу до громадських справ, тобто до керування взаємодією людини із суспільством. Існує ціла низка методів соціального планування. У старій системі домінувавбалансовий метод, що забезпечував зв'язок між потребами суспільства і його можливостями за обмежених ресурсів.

71.План втручання, основні складові та їх характеристики. Скласти орієнтовний план втручання конкретного випадку, на наведеному прикладі. План втручання — загальні підходи до процесу надання допо­моги, якими послуговуються соціальні працівники у своїй повсяк­денній діяльності.  Серед українських дослідників побутує думка, що до стратегій втручання вдаються у ситуаціях, за яких клієнт не погоджується або неспроможний самостійно розв'язувати свої проблеми. Однак такий погляд не цілком відповідає суті соціальної роботи.  Стратегії втручання мають на меті допомогти індиві­дам змінити своє життя, поліпшити середовище, в яко­му вони функціонують.  Стратегії втручання поділяють на такі типии — пряме втручання (безпосереднє надання послуг тим, хто їх потребує);  —втручання, спрямоване на зміну системи (дії щодо створення, підтримання або зміни інституцій, які нада­ють послуги клієнтам);  —комбіноване (проміжне) втручання (втручання, за якого використовують елементи прямого втручання і втручання, спрямованого на зміну системи). Наприклад, соціальний праців­ник, який відповідає за роботу зі студентами з обмеже­ними функціональними можливостями, може впро­довж дня:  —відвідати гуртожиток, вивчити потрібні докумен­ти й зустрітися з проектантом нової системи сигналіза­ції в гуртожитку, де мешкають такі студенти (стратегія планування);  —переглянути результати опитування студентів стосовно взаємодії з викладачами під час занять і провес­ти дискусію з новими викладачами щодо особливостей навчання студентів із обмеженими функціональними можливостями (фасилітація, сприяння роботі групи);  —обговорити зі студентом, у якого погіршився стан здоров'я, доцільність припинення навчання в універси­теті (соціально-психологічне консультування).  Вибір стратегії втручання залежить від загального підходу, якого дотримується соціальна служба, та інди­відуальної ситуації клієнта. Лише ретельне виявлення проблем, потреб та очікувань клієнтів, обставин, що спричинили їх, є передумовою концентрації на найак­туальніших завданнях і вибору найпродуктивнішої для конкретної ситуації стратегії

.