3.2.4 Канати

При технічному обстеженні стальних канатів їх бракують за кількістю обривів проволок на довжині одного кроку звивки канату, при цьому враховується їх конструкція, степінь зношування або корозії, призначення, відношення діаметра блока каната до його діаметра. При виявленні обірваних скалок канат до експлуатації не допускають.

Всі канати та ланцюги, що використовують на підйомно-транспортних механізмах перевіряють за формулою

P/N ≥ k

де P – розривне зусилля;

N – натяг канату;

k – коефіцієнт запасу міцності.

При розрахунках стропів, призначених для підйому вантажів з обв’язкою або зачіплюванням крюками, кільцями чи сергами, коефіцієнт запасу міцності канатів приймають не менше 6. Якщо натяг строків з стальних канатів або ланців не повинен перевищувати відомої величини, то максимально допустиму масу вантажу можна розрахувати за формулою

G_max ≤ k(N/C)

Значення коефіцієнта k визначається кутом α між канатом та вантажем:

α	0	30º	45º
k	1	1,15	1,42

Вантажозахватні пристосування та тару до пуску перевіряють оглядом, причому перші крім того, випробовують навантаженням, що на 25% перевищує номінальну вантажопідйомність. Випробувані допоміжні вантажозахватні пристрої забезпечують табличками та клеймами, без яких забороняється їх використання. Строповочні канати та ланцюги розраховують на розтяг з 10 кратним запасом міцності; їх випробовують не менше 2 разів на рік під навантаженням, що вдвічі перевищує робоче та обладнують вказівниками граничного робочого навантаження, а також номера та терміни випробувань.

Вантажні крюки (петлі, кліщі, грейфери, електромагніти), що використовують для ВПМ повинні забезпечувати міцний захват вантажу, що виключає його падіння. Зношування вантажозахватних пристроїв відбувається, головним чином в місцях, що піддаються знакозмінним навантаженням внаслідок появи стомлювань. Тому всі вантажозахватні пристрої систематично оглядають і при наявності тріщин вилучають з обігу.

3.2.5 Безпека завантажувально-розвантажувальних робіт

Важливе значення для безпечної організації завантажувально-розвантажувальних робіт має тара, в якій перевозять вантажі, а також способи їх вкладання.

Завантажувально-розвантажувальні роботи виконують відповідно з технологічними картами, проектами виробництва робіт, технологічними інструкціями та іншими нормативно-технічними документами. Місце виконання робіт обладнують знаками безпеки. Зміст шкідливих газів, парів та пилу в повітрі робочої зони в цих місцях не повинен перевищувати ГДК.

При виконанні ЗРР з використанням машин неперервного транспорту, укладка вантажів повинна забезпечити рівномірне завантаження робочого органу та стійке положення вантажу, а подавати та знімати вантаж з робочого органу машини повинні спеціальні подаючи та приймальні пристрої.

Тарно-штучні вантажі при завантаженні пакетують з використанням піддонів, контейнерів та інших пакетоутворюючих засобів. Сипучі вантажі вантажать як правило механізованим способом, що виключає забруднення повітря, робочої зони.

Для безпеки робіт важливе значення має правильне кріплення вантажу, оскільки при його переміщенні можливе самовільне розв’язування або зсув канатів та ланців. Під гострі грані вантажу в місцях торкання канату доцільно підкладати спеціальні прокладки з дерева, войлока, гуми для попередження перегинів, скочування та перетирання канату. При переміщенні дрібних деталей не рекомендується їх транспортування в тарі без бортів, або загружати тару вище бортів. Підйом любих вантажів повинен здійснюватись у вертикальному напрямку. Переміщення у горизонтальній площині допускається на висоті не менше 0,5 м над обладнанням. Під переносними вантажами забороняється знаходитись людям.

На ЗРР в геології припадає близько 10% нещасних випадків, у тому числі – 0,2% з смертельними наслідками. Основна причина травматизму – недостатня механізація робіт, відсутність спеціального нагляду у віддалених районах, залучення до цих робіт ненавченого персоналу. Для організації безпечних ЗРР передбачена класифікація вантажів за ступенем їх безпеки та по масі. За ступенем безпеки розділяють 7, а за масою 3 категорії випадків: 80 кг, 80-500 та більше 500кг.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ДО ТЕМИ 3.2:

1. Принцип роботи підйомника

2. Принцип роботи крану

3. Конструктивні вимоги до ВПМ

4. Основні запобіжні пристрої ВПМ

5. Вимоги до встановлення кінцевих вимикачів

6. Вимоги до встановлення уловлювачів

7. Умови проведення початкового обстеження

8. Вимоги проведення повного технічного обстеження

9. Вимоги проведення статичного випробовування

10. Умови проведення динамічного випробовування

11. Заборонні заходи під час експлуатації ВПМ

12. Умови застосування строповочних канатів

13. Умови застосування вантажних крюків

14. Вимоги до виконання розвантажувально-завантажувальних робіт

15. Умови кріплення різних видів вантажу

3.3 ОСНОВИ ЕЛЕКТРОНЕБЕЗПЕКИ

3.3.1 Класифікація електроустановок та приміщень

3.3.2 Дія електричного струму на організм людини

3.3.3 Розряди статичної та атмосферної електрики

3.3.4 Заходи боротьби з небезпекою електроураження

3.3.1 Класифікація електроустановок і приміщень

По відношенню до заходів безпеки розрізняють електроустановки з напругою до 1000 В та вище 1000 В з заземленою та ізольованою нейтраллю. За небезпекою ураження людини електричним струмом всі робочі приміщення поділяють на такі класи:

1. Приміщення без підвищеної небезпеки.

2. Приміщення з підвищеною небезпекою. Характеризуються значною (до 75 %) вологістю, наявністю струмопровідного пилу, струмопровідної підлоги, високою температурою, можливістю торкання струмопровідних елементів.

3. Особливо небезпечні приміщення. Характеризуються високою вологістю 100%), хімічно активним органічним середовищем, що руйнує ізоляцію.