2.1.1 Мікрокліматичні умови виробничого середовища

Мікрокліматичні умови виробничого середовища складаються з температури навколишнього середовища, його вологості, швидкості руху та випромінювання від нагрітих предметів.

Приблизно третину робочого часу працюючі на виробництві знаходяться в процесі взаємодії з виробничим середовищем. В умовах виробництва при здійсненні технологічних процесів та інших виробничих процесів можливі виділення в повітряне середовище шкідливих вуглеводних газів і парів, створення шуму, вібрації, підвищеної або пониженої температури, вологості і т.д. Ці фактори можуть зустрічатись в різних поєднаннях і , якщо їх не усунути, то навіть при наявності засобів індивідуального та колективного захисту в певних умовах можливий несприятливий вплив на організм людини. Розробка заходів з оздоровлення умов праці проводиться поряд з періодичним порівнянням отриманих показників з допустимими значеннями санітарних норм. Одне з основних вихідних заходів в цьому напрямку – паспортизація санітарно-технічного стану умов праці.

Дія мікрокліматичних факторів на організм людини відбивається на його працездатності та продуктивності праці. Так, висока температура навколишнього повітря робочої зони має несприятливий вплив на життєво важливі органи і системи людини (серцево-судинну, центральну нервову, систему травлення), викликаючи порушення їх нормальної діяльності, а при найбільш несприятливих умовах – серйозні захворювання у вигляді перевантаження організму (теплові удари). Людина може переносити коливання температури повітря від – 50 до +50ºС завдяки явищу терморегуляції.

В результаті нормальної діяльності організму в ньому постійно утворюється тепло та його віддача, тобто теплообмін. При низьких температурах навколишнього середовища в організмі підсилюються окислювальні процеси, зростає внутрішня теплопродукція, за рахунок чого і зберігається постійна температура тіла.

В умовах високих температур важливе значення має віддача тепла організмом. ЇЇ збільшення при цьому пов’язано з ростом кровонаповнення поверхневих шкірних судин, що веде до підвищення температури шкіри і більш інтенсивній віддачі тепла в навколишнє середовище конвекційним та радіаційним шляхами. При цьому активізується діяльність розміщених під шкірою потових залоз, потовиділення та інтенсифікується охолодження організму.

Рух повітря в виробничих приміщеннях сприяє підсиленню випаровування поту з поверхні тіла працюючого, що сприятливо відбивається на процесі терморегуляції. Збільшення рухомості повітря веде до покращення самопочуття, але до певних границь, після чого працюючий починає відчувати неприємне почуття протягу. Для різних температурних режимів та інтенсивності інфрачервоного опромінення різні і границі ефективності руху повітря: чим вища температура навколишнього повітря або інтенсивність опромінення, тим вища границя швидкості руху повітря, що здійснює сприятливу дію на працюючих. Для особливо важких метеорологічних умов в поєднанні з фізичними напруженнями, рух повітря з швидкістю до 3-3,5 м/с сприймається позитивно.

Не дивлячись на те, що організм людини завдяки терморегуляції може пристосовуватись до широкого діапазону коливання температур, його нормальний фізіологічний стан зберігається лише до певного рівня. Верхня границя нормальної терморегуляції людини, що знаходиться в стані повного спокою, лежить в межах 38-40ºС при відносній вологості повітря близько 30%. При фізичному навантаженні або підвищеній вологості повітря ця границя знижується. В умовах виробництва підвищена вологість в повітрі зумовлює зменшення випаровування поту та зменшення тепловіддачі організмом.

Санітарними нормами проектування промислових підприємств та системою стандартів безпеки праці регламентуються норми температури, вологості, швидкості руху повітря в виробничих приміщеннях. Згідно цих норм, оптимальними температурами повітря у виробничих приміщеннях вважають:17-19ºС – в холодний та перехідний періоди року; 20-22ºС – в теплий період року.

Вологість повітря при цьому повинна складати 60-40%, а швидкість його руху 0,3-0,4 м/с. Для тимчасової роботи в закритих приміщеннях і на об’єктах максимально допустимою температурою навколишнього середовища можна вважати +33ºС, оскільки в цьому випадку можна короткочасно забезпечити терморегуляцію організму.

Облік комплексної дії основних метеорологічних факторів навколишнього середовища лежить в основі нормування оптимальних та допустимих границь температури, відносної вологості та швидкості руху повітря. Санітарними нормами передбачено, що температура нагрітих поверхонь обладнання та огорож на робочих місцях не повинна перевищувати 45ºС. Для обладнання, в середині якого температура близька 100ºС, температура на його поверхні не повинна перевищувати 35ºС.