2.4.2 Засоби та заходи боротьби з шумом

Існує два основних типа заходів для боротьби з шумом:

1. Заходи запобігання виникнення шуму.

2. Заходи проти розповсюдження шуму в простopi.

До першої групи заходів можна віднести вдосконалення кінематичних схем, заміна ударної взаємодії елементів без ударною (наприклад використання муфти ШПМ на лебідках замість кулачкової муфти), заміна підшипників кочення підшипниками ковзання, використання неметалічних деталей, заміна зворотно-поступального руху обертовим, використання рідинних ванн, зокрема масляної ванни в poтopi, використання для ротора індивідуального приводу, центрування роторного ланцюга.

До засобів другої групи можна віднести:

1. Архітектурно-планувальні рішення, спрямовані на раціональне розміщення технологічного обладнання.

2. Використання засобів індивідуального захисту.

3. Ізоляція джерел галасу засобами звукоізоляції та звукопоглинання.

Можливість використання архітектурно-планувальних рішень пов’язана з розміщенням джерела шуму на максимально допустимій відстані від місця проведення робіт.

Індивідуальний захист від шуму: протишумові навушники, каски, антифони – вкладиші.

Засоби звукоізоляції та звукопоглинання: звукоізоляційні та звукопоглинальні перешкоди, акустичні екрани. Звукопоглинаючі перешкоди – це гнучкі панелі або облицювальний пористий матеріал, який поглинає звукову енергію внаслідок внутрішнього тертя.

На станції звукопоглинальні матеріали можуть використовуватись для облицювання стін насосного i силового приміщень.

Звукоізолюючі перешкоди відбивають частину звукових хвиль.

Коефіцієнт звукопроникності – відношення звукової потужності, що пройшла через перешкоду Р_пер до величини падаючої на неї потужності Р_пад.

r = Р_пер/Р_пад

Звукоізолююча здатність визначається співвідношенням

R=10lg (τ -1)

Звукоізолюючі перешкоди доцільно використовувати в дизельних двигунах, компресорах, для клапанів-розрядників ШПМ.

Акустичні екрани – це стаціонарні або пересувні стінки невеликих розмірів з звукоізолюючого або звукопоглинаючого матеріалу, які створюють в зоні робочого місця акустичну тінь.

2.4.3 Основні поняття та визначення вібрації

Виробнича вібрація – це механічні коливання, що передаються тілу людини або окремим його ділянкам та сприймаються як струс.

Джерела вібрації на енергетичних об’єктах – вci працюючі механізми; промивальна рідина та інше.

Параметри вібрації: частота f (Гц); амплітуда зміщення А (М), коливальна швидкість V(м/с); коливальне прискорення а(м/с²).

Рівень віброшвидкості використовують для нормування вібрації.

2.4.4 Методи захисту від вібрації

Основні методи захисту від вібрації:

1. Запобігання вібрації в джерелах її виникнення.

2. Антирезонансне настроювання вібраційних коливань шляхом зміни маси i жорсткості вібруючих конструкцій або встановлення нового робочого режиму.

3. Вібродемпфування – перетворення енергії коливань в інші види енергії за допомогою матеріалів з значним внутрішнім тертям (сплави на основі кобальту, нікелю, пластмаси, гума, дерево, покриття, мастики).

4. Віброгасіння - введення додаткових реактивних мас: фундаментів, віброгасників (додаткових коливальних систем).

5. Віброізоляція у вигляді пружних, гумових або комбінованих опор.

Амортизуючи пристрої додатково розраховують.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ДО ТЕМИ 2.4:

1. Що таке звук та його характеристика

2. Що таке шум та його характеристика

3. Що таке вібрація та його характеристика

4. Поняття про поріг чутності

5. Поняття про больовий поріг

6. Поняття гігієнічного нормування шуму

7. Засоби запобігання виникнення шуму

8. Засоби запобігання розповсюдження шуму

9. Що таке вібрація

10. Джерела вібрації

11. Основні методи захисту від вібрації

2.5 ВИПРОМІНЮВАННЯ

2.5.1 Основні поняття та визначення іонізуючого випромінювання

2.5.2 Захист від іонізуючого випромінювання

2.5.3 Ультразвук

2.5.4 Інфразвук

2.5.5 Електричні поля та електромагнітне випромінювання

2.5.6 Нормування електромагнітних полів

2.5.7 Методи захисту від електромагнітних полів

2.5.1 Основні поняття та визначення іонізуючого випромінювання

Іонізуюче – це випромінювання, під впливом якого з нейтральних молекул та атомів утворюються іони. Іонізуюче випромінювання реалізує свою біологічну дію через ефекти іонізації та наступний розвиток хімічних реакцій у біологічних структурах клітини. Внаслідок впливу іонізуючого випромінювання в організмі людини можуть відбуватись хімічні, фізичні та біологічні процеси.

Ультрафіолетове випромінювання – це найбільша короткохвильова частина спектру сонячного світла. Генерується атомами чи молекулами внаслідок зміни стану електронів на зовнішніх оболонках.

Кількісна характеристика джерела випромінювання - це активність, яка визначається числом радіоактивних перетворень за одиницю часу. В системі "Ci" – це одне ядерне перетворення за секунду – Бекерель (розпад/сек). Позасистемна одиниця – Kюpi: 1 Кю=3,77-1010Бк.

Mipa дії іонізуючого випромінювання визначається його дозою. Розрізняють поглинуту та еквівалентну дозу.

Поглинута доза Д_п характеризує енергію іонізуючого випромінювання, яка поглинута одиницею маси людини. Одиниця виміру поглинутої дози в системі " CІ" – Грей, Гр (Дж/кг). Позасистемна одиниця - Рад.

1Гр=1Дж/Кг=100Рад.

Поглинута доза не враховує, що вплив однієї i тієї ж дози різних випромінювань неоднаковий.

Еквівалентна доза визначає вплив різних видів випром1нювання та дозволяє приводити біологічний ефект будь-яких випромінювань до впливу у-променів. Одиниці виміру еквівалентної дози в системі "CІ": зиверт, Зв (Дж/кг – для γ -променів). Позасистемна одиниця – бер. 1 бер=0,01 Дж/Кг=0,013в. Зв'язок між поглинутою Д_п та еквівалентною Д_е дозами має вигляд:

Д_е = К· Д_п,

де К – коефіцієнт якості випромінювання, який вказує у скільки разів біологічний ефект даного виду випромінювання відрізняється від такої ж дози γ-випромінювання (Кγ = 1; Кα = 20).

Гранична допустима доза Д_гр - найбільше значення індивідуальної еквівалентної дози за piк, яке при рівномірній дії на протязі 50 років не викличе погіршення стану здоров'я.

Д_е=Д_гр-Т

де Т - тривалість роботи в умовах іонізуючого випромінювання.

Ефективний період напіввиведення Т_еф радіоактивної речовини з організму людини це час, протягом якого кількість радіоактивного елемента зменшується вдвічі за рахунок радіоактивного розпаду та біологічного виведення.