38. Межі кредиту

Тому для нормального розвитку господарства країни важливим є правильне визначення економічних меж кредиту (межа відносин з приводу передачі вартості в тимчасове користування в умовах повернення). Ці межі можуть бути просторові, часові, якісні, зовнішні, внутрішні, функціональні (перерозподільча, антиципаційна (емісійна)).

ПРОСТОРОВА межа визначається співвідношенням кредиту з іншими економічними категоріями (фінансовими і взагалі з грошовими відносинами).

ЧАСОВА межа передбачає, що на різних етапах розвитку економіки роль кредитних відносин неоднакова (в одному історичному періоді використання кредитних відносин вона розширюється, в іншому -звужується).

ЯКІСНА межа - це визначення кредиту як економічного явища з наявністю властивих тільки йому ознак: передача вартості при збереженні власності на неї, повернення, платність. Випливає із суті кредитних відносин.

ЗОВНІШНЯ (міжкатегорійна) межа - це якісне відокремлення кредитних відносин від усіх інших (розмежування кредиту з фінансовими, грошима, ін. категоріями. Ця межа має кількісну характеристику, яка визначається співвідношенням між потребами господарства країни в кредиті та можливістю його надання).

Внутрішня межа визначає співвідношення між різними формами та видами кредиту, котре складається під впливом причин об'єктивного та суб'єктивного характеру.

ПЕРЕРОЗПОДІЛЬЧА межа зумовлена наявністю в народному господарстві кредитних ресурсів, обсяг яких залежить від багатьох факторів: обсягу грошових нагромаджень у господарстві країни; системи розподілу та перерозподілу грошових доходів; цінової політики; економічної кон'юнктури тощо.

АНТИЦИПАЦІЙНА межа випливає з функції кредиту - створення грошей для грошового обігу (емісійної функції). Ця межа показує, в яких розмірах банки можуть використовувати емісію грошей для розширення їх обсягу в обігу в безготівковій і готівковій формах. Далі всі перелічені межі кредиту слід охарактеризувати. Потім необхідно пояснити, ще- поняття "межа кредиту" слід відрізняти від поняття "межа кредитування" (яка встановлюється у вигляді конкретних показників стосовно суб'єктів кредитних відносин або видів позичок). Межі кредитування можуть встановлюватися на макро-економічному рівні у вигляді конкретних пропорцій (наприклад, між зростанням сукупного суспільного продукту і збільшенням обсягів кредитних вкладень у господарство країни) і на мікроекономічному рівні (частка кредиту в джерелах коштів на капітальні вкладення або в джерелах оборотних коштів). Межі на мікроекономічному рівні ви-! значаються переважно у вигляді лімітів і контрольних цифр кредитування, планових розмірів кредиту для окремих галузей господарства, об'єктів кредитування, позичальників, установ банків.

Між межами кредиту та межами кредитування існує тісний взаємозв'язок. Другі є способом реалізації перших. Проте і ті й другі вимагають обов'язкового збалансування кредитних ресурсів і кредитних вкладень як за обсягами, так і за строками.

39. Механізм здійснення процентної політики

Збільшення дисконтної ставки робить позики невигідними (узяті в ЦБ кредити даються банками іншим суб'єктам по більш високому відсотку, що обмежує розмір попиту на позикові ресурси і скорочує наміру фірм до збільшення інвестицій). У цій ситуації банки виявляють, що у випадку виникнення в них тимчасового дефіциту резервів кредит ЦБ для його покриття обійдеться дорожче, ніж раніш. Щоб скоротити імовірність того, що їм будуть потрібні позички ЦБ, банки спробують збільшити свої резерви, скуповуючи чи активи вимагаючи дострокового повернення виданих ними позичок. Більш того, деякі ділові банки, що мають позикові резерви, намагаються повернути їх, тому що вони стають дуже дорогими. Скорочення банківських резервів приводить до скорочення грошової пропозиції. Подібне поводження банків викликає зниження обсягу грошової маси. Т.ч. за допомогою ставки відсотка ЦБ впливає на співвідношення попиту та пропозиції на ринку капіталів.

У реальному житті взаємодія параметрів є не завжди настільки простим. Наприклад, реальна дія облікової політики в чималому ступені залежить і від інтенсивності операцій. Т.т. від того, як часто і стосовно яких масштабів коштів ділові банки звертаються до ЦБ зі своїми векселями з метою їхнього переобліку (редисконтування) і одержання під заставу ломбардних кредитів. Якщо активність банків-позичальників невисока, то і маніпулювання дисконтною ставкою не дає необхідного ефекту. Це спостерігається в тих випадках, коли банки самі мають значні резерви і відносно рідко звертаються за кредитами до ЦБ. Політика зміни процентної ставки втрачає в цьому випадку свою дієвість.

Якщо ж ділові банки не реагують на цей натяк ЦБ і продовжують нарощувати свою кредитну активність, то в хід йдуть більш жорсткі заходи. Вони складаються з ОнВР і обмеження резервів. Якщо кредитний світ реагує на ці заходи, то ЦБ подальших (більш різких, прямих) дій не впроваджує.