1. <<Аспекти ><незалежності ><центральних ><банків.>

Виділяють 2 аспекти: політичний і економічний.

Плітична – автономія ЦБ у встановленні орієнтирів грош.маси.

Дає відповіді на такі питання: -хто і як призначає керуючих ЦБ -чи потребує рішення ЦБ додаткової ухвали парламенту і т.д.

Економічна – самостійність ЦБ у виборі(використанні) інструментів ГКП.

Дає відповіді на такі питання:

-чи повинен ЦБ автоматично надавати кошти уряду -порядок надання цих коштів.

Умовами політичної незалежності центрального банку є встановлення порядку призначення членів його керівного органу або керуючого, ухвалення прийнятого банком рішення з боку уряду і (або) парламенту. Економічна незалежність виражається у тому, що центральний банк не зобов'язаний автоматично видавати грошові кошти урядові для фінансування державних витрат й віддавати йому перевагу під час надання кредитів.

Незалежність центрального банку в цілому визначається такими факторами:

• незалежність від уряду. Ця умова є обов'язковою. Якщо центральний банк зобов'язаний виконувати вказівки уряду, то він не зможе підтримувати стабільність цін, оскільки відчуватиме тиск з боку уряду;

• особиста незалежність членів органів управління центрального банку. Незалежність органів управління центрального банку забезпечуватиметься у тому випадку, якщо вони призначаються на достатньо тривалий період часу. У випадку повторного призначення виникає небезпека зменшення ступеня їх особистої незалежності;

• юридичний статус банку, що визначається можливостями внесення змін у статут (закон) центрального банку. Що складніше внести зміни в статут, то надійніше забезпечується незалежність центрального банку.

2. <Банківська ><система ><України.>

Банківська система – сукупність різноманітних видів банків та банківських інститутів у їх взаємозв’язку, які існують в тій чи іншій країні в певний історичний період. З метою створення системи грошово-кредитного регулювання, адекватної ринковим умовам, що складаються, був змінений статус Державного банку і його роль в економіці країни. Тобто, при отриманні Україною незалежності був створений (НБУ) на основі концепцій, що прийняті в країнах з розвинутою ринковою економікою. Банківська система України створена та функціонує відповідно до принципу двоступінчатості, що добре зарекомендував себе в країнах з ринковою економікою.

На першому - вищому рівні ієрархії - перебуває Національний банк України, який здійснює нагляд та контроль за діяльністю комерційних банків і займається їх розрахунково-кредитним обслуговуванням.

Комерційні банки - це другий рівень ієрархії дворівневої банківської системи. Вони займаються обслуговуванням підприємств, установ, організацій та населення. Їх часто називають „кровоносними судинами економіки”.

Після проголошення незалежності України в 1991 році відбулася перереєстрація комерційних банків в Українській республіканській книзі реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ. Банком є установа, створена для притягнення грошових засобів і розміщення їх від свого імені на умовах повернення, платності і терміновості. Банки приймають і розміщують грошові вклади, привертають і надають кредити, здійснюють розрахунки по дорученню клієнтів і банків-кореспондентів і їхнє касове обслуговування, вчиняють інші, не суперечні законодавству і передбачені їхніми статутами операції, починаючи від ведення рахівниці і кінчаючи наданням консультаційних послуг.

3. <Банківська ><система: ><визначення, ><структура ><та ><значення.>

Банківська система – це сукупність банків, які утворилися в країні за певний момент часу,або банківська система - це специфічна економічна та організаційно - правова структура, що забеспечує функціонування грошового ринку та економіки в цілому.Структура: дворівнева, трирівнева

На першому рівні знаходиться центральний банк. На нього покладається відповідальність за вирішення макроекономічних завдань в грошово-кредитній сфері, перш за все - пдтримання сталості національних грошей та забеспечення сталості функціонування всієї банківської системи.

На другому рівні банківської ситеми знаходяться решта банків, які в Україні прийнято називати комерційними банками. Банком є установа, створена для притягнення грошових засобів і розміщення їх від свого імені на умовах повернення, платності і терміновості.Банки приймають і розміщують грошові вклади, привертають і надають кредити, здійснюють розрахунки по дорученню клієнтів і банків-кореспондентів і їхнє касове обслуговування, вчиняють інші, не суперечні законодавству і передбачені їхніми статутами операції, починаючи від ведення рахівниці і кінчаючи наданням консультаційних послуг.

4. <Банківська ><система: ><зміст, ><функції.>

Банківська система- форма організації функціонування в країні спеціалізованих кредитних установ, яка склалася історично і закріплена законами.В Україні діяльність банків і банківської системи закріплена законами України «Про банки и банківську діяльність».

Як грошова і фінансова діяльність , банківська система несе а собі значні нац. риси, вона формуеться під впливом цілого комплекса факторів, характерних для даного регіона: прир. Та географічні умови, клімат, національний склад населення и тд.

Функції:* трансформаційна;* створення платіжних засобів та регулювання грошової маси;

* забеспечення сталості банківської діяльності і грошового ринку.

Трансформаційна функція зумовлена посередницькою місією банків. Мобілізуючи вільні грошові кошти одних суб'єктів ринку і передаючи їх різними способами іншим суб'єктам, банки мають можливість змінювати:

- строки грошових капіталів;

- їх розміри;

- фінансові ризики.

Функція створення грошей і регулювання грошової маси полягає в тому, що банківська система оперативно змінює масу грошей в обігу, збільшуючи її відповідно до зміни попиту на гроші. Це ключова функція банківської системи. В її виконанні беруть участь усі ланки системи. Вона стосується усіх напрямків банківської діяльності, насамперед кредитної.Функція забеспечення сталості банків та грошового ринку пов'язана з надзвичайно високою ризиковістю банківської діяльності. Банки, на відміну від інших економічних суб'єктів, несуть підвищену загрозу дестабілізації власної діяльності, розлад усього грошового ринку, провокування зогальноекономічної кризи.

5. <Валютна ><політика: ><аспекти, ><суб'єкти, ><інструменти. ><Інструменти ><регулювання ><обмінного ><валютного ><курсу.>

Валюта - це будь-які грошові кошти, формування та використання яких прямо чи опосередковано пов’язано з зовнішньо-екнономічними відносинами.

Валютна політика – це сукупність організаційно-правових та економічних заходів у сфері міжнародних валютних відносин, спрямованих на досягнення визначених державою цілей. специфічні цілі валютної політики:лібералізація валютних відносин,збалансованість платіжного балансу,забезпечення високого рівня конвертованості,захист іноземних інвестицій,забезпечення стабільності валютного курсу. Валютна політика поділяється на 2 частини:1)валютне регулювання (закони і регламентація)2)валютний контроль (перевірка дотримання правил). Валютне регулювання – діяльність держави та уповноважених нею органів, щодо регламентації валютних відносин економічних суб’єктів та їх діяльності на валютному ринку.Інструменти валютного регулювання:

1)валютні обмеження2)курсова політика(зміна валютного курсу шляхом револьвація, девольвація)3)дисконтна політика(всі операції пов’язані з %, мета регулювання грошової маси в обороті та руху позичкових капіталів)4)девізна політика(валютна інтервенція - купівля-продаж валюти; мета вплив на курс національної валюти)5)регулюв. сальдо платіжного балансу6)формування та використання ЗВР. Валютна політика здійснюється органами економічного управління — центральним банком, міністерством фінансів, органами ва­лютного контролю — i проводиться як засіб координації міждержавних економічних відносин, посилення позиції країни в боротьбі за ринки збуту, сфери прикладання капіталів тощо. Реально обгрунтована валютна політика відіграє важливу роль у розвитку національної економіки, у забезпеченні міжнародної валютної ліквідності.

6. <Валютна ><система: ><визначення, ><значення, ><зміст ><і ><розвиток. ><Європейська ><валютна ><система.>

Валюта - це будь-які грошові кошти, формування та використання яких прямо чи опосередковано пов’язано з зовнішньо-екнономічними відносинами.

Валютна система – організаційно-правова форма реалізації валютних відносин у межахпевного економічного простору. Межі цього економічного простору збігаються з межами валютних ринків. Валютний ринок – сектор грошовогу ринку , на якому урівноважується попит і пропозиція на валюту.Валютний ринок з інституційної точки зору – сукупність інститутів та механізмів їх взаємодії , які забезпечують купівлю – продаж національної валюти за іноземну і навпаки, на основі попиту і пропозиції

Об’єктом валютного ринку є валютні цінності. Валютні цінності – включають не тільки валюту окремих країн , а й платіжні документи, фондові цінності, які номіновані в іноземній валюті або перетинають кордон країни , а також дорогоцінні метали та каміння.

Елементи1)назва , купюрність та характер емісії національної валюти2)режим курсу національної валюти3)ступінь конвертованості національної валюти

4)режим використання іноземної валюти в національному грошовому обороті

5)режим формування і використання ЗВР(золото-валютні резерви)

6)режим валютних обмежень7)регламентація внутрішнього валового ринку та ринку дорогоцінних металів8)регламентація міжнародних розрахунків та міжнародних кредитних відносин9)органи, які задіяні в реалізації валютної політики.

     Європейська Валютна Система почала свою роботу у 1979 р. Її головною метою було забезпечення стабільності курсів валют держав-членів Співтовариства. Європейська Валютна Система спиралася на три елементи:

Європейська валютна одиниця – ЕКЮ, Курсово-інтервенційний механізм, Кредитний механізм. Головним елементом ЄВС була Європейська валютна одиниця (ЕКЮ). ЕКЮ було лише розрахунковою одиницею, воно не мало матеріальної форми (банкноти, монети). Функції ЕКЮ:

міра вартості у механізмі валютних курсів, основа для визначення показника відхилення курсів валют від центрального курсу,

платіжний засіб для розрахунків в рамках інтервенцій на валютному ринку,

платіжний засіб для розрахунків між органами та фінансовими інституціями,

одиниця, у якій складався бюджет Співтовариства та проводилися усі розрахунки.

Курсово-інтервенційний механізм  Примусові інтервенції центральних банків на валютних ринках полягали в тому, що якщо курс однієї валюти по відношенню до другої занадто зростав або падав, то центральні банки зацікавлених держав були зобов'язані вжити відповідні заходи. Лише у разі, коли інтервенції не приносили бажаних результатів, можливою була зміна центральних курсів між ЕКЮ і валютами держав-членів, проте, лише шляхом вирівнювання паритетів за згоди усіх зацікавлених урядів.

Кредитний механізм Якщо досягалась нижня чи верхня межа коридору коливань курсів валют, центральні банки проводили інтервенції на валютних ринках. Якщо бракувало коштів на таку інтервенцію, то ці банки використовували взаємну кредитну допомогу.

7. <Вартість ><грошей.>

Гроші — це товар що має власну внутрішню вартість на етапі зародження і становлення ринкових відносин. Завдяки цьому гроші:

• виконували у світі товарів роль загального вартісного еквівалента;

• будучи у формі паперових грошей, розмінних на золото, — розглядались як знаки вартості монетарного товару;

• розмінні паперові гроші, які не мали власної внутрішньої вартості представляли в обігу вартість офіційно визначеної на основі зафіксованого державою масштабу цін вагової частки золота.

Сучасні готівкові гроші (банкноти або чекові депозити) мають — відносну вартість.

Завдяки цьому:

• гроші функціонують в обігу як законний платіжний засіб тому, що вони є грішми, декларованими державою;

• їх вартість формується під впливом ринкових сил — стихійно.

Сучасна монетарна теорія виходить з того, що відносна вартість грошей пов'язана з характеристикою їх економічної корисності.

Корисність грошей визначається опосередковано через корисність інших товарів та економічних послуг, які можна отримати на ці гроші.

Корисність грошей пов'язана з рідкістю, тобто постійним попитом на них.

1. У ф-ї засібу обігу – їх купівельна спроможність прирівнюється з вартістю товарів та послуг, які на них можна купити.

2. у ф-ї нагромадження: у формі фін. Активів і дорівнює нормі % - плата за збереження грошей в одній із форм.

8. <Визначення ><фінансового ><ринку, ><його ><призначення ><і ><структура.>

Фінансовий ринок – це складна економічна система, що є:

- сферою прояву економічних відносин при розподілі доданої вартості та її реалізації шляхом обміну грошей на фінансові активи. Під фінансовими активами розуміють грошові зобов’язання та інвестиційні цінності. Інвестиційні цінності – це інструменти утворення фінансових ресурсів (цінні папери, валютні цінності, дорогоцінні метали, нерухомість та ін.);

- сферою прояву економічних відносин між продавцями і покупцями фінансових активів. На фінансовому ринку взаємодіють попит в особі покупця фінансових активів і пропозиція в особі продавця цих активів.

- сферою прояву економічних відносин між вартістю і споживчою вартістю тих товарів, що обертаються на цьому ринку. Товари, що обертаються на фінансовому ринку, – це фінансові активи. До них відносяться гроші (як гривня, так і валюта), депозити, цінні папери різних видів, зобов’язання та борги (що навіть хочуть закласти в бюджет), позичковий капітал, дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння, об’єкти нерухомості.

Метою утворення та функціонування фінансового ринку є акумулювання та ефективне розміщення заощаджень в економіці, стан якої, у свою чергу, значною мірою зумовлений ефективністю переливу інвестиційних коштів від тих, хто має заощадження, до тих, у кого на даний момент є потреба в капіталі. Структура фр. 1) грошовий ринок – обліковий, міжбанківський, валютний. 2) Ринок капіталів – кредитний, цінних паперів.

9. <Відносна ><вартість ><грошей.>

Відносна вартість грошей не є константою — вона змінюється в часовому просторі.

Вартість грошей — визначається їх купівельною спроможністю, а ціною тієї чи іншої грошової одиниці є або процентна ставка, або її валютний курс.

Відносна вартість грошей у функції засобу обігу визначається опосередковано як їхня купівельна спроможність. Їх цінність порівнюється з вартістю товарів і послуг, які можна на них купити. 1. У ф-ї засібу обігу – їх купівельна спроможність прирівнюється з вартістю товарів та послуг, які на них можна купити.

Підвищення вартості грошей = підвищення куп спроможн = Зниження заг рівня цін.

Вартість грошей може визначатися одним із показників:

• на основі індексу роздрібних цін;

• на основі індексу оптових цін;

• через дефлятор валового національного продукту (тобто порівняння номінальної та реальної величин ВВП).

Відносна вартість грошей у функції нагромадження, що використовуються у формі фінансових активів (облігацій, акцій, інших цінних паперів), визначається нормою процента, яка є платою за зберігання грошей саме в одній із форм.

Норма процента — показник вартості банківських грошей.

2. у ф-ї нагромадження: у формі фін. Активів і дорівнює нормі % - плата за збереження грошей в одній із форм.

10. <Готівковий ><і ><безготівковий ><грошовий ><оборот: ><визначення ><і ><порівняльна ><характеристика.>

Залежно від форм грошей гр.оборот поділяється на готівковий і безготівковий.

Готівковий обіг – грощі рахуються поза банками.На оборот цих грошей впливають прямі його субєтки.

Безготівковий обіг – гроші переміщ. за рахунками в банках, не виходячи за межі банк. системи.Це створює можливість контролювати його, а одже впливати на відносини ек.субєків, не тільки їм самим, а й третім особам – банкам.Держава може впливати на весь безготівковий гр. оборот, а отже на процеси сусп.відтворення в цілому.

У цьому головна перевага безготівк. Об над готівк, тому вміру закінчення перехідного до ринкової ек.періоду, забезпеч.правової бази розвитку її приватного сектора розширюватиметься сфера безготів.обороту і звужуватиметься готівкова.

11. <Гривня ><- ><національна ><грошова ><одиниця ><України: ><загальна ><характеристика ><і ><елементи ><захисту.>

З 2 вересня 1996 року в Україні вводиться в обіг національна валюта ГРИВНЯ. Загальна характеристика захистних елементів.

Елементи захисту банкноти:

Папір, який має декілька шарів.

Зображення, номінал, зазначення серії, номеру

Суміщене зображення (ромбик)

Захисна кодована смужка (всередині слоїв паперу), стрічка з металів.

Мікротекст (на зах стрічці, біля портрету, біля ромб, на зворотній стороні

Рельєфні елементи (знаки для сліпих)

Надпис НБУ

Латентне зображення (приховане)

Номінал на гербі

Специфічні фарби на купюрі, на світлі фарба міняє свої відтінки

Спеціальні способи печаті

Орловський друк(один колір змінюється на інший)

Веселковий друк (на звороті - зверху)

Високий друк (не рівні цифри номеру)

Специфічні фарби, які видно при ультрафіолеті, інфракрасний

Волокна вставленні в поверхню банкноти

Магнітні функції

Антисканерна сітка, при скануванні – муар – розмив зображення

12. <Грошова ><реформа ><в ><Україні ><1996 ><року.>

Розпочалася реформа в січні 1992 р. випуском у готівковий обіг купоно-карбованця, а закінчилася у вересні 1996 р. випуском в обіг гривні, тобто тривала майже 5 років. Якщо взяти до уваги вжиті за цей період заходи і досягнуті результати, то можна виділити три етапи реформи.

Перший етап(січень-листопад 1992 р.)В грошовий обіг з 10 січня 1992 р. було запроваджено купоно-карбованець і забезпечено його функціонування. В той час це було єдино можливим кроком забезпечення хоча б відносного збалансування грошового обігу та відповідного обслуговування товарного ринку. На цьому етапі Уряд України розпочав формувати власний емісійний механізм і отримав можливість самостійно забезпечувати потреби обороту в грошовій масі

Другий етап(листопад 1992 р. - серпень 1996 р.)7 листопада 1992 р. Президент України підписав Указ "Про реформу грошової системи України", за яким з 12.11.1992 р. купоно-карбованець було впроваджено і у сферу безготівкового обігу. Функції рубля в грошовому обігу на території України припинилися. Український карбованець остаточно закріпився в обороті як єдина національна, хоч і тимчасова, валюта, а також були створені економічні і фінансові передумови для її стабільного функціонування, насамперед як засобу обігу та засобу платежу.

Третій етап(2-16 вересня 1996 р.)Успішно була проведена грошова реформа, в результаті якої була введена в оборот постійна грошова одиниця - гривня. Головним досягненням було дотримання стабільності грошового, споживчого й валютного ринків.

Підводячи підсумок, необхідно зазначити що в Україні була проведена широкомасштабна грошова реформа, яка за своїм характером можебути віднесена до структурних реформ. Головним досягненням було утримання стабільності грошового, споживчого й валового ринків, що сприяло цілеспрямованому розвитку економіки України. Грошова реформа (1992 - 1996рр.) в Україні, це надзвичайна подія для молодої, незалежної держави, в результаті якої створено власну національну валюту, як один із невід'ємних атрибутів державності.

13. <Грошова ><система ><України: ><загальна ><характеристика, ><суперечності ><і ><проблеми ><становлення.>

Становлення України як незалежної, суверенної держави обумовило необхідність створення власної національної грошової системи.

Національна грошова система - це встановлена державою форма організації грошового обороту в країні, включаючи порядок емісії національних грошових знаків. Вона регулюється законами держави та іншими юридичними актами. Національна грошова система України складалася поступово:за характером регулювання вона є перехідною від паперово-грошової, якою була в чистому вигляді протягом 1991-1993 рр., до системи кредитного обігу, від неринкової до ринкової, від закритої до відкритої. За короткий строк, що минув після проголошення незалежності України, досягнуто помітних успіхів у просуванні вказаним шляхом.Кредитно ринковий характер сучасної грошової системи України формувався поступово в процесі ринкової трансформації її економіки,розвитку грошового ринку та його інфраструктури.Організаційно-правові засади створення грошової системи України були закладені в Законі України "Про банки і банківську діяльність" від 20 березня 1991 року. Цей закон надавав монопольне право Національному банку України здійснювати емісію грошей на території України та організовувати їх обіг, забезпечувати стабільність грошей, проводити єдину грошово-кредитну політику. Однак було б помилковим важати, що з прийняттям цього закону почала функціонувати власна грошова система. Оскільки до кінця 1991року Україна входила до складу СРСР, не мала власного емісійного центру.Тому першим практичним кроком щодо створення власної грошової системи можна вважати вихід України зі складу СРСР, коли 10 січня 1992 року були запроваджені українські кугїоно-карбованці багаторазового користування як доповнення до карбованцевої грошової маси. Таким чином в січні 1992 року розпочалася грошова реформа в Україні, яка закінчилася у вересні 1996р. введенням в обіг гривні, тобто реформа тривала майже 5 років.

14. <Грошовий ><обіг ><і ><грошовий ><оборот: ><поняття, ><значення, ><структура.>

Грошовий оборот - явище макроекономічного порядку. Він обслуговує кругооборот усього сукупного капіталу суспільства на всіх стадіях суспільного відтворення: у виробництві, розподілі, обміні і споживанні. Тому нерідко його називають сукупним грошовим оборотом.Грошовий оборот є складовою частиною платіжного обороту, тобто процесу безперервного руху засобів платежу в країні. Грошовий оборот включає в себе грошовий обіг. Обіг грошових знаків передбачає їх постійний перехід від одних фізичних чи юридичних осіб до інших. Безготівкові грошові знаки не знаходяться в обігу, тому що кожна нова угода вимагає нового запису на банківських рахунках. Поняття "грошовий обіг" відноситься тільки до частини грошового обороту – готівково-грошового обороту.

Грошовий оборот складається з окремих каналів руху грошей між:

• центральним банком країни і комерційними банками;• комерційними банками;

• підприємствами і організаціями;• банками і господарюючими суб'єктами;

• господарюючими суб'єктами і населенням;• фінансовими інститутами і населенням.

На кожній із цих ділянок можуть мати місце зустрічні грошові вимоги між суб'єктами обороту, що створює можливість їх взаємного погашення (заліку). Залік зменшує обсяг грошового обороту і потребу в реальних грошах для його обслуговування.

Економічною основою грошового обороту є процес суспільного відтворення. Суб'єкти цього процесу постійно одержують грошові доходи від реалізації належних їм ресурсів чи виготовлених ними продуктів, що спричинює відповідні грошові потоки. Водночас потоки руху грошей є не тільки результатом відтворювального процесу, а й важливою передумовою його успішного здійснення. Надмірні затримки в русі грошей неминуче викликають гальмування товарних потоків, погіршення кон'юнктури ринків, посилення стагнації виробництва.

Грошовий обіг – це сектор грошового обороту в якому гроші рухаючись обслуговують сферу обміну. Грошовий обіг не є простим повторенням обігу товарів і підпорядковується своєму специфічному закону. Сутність його полягає в тому, що протягом даного періоду для обігу необхідна лише певна, об'єктивно обумовлена маса купівельних і платіжних засобів. Якщо формалізувати суть цього закону, то вона може бути виражена рівнянням: Мф = Мн, де Мф - фактична маса грошей в обігу, а Мн - об'єктивно необхідна для обігу їх маса. Якщо Мф перевищує Мн - значить в обігу з'явилися зайві гроші, і навпаки, якщо Мф менше від Мн - їх нестача.

Структура грошового обороту за економічним змістом: 1)Сектор грошового обігу, 2) Фінансово-кредитний сектор - Фіскально-бюджетний

Оборот, Кредитний оборот

За формою грошей виділяють готівковий обіг,безготівковий обіг

Інструкція Національного Банку України № 22 «Про безготівкові розрахунки в Україні»

В безготівковому обігу потрібні обов’язково посередники з одного боку + рух інструментів

Готівковий обіг – такий грошовий обіг, коли гроші є в наявності, і тому не потрібні посередники

Швидкість: безготівковийКонтрольованість: безготівковий

Ширина охоплення: готівковийСуми грошей: безготівковий

Частіше відбуваються транзакції: в готівковому

• Прямі адміністративні методи – ліміти, обмеження.

• Непрямі методи впливу на грошовий оборот – облікова ставка, прогнозування, підкріплення каси готівкою.Таргетування – це процес встановлення і досягнення певних цільових орієнтирів (в безготівковому обігу) грошової маси.

15. <Грошові ><агрегати: ><структура ><та ><особливості ><побудови.>

Сукупність грошей у всіх формах, що знаходь в економ обороті на визначений момент часу визначає величину грошової маси

V = M/PQ

Грошова маса - показник запасу.

Грошовий агрегати – визначене законодавством, відповідно до ступеню ліквідності, спецефічне угрупування ліквідних активів, які можуть служити альтернативними вимірниками грош маси

Формування грош агрегатів має такі концепції:

• Грош маса, навіть у вузькому розумінні включає не тільки готівку, а й депозити

• В суму грош масу вкл. Вклади, депозити і цінні папери

• Грош маса поділ на ту, що знаходь в обігу, і ту, що слугує для накопичення.

Принципи побудови агрегатів:

1. Принцип матрьошки: кожен наступний більший агрегат включає в себе попередній агрегат + деяка сума активів

2. Із зростанням індексу агрегату ліквідність спадає

3. Із зростанням індексу агрегату контрольованість зростає

М₀ – готівка, «гарячі гроші», гроші поза банком

М₁= М₀ + кошти на поточних рахунках (грошова маса в вузькому розумінні)

Безстроковий депозит немає обмеження на вклад грошей

Поточний – гроші не зберігаються, а проходять через нього.

М₁ менш ліквідні чим М0

М₂ = М₁ + валютні кошти + кошти у національній валюті на строкових рахунках

М₂ це майже вся грошова маса

М₃ = М₂ + цінні папери банків (облігації, сертифікати) в США гроші казначейські

М₃ - вся грошова маса

«Потужні гроші» - грошова база, яка скл з резервів та готівки

Квазігроші (майже гроші)- це такі активи, які утвор гроші, але самі грошима не являються, а викор як гроші.

М₃ -М₁ отримаємо квазігроші; М₁ =М₀+А; М₂ = М₁ + В = М₀ +А + В ;М₃ = М₂ + С

Впливаючі фактори:Швидкість грошей – визначається державою,К-сть грошової маси – визнач ринком,

16. <Грошово-кредитна ><політика: ><зміст ><та ><механізм ><реалізації.>

ГКП – це комплекс взаємопов’язаних скоординованих на досягнення заздалегідь визначених суспільних цілей заходів щодо регулювання грошового обороту, які зд. держава через ЦБ. Монетарній політиці властиві комплексність, різноваріантність регулятивних заходів; спрямованість їх на досягнення певних, заздалегідь визначених суспільних цілей; заходи ці реалізуються центральним банком через механізм грошового ринку.Об'єктами є такі змінні грошового ринку:пропозиція (маса) грошей;ставка процента; валютний курс;швидкість обігу грошей та ін.В Україні головним суб'єктом грошово-кредитної політики є НБУ, ВРУ, МФУ, Уряд, МЕ. Цілі: стратегічні, проміжні й тактичні.

Стратегічними звичайно є цілі, що визначені як ключові в загальноекономічній політиці держави. Ними можуть бути зростання виробництва, зростання зайнятості, стабілізація цін, збалансування платіжного балансу. Проміжні цілі монетарної політики полягають у таких змінах певних економічних процесів, які сприятимуть досягненню стратегічних цілей, встановлюються вони на тривалі часові інтервали, упродовж яких можуть бути реалізовані і виявити свою ефективність. Тактичні цілі - це оперативні завдання банківської системи щодо регулювання ключових економічних змінних, передусім грошової маси, процентної ставки та валютного курсу, для досягнення проміжних цілей. Характерними ознаками тактичних цілей є їх короткостроковість, реалізація їх оперативними заходами виключно центрального банку, багатоаспектність, єдність та певна суперечливість. ефект від зростання маси грошей в обігу.Інструменти монетарної політики:

- інструменти опосередкованого впливу на грошовий ринок та економічні процеси;

- інструменти прямого впливу.

До першої групи належать: операції на відкритому ринку, регулювання норми обов'язкових резервів, процентна політика, рефінансування комерційних банків, регулювання курсу національної валюти.

До другої групи відносять: установлення прямих обмежень на здійснення емісійно-касових операцій; уведення прямих обмежень на кредитування центральним банком комерційних банків; установлення обмежень чи заборони на пряме кредитування центральним банком потреб бюджету; прямий розподіл кредитних ресурсів, що надаються комерційним банкам у порядку рефінансування, між пріоритетними галузями, виробництвами, регіонами тощо.

17. <Грошово-кредитні ><реформи: ><суть, ><значення, ><класифікація.>

Серед комплексу заходів щодо оздоровлення і впорядкування грошового обороту особливе місце займають грошові реформи. Вони являють собою повну чи часткову перебудову грошової системи, яку проводить держава з метою оздоровлення грошей, чи поліпшення механізму регулювання грошового обороту стосовно нових соціально-економічних умов.

За глибиною реформаційних заходів можна виділити структурні або повні грошові реформи та реформи часткового типу.Структурні (повні) грошові реформи проводилися при переході від біметалізму до золотого монометалізму, від останнього до системи паперовогрошового чи кредитного обігу. Такі структурні зміни диктуються особливостями нових грошей, що запроваджуються в обіг, і повинні забезпечити передумови для їх успішного функціонування.

Реформи часткового типу торкаються тільки самої організації грошового обороту і зводяться до зміни окремих елементів грошової системи. Сама база грошової системи та структура економіки і грошово-кредитних відносин залишаються незмінними. За таких реформ найчастіше змінюється масштаб цін, вид та номінал грошових знаків, механізм емісії грошей тощо. У сучасних умовах, коли в усіх країнах запроваджені неповноцінні гроші, що мають здатність до швидкого знецінення, реформи часткового типу проводяться досить часто, є найбільш типовими у світовій практиці.

Ці реформи можна класифікувати за повнотою здійснюваних змін у грошовій системі. Це формальні реформи, за яких купюри одного зразка замінюються на купюри іншого зразка, а масштаб цін (величина грошової одиниці) не змінюється; деномінаційні реформи, за яких також здійснюється деномінація грошей у бік збільшення грошової одиниці (масштабу цін). Деномінаційні реформи проводять шляхом обміну старих купюр на нові та перерахування всіх грошових показників, за певним співвідношенням, внаслідок чого маса грошей в обігу відповідно зменшується, а грошова одиниця збільшується.

За характером обміну старих грошей на нові виділяють неконфіскаційні і конфіскаційні грошові реформи. За неконфіскаційних реформ за єдиним співвідношенням обміну грошей здійснюється уцінка запасу грошей, доходів і цін для всіх економічних суб'єктів однаково, тобто незалежно від поданих до обміну запасів старих грошей чи інших критеріїв (готівкові запаси, безготівкові запаси тощо). Так була проведена грошова реформа в Україні у вересні 1996 р. За конфіскаційних реформ співвідношення обміну грошей диференціюється залежно: від величини поданого до обміну запасу старих грошей (чим вона більша, тим менше співвідношення обміну, чи встановлюється ліміт на обмін банкнот); від форми зберігання запасу старих грошей (вклади в банки можуть обмінюватися.

За порядком введення в обіг нових грошей розрізняють одно-моментні грошові реформи та реформи паралельного типу.

За одномоментних реформ введення нових грошей в обіг здійснюється за короткий строк (7-15 днів), протягом якого технічно можливо обміняти старі гроші на нові.. За реформ паралельного типу випуск в оборот нових грошових знаків здійснюється поступово, паралельно з випуском старих знаків і вони тривалий час функціонують одночасно і паралельно. Чим би не викликалася необхідність проведення грошової реформи, найголовнішою її метою завжди є стабілізація грошового обороту. Успішне проведення грошової реформи вимагає відповідної підготовки: нагромадження золотовалютних і матеріальних резервів, припинення чи значне зменшення темпів зростання грошової маси, оздоровлення державних фінансів, поліпшення структури суспільного виробництва, збалансування ринку тощо.

18. <Еволюція ><світових ><валютних ><систем.>

Етапи еволюційного розвитку світ.валют.с-ми:

І- 1867р.Паризька конференція - Золото-монетний стандарт - платіжний оборот обслуговувався переважно золотом; фіксація валют.курсів на засадах золотого паритету; вільний ввіз та вивіз золота; вільне карбування монет та обмін банкнот на золото; фіксація золотого вмісту нац.валюти.

ІІ-1922р.р.Генуезька конференція - Золото-девізний стандарт - втрата золотом грош.ф-ій на внутрішн.ринку; заборона карбування золотих монет; заборона обміну банкнот на золото; розпад вал.с-ми на валют.блоки.

III- 1944р.Бреттон-Вудська конференція - Золото-валютний (золото-доларовий стандарт) – викор-ня золота як світ.грошей поряд з доларом США та англ.фунтом стерлінгів; фіксація вал.курсів; розмін паперового долара на золото за офіційною ціною для ЦБ ін.країн; створення МВФ.

IV- 1976-1978р.р.Ямайська конференція - Багатовалютний стандарт - повна демонетизація золота у міжнародному грош.обороті; скасування золотих паритетів валют та офіційної ціни на золото; визнання резервними валютами поряд з доларом США валют ін.країн та СДР; впровадження плаваючих валют.курсів.

19. <Еволюція ><форм ><вартості ><та ><форм ><грошей.>

1. Проста або випадкова форма вартості. Ця форма властива низькому рівню розвитку виробничих сил. Товари, що потрапили на ринок випадково, вимірювали свою вартість за допомогою іншого товару. При цьому мінова вартість різко коливалася. Проте вже тут були закладені основи майбутніх грошей.

Еквівалентна форма вартості має наступні особливості:

споживча вартість товару-еквівалента служить формою прояву своєї протилежності;

праця приватна, індивідуальна, витрачена на виробництво товару-еквівалента виражає свою протилежність у суспільній праці;

конкретна праця, укладена в товарі-еквіваленті служить формою прояву абстрактної праці.

2. Розгорнена форма вартості. Ця форма вартості з'явилася результатом подальшого розподілу праці і зростання виробництва. Внаслідок цього на ринок стала поступати більша кількість продуктів і товарів. При цьому один товар при обміні став зустрічатися з рядом інших товарів-еквівалентів.

3. Загальна форма вартості. Товар стає головною метою виробництва. Кожен виробник за свій товар прагнув одержати загальний товар, який потрібен всім. Така об'єктивна необхідність стала причиною виділення зі всієї товарної маси товарів, що виконують роль загального еквівалента (худоба, шкури, зерно). Як така роль ці товари затримувалися не на довгий час. Причина – ці товари не задовольняли вимогам товарного обігу і по своїх якісних властивостях не відповідали умовам еквівалентності.

4. Грошова форма вартості. В результаті розвитку обміну товарами, протягом тривалого періоду часу загальним еквівалентом стає один товар – переважно метал. Цей процес конструювання товару на роль загального еквівалента і визначив появу грошової форми вартості.

Ця форма стоїмо має наступні характерні риси:

Один товар – метал – монополізує на тривалий час роль загального еквівалента.

Натуральна форма грошей товару зростається з її еквівалентною формою. Це означає, що споживацька вартість товару грошей зовні ховається, а залишається тільки загальна суспільна форма цінності.

Перетворення товару в гроші вимагає:

визнання даного факту продавцями і покупцями;

наявність особливих фізичних властивостей у товару грошей, придатних для постійного обміну;

тривале виконання товарами грошима ролі загального еквівалента.

Еволюція форм грошей. Появі грошей передувала епоха натурального обміну. Її заступила епоха товарних грошей. Це був товар найбільшого попиту і воднораз найцінніший для певного ринку, і його будь-коли можна було обміняти на іншу споживчу вартість. Йдеться про такі товари, як худоба, хутро, тютюн, риба, мушлі, маслинова олія, різні види металів, у т.ч. золото і срібло.Подальшим ступенем у розвитку грошей стало кар­бування металевих монет. Вважається, що перші мідні монети з'явилися в Китаї та в країнах Близького Сходу в УПІ—VII ст. до н.е. Металеві гроші були в обігу і на території Київсь­кої Русі: в IX—XI ст.— здебільшого срібні, частково — золоті монети, що витіснили хутро окремих пухнастих звірів, використовувані до того як гроші. Однією з перших кар­бованих монет Київської Русі була гривня — срібний зли­ток вагою в півфунта.

Поява розмінних на золото і срібло паперових грошей, що запроваджувалися в обіг силою держави і спиралися на її авторитет – це цілком природний історично-прогресивний процес розви­тку грошей, пов'язаний із розширенням масштабів то­варного обміну та ринкових відносин. Розмінні паперові гроші не вносили істотних змін у принципи функціону­вання грошових відносин. Вони спрощували грошовий обіг, надаючи йому більшої гнучкості.Повний відхід від обміну паперових грошей на золото відбувся у більшості країн Заходу під час економічної кризи 1929—33 рр. і в перші післякризові роки. Сталася його демо­нетизація, і воно перетворилось на звичайний товар.На цій базі здійснився остаточний перехід до епохи паперових грошей. Гроші втратили свою внутрішню вартість, що безпосередньо втілювалась у монетар­ному товарі як носії грошових відносин. Суть грошей, їхню внутрішню природу почали уособлювати в собі па­перові, а не товарні гроші. Сучасна епоха паперових грошей є епохою грошей, що розви­ваються на кредитних засадах. Це водночас і епоха бан­ківських грошей — грошей, що функціонують значною мірою на безготівкових засадах, грошей, які поступово трансформуються в електронні символи і знаки.

20. <Етапи ><становлення ><банківської ><системи ><України.>

Формування банківської системи України розпочалося з проголошенням незалежності і виходом зі складу СРСР у 1991 р. До цього часу в Україні не було необхідних передумов для існування самостійної банківської системи.

Модель реорганізації включала:

• створення дворівневої банківської системи (центрального емісійного банку і державних спеціалізованих банків, що безпосередньо будуть обслуговувати народне господарство);

• переведення спеціалізованих банків на повний госпрозрахунок і самофінансування;

• вдосконалення форм і методів кредитних відносин з підприємствами різних галузей народного господарства.

1988–1990 рр. На цьому етапі українські банки реєструвалися у Москві:

1. Інкомбанк, Східінвестбанк та інші.

2. Продовжують працювати з державним статусом такі банки: Промінвестбанк, “Україна”, Укрсоцбанк, Ощадбанк, Укрексімбанк.

1991-1992 рр. На цьому етапі необхідно було вирішити дві задачі:

1. Створення нового механізму грошово-кредитного регулювання, що дозволив би економічними методами впливати на макроекономічні пропорції суспільного відтворення.

2. Створення умов для вільного переливання фінансових ресурсів у ті сфери і галузі, де їх використання дає найбільший ефект.

З метою створення системи грошово-кредитного регулювання, адекватної ринковим умовам, що складаються, був змінений статус Державного банку і його роль в економіці країни. Тобто, при отриманні Україною незалежності був створений Національний банк України (НБУ) на основі концепцій, що прийняті в країнах з розвинутою ринковою економікою (зокрема, в Німеччині).

В цей період банківської реформи реорганізується не тільки структура банків, але й відбуваються глибокі зміни в характері кредитних відносин, утворюються нові методи кредитної роботи.

1992-1993 рр. Створюються банки “нової хвилі” із залученням значного приватного капіталу (подальший розвиток СП, МП, АТ) і коштів новостворюваних державних бюджетних і позабюджетних фондів, відбувається диверсифікація пасивів у діючих банках, до яких належать: “Аваль”, “Інко” (набуває статусу юридично самостійного, незалежного від Москви банку); “Відродження”, Трансбанк.

Під час гіперінфляції – масове утворення дрібних “кишенькових” банків. Протягом року реєструється понад сто таких установ, в основному з приватним капіталом.

1994-1996 рр. Для цього етапу характерне призупинення інфляційних процесів, встановлення НБУ регулюючих правил щодо діяльності комерційних банків. У 1994 році НБУ впроваджено передову платіжну систему (СЕП), проведено грошову реформу та введено національну валюту (1996 рік). Одна з ознак цього етапу – низький рівень банківського менеджменту (примітивний підхід до видачі кредитів та створення філіалів). Усе це призвело до банківської кризи та банкрутства окремих банків:

1996-1997рр. В Україні реєструються представництва іноземних банків та банки за участю іноземного капіталу (всього 14); змінюються акціонери, відбувається продаж і перепродаж комерційних банків та їхніх філій (майже 70); а також відбувається реєстрація нових комерційних банків.

1998 р. Проведено реформу бухгалтерського обліку і звітності, при цьому здійснено перехід на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку і звітності. Паралельно з цим, введено електронний депозитарій цінних паперів.

Серед особливостей розвитку банківського сектора в 1998 році можна виділити:

• вплив деформованої структури і направленості фінансових потоків на характер доходів, що отримують банки;

• концентрація банківського капіталу;

• диверсифікація банківської діяльності з метою розширення спектра супутніх послуг в усіх сферах;

• посилення конкуренції в банківській сфері, в першу чергу, між вітчизняними та зарубіжними банками;

• сегментація ринку банківських послуг по галузевій, функціональній та регіональній ознаках;

• орієнтація на активну участь банківських формувань в процесі здійснюваних перетворень на основі злиття банківського, промислового та фінансового капіталів.

Процес реформування банківської системи носить комплексний характер, він охоплює всі елементи банківського сектору і знаходиться у нерозривній взаємодії з усіма сферами діяльності держави.

Банківська система України створена та функціонує відповідно до принципу двоступінчатості, що добре зарекомендував себе в країнах з ринковою економікою.

21. <Етапи ><та ><фактори ><становлення ><кредитних ><відносин.>

Капітал - це авансована вартість, що в процесі свого руху приносить більшу вартість, тб самозростає. Для нового під-ва капітал починає свій рух у сфері обігу як грошовий капітал, функцією якого є придбання елементів виробничого капіталу. За наявності засобів вир-ва і робочої сили можна починати виробничий процес. Капітал тут виступатиме як виробничий капітал, функцією якого є вир-во товару і дод. вар-ті. Для одерж-я вар-ті та дод. вар-ті у грошовій формі треба продати продукт капіталу: доставити товар на відповідний ринок, знайти покупця. При цьому капітал набуває форми товарного капіталу, головною функцією якого є реал-я товару і одержання дод. вар-ті у грошовій формі. Отже, капітал проходить 3 стадії і набуває відповідно 3 форм - грошової, виробничої і товарної. Такий послідовний рух називають кругообігом капіталу. Формула кругообороту капіталу така: Г–Т(ЗВ і РС)...В...Т’–Г’, де Г–гроші, Т–товар, ЗВ–засоби вир-ва, РС–робоча сила, В–вир-во, ... – переривання процесу обороту при переході до стадії вир-ва і від неї до стадії обігу.

Отже, підгрунтям виникнення кредиту є існування товарних відносин. Найбільш загальною причиною є розвиток цих відносин.

У своєму історичному розвитку кредит минув декілька послідовних етапів

Первинне становлення. Основною ознакою цього етапу було повна

відсутність на ринку позикових капіталів спеціалізованих посередників.

Кредитні відносини встановлювалися безпосередньо між власником вільних грошових коштів і позичальником. Кредит виступав у формі виняткового лихварського капіталу, характерними рисами якого були:

- повна децентралізація відносин позики, визначених лише прямою

домовленістю між кредитором і позичальником;

- обмеженість розповсюдження;

- велика норма відсотку.

Завершення цього етапу було пов'язане із становленням капіталістичного

способу виробництва.

Структурний розвиток. Даний етап розвитку кредиту характеризувався появою на ринку позичкових капіталів спеціалізованих

посередників в особі кредитно-фінансових організацій. Перші банки, що виникли на базі великих лихварських і міняльних контор, прийняли на себе найважливіші функції, що стали згодом традиційними для більшості

кредитних інститутів: акумуляція вільних фінансових ресурсів з їх подальшою капіталізацією і передачею позичальникам на платній основі; обслуговування деяких видів платежів і розрахунків для юридичних і

фізичних осіб (надалі — і для держави); проведення ряду спец фін операцій.

Рівень попиту, що росте, на послуги спеціалізованих посередників і відповідно висока норма прибули на Ринку позикових капіталів зумовила стрімкий розвиток банківської системи за рахунок переливу в неї капиталів з інших сфер діяльності. Відношення на ринку позикових капіталів почали набувати до деякої міри формалізованого характеру, встановлювалися типові процедури кредитування. Проте в цілому діяльність кредитних організацій як і раніше носила децентрализованный характер.

Сучасний стан. Основна ознака цього етапу — централізоване регулювання кредитних відносин в економіці з боку держави в особі центрального банку. Поява перших загальнонаціональних державних кредитних інститутів, наділених монопольними функціями по координації і нормативно-методичному забезпеченню кредитно-грошових відносин

сприяло формуванню повноцінної системи безготівкового грошового обігу, а також розширенню послуг та операцій комерційних банків. Нарешті, розвиток інформаційних технологій в економіці, формування глобальних банківських мереж, комп'ютерних комунікацій і баз даних дозволили вивести кредитні відносини на принципово новий якісний рівень в частині як техніки обслуговування клієнта, так і розповсюдження їх на всі сфери фінансової діяльності, зокрема — на міжнародних ринках.

22. <Закони ><грошового ><обігу ><за ><К. ><Марксом.>

Грошей повинно бути стільки, скільки потрібно.

Мф=Мн

Мн=PQ-a+b-c/V

A – кількість товарів проданих в кредит

В – сума платежів, що настали

С – бартер

23. <Інституційна ><структура ><грошового ><ринку.>

Для вивчення механізму функціонування грошового ринку важливе значення має також його структуризація. Вичленення окремих сегментів ринку можна здійснити за кількома критеріями:

• за видами інструментів, що застосовуються для переміщення грошей від продавців до покупців;

• за інституційними ознаками грошових потоків;

• за економічним призначенням грошових коштів, що купуються на ринку.

За інституційними ознаками грошових потоків можна виділити такі сектори грошового ринку: фондовий ринок; ринок банківських кредитів; ринок послуг небанківських фінансово-крединих установ.

На фондовому ринку здійснюється переміщення небанківського позичкового капіталу, який приводиться в рух з допомогою фондових цінностей (акцій, середньо- і довгострокових облігацій, бондів, інших фінансових інструментів тривалої дії). Значення цього ринку полягає в тому, що він відкриває широкі можливості для фінансування інвестицій в економіку. У високорозвинутих ринкових економіках фондовий ринок є основним джерелом фінансування збільшення основного й оборотного капіталу в процесі розширеного відтворення. Інституційними органами, що здійснюють регулювання фондового ринку, є фондові біржі.

Банківська система — це специфічна економічна та організаційно-правова структура, що забезпечує своїми особливими методами та інструментами функціонування грошового ринку та економіки в цілому.

Небанківські фінансово-кредитні установи теж є фінансовими посередниками грошового ринку, які здійснюють акумуляцію заощаджень і розміщення їх у дохідні активи: у цінні папери та кредити (переважно довгострокові).

24. <Інструменти ><управління ><пропозицією ><грошей.>

Пропозицію грошей змінює центральний банк на чолі банківської системи. До основних інструментів управління пропозицією грошей належать:

1. Норма обов’язкового резервування – встановлені законом вимоги до рівня резервів, які визначаються співвідношенням суми обов’язкових резервів до суми депозитів. Збільшуючи норму обов’язкового резервування, центральний банк зменшує пропозицію грошей, бо більша частина грошей «випадає» з обігу, не використовується, і навпаки.

2. Облікова ставка – ставка за кредитами центрального банку, під яку викуповуються цінні папери. Чим менше центральний банк встановлює облікову ставку, тим більше коштів можуть зберігати в себе комерційні банки і спрямовувати в обіг, збільшуючи пропозицію, і навпаки.

3. Типова ринкова процентна ставка – середня процентна ставка на ринку позичкових коштів. Якщо ця ставка зростає, то збільшується пропозиція грошей і зменшується попит, а якщо зменшується, то це стимулює попит і скорочує пропозицію грошей.

4. Процентна ставка за депозитами – альтернативна вартість зберігання грошей у готівці. Якщо зростає ставка за депозитами, то індивідам стає невигідно тримати гроші в готівці, і вони вкладають гроші до банку, тим самим збільшуючи пропозицію грошей. При низькій ставці за депозитами індивіди обиратимуть ліквідність, і пропозиція грошей скорочуватиметься.

5. Багатство. Чим вищий рівень доходу індивіда і багатшим він себе почуває, тим більше грошей спрямовується в обіг, а отже зростає пропозиція грошей, і навпаки.

6. Тінізація економіки. При високій частці тінізації економіки багато розрахунків здійснюються у готівці, гроші «зникають» з обороту, пропозиція грошей зменшується.

7. Стан довіри до банків. Якщо довіра до банків висока, індивіди не бояться втратити свої кошти і вкладають їх, збільшуючи пропозицію. Недовіра ж до банків змушує їх тримати гроші у себе – пропозиція грошей скорочується.

25. <Інфраструктура ><банківської ><системи.>

Інфраструктура - комплекс засобів, які забезпечують нормальне функціонування інститутів кредитної с-ми.

Осн.елементами інфраструктури є:

1. Нормативно-правове забезпечення, що включає с-му законів і підзаконних актів, які юридично визначають і регламентують сфери дія-ті кредитних інститутів.

2. С-ми захисту інтересів вкладників банків, що передбачають дія-ть спеціалізованих органів страхування депозитів клієнтів під контролем ЦБ, незалежних урядових органів або самих комерц.банків.

3. Національні асоціації банків та інших кредитних установ, об'єднаних за функціональними ознаками з метою захисту інтересів своїх членів і встановлення для них основних правил ведення бізнесу, тобто для саморегулювання своєї дія-ті.

4. Інформаційне забезпечення, що передбачає наявність спеціалізованих орг-цій, які встановлюють рейтинги банків, наявність централізованих с-м інформації про клієнтів, публікацію спеціальних видань зі статистичн.та аналітичн.матеріалами про стан грош.-кредит.сфери ек-ки.

5. Розрахункова мережа, що забезпечує врегулювання платіжних зобов'язань між інститутами кредитної с-ми через електронні засоби зв'язку, клірингові палати, обчислювальні центри, що можуть контролюватися ЦБ або бути самостійними орг-ями.

6. Інкасаторське та охоронне обслуговування кредитних інститутів, що може здійснюватись як самими банками, так і спеціалізованими орг-ями.

7. С-ма підготовки кадрів для кредитних інститутів, що включає мережу навч.закладів, які готують спеціалістів для роботи в кредитних установах.

Т.ч., не здійснюючи безпосередньо операцій банків.с-ми, її інфраструктура створює оптимальні умови для виконання банками своїх ф-ій.

У кожній країні існує с-ма правових актів, які регламентують різні аспекти банк дія-ті. Важливою формою забезпечення стабільності банк с-ми є надання вкладникам гарантій повернення їх депозитів.

26. <Кейнсіанські ><трактування ><кількісної ><теорії ><грошей.>

Дж. Кейнс перебудував теорію грошей, ввівши в неї норму процента. Він перетворив гроші в один із важливих факторів формування інвестиційного попиту ( концепція “керованих грошей”) і висунув на другий план традиційний зв’язок грошей та цін. На короткострокових інтервалах вплив грошей на економіку здійснюється не за постулатами кількісної теорії ( через ціни), а й за допомогою норми процента, зміна якого безпосередньо впливає на інвестиційну активність економічних суб’єктів, а через неї – на рівень зайнятості, обсяги виробництва, темп економічного зростання

Передатний механізм кейнсіанської концепції:

М → Пр → І → Пз → ВВП

М – маса грошей Пр – процентна ставка І – попит на інвестиції Пз – загальний обсяг платоспроможного попиту ВВП – номінальний обсяг ВВП

Мотиви нагромадження грошей:

Т рансакційний гроші як засіб обігу та платежу

Обачності

Спекулятивний – пов’язаний із динамікою цін на фінансові активи

Розрахунок сукупного попиту

M=M₁+M₂ = L₁(y) + L₂(i),

M₁ - трансакційний попит

M₂ – спекулятивний попит

L₁(y) - функціядоходу

L₂(i) – функція проценту

27. <Кількісна ><теорія ><грошей: ><представники, ><зміст, ><значення.>

представники Юм, Рікардо, Пігу, Маршалл, Фішер. кількісна теорія сформувалася ще ХУІ – ХУІІ. Ця т-я встановлює функціональну залежність і взаємозв’язок між двома ве-ми – рівнем тов.. цін і к-тю гр..в обігу. Юм визначив просту залежність – подвоєння к-ті гр..призводить до відповідного подвоєння абсолютного рівня цін, вираженого в цих грошах. Гроші за Юмом входять в структуру обігу без вартості, отримуючи вартість лише в процесі обміну. Такий представницький х-р вартості визначається через кількісне співвідношення товарів, що обертається, і гр..масу, яка обслуговує обіг. Наприкінці 19 ст. Відбувся новий імпульс і кі-на теорія поділилася на кембриджську(гнучкіший – якщо у Фішера розгул.динаміка гр..потоків на макроекон.рівні функціонування економіки, то економісти тембр.школи зосереджують увагу на мотивах нагромадження грошей конкретними суб’єктами ринкової економіки, сутність гр..розглядається не лише в на званій ф-ї, а й у ролі засобу збереження вартості та нагромадження, увага приділяється не тільки об’єктивних аспектах, але й суб’єктивних, докладніше розглядають проблему забезпечення гр.. рівноваги МД = КРУ Пігу ) і транзакційну(Фішер МV =РУ- виражає лише загальнотеоретичний принцип к-ї т-ї грошей, а саме при розгляді низки конкретних ситуацій виявляються специфічні обставини,, не обхватані її змістом. Тому її називають грубим вираженням к-ї т-ї грошей).

28. <Класифікація ><видів ><(режимів) ><валютних ><курсів.>

Валютний курс – це кількість одиниць однієї валюти, необхідне для придбання одиниці валюти іншої країни. Це своєрідна форма ціни, яку платять в національній грошовій одиниці за одиницю іноземної валюти.

В сучасних умовах використовуються фіксовані, плаваючі (гнучкі) валютні курси та їх поєднання.

Фіксований курс – передбачає наявність певного зареєстрованого (офіційного) паритету, який підтримують органи державного валютного контролю. Різновиди – жорстко фіксований курс, «валютний рада», «повзуча прив'язка», «валютний коридор».

Фіксований валютний курс з можливим відхиленням - це курс, який фіксується на довгостроковий термін і врахуванням можливості незначних відхилень, але може значно змінитися, якщо порушується рівновага, або спостерігається значний вплив на курс з боку ринку.

Валютний курс фіксований центральним банком - це курс, установлений та зафіксований центральним банком для вирішення певної проблеми або стабілізації економічної ситуації і в країні. Він більш жорсткий порівняно з фіксованим курсом з можливим відхиленням, як правило фіксується на невизначений період і може змінюватись без попереднього обумовлення.

Валютна рада – характеризується тим, що країна жорстко пов'язує свою національну валюту із запасом резервів іноземної валюти. При «валютній раді» центральний банк не може фінансувати бюджетний дефіцит шляхом грошової емісії, оскільки в активах балансового звіту ЦБ відсутній внутрішній кредит. Введення «валютної ради» обмежує також вплив ЦБ на валютну політику, знижуючи тим самим виникнення інфляційних процесів в результаті зловживань і некомпетентності.

«Повзуча прив'язка» - припускає щоденну девальвацію валюти на наперед заплановану і оголошену величину, з темпами, нижчими, ніж очікуване зростання цін.

«Валютний коридор» - це найбільш м'який варіант фіксованого курсу, коливання якого допустимі тільки в зафіксованих раніше межах. При «валютному коридорі» відбувається щоденна девальвація національної валюти на невідому наперед величину, але в наперед оголошених рамках.

Під плаваючим валютним курсом розуміють такий курс, рівень якого визначається па ринку під впливом попиту та пропозиції.Вільно плаваючий курс (флоатинг) – рівень курсів визначається на ринку під впливом попиту і пропозиції, що, у свою чергу, залежить від стану платіжного балансу країни, співвідношення процентних ставок і темпів інфляції, очікувань учасників ринку, офіційних валютних інтервенцій і т.д.

Керований плаваючий курс – за умови введення обмежень. Здійснюється за наявності достатнього рівня іноземних валютних резервів. Означає можливість здійснення інтервенцій на валютному ринку центральним банком з метою «згладити» небажані коливання обмінного курсу.

Режим спільного плавання курсів валют - використовувався країнами СС до введення єдиної валюти евро для розрахунків країн-членів Європейського Союзу з іншими членами що знаходились в поза союзній зоні.

29. <Класифікація ><видів ><процентних ><ставок.>

Існують різні способи нарахування процентів, які залежать від умов договору позички. Відповідно застосовують різні види процентних ставок, кожна з яких має свої ознаки. Зокрема, проценти розрізняються за базою, яка береться для їх нарахування. При постійній базі використовуються прості, а при змінній - складні процентні ставки. Процентні ставки можуть бути фіксованими або «плаваючими». В останньому випадку фіксується не сама ставка, а лише базова ставка і розмір надбавки до неї.

Процентні ставки бувають:

• постійні (фіксовані), які не змінюються протягом усього періоду кредитування;

• змінні (плаваючі), які змінюються в процесі кредитування.

В залежності від врахування інфляційних процесів розрізняють:

• номінальні відсоткові ставки;

• реальні відсоткові ставки.

Щоб запобігти втратам (зменшити ризик), банки, особливо в період інфляції, користуються змінними процентними ставками за кредит, періодично їх переглядаючи.

30. <Класифікація ><джерел ><кредитних ><коштів.>

Найважливішими джерелами кредиту є: -засоби, які нагромаджуються в амортизаційному фонді на підприємстві й призначені для відновлення основного капіталу; частина оборотного капіталу, яка звільняється за розбіжності продажу товарів, з одного боку, і купівлі сировини, матеріалів тощо — з іншого; -частина тимчасово вільного оборотного капіталу, яка з'являється з часу отримання підприємством коштів від реалізації власної продукції та виплати заробітної плати; -частина отриманого прибутку, яка спрямовується на розширення виробництва, тобто частина капіталізованої додаткової вартості; -доходи і заощадження населення, які акумулюються на рахунках у банках.

31. Класифікація інструментів грошового ринку

Інструменти грош ринку (платіжні інструменти)

Монета – це сплав металів, встановленої форми(циліндр).

Аверс – гербова частина, Реверс – номінальна, Гурт – засіб підвищення портативності і захисту від підробок.

Банкнота – банківське зобов’язання, подвійне забезпечення – золотом і ім’ям банку, походить на вексель Сьогодні золотом не підкріплена, неповноцінна.

Простий вексель – письмове безумовне грошове строкове зобов’язання сплатити вказану суму грошей одержувачу коштів на певних умовах.

Бенефіціант – одержувач прибутку з векселя.

Переказний вексель (трата) – за своєю суттю це письмове безумовне грошове строкове зобов’язання (наказ) платнику сплатити на користь 3ї особи вказану суму на певних умовах.

Індосамент – переказний напис на зворотній стороні векселя

Індосаменти бувають:Іменний – чітко вказано кому платити.Пред’явницький

Цільовий – чітко визн куди будуть витрачені кошти.Безоборотний – платіж в тому, що одна особа уже відмовилася платити..Алонж – додатковий лист для проставлення індосаментів.

В залежності від емітента розрізн векселя: Казначейський, Банківський, Приватний, Комерційні Бронзовий, Фінансові, Дружні

Векселя не оподатковуються

Операції з векселямиОблік (дисконт) векселів,Аваль векселів,Доміціляція

Чекові розрахунки – термін обігу чеків в Україні 10 днів.

Чек - це завжди наказ, на відміну від векселя.

Чек – це письмовий наказ банку від власника рахунку сплатити вказану суму пред’явнику чеку або за його наказом. Стандарт для чеку 3ри особи, 4ри рідше, але не більше. Чек заміщає гроші. Чек це засіб платежу. Чекова книжка діє 1 рік. Обов’язковою особою для чекових розрахунків є наявність банку

1. Чекоудержувач

2. Чекодавець

3. Фін посередник

Для чеку акцепт не потрібен

Гарантований чек – на ньому робиться надпис головою банку.

Кросування – обмеження виплат за чеком.

Різновиди чеків:

В залежності від особи:На пред’явника,Іменний,Ордерний – чекодержатель може надати ордер на іншу особу

За призначенням: Грошовий,Розрахунковий,Дорожній – його можна отримати в будь-якій країні

БПК (банківська платіжна картка) – це інструмент, а документом буде чек.

Пластикові картки розрізн по технології:З чіпом,З магнітною смугою,Контактний чіп,Безконтактний чіп.

Карточка – це ключ для корист рахунком

3Ри процедури:

• Ідентифікація

• Автентифікація(пін код)

• Авторизація

Банк екваєр – це банк, який знаходить торгівельні точки в яких можна розрах даною карткою

За видом рахунку

1. Кредитна картка – дозволяє брати кредит у банку

2. Дебітна картка – дозволяє корист нею лише до тих пір, поки на ній є гроші

3. Електронні гаманці – спочатку іде синхронізація з банком, якщо кошти використані, то надається кредит

По правам і знижкам

Голд, сівер, платінум

За призначенням

American Exspress для туризму і відпочинку,Visa Electron зарплатна,Euro Card,Master Card.

32. Класифікація міжбанк.Обєднань.

а) залежно від складу учасників:

• суто банківські об'єднання;

• об'єднання змішаного типу, учасниками яких виступають як під-тва й орг-ції, так і один чи кілька банків;

б) виходячи із цілей об'єднання:

• комерційного типу, дія-ть яких зорієнтована на отримання й максимізацію прибутку;

• некомерційного типу, основною метою дія-ті яких є надання різних видів послуг своїм членам;

в) залежно від строків дія-ті:

• об'єднання, створені на певний строк;

• безстрокові об'єднання, що діють постійно;

г) залежно від ступеня залежності й підпорядкування окремих структур:

• асоціативні добровільні об'єднання, членами яких виступають рівноправні, згідно із статусом, самостійні банки, які за своїм бажанням делегують виконання окремих ф-ій створеному ними об'єднанню та його апарату;

корпоративні, засновані на відносинах власності і с-ми участі в капіталі об'єднання, які мають жорстку ієрархічну структуру, відносини залежності між головним банком (що володіє контрольним пакетом акцій) і залежними від нього банками.