Питання для обговорення

1. У яких сферах підприємницька діяльність, на Вашу думку, є найбільш перспективною на сьогоднішній день? Обґрунтуйте відповідь прикладами із власного досвіду, публікаціями у спеціалізо­ваних виданнях та прикладами ситуаційної вправи. Також поясніть причини такої ситуації.

2. Що обумовлює успішність бізнесу, охарактеризованого у варіанті № 1? Які складові цього успіху і чи буде він довготривалим?

3. Чому в Україні є популярним так званий "швидкий бізнес"? Назвіть загальноекономічні та регіональні причини цієї популяр-ності та спробуйте обґрунтувати часові рамки цього явища.

4. Чому саме будівництво (варіанти бізнесу № 2 та 3) є привабливою сферою підприємницьких інтересів? Які з напрямів будівельно-ремонтного підприємництва (і чому) є найбільш привабливими, на Вашу думку, в Україні?

5. Чи отримують засновники виробництва "сандвіч-панелей" в Україні підприємницький дохід, якщо рентабельність виробника у будіндустрії становить 30%? (варіант № 2).

6. Назвіть основні фактори розвитку вітчизняного і світового "сандвіч-панелебудування". Чи є цей вид бізнесу перспективним в Україні? Обґрунтуйте свою відповідь.

7. На прикладі варіанта № 3 доведіть, що найменш привабливим ринком для започаткування власної справи у будіндустрії є ринок підвісних стель. Поясніть фактори впливу на цей ринок у сфері споживачів цієї продукції, виробників та сфері торгівлі .

8. Чим зумовлена сприйнятливість домашнього сегмента ринку? Зробіть обрахунок рентабельності цього виду послуг (варіант № 4).

9. Використовуючи наведені приклади, поясність відмінності між традиційним та інноваційним підприємництвом. Обґрунтуйте коректність або спростуйте твердження "Тільки інноваційні бізнес-ідеї є перспективними для створення власної справи. Лише на них можна заробити великі гроші".

10. Які з дисциплін, що будуть предметами вашого вивчення у майбутньому, є необхідними для правильного вибору оцінки та сфер застосування Ваших підприємницьких можливостей?

Ситуаційна вправа № 2

Роздуми Олександра щодо доцільності створення власного бізнесу наштовхнули його до вивчення історії успішних бізнесів, започаткованих без грошей та зв’язків, тільки на ентузіазмі та клопітливій праці їх засновників. Таких історій, описаних на шпальтах засобів масової інформації та у численних спеціальних виданнях, багато. Сьогодні ці бізнеси та їх засновники набули загальних імен, характеризуючи певну підприємницьку бізнес-концепцію, наочно демонструючи їх переваги та недоліки підприємницької діяльності.

Як відомо, краще вчитися на чужих помилках, ніж робити свої. Отож і Олександр став із зацікавленістю вивчати роздобуті матеріали.

Марія Ряпалова. Моя мета – простота

Бізнес № 47 від 24 листопада 2004 р., с. 76–82 

2003 р. виповнилося 140 років від дня народження Генрі Форда – одного з найвідоміших капіталістів, 100 років від дня заснування його компанії "Форд мотор компані", 90 років – від першого у світі застосування конвейєрного складання на фордовських заводах і 95 років – від початку випуску легендарної "Моделі Т". Але справа не тільки в ювілеях. Генрі Форд був геніальним винахідником і організатором виробництва (одне конвейєрне складання чого варте!). Підпорядкувавши продаж та управління власним підприємством своїм принципам, він заклав основи сучасних менеджменту і маркетингу. Генрі Форд, мабуть, першим із капіталістів спробував зробити капіталізм "народним" і перетворив своє величезне підпри­ємство на одну велику сім’ю, де працівники мали право на частину прибутку. Втім він управляв цією сім’єю одноосібно і був дуже вимогливим.

Проте імперії Форда не вдалося залишитися лідером в автомобілебудуванні. Як це часто буває, її слабкість стала природним продовженням її сили. Непохитна впевненість у власній винятковості безапеляційній правоті, яка і допомогла геніальному засновнику цієї імперії досягти вершини слави, зіграла з ним злий жарт – перешкодила зрозуміти, що в бізнесі не буває раз і назавжди правильно прийнятих рішень. Повторити успіх Генрі Форда, ім’я якого стало одним із символів першої половини минулого століття, може, безумовно, не кожний. Проте не припускатися його головної помилки цілком можливо.

"Моя мета – простота – писав Генрі Форд. – Загалом, люди тому мають так мало і задоволення основних життєвих потреб (не говорячи вже про розкіш, на яку кожний, на мою думку, має явне право) обходиться так дорого, що майже все, вироблюване нами, набагато складніше, ніж потрібно. Наш одяг, житло, обстановка квартири – все могло б бути набагато простіше і разом з тим красивіше."

ДИТИНСТВО АВТОМОБІЛЬНОГО ГЕНІЯ

Генрі Форд народився 30 липня 1863 р. на фермі поблизу Дірборна (штат Мічіган США). Обізнаність у сільському господарстві допомогла хлопчику зрозуміти, що фермерство – не та справа, якій він присвятить своє майбутнє. Але зустріч у віці 12 років із локомобілем на шляху до Детройта стала одним із найприємніших дитячих зворушень і багато в чому визначила сферу інтересів юного механіка, що мав, крім інших захоплень, велику пристрасть до лагодження годинників. Батьки, правда, без належного розуміння ставилися до захоплень свого нащадка, якого бажали бачити тільки фермером. Коли Генрі після закінчення школи у 17 років став учнем у механічній майстерні Драйкока, батьки були дуже розчаровані. Правда, Генрі довго не навчався, оскільки засвоїв усі знання не за три роки навчального процесу, а набагато раніше.

Восени 1879 р. Форд переїхав у промислову зону Детройта і влаштувався експертом зі складання і ремонту локомобілів.

Ще з дитинства його не влаштовувало те, як невиправдано (порівняно з низькою прибутковістю) тяжка сільська праця. Вирішення багатьох проблем, пов’язаних із економією сил, часу і засобів, Генрі бачив у самохідних машинах. Форд задумав створити легкий паровий візок, який замінював би кінну тягу під час оранки, і побудував його, маючи за мету мінімізацію маси. Проте для досягнення необхідної потужності при малій масі та невеликому об’ємі двигуна, машина повинна була знаходитись під високим тиском, що робило її небезпечною. У результаті Генрі відмовився від ідеї створення легкого візка, що рухається парою. А громіздкі трактори він не хотів будувати принципово, оскільки вони були дорогі та дозволити собі придбати їх могли лише заможні фермери. Форд же хотів ощасливити своєю продукцією всіх.

Тепер об’єктом його інтересу став газовий двигун, який, маючи один циліндр і працюючи на світильному газі, через громіздкість махового колеса виконував на фунт металу набагато менший обсяг роботи, ніж парова машина. Її переваги були тоді такі очевидні, що жодна розсудлива людина, окрім Форда (але його таким і не вважали), не допускала думки про можливість розповсюдження двигуна внутрішнього згоряння. Згодом Форд прокоментував подібні ситуації: "Такі всі розумні люди та досвідчені, що достеменно знають, чому не можна зробити те чи інше, вони бачать межі та перешкоди. Тому я ніколи не беру на службу "чистого" фахівця. Якби я хотів перемогти конкурентів нечесними способами, я надав би їм полчища фахівців. Отримавши масу добрих порад, мої конкуренти не могли б приступити до роботи".

Форда найбільше цікавила можливість заміни світильного газу, на якому тоді працював двигун внутрішнього згоряння, газом, що одержується з пари газоліну. 1889 р., коли оснащене двигуном внутрішнього згоряння авто потрапило до майстерні, він розпочав його ремонт і, нарешті, отримав можливість досліджувати предмет свого інтересу.

ПЕРШИЙ "ФОРД"

2 квітня 1893 р. Форд вперше проїхав на виготовленому ним маленькому автовізку, заправленому газоліном. "Монстр" був забезпечений велосипедними колесами, мав два циліндри і потужність майже чотири кінських сили. Тривалий час єдиний автомобіль у Детройті спричиняв неймовірні незручності. Він дуже гуркотів, жахав коней і перешкоджав вуличному руху. Було варто залишити де-небудь автовізок, як відразу знаходилися бажаючі покататися на ньому. Форду довелося придбати ланцюг і прив’язувати свій витвір до ліхтарного стовпа. Щоб уникнути непорозумінь з поліцією, він отримав особливий дозвіл адміністрації на керування автомобілем, і таким чином на якийсь час був єдиним офіційно затвердженим автоводієм Америки.

1896 р. Форд продав свою машину Чарльзу Ейнслі за 200 дол. і відразу вклав виручені кошти у створення іншого автомобіля, що відрізнявся від першого лише меншою масою.

Едіссоновська компанія, в якій він працював провідним інженером, запропонувала йому більш високу посаду за умови, що він залишить свій газоліновий двигун і займеться "дійсно корисною справою". Це була друга спроба відвадити Форда від метушні з автомобілями. Першу спробу зробив батько, запропонувавши сину 40 акрів лісу, якщо той, не буде захоплюватись автомобілями. Тоді Форд погодився, оскільки це дало йому можливість одружитися, але все одно влаштував недалеко від лісопильні майстерню. Цього разу фан автомобільної справи міркував інакше і не прийняв пропозицію компанії. 15 серпня 1899 р. Форд взагалі відмовився від служби, вирішивши присвятити весь свій час розробці нових моделей, хоча заощаджень у нього практично не було.

Того ж року спільно з компаньйоном він заснував "Детройтську автомобільну компанію", в якій був головним інженером. Компанія випускала авто, спираючись на схему першої Фордовської машини. Проте розбіжності у ключовому для Форда питанні – виробляти дорогу іграшку або удосконалити машину, зробивши її масовим і недорогим видом транспорту, – змусили його 1902 р. залишити свою посаду, щоб надалі ні від кого ніколи не залежати.

Тим часом у світі з’являлися нові автомобілі. Публіка, упев­нившись, що ці дивні пристрої взагалі здатні пересуватися, відразу зацікавилася швидкістю, яку вони можуть розвивати. Найголовнішою подією тодішнього автомобілізму були гонки. Щоб привернути увагу суспільства до своїх автомашин, вимушений взяти у них участь і Форд, хоча його дратувало таке легковажне ставлення до авто­мобіля. Генрі сконструював машину, забезпечену двоциліндро­вим мотором, і домовився з гоночним чемпіоном Америки Олександром Уїнтоном про змагання. Зустріч відбулася на іподромі Гріт-Пойнт у Детройті.

Генрі переміг. Це була найефективніша реклама із всіх можливих.

Форд вирішив не припиняти переможну ходу. 1903 р. він спільно з Тімом Коппером побудував два абсолютно однакові гоночні автомобілі – "999" і "Стрілу". На кожному з них було по чотири гігантські циліндри, які створювали жахливий шум. Жоден із вироб­ників не зважився керувати цими "монстрами" на змаганнях –вони ж не були божевільними. Втім, такий незабаром знайшовся. Велосипед­ний гонщик Барні Олдфілд не вмів керувати автомобілем, але мав велике бажання освоїти цю премудрість. Навчався він всього один тиждень. Гонка проходила на дистанції 3 милі. Олдфілд просто "відпустив" машину на старті та понісся, не уповільнюючи швидкість на поворотах. Гонщик досяг благополучно фінішу, випередивши суперників на півмилі.

СВОЯ КОМПАНІЯ

Перемога на перегонах привернула до Форда увагу потенційних інвесторів і дозволила заснувати "Форд мотор компані", в якій Генрі працював креслярем, головним інженером, наглядачем і директором одночасно. Капітал компанії становив 100 тис. дол., в яких частка самого Форда – 25,5% (із них значна частина – призові гроші). Через нестачу грошей компанія займалася лише складанням автомобілів із частин, що виготовлялися на сторонніх заводах, хоча і за фордов­ськими кресленнями.

Форд орендував столярну майстерню на Мак-авеню. Компанія випустила автомобіль з двоциліндровим двигуном "Модель А". Вона завоювала симпатії публіки – було продано 1708 автомобілів.

Справи йшли чудово. Фордовські автомобілі здобували славу надійних На другому році виробничої діяльності компанії було розроблено дві нові, більш дорогі моделі – їх було продано 1965 шт. Але Форд був незадоволений. Його не влаштовували в діяльності компанії два недоліки, які він всіляко усував всі подальші роки: безглузда розробка і випуск нових моделей, єдиною відмінністю яких була новизна (добротна і якісна річ, вважав Форд, повинна однаково підходити всім без винятку і служити довгі роки), і підвищення ціни.

Генрі ні в чому не терпів надмірностей. Він вважав, що кожна витрата сил повинна давати максимальний результат, кожний квад­ратний сантиметр – окупати себе, кожна секунда робочого часу повинна бути витрачена на корисну дію. Ідеальний товар, на думку Форда, має бути простим у користуванні, надійним, практичним, корисним, легким, доступним за ціною й універсальним. Ідеальне виробництво повинне на невеликій площі за короткий час при невеликих фізичних зусиллях робітників випускати найбільшу кількість якісної продукції за найнижчою ціною. Будь-які надмір­ності, суєта або сліпе прагнення до вигоди шкодять виробництву.

"Модель В" потребувала реклами. Форд знову вимушений був сам представляти свій екіпаж. Він переобладнав "Стрілу" і продемонстрував її можливості на льодовій ділянці довжиною 1 милю.

"Цієї поїздки я ніколи не забуду! – згадував згодом Форд. – Лід здавався абсолютно гладким, настільки гладким, що не випробуй я шлях особисто, ми б зробили рекламу, що абсолютно не відповідає дійсності. Насправді вся поверхня льоду була покрита непомітними тріщинами і невеликими ямками. Я відразу зрозумів, що ці тріщини завдають мені багато клопотів, як тільки я перейду на повну швидкість. Проте, відмовлятися від поїздки було пізно, і я збільшив швидкість старої "Стріли". На кожній тріщині автомобіль підкидало. Я не знав, чим закінчиться подорож. Якщо я не летів у повітрі, то мене кидало то вліво то вправо, але, врешті-решт, вдалося якимсь чудом утриматися на треку і не перевернутись. Було встановлено рекорд, і я здобув всесвітню популярність."

До 1906–1907 рр. "Форд мотор компані" випустила три невеликі моделі, причому найдешевший автомобіль коштував всього 600 дол., а найдорожчий – не дорожче 750 дол. На велику радість Форда і на підтвердження його теорії продаж того року досяг 8423 автомобілі, тобто майже в 5 разів більше, ніж у найбільш прибутковому з попередніх років. Рекорд швидкості складання авто був встановлений 15 травня 1908 р., коли протягом одного тижня, тобто за шість робочих днів, склали 311 автомобілів. Наступного місяці впродовж одного дня складали до 100 автомобілів.

ВИМОГИ ДО ДИЛЕРІВ

Одна з особливостей роботи фордовської компанії полягала в тому, що вони продавали товар тільки за готівковий розрахунок, не надаючи кредит. Вибору продавців (за сьогоднішньою терміноло- гією – дилерів) своїх автомобілів Форд надавав особливу увагу.

Вимоги, які висувалися.

1. Прагнення успіху. Мати якості, які характеризують сучасну енергійну і розвинену ділову людину.

2. Наявність складу запасних частин, що дає можливість швидко зробити будь-який ремонт і підтримувати всі автомобілі Форда у певному районі завжди справними.

3. Солідне, чисте, велике торгове приміщення, що відповідає марці фірми.

4. Пристойна ремонтна майстерня, забезпечена всіма необхід­ними для ремонту автомобілів інструментами і пристосуванням.

5. Механіки, які добре знають технологію догляду та ремонту автомобілів Форда.

6. Правильний бухгалтерський облік і ретельна реєстрація, завдяки яким у будь-який момент можна бачити баланс різних відділень агентури, стан, склад, імена всіх власників автомобілів Форда і прогнози на майбутнє.

7. Абсолютна чистота у всіх відділеннях. Недопустимо мати брудні вікна і підлогу, запилені меблі і т. ін.

8. Яскрава вивіска.

9. Чесне ведення справи і повне дотримання комерційної етики.

В інструкціях для агентів було зазначено: "Торговий агент повинен знати всіх мешканців свого району, що можуть бути покупцями автомобіля, у тому числі і тих, яким ідея придбання ще не спадала на думку. Кожного з них він повинен, за можливістю, відвідати особисто, в крайньому ж випадку, зробити письмову пропозицію. Всі результати переговорів потрібно записувати, щоб знати думку кожного мешканця щодо придбання автомобіля. Якщо вам важко виконати таку роботу в своєму районі, це означає, що ваш район дуже великий для одного агента".

Успіхи компанії Форда значно активізували діяльність конку­рентів, які проте, вважали за краще не розширювати вироб­ництво, а звернутися до суду. Підставою для цього було те, що розробка саморушного екіпажа, як виявилося, була захищена патентом ще 1895 р., а Форд діяв без згоди власника патенту.

15 вересня 1909 р. суд першої інстанції ухвалив вирок не на його користь. Розповсюджувалися чутки, що за придбання автомобіля Форда могли арештувати, хоча їх виробництво і не було заборонено. Сам Генрі не сумнівався в остаточному виграші процесу, оскільки вважав, що у його авто мало спільного із запатентованим 1895 р. винаходом. Проте покупців, які були налякані, потрібно було стриму­вати, інакше справа дійсно зазнала б краху. Нападки недоброзич­ливців "Форд мотор компані" відбивала оголошеннями, розміщеними на сторінках найвпливовіших місцевих видань, у кінці яких наголошувалось: "На закінчення доводимо до відома покупців, у яких під впливом агітації наших супротивників виникають певні сумніви щодо нашої готовності видати кожному окремому покупцю облігацію, гарантовану особливим фондом на 12 млн дол. Отже, кожний покупець буде застрахований від яких-небудь випадковостей, що готуються тими, хто прагне заволодіти нашим виробництвом і монополізувати його. Цю облігацію можна отримати на першу вимогу. Тому не слід погоджуватись купувати вироби більш низької якості за неймовірно високими цінами на підставі тих чуток, які поширює поважна компанія наших ворогів.

У судовому процесі компанія Форда знаходить юридичну підтримку у найбільш відомих американських фахівців з патентного права.

Після цього було продано понад 18 тис. авто. Облігацій зажадали майже 50 покупців.

1911 р. суд задовольнив апеляцію Форда.

Процес явно зробив компанію більш популярною. 1908 р. справи її йшли добре як ніколи. А по суті, це був тільки початок. Часто про Форда згадують , маючи на увазі саме цей рік – рік початку випуску "Жерстянки Ліззі", автомобіля століття "Моделі Т". Генрі Форду на той час було вже 45.