Проблеми та стратегії

Отже, на сьогодні в Україні сформувалося кілька найбільших ФПГ: СКМ, "Інтерпайп", ІСД, Приватбанк, Укрсіббанк, Укркредит­банк ("динамівська група"), "Енерго", "Укрпромінвест". Вартість їх активів оцінити нині неможливо – акції підприємств, як правило, не обертаються на ринку, більшість об’єктів приватизовані за цінами скоріше політичними, ніж ринковими, і ще не перепродувались на вторинному ринку, повний перелік власності цих груп іноді буває важко оцінити навіть їх акціонерам, не кажучи вже про сторонніх спостерігачів.

Нарешті, президентські вибори можуть суттєво змінити розклад сил у великому бізнесі.

Однак, як би там не було, в тому чи іншому складі, з тією чи іншою владою, але великий бізнес в Україні залишиться. А майбутній його розвиток, передусім, залежить від рішення держави щодо приватизації інфраструктурних об’єктів – нафто- та газопроводів, залізничних доріг, портів, комунального господарства, теплової генерації, енерго- та газорозподільних компаній (обленерго і облгазу), а також землі.

Справа тут ось у чому. Більшість активів, якими не володіють українські ФПГ, розміщено у гірничо-металургійному комплексі. Однак акції металургійних підприємств не вважаються особливо ліквідними і тому швидко збільшити їх ринкову вартість буде важко. Потрібно брати до уваги значну залежність української металургії від імпорту російських енергоносіїв та експорту продукції (внутрішній ринок надзвичайно слабкий), що робить її заручником дуже нестійких російсько-українських відносин та кон’юнктури світового ринку. А це – додаткові ризики для інвесторів.

Найбільші фінансово-промислові групи україни

„Динамо-Київ”

Зовсім інша річ – акції енергетичних і транспортних підпри­ємств, телекомунікаційних компаній. Саме вони можуть зіграти роль локомотива фондового ринку (у Росії це були акції нафтових компаній) – і стрімко збільшити капітал своїх власників. У галузі зв’язку ФПГ вже діють доволі активно, але конкуренція між ними буде загострюватись. Тому життєво важливою проблемою є проник­нення на зазначені вище інфраструктурні об’єкти. Однак, як бачимо на прикладі обленерго, питання з їх приватизацією вирішується дуже повільно. Головним чином через те, що дуже багато претендентів, та не лише українських.

Аналогічна ситуація із землею. Родючі українські чорноземи також можуть стати дуже ходовим товаром, вартість якого можна швидко збільшити, а потім перепродати (або отримувати ренту). Покупці землі вже очевидні. Це українські підприємці, які після розпаювання колгоспів стали господарями. Офіційно вони землю орендують у її власників – селян – власників земельних паїв, однак селяни повністю залежать від своїх роботодавців. Тому у нинішніх аграрних підпри­ємців знайдеться немало аргументів переконати хліборобів продати свою землю. Але до української землі також придивляються й західні транснаціональні корпорації, а також російські компанії. А це озна­чає, що і тут конкуренція буде досить жорсткою.

Власне, боротьба за "землю, енергоносії і світло" буде основною темою у найближчі роки.

Інші тенденції також очевидні.

По-перше, майже всі ФПГ нині проводять структуризацію свого бізнесу. Більш чітко розділяються контрольні функції власника і завдання оперативного управління фінансово-господарською діяль­ністю підприємства. Вже у цей час проходить, і напевно, буде ще більш активним у подальшому процес створення великих управляючих хол­дингів, що об’єднують активи однієї галузі і належать одному власнику.

По-друге, у разі падіння цін і кризи на світовому металур­гійному ринку дуже вірогідним є злиття і поглинання металургійних активів різних ФПГ. При цьому переваги отримають ті групи, у яких функціонують вертикально інтегровані виробничі ланцюги і належна ефективна система дистрибуції на світовому ринку (перш за все це СКМ та ІСД). Власне, вони і будуть і поглинати більш дрібних "гравців".

По-третє, триватиме експансія українського бізнесу на близькі (прикордонні) території. Можна виокремити три основні напрями. Перший – скупка металургійних підприємств у країнах ЄС та США. Таким чином, українські виробники намагаються захиститися від обмежень на ринках Європи і Америки. Крім того, це гарантує ринок збуту для українського металу – в Україні виробляється продукція початкових переробок, а готовий прокат виробляється і реалізується в Європі або Америці. За цією схемою індустріальний союз Донбасу за останній рік придбав металургійні заводи в Угорщині (Dunafer, DAM Steel) та придивляється до металокомбінату в Чехії (Vitkovise Steel). Корпорація веде жорстку боротьбу за польський метало-комбінат Guta Czestohowa з англо-індійською LNM. Крім того, ІСД уклала договір про об’єднання збутових мереж з міжнародною металургійною компанією Duferco, серйозно зміцнивши таким чином свої позиції на світовому ринку сталі.

Купівля підприємств у країнах Східної Європи, де вони ще відносно дешеві, а ринок збуту в ЄС повністю відкритий – другий напрямі.

Третій напрям експансії – СНГ. Передусім мова йде про купівлю російських підприємств для доступу на ємкий російський ринок товарів і послуг. Цим шляхом далеко просунулись українські конди­тери (лідери українського ринку – компанії "Укрпромінвест" і "Київ-Конті"), сміливо виходять на російський ринок і банкіри (Укрсиббанк нещодавно оголосив про створення дочірнього банку в Москві). Інший аспект присутності українців в СНГ – купівля інфра­структурних об’єктів. Наприклад, той самий ІСД 2001 р. придбав 39% акцій компанії "Узбекнафтогазбуд" (нині, у зв’язку з реор­ганізацією компанії, вони конвертовані в акції "Узбекнафтогазу"). А компанія Midland Resourses (акціонер "Запоріжсталі") придбала електромережі Вірменії. У разі розпочинання приватизації у Білорусі українські компанії також напевне візьмуть в ній активну участь.

Характерно, що за всіма зазначеними напрямами експансії українські ФПГ вступають у жорстку конкуренцію з російськими компаніями, які мають намір бути присутніми у тих самих регіонах з тими самими цілями. Це може стати важливим фактором, що вплива­тиме на російсько-українські відносини. Правда, яким чином – досі складно зрозуміти. Не виключено, що, зіткнувшись із серйоз­ними політичними проблемами при виході на ринок Східної Європи (вони вже виникають як в українських, так і в російських компаній), капіталісти двох колись братніх республік вирішать об’єднати свої зусилля.

Постійно на ринку з’являються чутки про можливий продаж україн­ськими олігархами власного бізнесу росіянам або західним компаніям. Але такий варіант поки що можливий лише у двох випадках. По-перше, якщо у групи виникнуть серйозні політичні проблеми в країні, її власникам буде дуже складно вести свій бізнес. По-друге, коли група вирішить позбавитись від яких-небудь непро­фільних і не особливо потрібних їй активів. В іншому ж українські ФПГ не відчуватимуть особливих фінансових ускладнень, а їх активи коштуватимуть ще дуже дешево, щоб виставляти їх на продаж. Але поки що за ці активи ФПГ буде жорстка боротьба із західними і російськими конкурентами.