Імперія Рината Ахметова

Буря піднялася 2003 року, коли розпочалась приватизація підприємств гірничо-металургійного комплексу. Головна боротьба тут розгорнулась між СКМ, ІСД, Укрсиббанком та "Інтерпайпом", що домовились мирним шляхом про розподіл активів, з однієї сторони – і Приватбанком, що не хотів домовлятись, – з іншої сторони. Події для групи "Приват" розгортались невдало. Він спробував змагатись з "Інтерпайпом" у приватизації найбільшого Нікополь­ського феро­сплавного заводу, однак його було вдало усунено від участі у кон­курсі Фондом держмайна за допомогою додаткових умов. А напри­кінці 2003 року зазнав поразки від ІСД у боротьбі за пакети акцій Дніпровського комбінату ім. Дзержинського та Дніпро­петровського металургійного заводу ім. Петровського (останній був згодом проданий Індустріальним союзам групи "Приват").

Боротьба виснажила обидві сторони, примусивши їх врешті-решт піти на компроміс. За цим негласним пакетом і була проведена приватизація найбільших українських підприємств 2004 року – найбільш масштабна за всю історію країни. Консорціум СКМ та "Інтерпайпа" виграв приватизаційний конкурс із "Криворіжсталі". Додаткові умови конкурсу забороняли участь у ньому іноземних інвесторів. Тому заперечень з боку "Сіверсталі" та англо-індійської LNM було багато. Але на хід процесу вони не вплинули.

Дещо пізніше у боротьбі з LNM у відкритому конкурсі за "Павлоградвугілля" перемогла СКМ, запропонувавши велику суму. Цю подію не дуже помітили на фоні суперечки з "Криво­ріж­сталлю", однак вона була не менш значущою – донеччани розвіяли міф про те, що "українські олігархи такі самі, як російські, тільки без грошей". Виявилось, що грошей в українців достатньо, щоб пере­могти у відкритому конкурсі найбільшу світову сталеливарну компанію.

Потім зацікавлені сторони відносно мирно поділили підпри­ємства "Укррудпрому", отримавши у власність залізорудні ГОКи. Небажаних покупців знову було усунено додатковими умовами – до ГОКів допустили лише компанії, що вже володіли їх акціями. Такими стали група "Приват", СКМ (яка перекупила пакет акцій Північного ГЗКа в Укрсиббанку і закріпилась на Центральному ГЗКу) та "Смарт Груп" російського бізнесмена Вадима Новинського. У результаті Р. Ахметов завершив формування вертикально інтегро­ваної металур­гійної компанії. Він привласнив практично весь технологічний процес – від вугілля та руди до виробництва труб.

Є що ділити

Із власності, що залишилась нерозподіленою, найбільш ціка­вими є вугільні шахти (їх приватизація тільки починається, і передусім головну роль у ній відіграватимуть донецькі компанії), найбільший видобувник нафти компанія "Укрнафта", "Укртелеком" та Одеський припортовий завод.

До припортового заводу уважно придивляється група Укрсиб­банку, але серйозну конкуренцію їй можуть скласти російські компа­нії, що експлуатують аміакопровід Тольятті-Одеса. Можливо до бо­роть­би підключаться великі европейські торговці хімічною продукцією.

На "Укртелеком" претендують альянс сотового оператора DCC (належить Ринату Ахметову) та турецька телекомунікаційна компанія Turkcell, а також російські компанії "Система" (через МТС) та "Альфа-Груп". Перспективи продажу вирішувались на найвищому рівні. За "Альфу" піклувався Віктор Пінчук, за "Систему" – Віктор Медведчук. Сили виявились приблизно однаковими, і продаж вирішили відкласти до обрання нового президента країни. Йому ж доведеться реа­лізу­вати ситуацію у нафтовій сфері, в якій дуже амбітною є група "Приват". Дніпропетровцям вже належить більше 40% акцій "Укрнафта" і вони розраховують отримати контрольний пакет.

Продовжується переділ нафтової галузі. Після "війни" за створення вертикально інтегрованої НАК "Нафтогаз України" ситуація на цьому ринку цілком буде залежати від поглядів нової влади на управління цим ринком.