Змістовий модуль 8.

Тема 13. Міжнародні відносини в умовах

постбіполярності (1990-ті роки).

111. Сучасна міжнародна система (полі та монополярність в світі)

Наприкінці 80-х – на початку 90-х pp. відбулися фун­даментальні зміни у системі міжнародних відносин. З історичної арени зійшла одна з домінуючих наддержав – Радянський Союз. Було зруйновано дво­полюсну структуру повоєнних міжнародних відносин. У той же час поліцентричний баланс сил, що діє у багатополярній системі міжнародних відносин замість балансу сил двох наддержав являє більш складну й менш стійку систему. Через нестійкість поліцент­ричної системи можливе формування моноцентричної системи МВ, з США у ролі центру сили. США нині є єдиною супердержавою і до того ж активно претендує на світове лідерство. Значно посилилися дезінтеграційні процеси, що спричинило розпад слідом за СРСР, СФРЮ та Чехословаччини.

Для міжна­родних відносин 90-х pp. характерними є такі тенденції:

1. на зміну біполярній структурі міжнародних відносин прийшла більш складна структура, посилилася взаємо­залежність країн;

2. перенесення центру протистояння з лінії Схід-Захід на лінію Південь – Північ. Поглибилася міжнарод­но-політична диференціація у «третьому світі»;

3. подальше зміцнення міжнародних позицій високорозвинених демократичних держав, трьох центрів – амери­канського, європейсь­кого та японського, «великої сімки», або більш широкого кола про­відних держав;

4. зміни існуючих регіональних комплексів, створен­ня нових регіональних та субрегіональних комплексів на основі інтеграційних процесів (ЄС, Північна Америка), у той же час можливим є поси­лення відцентрових тенденцій, розпад ряду країн, як це відбулося з СРСР, Югославією та Чехословаччиною, ця тенденція може поши­ритися на Росію.

112. Міжурядова конференція єс 1996-1997 рр.

2 стаття Маастрихтського договору обумовлювала, що після створення ЄС повинна бути скликана міжурядова конференція, яка повинна критично розглянути, наскільки Маастрихтська угода втілю­ється у життя і наскільки вона відповідає реальності. Тому на початку 1996 року була скликана Міжурядова конференція ЄС (МК ЄС), яка розпочала роботу 29 березня 1996 року. Вона розглядала три основні блоки питань:

1) Питання економічного та валютного союзу єс (“зона євро”).

Було представлено такі пропозиції щодо критеріїв країн:

1. зниження критеріїв до реального стану справ;

2. не знижувати критерії, а ввести поняття “умовної відповід­ності” всіх тодішніх членів ЄС;

3. Німеччина та Франція говорили про те, що нову валюту слід вводити в країнах “твердого ядра” ЄС, а інших країн приймати відпо­відно з критеріями.

Перша пропозиція була відхилена, а дві інші – схвалені.

До так званого “твердого ядра” ЄС було включено такі країни: Німеччину, Люксембург, Францію, Бельгію, Голландію, Австрію, Фінляндію та Ірландію. Були визначено два етапи введення євро: з 1 січня 1999 року у безготівкові розрахунки, а з 1 січня 2002 року в готівковий обіг.

2) Питання розширення єс.

Дискусії на МК ЄС зводилися до того, що на членство у від­носно недалекій перспективі можуть претендувати 13 країн: 10 Пів­денно-східної Європи, а також Кіпр, Мальта та Туреччина. В якості негативних причин було названо:

1. невідповідність економічної та фінансової системи;

2. відсутність належної демократії;

3. наявність внутрішнього політичного конфлікту (курдська проб­лема).