16. Декрет про мир і мирна програма Вільсона (14 пунктів)

У січні 1918 p. президент США В. Вільсон виступив з миро­творчими пропозиціями («14 пунктів»). Це була зов­нішньо-політична програма Сполучених Штатів.

Вона передбачала:

1. Відкриту дипломатію;

2. Свободу торгового судноплавства;

3. Свободу торгівлі;

4. Скорочення озброєнь;

5. Врегулювання колоніальних питань;

6. Евакуацію німецьких військ з території Росії, надан­ня їй можливості самостійно визначати політику, вступи­ти до співтова­риства вільних націй;

7. Звільнення й відбудову Бельгії;

8. Повернення Франції Ельзасу та Лотарингії, відновлення оку­пованих районів Франції;

9. Виправлення кордонів Італії відповідно до національ­них ознак;

10. Автономію народам Австро-Угорщини;

11. Звільнення й відбудову Румунії, Сербії та Чорно­горії;

12. Самостійність турецьких частин Османської імперії, автоно­мію для її національних частин;

13. Утворення незалежної Польської держави з вихо­дом до моря;

14. Створення загальної асоціації націй (Ліги Націй) з метою надання взаємних та однакових гарантій політичної незалежності, територіальної цілісності як великих, так і малих країн.

Отже, у цій програмі засуджувалися несправедливі війни, на­ціональне гноблення, таємна дипломатія, про­голошувався принцип самовизначення націй. У 14-му пункті своєї програми В. Вільсон запропонував створити міжнародну організацію, яка могла б за без­печити повоєн­ний мир. Однак, чотирнадцятий пункт заклав наріжні камені Вільсонової "арки миру" – вироблення "обопільних га­рантій, покликаних захистити політичну незалежність і територіальну ціліс­ність великих і малих держав". Програма В. Вільсона містила еле­менти радикалізму, демократизму і демагогії одночасно. Чому США виступили за ліквідацію таємних договорів країн Антанти? Тому, що вони не брали участі в їх укладанні і боялися, що в зв'язку з цим США можуть бути обділеними. Першість в економічній сфері дозволяла їм бути впевненими в конку­рентній боротьбі на зовнішніх ринках. "Відкриті двері" та "рівні можливос­ті" були, перш за все, для потужного американського капіталу і товарів. Нова колоніальна полі­тика США повинна була забезпечити можли­вість спільної експлуа­тації "на рівних" цілих континентів. Ліга Націй мала стати таким центром політичної боротьби, де б США, спираючись на свою економіку і військову силу, могли бути "світовим суперарбітром". Таким чином, форма імперіалістичної експансії США дійсно відріз­нялася від класичних зразків європейських держав, а програма В. Вільсона повинна була прокласти їм шлях до світової гегемонії.

17. Мандатна система

Проблеми колоній були вирішені шляхом уста­новлення так званої мандатної системи (до речі, деякі делегати навіть не зрозуміли, що означає «мандат»). Лі­га Націй як «спадкоємниця» Німецької та Османської імперій надавала «мандати» країнам-наступницям – так званим «мандатаріям». Було встановлено три види мандатів:

Мандат «А» – колишні арабські частини Туреччини стали формально незалежними, передавалися «під опіку» великих держав.

Мандат «В» – колишні центральноафриканські коло­нії Німеч­чини потрапили під управління мандатаріїв, «опіка» для них була визнана недостатньою. Забороняла­ся торгівля рабами й зброєю.

Мандат «С» – колишні німецькі колонії в Південно-Західній Африці й на Тихому океані просто «приєднувалися» до територій мандатаріїв відкритою анексією як колонії.

Більшість мандатів розподілила Верховна Рада Антан­ти (крім Італії). Франція одержала мандати на частину То­го й Камеруну (другу частину віддали Англії), частину Французької Екваторіальної Африки; Англія – крім того, на всю Східну Африку, Золотий Берег тощо; Португалія – на Анголу та ін.; Бельгія – на Руанду-Урунді та частину Конго; Південно-Африканський Союз – на Південно-Західну Африку; Австралія отримала в Океанії німецьку частину Нової Гвінеї та ні­мецькі острови на пів­день від екватора; Нова Зеландія – острови Західного Са­моа; Японія – на північ від екватора острови Маріанські, Маршаллові, Каролінські та ін.