Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Акунін О.С. Історія міжнародних відносин у пита...doc
Скачиваний:
14
Добавлен:
17.11.2019
Размер:
35.97 Mб
Скачать

109. Нове політичне мислення: причини виникнення, основні положення. Вплив повороту в радянській зовнішній політиці на міжнародні відносини (80-ті рр. Хх ст.)

Протягом першого року перебування М.С. Горбачова на посту генерального секретаря ЦК КПРС Радянським Союзом висувається ціла серія зовнішньополітичних ініціатив, які повинні були перекон­ливо продемонструвати, що у зовнішній політиці СРСР відбувається серйозний поворот від конфронтаційної моделі поведінки до політики співпраці по всіх азимутах. У сорокову річницю ядерного бомбарду­вання Хиросими народжується нова радянська ініціатива: встанов­лення одностороннього мораторію на проведення ядерних випробу­вань спочатку до кінця 1985 р., а потім ще на один рік. Одночасно СРСР запросив інші ядерні держави приєднатися до мораторію на проведення ядерних випробувань.

Наступним кроком СРСР стала висунена в заяві М. С. Горбачова від 15 січня 1986 р. програма істотних скорочень озброєнь, вклю­чаючи повне знищення ядерної зброї до 2000 р. Відповідно до ра­дянських пропозицій підлягало скороченню і знищенню вся ядерна зброя в світі на основі домовленості всіх володіючих цією зброєю держав. Програма була розбита на три етапи:

  • в ході першого СРСР і США повинні були наполовину (до 6000 боєзарядів) скоротити свої стратегічні арсенали, а також пов­ністю ліквідувати ракети середньої дальності в Європі, заборонити проведення ядерних випробувань і закликати інші ядерні держави приєднатися до цього мораторію. Всі ці заходи повинні пройти за умови відмови як США, так і СРСР від створення космічних озброєнь;

  • на другому етапі відбувається подальше скорочення страте­гічних озброєнь СРСР і США і до скорочення ядерних озброєнь під­ключаються інші ядерні держави ухвалюється рішення про загальну ліквідацію тактичної ядерної зброї, відбувається повне припинення ядерних випробувань і вводиться абсолютна заборона на створення всіма державами космічних озброєнь;

  • третій етап знаменувався остаточним знищенням ядерної зброї разом з його носіями при всеосяжному міжнародному контролі, вклю­чаючи інспекції на місцях.

Пропозиції по знищенню ядерної зброї доповнювалися заходами по ліквідації хімічних бойових отруйних речовин і широким скоро­ченням звичайних озброєнь.

Більш комплексний характер носили висунуті зовнішньо­по­літичні ініціативи, висунені на XXVII з'їзді КПРС в лютому-березні 1986 р. На з'їзді радянське керівництво запропонувало комплексну програму створення всеосяжної системи міжнародної безпеки. СРСР вже не обмежувався в своїх зовнішньополітичних ініціативах війсь­ково-політичною сферою, але підіймав питання встановлення нових, більш справедливих міжнародних економічних відносин, а також уперше з власної ініціативи висував досить широкомасштабні пропо­зиції в області гуманітарної співпраці.

Реалізація вищезазначених і інших заходів вимагала зміни ідео­логічної парадигми, на якій базувалася радянська зовнішня політика. Базовим принципом стала деідеологізація міжнародних відносин, їх гуманізація, перехід до примату загальнолюдських цінностей. Нова зовнішньополітична доктрина розглядала сучасний світ як супереч­ливий, але взаємопов'язаний і взаємозалежний цілісний комплекс, де глобальні проблеми мають життєве значення для доль людської цивілізації. Звідси виникає вимога широкої інтернаціоналізації всіх сфер міжнародного життя, максимального залучення до рішення вар­тих проблем існуючих міжнародних організацій, насамперед ООН. У основу нового політичного мислення була встановлена ідея забезпе­чення виживання людської цивілізації. Радянське керівництво прого­лосило, що ядерна війна ні при яких обставинах не може бути засо­бом досягнення політичних, економічних, ідеологічних або яких би те не було інших цілей. Тому як головна задача ставилося досягнення стратегічного балансу на максимально можливо низькому рівні.

Наріжним каменем стала теза про те, що головними чинниками забезпечення безпеки держави повинні стати не військові, а політичні засоби. У кінці 1986 р. Радою оборони СРСР була затверджена нова радянська військова доктрина, що уперше передбачала не тільки досягнення військової перемоги, але і можливість запобігання війні. Такі істотні концептуальні зміни створювали можливості для радян­ського керівництва виявляти готовність йти на істотні односторонні заходи у військовій області в рамках реалізації цих нових підходів. Одним з найважливіших кроків такого роду стали ініціативи СРСР, висунені М.С. Горбачовим в його виступі в ООН в грудні 1988 р., коли Радянський Союз оголосив про одностороннє скорочення своїх збройних сил на 500000 чоловік, в тому числі 120000 в азіатській частині країни (з них 80000 в зоні радянсько-китайського кордону), а також виявлена готовність піти на значні скорочення звичайних збройних сил і озброєнь СРСР і країн Варшавського договору на Віденських переговорах по скороченню звичайних збройних сил і озброєнь в Центральній Європі.

Корінному перегляду були піддані підходи до відносин з краї­нами соціалізму. Нові радянські керівники заявляли про необхідність забезпечити кожному народу права на вибір власного шляху роз­витку, що вступало в суперечність з принципом соціалістичного інтернаціоналізму, що проводився Радянським Союзом в попередні десятиріччя, і мав на увазі можливість у разі виникнення "загрози соціалістичному завоюванню" в тій або іншій країні соцспівдруж­ності застосування будь-яких, в тому числі і військових заходів для "захисту соціалістичного ладу". На Заході проголошення права "сво­боди вибору" було розцінене як відмова СРСР від "доктрини Брежнєва".

Необхідно, однак, мати на увазі, що значення принципу "сво­боди вибору" перебувало не тільки в готовності СРСР визнати за кожною соціалістичною країною право самостійно визначати зміст і модель своєї соціально-економічної і політичної орієнтації, але і надавав значну свободу Москві в формуванні своїх політичних і, що в той момент було, мабуть, набагато важливіше, економічних підходів до країн соціалізму. Радянський Союз активно переглядав свої під­ходи до характеру співпраці з соціалістичними країнами, прагнучи знизити для себе тягар їх підтримки, оптимізувати взаємний еко­номічний обмін. У радянських політичних колах з'являлися заклики до згортання економічної допомоги країнам соціалізму, зміни ціно­вого механізму співпраці з ними і інш.

Проголошуючи пріоритет загальнолюдських цінностей, радянське керівництво змушене було істотно модифікувати і інший базовий принцип своєї зовнішньої політики: принцип мирного співіснування. При підготовці нової редакції партійної програми для прийняття XXVII з'їздом партії нові радянські керівники давали зрозуміти, що в своїх відносинах з несоціалістичними державами вони готові сер­йозно змінити свій політичний курс від безперервної боротьби проти своїх політичних і ідейних противників в міжнародних справах, вклю­чаючи і підтримку внутрішньополітичних опонентів режимів, що існували там, до проведення політики дійсне мирного співіснування.

Безпека стала розглядатися як взаємна категорія, а не що дося­гається за рахунок ослаблення противника. По суті, заміна "ба­лансу сил" "балансом інтересів" в політиці СРСР свідчила про готовність ра­дянського керівництва відмовитися від конфронтаційного мислення, характерного для періоду холодної війни, і рухатися в напрямі будів­ництва нової архітектури міжнародних відносин.

Такі зміни дозволили кардинально переглянути підходи СРСР і до безлічі регіональних конфліктів, що існували в світі. У рамках нового політичного мислення проголошувалася готовність до їх уре­гулювання з урахуванням законних інтересів всіх сторін, що брали участь в них. Пішла розробка і висунення радянських зовнішньо­політичних ініціатив по урегулюванню конфліктних ситуацій, зміц­ненню регіональної безпеки і стабільності.

Оскільки головна загроза міжнародної безпеки існувала на євро­пейському континенті, що було пов'язано з безпосереднім протисто­янням тут двох найбільших військових блоків НАТО і ОВД, перед­усім була висунена серія пропозицій по зниженню напруженості в Європі, які торкалися як політичних, так і військових аспектів. Важ­ливе місце серед них зайняла викладена М.С. Горбачовим в Празі в 1987 р. концепція будівництва "загальноєвропейського будинку", що торкалася широкого спектру політичних, військових, економічних і гуманітарних проблем загальноєвропейської безпеки і співпраці.

Позиція СРСР дозволяла забезпечити можливість виникнення нової ситуації в глобальних міжнародних відносинах вона виводила регіональні конфлікти, їх мотиви, рушійні сили і учасників за рамки планетарного біполярного протистояння, дозволяла, з одного боку, вирішувати регіональні проблеми конкретно і окремо, поза контек­стом глобальних міжсистемних протиріч, а з іншою відділяла складні міжнародні проблеми глобального характеру від численних "переш­код" у вигляді регіональних конфліктів, що продовжувалися.

Нарешті, до кінця 80-х рр. СРСР зробив ще ряд істотних кроків назустріч Заходу, заявивши про свою готовність до зміни підходів до проблеми реалізації прав людини в Радянському Союзі і вставши на шлях істотної демократизації політичного життя країни. Найбільш істотними з цих кроків з'явилися рішення про широку демократи­зацію органів державної влади шляхом проведення альтернативних виборів законодавчих органів всіх рівнів (1988-1989 рр.), а також прийняті Третім З'їздом народних депутатів СРСР скасування 6-й статті і зміни ряду інших статей радянської Конституції 1977 р., що закріпляли керівну роль Комуністичної партії в радянській державі (1990). Ці події спричинили ліквідацію однопартійний системи, що існувала в країні протягом більше за 70 років, сприяли виникненню реального політичного плюралізму.

Вплив повороту в радянській зовнішній політиці на міжна­родні відносини. Зрозуміло, всі вищезгадані зміни у внутрішній політиці і зовнішньополітичному курсі Радянського Союзу одного з центрів біполярної системи міжнародних відносин не могли не надавати самого істотного впливу на процеси, що відбувалися в світі. Спочатку вони сприймалися в світі як рядові пропагандистські ло­зунги, що ніяк не підкріплюються практичними діями, однак досить скоро стало очевидно, що СРСР робить серйозні односторонні кроки, направлені на реальне ослаблення міжнародної напруженості, міняє або істотно модифікує свої позиції на багатьох найважливіших між­народних переговорах. Влітку 1985 р. керівництво Міністерством іно­земних справ було доручено Е. А. Шеварднадзе, що активно підтри­мував політичну лінію Горбачова.

Радянське керівництво виявляло готовність до скорочення своїх зовнішньополітичних зобов'язань і оборонних зусиль, прагнучи макси­мально зменшити непомірні витрати, які не давали ніяких шансів для нормального розвитку економіки країни. Крім того, воно прагнуло усунути або хоч би зменшити військову загрозу безпеки держави, що наростала з всіх напрямів. Кардинально переглянуті підходи до своїх зовнішньополітичних цілей і задач дозволяли виступити з рядом конкретних пропозицій, на які радянська сторона раніше не нава­жувалася.

В області обмеження озброєнь і роззброєння:

  • з питань ядерної зброї в Європі СРСР виразив готовність відмовитися від заліку британських і французьких ядерних сил в балансі ядерного протистояння на континенті і піти на скорочення тільки радянських і американських ракет середньої і меншої даль­ності;

  • що стосується заборони випробувань ядерної зброї, то, праг­нучи до повної заборони всіх ядерних випробувань, СРСР пішов на безпрецедентний раніше крок, погодившись дозволити контроль на місцях, допустити на взаємній основі іноземних інспекторів в райони своїх ядерних полігонів;

  • в області хімічних озброєнь Радянський Союз обіцяв відкрити для інспекцій центри їх виробництва і зберігання.

В області урегулювання регіональних конфліктів:

  • СРСР були підтримані міжнародні зусилля по врегулюванню конфлікту в Анголі і навколо Південно-Західної Африки в 1988-1989 рр.;

  • скорочення виділення радянської допомоги так званим "рево­люційно-демократичним" державам "третього світу" було серйозною передумовою для припинення численних регіональних конфліктів, де СРСР раніше надавав підтримку однієї з ворогуючих сторін, що оголошувалася "революційною" і "прогресивною", з площини гло­бальної біполярний конфронтації в площину звичайного локального протистояння. Крім того, Радянський Союз демонстрував прагнення взяти участь в політичному урегулюванні кожного з регіональних конфліктів, в які він був раніше залучений.

  • при активній підтримці Радянського Союзу припинені війсь­кові дії між Ефіопією і Сомалі в 1988 р. і виведені кубинські війська з Ефіопії в 1989-1990 рр.;

  • після багаторічної війни в Афганістані було прийнято рішен­ня про виведення звідти радянських військ і участь СРСР в міжнарод­ному урегулюванні і підписанні Женевських угод в 1988 р. СРСР став активним учасником урегулювання кампучийської проблеми 1988-1991 рр.

  • Радянським Союзом були підтримані зусилля "Контадорської групи" по нормалізації обстановки в Центральній Америці 1989-1992 рр.

  • СРСР взяв активну участь в розблокуванні близькосхідного конфлікту, що було реалізовано в процесі підготовки міжнародної конференції по Ближньому Сходу (1991), включаючи готовність до відновлення дипломатичних відносин з Ізраїлем

В області зміцнення регіональної безпеки:

  • Радянський Союз приділяв першорядну увагу питанням зміц­нення європейської безпеки, прагнув всіляко розширити свої зв'язки з державами Західної Європи. З цією метою, крім бурхливого розвитку двосторонніх контактів із західноєвропейськими країнами, СРСР по­мітно модифікував свої позиції на загальноєвропейських форумах. Це дозволило успішно завершити Стокгольмську конференцію по захо­дах зміцнення довір'я, безпеці і роззброєнню в Європі (1986), забез­печити досягнення ряду важливих домовленостей на Віденській зуст­річі НБСЄ (1986-1989), підготувати і підписати фундаментальний договір про скорочення звичайних збройних сил і озброєнь в Європі (1990)

  • в Азіатському регіоні СРСР зробив важливі кроки по нормалі­зації давно ускладнених відносин з КНР, спробував розблокувати свої взаємовідносини з Японією, з якою так і не був укладений мирний договір, встановив дипломатичні відносини з Республікою Корея (Південною Кореєю), вступив в прямий діалог з АСЕАН, що раніше не признавалася ним як міжнародна організація

Все це робило зовнішню політику Радянського Союзу ініціати­вною, наступальною на відміну від першої половини 80-х рр. Така ситуація створювала можливості не тільки для поліпшення зовніш­ньополітичних позицій Радянського Союзу, його сприйняття в світі як конструктивного партнера, держави, що перестала представляти загрозу для безпеки інших країн і регіонів, але і загалом сприяла зниженню міжнародної напруженості і в кінцевому результаті при­вела до завершення холодної війни.

Наочним свідченням впливу нової політичної лінії СРСР на міжнародні відносини з'явилася гармонізована політична взаємодія, що виявилася під час гострої міжнародної кризи в Перській затоці. Радянський Союз активно підтримав всі резолюції Ради безпеки ООН, осуджуючи агресію Іраку проти Кувейту, включаючи введення економічних санкцій. Повну підтримку СРСР отримала також і резо­люція РБ № 678, що передбачала використання "всіх необхідних заходів" для виконання колишніх резолюцій, що мають на меті при­пинення іракської окупації Кувейту. І хоч, враховуючи особливий характер відносин між СРСР і Іраком, пов'язаних між собою Дого­вором про дружбу і співпрацю 1972 р., Радянський Союз робив активні зусилля по дипломатичному врегулюванню кризи (посеред­ницька місія Е.М. Примакова – Спецпредставника президента СРСР, переговори М.С. Горбачова з іракським керівництвом), політична підтримка Радянським Союзом міжнародної акції в Перській затоці була беззастережною і рішучою. Вона остаточно продемонструвала повний розрив радянського керівництва з конфронтаційними підхо­дами часів холодної війни, його готовність до переходу до політики кооперативної безпеки і нормальних відносин з всіма державами незалежно від їх суспільно-політичного устрою.

Курс "нового політичного мислення", що проводиться радянсь­кими керівниками, відкривав нові горизонти в міжнародних відноси­нах. Він забезпечив умови для припинення холодної війни і сприяв переходу міжнародних відносин з стану безперервної глобальної кон­фронтації, що давала про себе знати в самих віддалених кутках земної кулі, в нову якість, яка визначалася пошуком співпраці і компро­місних розв'язань самих складних міжнародних проблем. Разом з тим нова політика радянського керівництва не зуміла запобігти істотного послаблення Радянського Союзу насамперед за рахунок різкого по­гіршення соціально-економічних показників СРСР, порушення систе­ми державного управління, наростання тенденцій націоналізму і се­паратизму. Модель системи соціалізму, що існувала в Радянському Союзі не змогла забезпечити більш високій ефективності суспільного виробництва в порівнянні з розвиненими країнами світу, а спроби її реформування у другій половині 80-х рр. привели до її подальшої деградації і обумовили в кінцевому результаті розпад СРСР. Анало­гічним образом припинила своє існування та модель суспільного устрою, яка в свій час була насаджена за активною участю СРСР в державах Східної Європи, що призвело до розпаду таких структур соціалістичних країн, як Організація Варшавського договору і Рада Економічної Взаємодопомоги. Всі держави Центральної і Східної Європи, рівно як і нові незалежні держави, що утворилися на постра­дянському просторі, обрали для себе інший шлях суспільного роз­витку, відмовившись від подальших спроб будівництва соціалізму. Тим самим була підведена межа під існуванням Потсдамської сис­теми міжнародних відносин і відкрита нова сторінка світової історії, новий етап міжнародних відносин.