41. Атлантична хартія

Атлантична хартія – декларація, підписана президентом США Ф. Рузвельтом та прем'єр-міністром Великобританії У. Черчиллем 14.08.41 р.; оприлюднила “деякі загальні принципи національної політики цих країн”. Обидва уряди декларували відмову від захоп­лень територій, визнавали право “всіх народів обрати собі форму правління, при якій вони хочуть жити”, і обіцяли сприяти “віднов­ленню суверенних прав та самоуправління тих народів, які втратили це насильним шляхом”. (але обидва уряди мали на увазі держави Європи, що знаходилися під нацистським ігом, а не народи колоній). А.Х. закликала до післявоєнного співробітництва держав в еконо­мічній сфері, до відмови від застосування сили у міжнародних від­носинах та позбавленню людства від тягаря озброєння. Деякі поло­ження декларації у завуальованій формі потребували визнання полі­тики “відкритих дверей” та “рівних можливостей”. У якості однієї з задач висувалося забезпечення доступу “на рівних засадах до торгівлі й до світових сировинних джерел”. У А. х., не дивлячись на критичне воєнне положення в Європі, було невизначеним питання про мобілі­зацію всіх сил на боротьбу з фашистськими агресорами. Тим не менш факт опублікування А.Х. мав позитивне значення для розвитку міжнародних відносин. А. х. обговорювалася та була в загальній формі схвалена на міжсоюзній конференції в Лондоні у вересні 1941 р. 24.09. на конференції була оголошена декларація уряду СРСР, що визначила цілі та завдання боротьби з гітлерівською Німеччиною та її союзниками. Радянській уряд виразив своє погодження з основними принципами А. Х., що заклало підвалини для створення антигітлерів­ської коаліції.

42. Вступ сша у Другу світову війну

На початку другої світової війни США заявили про свій ней­тралітет відповідно до Закону про нейтралітет від 1935 p. 4 листопада 1939 p. до Закону було внесено поправку, згідно з якою зброю країнам можна було постачати тільки за умов не­гайної оплати й вивозити її лише суднами країн-покупців. Американським суднам було заборонено заходити у моря, що омивають Європу. На час нападу Німеччини на Радянський Союз міжна­родна обстановка складалася справді трагічно: майже вся територія Західної Європи вже опинилася під німець­кою окупацією. На Сході японські війська вже окупували більшу частину Китаю, завойовували одну за одною краї­ни Східної Азії. Уряду США було над чим поміркувати. 11 березня 1941 p. в конгресі США було прийнято закон про ленд-ліз. Він давав президенту право замов­ляти у промисловості, закуповувати й постачати зброю, боєприпаси та інші товари будь-якій країні, оборону якої він вважатиме життєво необхідною для Сполучених Штатів (передусім Англії, потім СРСР, Китаю). Усі ці товари нада­валися в оренду на необмежений строк. Цей закон став воєнно-економічною основою відносин США з інши­ми членами анти гіт­лерівської коаліції. Загальна сума по­стачань за роки війни склала приблизно 50 млрд. дол. В той час як Німеччина вела наступ на СРСР, Японія визначала напрям, у якому здійснювати свою експан­сію: на північ – проти СРСР, чи в район південних морів – проти США та Англії. На засіданні правлячих кіл Японії за участю імпе­ратора 6 липня 1941 p. було вирішено починати експансію на південь. Війну проти СРСР було відкладено до того часу, коли Німеччина здобуде вагомі перемоги на Східному фронті. 7 грудня 1941 p. велика ескадра японських кораблів, до складу якої входило 6 авіаносців, завдала нищівного удару по Перл-Харбору, де базувалися основні сили Ти­хоокеанського флоту США. Було потоплено 19 американ­ських кораблів, знищено 150 літаків, загинуло більше 2 тис. 300 американців. Одночасно японські кораблі та авіація завдали ударів по інших американських та англійських базах – на Філіппінських островах та в англійській колонії Малаї. Тільки після цих бойових дій японський уряд спові­стив США та Англію про початок війни. Рішення конгресу США про оголошення війни з Япо­нією було ухвалене 8 грудня. Того ж дня заявила про стан війни з Японією Англія. 11 грудня 1941 p. у війну з США вступили Німеччина й Італія.