10. Причини першої світової війни

Перша світова війна стала результатом протиборства двох війсь­кових блоків: Троїстого союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія) й держав Антанти (Росія, Англія, Франція). На 1914 р. протистояння між цими двома військово-політичними угрупуваннями європейських держав украй загострилося. Балканський півострів став зоною особ­ливої напруже­ності. Австро-Угорщина (за підтримки Німеччини) вирішила, завдавши одного удару по Сербії, остаточно укріпитися на Балканах. Приводом для оголошення війни стало вбивство у Сараєво 28 червня 1914 р. австрійського ерцгерцога Франца Фердінанда. Виникла нагода розгромити Сербію. 23 липня Австро-Угорщина заявила Сербії запевне нездійсненний та принизливий ультиматум. Росія, яка була не підготовленою до війни, радила Сербії піти на компроміс. Проте Австро-Угорщина й Німеч­чина не бажали мирного врегулювання конфлікту. 28 липня Австро-Угорщина оголосила війну Сербії. 30 липня 1914 р. російський імператор Микола II підписав указ про загальну мобілізацію. Німеччина 1 серпня оголосила війну Росії, а 3 серпня – Франції. Німецькі війська почали наступ на Францію через територію Бельгії. З вимогою поважати нейтралітет Бельгії й негайно вивести звідти німецькі війська виступила Англія. Не отримавши відповіді на свій ультиматум, вона 4 серпня оголосила війну Німеччині. 23 серпня 1914 року Японія оголосила війну Німеч­чині. До збройного конфлікту, що його було розпочато європейсь­кими державами, поступово було втягнуто 38 дер­жав, населення яких становило 1,5 млрд. осіб (87% населення усієї планети). Війна стала світовою.

11. Характер та цілі першої світової війни

На по­чатку XX ст. змінилося співвідношення сил на міжна­родній арені. Розподіл сфер впливу, колоній, ринків збуту, що сфор­мувався ще у XIX ст., не задовольняв найбільші імперіалі­стичні держави. На початку XX ст. загострилися міжнаціональні та соціальні конфлікти. Крім того, розвиток мілітаризму спричинив створення нових, могутніших видів озброєння та засобів знищення людей. Він охопив усі сфе­ри діяльності: економіку, політику, науку, ідеологію та ін. Отже, усі держави воюючих блоків вели несправедли­ву, загарб­ницьку війну. Кожна з держав домагалася досяг­нення тільки своїх власних цілей за рахунок інших країн.

Німеччина розраховувала покласти край пануван­ню Англії на морі, захопити колонії та ринки збуту інших європейських держав. Вона мала намір загарбати північно-східні райони Франції та Прибал­тику, Крим, Приазов'я, Кавказ, що належали до Росії.

Австро-Угорщина планувала захопити Сербію, зміцнити своє панування на Балканах, відібрати у Росії частину Польщі, Поділля й Волинь.

Туреччина, яка вступила у війну на боці Німеччини восени 1914 p., мріяла захопити російське Закавказзя й поновити свій вплив на Балканах. 24 жовтня 1914 року турецький флот під командуванням німецького адмірала Сушона вийшов у море і без оголошення війни несподівано обстрі­ляв російське побережжя – Севастополь, Одесу, Феодосію і Новоросійськ. В той же день, 24 жовтня, російський посол в Константинополі одержав дору­чення затребувати свої паспорти. Посли Антанти покинули Константинополь 2 листопада 1914 року. У відповідь на напад турецького флоту Росія оголосила Туреччині війну. 5 і 6 листопада за нею послідували Англія і Франція.

Англія прагнула зберегти своє панування на морі, не втратити колонії. За вдалого розвитку подій вона охо­че відібрала б у Туреч­чини Месопотамію й частину Ара­війського півострова.

Франція сподівалася повернути собі Ельзас та Ло­тарингію, втрачені ще в ході франко-прусської війни, за­хопити лівий берег Рейну й Саарський вугільний басейн.

Царська Росія ставила на меті збереження свого впливу на Балканському півострові, оволодіння чорно­морськими протоками Босфор та Дарданелли.

Японія, оголосивши війну Німеччині 23 серпня 1914 р., мала намір захопити території в Китаї та остро­ви у Тихому океані. Після захоплення островів Японія не брала ніякої участі у війні, яка від­бувалася в Європі, якщо не рахувати поставок Росії боєприпасів і воєнного спорядження. Російський уряд вітав приєднання Японії до Антанти і це давало деякі додаткові гарантії проти японського нападу на далекосхідні володіння Росії.

США. 12 грудня 1916 року німецький уряд звернувся до урядів нейтральних держав з нотою, в якій він висловлював готовність "негайно приступити до мирних переговорів". Німецька дипломатія розраховувала, що: по-перше, у випадку згоди Антанти, німецька дипломатія сподівалась на використання мирних переговорів, щоб внести розкол в ряди противників і укласти сепаратний мир з будь-ким з них за рахунок інших членів протилежної коаліції; по-друге, в разі відхилення пропозиції Берліну Антантою, німецький уряд звалив би всю вину за продовження війни на Антанту. Держави Антанти розгадали гру Німеччини, відкинувши пропозицію німецького уряду. Мета США полягала в тому, щоб не допустити переважання на шкоду американському бізнесу ні одній з сторін, і особливо – Німеччині. Президент США Вільсон вважав, що наступив момент для втручання в європейські справи. 18 грудня 1916 року він звертається до вою­ючих сторін з нотою про посередництво. Нота Вільсона викли­кала незадоволення німецького уряду. Німецька дипломатія вислов­лювала побоювання, що Вільсон хоче виступити в ролі міжнародного арбітра і нав'язати Німеччині невигідні умови миру, а вигідні для США. 26 грудня 1916 року німецький уряд відповів Вільсону, що мир повинен бути досягнутий прямими переговорами між учасниками війни. 31 січня 1917 року Німеччина повідомила США про необмежену підводну війну. Безчинства німецьких підводних човнів використовувалися уря­дом США і буржуазною пресою з метою пропагандистської підго­товки війни. 6 квітня 1917 року Сполучені Штати Америки оголосили війну Німеччині.