90. Конгзька криза (1960-1964 рр.)

Небезпечний конфлікт у Конго виник у цій колишній колонії Бельгії після здобуття незалежності 30 червня 1960 р. Всі провідні посади в державному апараті й офіцерські посади в армії обіймали бельгійці або інші європейці. Тому відразу після проголошення неза­лежнос­ті почалися виступи солдатів проти бельгійських офіцерів і цивільного населення проти засилля іноземців. Під приводом віднов­лення порядку бельгійські війська, розташовані тут на двох базах, увійшли в ряд міст без згоди конголезького уряду Лумумби. Тим часом Чомбе – президент однієї з провінцій – Катанги проголосив її неза­лежність як окремої держави. В цих умовах керівництво Конго звернулося по допомогу до ООН.

14 липня 1960 р. Рада Безпеки закликала Бельгію ви­вести свої війська з Конго й уповноважила Генерального секретаря Дага Хам­маршельда забезпечити конголезькому урядові військову допомогу, яка має надаватися доти, доки сили національної безпеки не стануть здатними ви­конувати свої функції.

Вже наступного дня в Конго прибули контингенти з Гани й Тунісу. Через місяць в Операції ООН у Конго вже брало участь 14 тис. чоловік. Керівництво ООН виходило з того, що контингент не повинен втручатися у внутрішні справи Конго і має використовувати силу тільки для са­мооборони. Але розвиток подій висував перед операцією й завдання, які важко було здійснити, не порушуючи принцип цілковитої нейтральності. Завдання, поставлені в ряді резо­люцій Ради Безпеки і резолюції від 20 вересня 1960 р. і ухваленої надзвичайною сесією Генеральної Асамблеї, зводилися до такого: відновлення і підтриман­ня закону й порядку, захист життя людей і власності на території всієї країни, відновлення і підтримання тери­торіальної цілісності Конго, відвернення громадянської війни і врегулювання міжплемінних конфліктів, захист Конго від зовніш­нього втручання у внутрішні справи, насамперед шляхом усунення іноземних найманців у се­паратистській Катанзі, тощо. Виконання цих завдань бе­зумовно виходило за межі «буферної» ролі контингенту.

Трагедією конголезького народу став розкол у його керівництві, зокрема між президентом Касавубу, на якого робили ставку країни Заходу, і прем'єр-міністром Лумумбою, якого підгримував СРСР. Загострення суперечно­стей призвело до того, що Касавубу звільнив Лумумбу з посади прем'єр-міністра, а Лумумба у відповідь звільнив Касавубу з посади президента. В цих умовах начальник штабу Мобуту розпустив парламент і заарештував Лумум­бу. Керівництво ООН вважало неможливим силою визво­ляти його, бо це означало б втручання у внутрішні справи Конго. Після невдалої втечі Лумумба був знову заарешто­ваний і переданий у Катангу, де його стратили.

На початку 1961 р. в Конго одразу функціонувало кілька урядів: уряд Касавубу-Мобуту в Леопольдвілі, який був визнаний більшістю членів ООН; уряд прихильника Лумумби Гізенги в Стенлівілі, який визнали соціалістичні країни і кілька африканських країн; у Катанзі діяв режим Чомбе, а в провінції Касаї прагнув до автономії місцевий керівник. За таких суперечливих обставин, особливо у зв'язку з загибеллю Лумумби, посилилася критика з боку СРСР на адресу Дага Хаммаршельда. Була висунута пропозиція про усунення його з по­сади Генерального секретаря.

В серпні й вересні 1961 р. відбулися військові сутички між силами Чомбе і військами ООН. З метою врегулю­вання конфлікту в Катанзі Даг Хаммаршельд домовився про особисту зустріч із Чомбе. Але 17 вересня 1961 р. Даг Хаммаршельд загинув в авіаційній катаст­рофі, переговори про припинення воєнних дій не відбулись.

В умовах порушення катанзькими сепаратистами угод про при­пинення вогню Рада Безпеки 24 листопада 1961 р. надала безпре­цедентні повноваження виконуючому обо­в'язки Генерального секре­таря Тану. Мова йшла про застосування радикальних заходів, навіть воєнних у разі необхідності, для негайного усунення і депортації з Катанги всіх іноземних військових і політичних радників, що не входили в контингенти військ ООН. З метою само­оборони військам ООН було дозволено проводити обмежені воєнні дії. То був певний відхід від принципів проведення операцій з підтримання миру.

Після довгих зволікань у січні 1963 р. Чомбе мусив відмовитися від ідеї утворення сепаратної держави. Це означало, що мета операції ООН в основному була досяг­нута: єдність Конго відновлена; іноземні найманці усу­нуті; поступово відновлювався порядок у країні. У люто­му 1963 р. почалося планомірне виведення військ ООН, яке остаточно завершилося 30 червня 1964 р.