- •Автор-укладач:
- •XX століття.
- •Змістовий модуль 4.
- •Тема 7. Європейська дипломатія
- •Змістовий модуль 5.
- •Тема 8. Міжнародні відносини в 1930-і роки
- •Тема 9. Становлення біполярної структури міжнародних
- •Змістовий модуль 6.
- •Тема 10. Розрядка міжнародної напруженості.
- •Тема 11. Особливості розвитку регіональних
- •Змістовий модуль 7.
- •Тема 12. Завершення епохи біполярності у
- •Змістовий модуль 8.
- •Тема 13. Міжнародні відносини в умовах
- •Частина друга. Сша на тлі міжнародних відносин (1990-2009 рр.)
- •Тема 14. Регіональні особливості міжнародних
- •Передмова.
- •Опис навчальної дисципліни та нормативна база.
- •Програма навчальної дисципліни. Змістовий модуль 1.
- •Змістовий модуль 2.
- •Змістовий модуль 3.
- •Змістовий модуль 4.
- •Змістовий модуль 5.
- •Тема 9. Становлення біполярної структури міжнародних відносин. Розгортання ”холодної війни” (1945 – кінець 50-х років).
- •Змістовий модуль 6.
- •Тема 10. Розрядка міжнародної напруженості. Глобальні та регіональні аспекти (1960-70-тіроки).
- •Тема 11. Особливості розвитку регіональних систем міжнародних відносин (1945 – 70-ті роки).
- •Змістовий модуль 7.
- •Тема 12. Завершення епохи біполярності у міжнародних відносинах (1980 – початок 1990-х років).
- •Змістовий модуль 8.
- •Тема 13. Міжнародні відносини в умовах постбіполярності (1990-ті роки).
- •Тема 14. Регіональні особливості міжнародних відносин в 1990-ті – 2000-ні роки. Сучасний стан і перспективи розвитку системи міжнародних відносин.
- •Самостійна робота.
- •Робота з першоджерелами та посібниками.
- •Робота над темою.
- •Індивідуальне навчально-дослідне завдання.
- •Тема 1. Поняття, предмет та категорії
- •1. Системний підхід до вивчення міжнародних відносин
- •Тема 2. Дипломатія як основний предмет
- •2. Віденська система договорів та Версальсько-вашингтонська система
- •Змістовий модуль 2.
- •Тема 3. Розвиток і діяльність міжнародних
- •3. Створення Ліги націй та її діяльність
- •5. Підготовка та укладення Північно-Атлантичного договору
- •6. Утворення нато, основний зміст Північноатлантичного договору
- •7. Нато як один з найголовніших компонентів біполярної системи мв (50-80 рр. Хх ст.)
- •8. Створення овд
- •Змістовий модуль 3.
- •Тема 4. Європейська дипломатія на початку
- •XX століття.
- •9. Назрівання першої світової війни
- •10. Причини першої світової війни
- •11. Характер та цілі першої світової війни
- •Тема 5. Дипломатія в роки Першої
- •12. Завершення першої світової війни та її наслідки
- •13. Версальська система міжнародних відносин. Концептуальні підходи держав-переможниць до розробки мирних договорів з Німеччиною та її союзниками на Паризькій мирній конференції
- •Змістовий модуль 4.
- •Тема 6. Міжнародні відносини
- •14. Українське питання на Паризькій мирній конференції
- •15. Основні проблеми міжнародних відносин після першої світової війни (мирне врегулювання, німецьке питання)
- •16. Декрет про мир і мирна програма Вільсона (14 пунктів)
- •17. Мандатна система
- •18. Російське питання на Паризькій мирній конференції
- •19. Україна в міжнародних відносинах у період 1917-1920 рр.
- •Тема 7. Європейська дипломатія
- •20. Вашингтонська конференція та її рішення
- •21. Генуезька, гаазька та лозаннська конференції
- •22. Рапалльський договір
- •23. Перша криза Версальської системи та її врегулювання (репарації, Рурська криза, план Дауеса, план Юнга)
- •24. Конференція в Локарно
- •25. Підготовка та підписання пакту Бріана-Келлога
- •Змістовий модуль 5.
- •Тема 8. Міжнародні відносини в 1930-і роки
- •26. Зміст і мета політики колективної безпеки в Європі у 1933-1935 рр.
- •27. Проект "Східного пакту"
- •28. Укладення договорів про взаємодопомогу між срср і Францією, срср і Чехословаччиною
- •29. Італо-ефіопська війна (позиція держав, Ліги Націй)
- •30. Політика невтручання в іспанські справи. Криза Ліги Націй. Становлення блоку агресорів
- •31. Поширення японської агресії в Китаї та розпад Вашингтонської системи
- •32. Аншлюс Австрії, його наслідки та позиція великих держав
- •33. Мюнхенська угода
- •34. Англо-франко-радянські переговори щодо пакту про взаємодопомогу
- •35. Пакт Рібентропа-Молотова та його наслідки
- •36. Початок Другої світової війни
- •37. Політичний зміст Другої світової війни
- •38. Капітуляція Франції та її міжнародні наслідки
- •39. Напад Німеччини та її союзників на срср та позиція урядів Великобританії та сша
- •40. Передумови та початок створення антигітлерівської коаліції
- •41. Атлантична хартія
- •42. Вступ сша у Другу світову війну
- •43. Московська конференція мзс 1943 року
- •44. Тегеранська конференція
- •45. Ялтинська конференція, її основні рішення
- •46. Потсдамська система міжнародних відносин
- •47. Геополітичні наслідки Другої світової війни
- •Тема 9. Становлення біполярної структури міжнародних
- •48. Головні характеристики міжнародних відносин в повоєнний період
- •49. Докорінні зміни у повоєнному світовому устрої після Другої світової війни
- •50. Початок “холодної війни”
- •51. Створення Ліги арабських держав
- •52. Особливості повоєнного врегулювання в Європі
- •53. Етапи мирного врегулювання з колишніми союзниками Німеччини в Європі
- •54. План Баруха (14 червня 1946 р.)
- •55. Пакт Ріо-де-Жанейро (1947 р.)
- •56. Дунайська конференція 1948 р.
- •57. Крах мандатної системи на Близькому Сході
- •58. Утворення Організації американських держав
- •59. Принципи та етапи післявоєнного врегулювання з Японією
- •60. Ідеологічні чинники «холодної війни»
- •61. «Доктрина Трумена»
- •62. «План Маршала»
- •63. Створення анзюс
- •64. Багдадський пакт (сенто)
- •65. Утворення сеато
- •66. Державний договір з Австрією
- •67. Утворення двох німецьких держав
- •68. Агресія сша проти Гватемали
- •69. Громадянська війна в Китаї та проголошення кнр
- •70. Війна в Кореї та її наслідки
- •71. Конференція у Сан-Франциско 1951 року
- •72. Втручання Франції в Індокитаї та його наслідки
- •73. Паризька угода 1954 року
- •74. Бандунзька конференція (1955 р.)
- •75. Суецька криза 1956 року
- •76. Угорська криза 1956 року та реакція світового співтовариства
- •77. Тайванська криза 1958 року
- •Змістовий модуль 6.
- •Тема 10. Розрядка міжнародної напруженості.
- •78. Карибська криза
- •79. Становлення дипломатичних відносин між срср та фрн
- •80. Доктрина Хальштейна
- •81. Заключний етап нбсє у Гельсінкі
- •82. «Нова східна політика» фрн
- •83. Радянсько-югославський конфлікт
- •84. Втручання країн овд у справи Чехословаччини. Доктрина Брежнєва
- •85. Американська агресія у в'єтнамі. Паризька угода
- •86. Проблема Кашміру. Індо-пакистанський конфлікт
- •87. Утворення держави Ізраїль. Арабо-ізраїльська війна 1948 рр. Та арабо-ізраїльське протистояння
- •88. Американо-китайські відносини в 50-х – на початку 70-х років хх ст.
- •89. Індо-китайський збройний конфлікт 1962 року
- •90. Конгзька криза (1960-1964 рр.)
- •91. Вихід Франції з військової організації нато (лютий 1966 р.)
- •92. Декларація про надання незалежності колоніальним країнам і народам (14 грудня 1960 р.)
- •93. Доктрина “гнучкого реагування”
- •94. Доктрина “стримування”
- •Тема 11. Особливості розвитку регіональних
- •95. Дипломатія країн Близького і Середнього Сходу
- •96. Шестиденна війна та її наслідки
- •97. Кемп-девідський процес та його наслідки
- •98. Договір Тлателолко (14 лютого 1967 р.)
- •99. Ірано-Іракська війна
- •100. Еволюція єес в 60-70-х рр. Хх ст.
- •Змістовий модуль 7.
- •Тема 12. Завершення епохи біполярності у
- •101. Об'єднання Німеччини
- •102. Квітнева революція в Афганістані і радянська агресія в дра
- •103. Проблема безпеки Перської затоки в мв
- •104. Політична ситуація на Близькому Сході (90-ті рр. Хх ст.)
- •105. Трансформація країн нато наприкінці 80-х – 90х рр. Хх ст. Розширення нато на схід
- •106. Західноєвропейська інтеграція
- •107. Новий етап західноєвропейської інтеграції в другій половині 1980-х років
- •108. Підписання Маастрихтського договору. Утворення єс
- •109. Нове політичне мислення: причини виникнення, основні положення. Вплив повороту в радянській зовнішній політиці на міжнародні відносини (80-ті рр. Хх ст.)
- •110. Нові незалежні держави (снд)
- •Змістовий модуль 8.
- •Тема 13. Міжнародні відносини в умовах
- •111. Сучасна міжнародна система (полі та монополярність в світі)
- •112. Міжурядова конференція єс 1996-1997 рр.
- •1) Питання економічного та валютного союзу єс (“зона євро”).
- •2) Питання розширення єс.
- •3) Надання єс військового виміру.
- •113. Амстердамський договір
- •114. Основні напрямки зовнішньої політики України
- •Частина друга. Сша на тлі міжнародних відносин
- •Тема 14. Регіональні особливості міжнародних відносин
- •115. Загальна характеристика міжнародних відносин в 1990-2009 рр.
- •Фото 1 Мал. 1
- •Мапа Саудівської Аравії
- •Фото 2. Фото 3.
- •Миха́йло Сергі́йович Горбачо́в Джордж Герберт Вокер Буш
- •Фото 14. Фото 15.
- •Євге́н Макси́мович Хав'є́р Сола́на
- •Фото 16. Фото 17.
- •Джордж Ро́бертсон Андерс Фог Расмуссен
- •Фото 22 Фото 23
- •Вежі wtc до теракту Манхеттен в день теракту
- •Фото 24 Мал. 3
- •Прапор Аль-Каїди
- •Фото 25 Мал. 4
- •Цзян Цземінь Карикатура на Цзян Цземіня
- •Південна Азія Центральна Азія
- •Фото 29 Фото 30
- •Прапор Хізбалли Райони шиїтської більшості, де Хізбалла має значну підтримку
- •Фото 33 Фото 34
- •Російсько-грузинська війна
- •Російсько-грузинська війна
- •Список використаної літератури. Монографії, навчальні посібники.
- •Ресурси Інтернет.
- •Загальний список рекомендованої літератури.
- •Зарубіжна література. Збірники документів.
- •Науково-дослідна і методична література.
- •Перелік публікацій в періодичних виданнях.
- •Монографії.
- •Статті в періодичних виданнях.
- •Вільям Джефферсон «Білл» Клінтон
- •Ко́лін Лю́тер Па́велл
- •Д жордж Во́кер Буш
- •Кондолі́за Райс
- •Б ара́к Хусе́йн Оба́ма II
- •Г і́лларі Діа́на Ро́дем Клі́нтон
- •Велика Британія (Сполучене Королівство).
- •Баронеса (1992) Ма́ргарет Те́тчер
- •Д жон Ме́йджор
- •Е ́нтоні Чарльз Лі́нтон Блер
- •Єльцин Борис Миколайович
- •Азербайджан. Г ейдар Алірза огли Алієв
- •Візити високопосадовців сша в Україну.
- •54030 М. Миколаїв, вул. Адміральська, 20
Змістовий модуль 2.
Тема 3. Розвиток і діяльність міжнародних
організацій.
3. Створення Ліги націй та її діяльність
Лігу Націй створено на Паризькій мирній конференції за ініціативою президента США В. Вільсона. Створення Ліги Націй було першою спробою утворення організації глобального характеру, яка б узяла на себе відповідальність за підтримання миру на земній кулі шляхом погодження дій її членів.
Завдання – боротьба за мир, співробітництво й безпека народів.
Найважливіша мета – підтримання миру, збереження повоєнного статус-кво, виконання умов Версальського миру.
Ліга Націй, яка мала виконувати роль координатора між народних відносин, ініціатора у вирішенні складних міждержавних стосунків, вперше зібралась на своє засідання у листопаді 1920 року у Женеві. Принагідно зауважимо, що не усі держави Європи, які могли б серйозно впливати на підготовку і прийняття рішень постійно брали участь у її роботі. Так, Німеччина брала участь в роботі Ліги Націй з 1926-1933 pp., Італія – з 1920-1937 pp., CPCP – з 1934-1940 pp. Сполучені Штати Америки взагалі не побажали стати членом Ліги націй. За таких обставин очікувати високого рівня ефективності Ліги Націй у вирішенні складних міжнародних проблем не доводилось.
Статут передбачав гарантії членам організації у збереженні їхньої політичної незалежності й територіальної цілісності проти зовнішньої агресії; передбачав колективні дії усіх членів Ліги в разі порушення агресором статуту та розв'язання конфліктів; воєнні санкції, економічна та політична ізоляція порушника миру; створення об'єднаних збройних сил з контингентів країн-членів Ліги.
Слабкість Ліги націй як інструмента підтримання миру зумовлювалася самим статутом. Рішення ухвалювалися за принципом одностайності, за винятком питань процедурних і таких, що стосувалися прийняття нових членів. Обов'язкову силу мали тільки рішення з адміністративних питань, що стосувалися самої Ліги. Навіть санкції фактично були добровільними. Статут Ліги Націй був складовою частиною Версальського мирного договору. Його підписали 44 країни. Але США, під впливом «ізоляціоністів» у конгресі, не ратифікували Версальський договір й не увійшли до складу Ліги Націй.
Головними органами Ліги були Збори представників усіх членів організації (Асамблея), Рада Ліги Націй у складі 5-ти постійних членів (США, Англії, Франції, Італії та Японії) й 4-х тимчасових. Відсутність ряду великих держав серед членів Ліги негативно позначилася на ефективності її діяльності. СРСР прийнято до Ліги Націй у 1934 p. та виключено у зв'язку з радянсько-фінською війною 1939-1940 рр. Німеччина вступила до Ліги Націй у 1926 p. й вийшла з неї 19 жовтня 1933 p., Японія вийшла з Ліги Націй 28 березня 1933 p. Ліга Націй виявилася нездатною підтримати статус-кво, що склалося внаслідок першої світової війни, зберегти Версальсько-Вашингтонську систему. Друга світова війна остаточно поховала Лігу Націй, хоча формально вона проіснувала до 31 липня 1946 p.
4. ООН
Статут ООН був підписаний 26 червня 1945 р. на конференції у Сан-Франциско. Він вступив у силу 24 жовтня 1945 р. Щорічно 24 жовтня відзначається день ООН.
Якщо Ліга Націй була результатом Першої світової війни, то ООН постала внаслідок Другої світової війни. Статут ООН вперше в історії юридичне поставив поза законом війну, поклав на членів цієї організації зобов'язання утримуватися у міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування, закріпив як загальновизнану норму міжнародного права принцип мирного співіснування держав, які належать до різних суспільно-політичних систем, визначив завдання ООН на підтримку міжнародного миру і безпеки, відведення і усунення небезпеки для миру і придушення актів агресії.
На 1 серпня 1985 року в складі ООН було 159 держав. Ряд держав, міжнародних і національно-визвольних організацій мають при ООН статус спостерігачів. Головними органами ООН є Генеральна асамблея, Рада Безпеки, економічна і соціальна ради, Рада по опіці, Міжнародний суд і секретаріат. У випадку необхідності і згідно з Статутом створюються допоміжні органи. Штаб-квартира ООН – в Нью-Йорку, є відділення ООН у Женеві і Відні.
Потреби сучасного міжнародного розвитку привели до виникнення найрізноманітніших міжнародних організацій. Серед них: спеціалізовані міжнародні організації та агентства, регіональні міжнародні організації, організація у справах безпеки і співробітництва в Європі.
Спеціалізовані міжнародні організації та агентства є автономними інституціями, які мають власне членство і органи, а функціонально діловим договором пов'язані з ООН. Найважливіші серед них: Міжнародний банк реконструкції і розвитку (Світовий банк), Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ), Міжнародна організація праці (МОП) тощо.
До регіональних міжнародних організацій належать: Організація економічного співробітництва і розвитку – ОЕСР, Організація Північноатлантичного договору – НАТО (орган колективної оборони країн, які входять до організації).
Головні завдання ООН були закріплені в її Статуті: підтримання міжнародного миру і безпеки, відвернення і усунення небезпеки миру і придушення актів агресії, вирішення мирними засобами між народних суперечок або ситуацій, які можуть привести до порушень миру, розвиток дружніх відносин між націями на основі поваги принципу рівноправності і самовизначення народів. Важливими завданнями ООН є здійснення міжнародного співробітництва у вирішенні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру і в заохоченні та розвитку поваги до прав людини і основних свобод для всіх, незалежно від раси, статті, мови і релігії; здійснення ролі центру у погодженні дій держав, спрямованих на досягнення цих цілей. Після розвалу СРСР (однієї з супердержав) застосування права вето перестало бути систематичним. Це добре висвітила ситуація з війною у Перській затоці (січень-лютий 1997 р.), але з'ясувалася також і нездатність ООН перешкодити конфліктам між малими державами, кривавій боротьбі за незалежність, громадянським війнам. Якраз війна у Перській затоці довела необхідність мати могутню армію, яку спроможні спорядити лише США, для припинення агресії малих і середніх держав. У колишній Югославії після 14 невдалих спроб застосувати вогонь, що їх здійснювала ЄЕС, ООН не виправдала надій у цій справі. І причиною тут було аж ніяк не брак доброї волі Генерального секретаря ООН. Просто, щоб зупинити наступ сербських військ на боснійців-мусульман і хорватів, недостатньо було виключення з ООН нової Югославії (Сербія та Чорногорія). Потрібна була армія зі стотисячним особовим складом. А ООН могла спорядити тільки дуже слабкі формування "голубих касок", які не здатні вирішувати питання зупинення військових зіткнень. То ж діяльність для забезпечення миру на місцях залишається досить оманливою справою.
Разом з тим, ООН визнано авторитетною організацією, на яку покладають надії щодо вирішення міжнародних суперечок мирними засобами. Свідченням тому є постійне зростання членів ООН. Упродовж багатьох років процедура прийняття, яка передбачала можливість вето з боку великих держав у Раді Безпеки, перешкоджала всту-пові нових членів. З часом було скасовано право вето на прийняття нових членів. Це сприяло швидкому збільшенні кількості нових членів ООН. В грудні 1955 р. було прийнято одноголосно 16 нових членів, довівши склад ООН до 76 країн. Від 1961 до 1973 р. прийнято 35 нових країн з різних регіонів світу, в тому числі 6 країн із Близького Сходу (Кувейт, Бахрейн, Катар, Оман, Народна Демократична Республіка Ємен, Об'єднані Арабські Емірати), 4 з Азії (Монголія, Сінгапур, Бутан і Китай). Не охоплені членством в ООН залишаються Швейцарія – через свій нейтралітет, Північна і Південна Корея, Тайвань, замінений Китайською Народною Республікою, Демократична Республіка Сахраві, Намібія та малі країни, наприклад, Ватікан, Князівство Монако та ін.
Події в Перській затоці, війна в Югославії, операція по наданню допомоги голодуючому населенню в пошматованому громадянською війною Сомалі показали, що жодна, навіть наймогутніша держава, не в змозі вирішити ці важливі проблеми самостійно. Чи може ООН у її нинішньому вигляді і фінансовому становищі прийняти виклик сьогодення? Більшість спостерігачів, дослідників, експертів вважають, що ні. Нині мало у кого викликає сумнів потреба реформування ООН. Найбільш важливою видається пропозиція переглянути принцип "суверенної рівності" держав, які є членами Генеральної асамблеї ООН. Нині голос США, Японії, Німеччини, як вже відзначалось, важить стільки ж, скільки й голос Ботсвани, Гаїті чи Бірми у наважливішому питанні, яке контролює Генеральна асамблея, наприклад, при формуванні бюджету ООН, і, насамперед, фінансуванні численних фондів і програм, основними користувачами яких і є найменш розвинені і бідлі країни. По суті, бюджет контролюють ті держави, які вносять до нього найменші суми. Тому пропозиція представників розвинутих країн спрямована на відмову від принципу "одна країна – один голос" у Генеральної асамблеї. Держави – члени Генеральної асамблеї повинні мати різну кількість голосів відповідно до кількості населення даної країни, економічної могутності і внеску до бюджету ООН. В 1995 році Організація Об'єднаних Націй відзначала свій п'ятидесятирічний ювілей. Урочистостям була присвячена 50-а сесія Генеральної асамблеї ООН. Кульмінацією сесії, її вінцем була серія урочистих засідань, присвячених 50-річчю ООН, що відбулися 22-24 жовтня. Безпрецедентним був рівень представництв держав-членів (брало участь більше 150 голів держав і урядів країн-членів Організації, включаючи монархів, папу Іоанна Павла II тощо). Наскрізною темою стало підтвердження Північчю і Півднем, Сходом і Заходом унікальності і безальтернативності ООН як центрального багатостороннього механізму співробітництва в постконфронтаційному світі, її ролі в формуванні нової глобальної системи безпеки, стабільності і розвитку. У виступах лідерів держав виразно прозвучало, що вони тісно пов'язують реалізацію своїх довгострокових національних інтересів з можливостями ООН, інструментарієм багатосторонньої дипломатії в цілому.