§ 3. Майно та майнові права у господарському товаристві

Господарське товариство як суб’єкт і об’єкт права власності (майновий комплекс) характеризується складною майновою і фінансовою структурою.

Ця структура різна для статутних (акціонерні товариства, то­вариства з обмеженою та додатковою відповідальністю) і неста- тутних (повні та командитні товариства) товариств. Так, най­складнішою є майнова і фінансова структура акціонерного то­вариства, яка становить собою врегульовані правом відносини щодо об’єднання вкладів засновників та учасників у статутний фонд товариства, щодо випуску та обігу акцій, щодо розподілу майна у фонди товариства та виплати дивідендів на акції.

Поняття майна товариства використовується, зокрема, в ст. 115 ЦК, а також в ст. 80 ГК та ст. 24 Закону «Про господар­ські товариства», відповідно до яких товариство «несе відпові­дальність за зобов»язаннями тільки майном товариства».

Поняття «майно товариства» узагальнює всі види майна і майнових прав цього суб’єкта права. Зміст його необхідно ви­значати згідно з правилами ст. 190 ЦК, за якою майном як особ­ливим об’єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а та­кож майнові права та обов’язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 ГК, майном визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використову­ються у діяльності суб’єктів господарювання та відображають­ся в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб’єктів.

Залежно від економічної форми, якої набуває майно товари­ства у процесі здійснення господарської діяльності, воно нале­жить до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів (ч. 2 ст. 139 ГК).

Майно товариства юридично відособлене від майна власни­ків товариства (акціонерів, учасників). Це майно є власністю са­ме товариства як юридичної особи. Товариство в статусі суб’єк­та права володіє, користується і розпоряджається майном това­риства, відособлення якого здійснюється на праві колективної власності.

Юридично-технічною формою, яка постійно відображає май­новий стан товариства, є його самостійний бухгалтерський ба­ланс, тобто документ про його активи і пасиви. Грошові кошти товариства відображені на його поточному та інших рахунках в установах банків.

Джерела формування майна товариства, що є його власніс­тю, визначені ч. 1 ст. 12 Закону «Про господарські товариства», згідно з якою товариство є власником: а) майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) ка­піталу; б) продукції, виробленої товариством в результаті гос­подарської діяльності; в) одержаних доходів; г) іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом. Рішення про продаж акцій (приватизацію майна) такого товариства приймає орган приватизації, якому передаються акції держави. В обох ви­падках виникає право колективної власності, єдиним суб’єктом якого стає товариство як юридична особа.

Об’єкти права власності господарського товариства різні.

а) Згідно з ст. 85 ГК господарське товариство є власником майна, переданого йому у власність засновниками і учасниками як внески. Це майно називається вкладами засновників та учасни­ків до статутного (складеного) капіталу (ч. 1 ст. 115 ЦК). З еконо­мічної точки зору вклади — це фіксовані частки майнової участі цих осіб у статутному фонді (складеному капіталі) товариства.

Згідно з ч. 1 ст. 86 ГК вкладами учасників та засновників гос­подарського товариства можуть бути будинки, споруди, облад­нання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права корис­тування землею, водою та іншими природними ресурсами, бу­динками, спорудами, а також інші майнові права (включаючи майнові права на об’єкти інтелектуальної власності), кошти, в тому числі в іноземній валюті.

За загальним правилом, порядок оцінки вкладів визначаєть­ся установчими документами товариства, якщо інше не перед­бачено законом. Так, оцінку вкладів у статутний фонд товари­ства, внесених у натуральній формі, затверджують установчі збори товариства. Ці правила безпосередньо стосуються вкла­дів фізичних і недержавних юридичних осіб.

Вклади, які є майном державної власності, визначаються в нормативно врегульованому порядку — згідно з Методикою оцін­ки вартості майна, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2003 р. № 1891¹. Це означає, що при ство­ренні акціонерних товариств у процесі корпоратизації й інших випадках, діють загальні правила оцінки вкладів. Сума випус­ку акцій товариства, яке створюється на базі державного під­приємства, повинна відповідати сумі статутного фонду підпри­ємства, яка в даному разі визначається відповідно до зазначеної Методики.

Закон (ч. 3 ст. 86 ГК) забороняє використовувати для фор­мування статутного фонду товариства бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу. Фінансовий стан засновників — юридичних осіб щодо їх спроможності здійснити відповідні внес­ки до статутного фонду господарського товариства у випадках, передбачених законом, повинен бути перевірений належним аудитором (аудиторською організацією) у встановленому по­рядку, а майновий стан засновників-громадян має бути підтвер­джений декларацією про їх доходи і майно, завіреною відповід­ним податковим органом.

б) Крім вкладів, товариство виступає власником й іншого майна, яке на відміну від статутного фонду (капіталу) назива­ється власним капіталом товариства. Це продукція, вироблена в результаті господарської діяльності товариства; доходи, одер­жані від господарської діяльності товариства; інше майно, набу­те товариством на підставах, не заборонених законом (доходи від продажу акцій, облігацій; кредити банків, інвестиції під держав­ні контракти, надходження від пожертвувань тощо).

Майно господарського товариства поділяється на фонди — передбачені нормами права види або частини майна товариства відповідно до їхнього цільового призначення. Кожен фонд має певний правовий режим.

Статутний фонд. Законодавство (ч. 1 ст. 87 ГК) визначає статутний фонд господарського товариства як суму вкладів за­сновників та учасників товариства.

Статутний фонд є однією з майнових гарантій стабільності товариства як ділового партнера. З цією метою законодавством встановлено загальний для всіх акціонерних товариств та това­

риств з обмеженою відповідальністю мінімальний розмір стату­тного фонду (для акціонерних — в сумі, еквівалентній 1250, для товариств з обмеженою відповідальністю — 100 мінімальним за­робітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної пла­ти, діючої на момент створення товариства) та мінімальні роз­міри статутних фондів для окремих видів суб’єктів господарю­вання, створених у формі господарських товариств — банків, страхових компаній. Статутний фонд товариства поділений на визначену установчими документами кількість акцій рівної но­мінальної вартості (в акціонерних товариствах) або на частки, розмір яких встановлюється статутом (в товариствах з обмеже­ною та додатковою відповідальністю).

Статутний фонд у певному розумінні є неподільним майном господарського товариства, тому закон імперативно регулює по­рядок його зміни — збільшення або зменшення. При цьому в ГК лише зазначається на право товариства змінювати (збільшу­вати або зменшувати) розмір статутного фонду, а сам порядок зміни встановлено нормами ЦК та актами Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України.

Так, згідно з ст. 156 ЦК акціонерне товариство має право за рішенням загальних зборів акціонерів збільшити статутний ка­пітал шляхом збільшення номінальної вартості акцій або додат­кового випуску акцій.

Збільшення статутного фонду АТ здійснюється відповідно до Положення про порядок збільшення (зменшення) розміру статутного капіталу акціонерного товариства, затвердженого рі­шенням ДКЦПФР від 22 лютого 2007 р. № 387¹.

Збільшення статутного капіталу акціонерного товариства допускається після його повної сплати. Збільшення статутного капіталу товариства для покриття збитків не допускається.

У випадках, встановлених статутом товариства і законом, може бути встановлене переважне право акціонерів на придбан­ня акцій, що додатково випускаються товариством.

Порядок зменшення статутного фонду АТ встановлений ст. 157 ЦК, згідно з якою акціонерне товариство має право за рі­шенням загальних зборів акціонерів зменшити статутний капі­тал шляхом зменшення номінальної вартості акцій або шляхом купівлі товариством частини випущених акцій з метою змен­шення їх загальної кількості.

Зменшення статутного капіталу акціонерного товариства до­пускається після повідомлення про це всіх його кредиторів у по­рядку, встановленому законом. При цьому кредитори товариства мають право вимагати дострокового припинення або виконання товариством відповідних зобов’язань та відшкодування збитків.

Зменшення статутного капіталу акціонерного товариства шляхом купівлі та погашення частини акцій допускається, як­що така можливість передбачена у статуті товариства.

Зменшення акціонерним товариством статутного капіталу нижче від встановленого законом розміру має наслідком лікві­дацію товариства.

Стаття 144 ЦК встановлює порядок зміни статутного фонду товариства з обмеженою (з додатковою) відповідальністю. Змен­шення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідаль­ністю допускається після повідомлення в порядку, встановлено­му законом, усіх його кредиторів. У цьому разі кредитори мають право вимагати дострокового припинення або виконання відпо­відних зобов’язань товариства та відшкодування їм збитків.

Збільшення статутного капіталу товариства з обмеженою від­повідальністю допускається після внесення усіма його учасни­ками вкладів у повному обсязі. Порядок внесення додаткових вкладів встановлюється законом і статутом товариства.

Рішення товариства про зміни розміру статутного фонду на­бирає чинності з дня внесення цих змін до державного реєстру (ч. 3 ст. 87 ГК).

Для покриття витрат, пов’язаних з відшкодуванням збитків, позаплановими видатками товариства, останнє створює резерв­ний (страховий) фонд. Це фонд визначеного установчими доку­ментами розміру, але не менш як 25 відсотків статутного фонду товариства. Формується резервний (страховий) фонд за раху­нок щорічних відрахувань, розмір яких визначається установ­чими документами, але не може бути меншим 5 відсотків суми прибутку товариства. Кошти фонду зараховуються на спеціаль­ний рахунок в банку. Рішення про використання фонду прий­має вищий орган управління товариства. Резервний (страховий) фонд має цільове призначення, тому його кошти на інші цілі не використовуються.

Товариство має право створювати й інші фонди, одним з яких є фонд сплати дивідендів. Це майновий фонд, який теж формується з чистого прибутку товариства.

Інші фонди створюються, якщо це передбачено законодав­ством або установчими документами товариства (наприклад, житловий фонд, валютний фонд тощо).

Господарське товариство, у статутному фонді якого більше 50 відсотків акцій, (часток, паїв) належить державі, зобов’язане на кожний наступний рік складати і виконувати річний фінан­совий план відповідно до ст. 75 ГК.

Право участі в господарському товаристві за змістом є комп­лексним. До нього входять як майнові права та обов’язки учас­ника товариства (акціонера), так і членські (управлінські) пра­ва та обов’язки.

До майнових прав учасника товариства належать такі права: брати участь у розподілі прибутків товариства; одержувати частину прибутку товариства (в акціонерному товаристві — дивіденди);

отримувати частину вартості майна товариства у разі його ліквідації. Ця частина має бути пропорційною вартості частки (акцій), що належать учаснику;

розпоряджатися часткою (акціями): продавати, передавати, відчужувати іншим способом у порядку, визначеному чинним законодавством та установчими документами товариства;

купувати частку (її частину) у разі відступлення учасником товариства (додатково випущені акції — в акціонерному това­ристві).

Учасник господарського товариства зобов’язаний вносити вклади (сплачувати акції) у розмірі, порядку та коштами (засо­бами), що передбачені установчими документами відповідно до закону;