Глава 31 загальні засади правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності

§ 1. Поняття та принципи зовнішньоекономічної діяльності. Законодавство про зовнішньоекономічну діяльність

В юридичній літературі зовнішньоекономічна діяльність розглядається як діяльність щодо розвитку співробітництва з іншими державами у галузі торгівлі, економіки, техніки, куль­тури, туризму¹. На думку деяких авторів, це особлива форма здійснення суспільно-виробничих зв’язків між окремими дер­жавами, між державами і міжнародними організаціями, між між­народними організаціями у сфері міжнародного економічного співробітництва, яка є предметом вивчення міжнародного еко­номічного права як самостійної галузі міжнародного публічно­го права².

Подібна оцінка місця і галузевої належності норм, що регу­люють відносини щодо зовнішньоекономічної діяльності, на на­шу думку, не узгоджуються з легальним визначенням понят­тя зовнішньоекономічної діяльності, що міститься в ст. 1 Зако­ну «Про зовнішньоекономічну діяльність»: зовнішньоекономіч­на діяльність — це діяльність суб’єктів господарської діяльності України та іноземних суб’єктів господарської діяльності, побу­дована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на тери­торії України, так і за її межами. Істотним доповненням визна­чення поняття зовнішньоекономічної діяльності є вказівка ч. 1 ст. 377 ГК на таку її ознаку як перетинання митного кордону України майном та/або робочою силою.

Оскільки мова йде про діяльність суб’єктів господарської діяльності, то цілком логічним є висновок про те, що зовнішньо­економічна діяльність є одним з видів господарської діяльності, під якою Закон «Про зовнішньоекономічну діяльність» (ст. 1) розуміє будь-яку діяльність, в тому числі підприємницьку, по­в’язану з виробництвом і обміном матеріальних і нематеріаль­них благ, що виступають у формі товару. Відтак і законодавство про зовнішньоекономічну діяльність є одним з інститутів гос­подарського законодавства, що в стислій формі вміщений в Роз­діл VIII Господарського кодексу України.

Закон «Про зовнішньоекономічну діяльність» закріплює прин­ципи, якими керуються українські та іноземні суб’єкти господар­ської діяльності при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності:

Принцип суверенітету народу України у здійсненні зовніш­ньоекономічної діяльності. Цей принцип полягає у:

• виключному праві народу України самостійно та незалеж­но здійснювати зовнішньоекономічну діяльність на території України, керуючись законами, що діють на території України;

• обов’язку України неухильно виконувати всі договори і зобов’язання України в галузі міжнародних економічних від­носин.

Принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва, що полягає у:

• праві суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності добро­вільно вступати у зовнішньоекономічні зв’язки;

• праві суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності здійсню­вати її в будь-яких формах, які прямо не заборонені чинними за­конами України;

• обов’язку додержувати при здійсненні зовнішньоеконо­мічної діяльності порядку, встановленого законами України;

• виключному праві власності суб’єктів зовнішньоеконо­мічної діяльності на всі одержані ними результати зовнішньо­економічної діяльності.

Принцип юридичної рівності і недискримінації. Він полягає у:

• рівності перед законом всіх суб’єктів зовнішньоекономіч­ної діяльності, незалежно від форм власності, в тому числі дер­жави, при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;

• забороні будь-яких, крім передбачених цим Законом, дій держави, результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, а також іноземних суб’єктів господарської діяльності за формами власності, місцем розташування та іншими ознаками;

• неприпустимості обмежувальної діяльності з боку будь- яких її суб’єктів, крім випадків, передбачених цим Законом;

Принцип верховенства закону, що полягає у:

• регулюванні зовнішньоекономічної діяльності тільки за­конами України;

• забороні застосування підзаконних актів та актів управ­ління місцевих органів, що у будь-який спосіб створюють для суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності умови менш сприят­ливі, ніж ті, які встановлені законами України;

Принцип захисту інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної ді­яльності, який полягає у тому, що Україна як держава:

• забезпечує рівний захист інтересів всіх суб’єктів зовніш­ньоекономічної діяльності та іноземних суб’єктів господарської діяльності на її території згідно з законами України;

• здійснює рівний захист всіх суб’єктів зовнішньоекономіч­ної діяльності України за межами України згідно з нормами між­народного права;

• здійснює захист державних інтересів України як на її те­риторії, так і за її межами лише відповідно до законів України, умов підписаних нею міжнародних договорів та норм міжнарод­ного права.

Принцип еквівалентності обміну, неприпустимості демпін­гу при ввезенні та вивезенні товарів.

Зовнішньоекономічна діяльність суб’єктів господарювання є частиною зовнішньоекономічної діяльності України і регулюєть­ся законами України. Чільне місце серед цих законів посідає зви­чайно ж Конституція України. Зокрема, в пункті 9 ст. 92 Консти­туції України зазначено, що виключно законами визначаються засади зовнішньоекономічної діяльності, авп. 8 ст. 116 Конститу­ції України встановлено, що Кабінет Міністрів України органі­зовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності.

Як вже зазначалося, норми щодо правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності окремим розділом вміщені в Господарському кодексі України.

Основним нормативно-правовим актом, що регулює зовніш­ньоекономічну діяльність, є Закон України від 16 квітня 1991 р. «Про зовнішньоекономічну діяльність», який визначає принци­пи зовнішньоекономічної діяльності, окреслює коло її суб’єктів, називає види зовнішньоекономічної діяльності, закріплює осно­ви її регулювання, передбачає встановлення спеціальних право­вих режимів зовнішньоекономічної діяльності, містить норми щодо відповідальності учасників зовнішньоекономічної діяль­ності та захисту їх прав і інтересів.

Порядок урегулювання приватноправових відносин, які хо­ча б через один із своїх елементів пов’язані з одним або кіль­кома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, встановлює Закон України від 23 червня 2005 р. «Про міжна­родне приватне право»¹.

Важливе значення для регулювання окремих видів зовніш­ньоекономічної діяльності мають також Цивільний кодекс Украї­ни; Закони України від 24 лютого 1994 р. «Про міжнародний ко­мерційний арбітраж», від 15 вересня 1995 р. (в редакції Закону України від 21 червня 2001 р.) «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах», від 19 берез­ня 1996 р. «Про режим іноземного інвестування» та від 23 грудня 1998 р. «Про регулювання товарообмінних (бартерних) опера­цій у галузі зовнішньоекономічної діяльності»; Декрет Кабіне­ту Міністрів України від 19 лютого 1993 р. «Про систему валют­ного регулювання і валютного контролю»; Укази Президента України від 4 жовтня 1994 р. «Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів» та від 7 листопада

1993. р. «Про облік окремих видів зовнішньоекономічних дого­ворів (контрактів) в Україні»²; постанови Кабінету Міністрів (спільно з Національним банком України) від 21 червня 1995 р. «Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) та типові форми захисних застережень до зовніш­ньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають роз­

рахунки в іноземній валюті»¹ та від 12 грудня 2002 р. «Про за­твердження Порядку ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності»², а також нормативно-право­ві акти Міністерства економіки України.