Глава 26

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СТРАХОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ § 1. Поняття страхової діяльності. Законодавство про страхову діяльність

В умовах функціонування ринкової економіки, основу якої складає господарська (підприємницька) діяльність з викорис­танням різних форм власності, та механізму державного регу­лювання відносин у сфері економіки потреба суб’єктів госпо­дарської діяльності у захисті своїх майнових прав та охороню- ваних законом інтересів від різноманітних ризиків зростає.

Інтерес у створенні адекватного розвиненим економічним відносинам ринку страхових послуг проявляють не тільки суб’єк­ти господарювання, але і держава, яка заінтересована у страхо­вому захисті державного майна. Ці питання вирішуються шля­хом впровадження в Україні перевірених світовою практикою форм і видів страхування.

Відповідно до ч. 2 ст. 333 ГК страхування є однією із складо­вих фінансової діяльності суб’єктів господарювання.

Страхування є однією з галузей економіки України, в якій за останні роки спостерігається зростання основних показників. Однак існують негативні чинники, які стримують розвиток рин­ку страхових послуг:

недосконалість захисту прав споживачів страхових послуг; низький рівень співвідношення страхових платежів з від­рахуванням платежів, переданих на перестрахування україн­ським страховикам, і валового внутрішнього продукту, незнач­на клієнтська база страховиків, а також зосередження страхо­вої діяльності переважно на майновому страхуванні юридичних осіб;

нерозвиненість довгострокового страхування життя, недер­жавного пенсійного забезпечення та відсутність правового ре­гулювання діяльності страховиків у сфері обов’язкового медич­ного страхування;

недостатність надійних фінансових інструментів для інвес­тування;

велика кількість страхових компаній з низьким рівнем капі­талізації, а також слабкий розвиток національного перестрахо- вого ринку;

використання страхового ринку суб’єктами господарювання для оптимізації оподаткування та витоку коштів за кордон;

недостатній рівень кадрового та наукового забезпечення стра­хового ринку;

низький рівень страхової культури населення.

Концепцією розвитку страхового ринку України до 2020 ро- ку¹ передбачено, що основними принципами розвитку страхо­вого ринку є:

вільний рух капіталів та страхових послуг на території України; захист прав споживачів страхових послуг, включаючи фор­мування системи гарантування забезпечення виплат за догово­рами довгострокового страхування життя та за договорами стра­хування, передбаченими Законом України «Про недержавне пен­сійне забезпечення»;

вільний вибір страховика;

прозорість діяльності учасників страхового ринку; уніфікація процедур страхування; використання міжнародного досвіду;

державне регулювання та нагляд у сфері страхування, а та­кож формування системи запобіжного (пруденційного) нагля­ду, включаючи впровадження системи оцінки діяльності стра­ховиків на основі застосування міжнародних стандартів обліку

і фінансової звітності;

невтручання органів державної влади в поточну діяльність учасників страхового ринку;

рівність перед законом усіх учасників страхового ринку; функціонування страхового ринку на засадах вільної кон­куренції.

Всі ці принципи реалізуються при здійсненні страхової ді­яльності.

Страхова діяльність — це врегульована нормами права гос­подарська діяльність страхових організацій з надання страхо­вих послуг за рахунок сформованих страхових фондів, що здійс­нюється на підставі ліцензії, як правило, з метою отримання при­бутку.

Зі змісту законодавства про страхування можна зробити ви­сновок, що страхова діяльність охоплює такі види господарської діяльності як: страхування, перестраховування і фінансову діяль­ність, пов’язану з формуванням, розміщенням страхових резер­вів та їх управлінням.

Страхуванням у сфері господарювання є діяльність, спря­мована на покриття довготермінових та короткотермінових ри­зиків суб’єктів господарювання з використанням заощаджень через кредитно-фінансову систему або без такого використання (ч. 5 ст. 333 ГК).

Згідно з ч. 1 ст. 352 ГК страхування — це діяльність спеці­ально уповноважених державних організацій та суб’єктів госпо­дарювання (страховиків), пов’язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо за­хисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за раху­нок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страху­вальниками страхових платежів.

Відносини щодо здійснення страхової діяльності регулюють­ся рядом нормативно-правових актів, які залежно від сфери їх дії поділяються на загальне законодавство про підприємництво (в частині, що стосується підприємницької діяльності на стра­ховому ринку) і спеціальне законодавство про страхову діяль­ність як окремий вид підприємництва.

Серед загальних нормативно-правових актів, що застосову­ються для регулювання страхової підприємницької діяльності, передусім слід назвати Господарський та Цивільний кодекси України, закони України «Про господарські товариства», «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» тощо.

Систему спеціального законодавства про страхову діяльність очолює Закон України від 7 березня 1996 р. (в редакції Закону України від 4 жовтня 2001 р.) «Про страхування»¹, що регулює відносини в сфері страхування і спрямований на утворення рин­ку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та громадян.

Серед актів спеціального законодавства можна виділити ряд постанов Кабінету Міністрів України: від 13 липня 1998 р. № 1083 «Про порядок та умови обов’язкового авіаційного стра­хування»¹, від 17 серпня 1998 р. № 1280 «Про впровадження механізму страхування експортних та кредитних ризиків»¹, від 29 квітня 1999 р. № 747 «Про впорядкування діяльності страхо­вих брокерів»² та інші.

Слід зазначити, що відповідно до наказу Міністерства фінан­сів тимчасово, до затвердження Міністерством фінансів Украї­ни нормативно-правових актів з питань страхової діяльності і набуття ними чинності, застосовуються нормативно-правові ак­ти Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю, який бу­ло ліквідовано згідно з Указом Президента України від 15 груд­ня 1999 року № 1573 «Про зміни у структурі центральних орга­нів виконавчої влади».

Важливе місце в системі законодавства про страхову діяль­ність відводиться Правилам страхування, що розробляються стра­ховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають за­твердженню Уповноваженим органом при видачі ліцензії на пра­во здійснення відповідного виду страхування.

Відповідно до ст. 17 Закону «Про страхування» Правила страхування повинні містити: перелік об’єктів страхування;

порядок визначення розмірів страхових сум та (або) розмі­рів страхових виплат; страхові ризики;

виключення із страхових випадків і обмеження страхування; строк та місце дії договору страхування; порядок укладення договору страхування; права та обов’язки сторін;

дії страхувальника у разі настання страхового випадку; перелік документів, що підтверджують настання страхового випадку та розмір збитків;

порядок і умови здійснення страхових виплат; строк прийняття рішення про здійснення або відмову в здійс­ненні страхових виплат;

причини відмови у страховій виплаті або виплаті страхово­го відшкодування;

умови припинення договору страхування;

порядок вирішення спорів;

страхові тарифи за договорами страхування іншими, ніж до­говори страхування життя;

страхові тарифи та методику їх розрахунку за договорами страхування життя; особливі умови.

Уповноважений орган має право відмовити у видачі ліцен­зії, якщо подані правила страхування суперечать чинному зако­нодавству та не відповідають вимогам цієї статті.

У разі коли до правил страхування вносяться зміни, страхо­вик повинен подати ці зміни Уповноваженому органу для пого­дження.