2,3. Основні підсистеми підприємства та їх характеристика 2.3.1. Соціальна підсистема підприємства

Для ефективного функціонування підприємства, як відкритої соціально-економічної системи, йому необхідно мати певні ресурси, що виступають в ролі підсистем.

До числа найбільш вагомих і основних підсистем будь-якого підприємства є соціальна підсистема (персонал).

Основним завданням соціальної підсистеми (персоналу) є ефективне використання матеріально-технічних, технологічних, інформаційних, фінансових та інших ресурсів підприємства при здійсненні виробничої, торговельної та інших видів діяльності та досягненні цілей підприємства.

Соціальна підсистема (персонал) є основою діяльності будь-якого підприємства. Без людей немає підприємства. Підприємство

67

функціонує тільки тому, що в ньому є люди. Люди на підприємстві створюють його продукт, вони формують імідж і культуру підприємства, його внутрішній клімат, від них залежить виконання запланованого, та досягнення цілей підприємства.

Соціальна підсистема (персонал) - це основний найбільш активний елемент всієї системи управління підприємством. Від кваліфікаційного, демографічного складу персоналу, їх здібностей адаптуватися до змін цілей системи залежить ефективність і конкурентоспроможність будь-якого підприємства.

Соціальна підсистема (персонал) підприємства включає всю сукупність його працівників, що мають необхідну професійну підготовку та певний досвід практичної діяльності (рис. 42).

Керівники

Спеціалісти

Службовці (технічні виконавці)

Робітники

Рис. 42. Складові елементи соціальної підсистеми (персонал) підприємства

Соціальна підсистема (персонал) залежно від функцій в свою чергу поділяється на управлінський персонал і робітників.

До управлінського персоналу підприємства відносяться керівники, спеціалісти та службовці (технічні виконавці) (рис. 43).

Склад управлінського персоналу			Керівники
			Спеціалісти
			Службовці (технічні виконавці)

Рис. 43. Склад управлінського персоналу підприємства

68

Керівники - це працівники, що займають посади керівників підприємств та їх структурних підрозділів.

На підприємстві виділяють керівників вищої ланки, середньої та нижчої.

Керівники вищої ланки - це представники вищого рівня управління, які мають "найбільшу владу і несуть відповідальність за діяльність всього підприємства.

Керівники вищої ланки формують завдання і стратегічні цілі підприємства, керують роботою керівників (менеджерів) середньої і нижчої ланок.

До керівників вищої ланки відносяться працівники, що займають посади керівників підприємств та їх заступників (директор (завідувач), голова правління акціонерного товариства тощо).

До керівників середньої ланки відносяться начальники (менеджери) структурних підрозділів апарату управління підприємством (відділи економіки, маркетингу обліку і аудиту, комерційного відділу, технічної служби тощо) та їх заступники.

Керівники (менеджери) середньої ланки підприємства забезпечують планування обсягів виробництва, продаж товарів, вивчення попиту на товар і послуги, укладання договорів на постачання товарів і сировини, облік та контроль за виконанням завдань тощо.

До керівників (менеджерів) нижчої ланки управління відносяться завідувачі оперативними підрозділами та їх заступники, завідувачі товарними відділами (секціями) та їх заступники тощо.

Керівники (менеджери) нижчої ланки безпосередньо здійснюють торговельно-технологічні процеси (організовують потоки покупців в торговельних залах, викладку товарів на обладнанні, що забезпечує покупцям оптимальні умови їх огляду і відбору; організовують розрахунки за відібрані покупцями товари; надання покупцям додаткових торговельних послуг тощо).

Спеціалістами вважаються працівники, що займаються інженерно-технічними, фінансово-економічними, соціальними, юридичними та іншими роботами, зокрема - інженери, економісти, бухгалтери, маркетологи, юрисконсульти, соціологи тощо.

До службовців належать працівники, які виконують суто технічні функції з оформлення документації, обліку та контролю, з господарського обслуговування (секретар офісу, оператор ЕОМ, архіваріуси, стенографісти тощо),

Робітники безпосередньо зайняті, у процесі створення матеріальних цінностей, переміщенням вантажів, продажем товарів, наданням торговельних послуг.

69

Залежно від функціонального розподілу праці, наприклад на підприємствах торгівлі, робітників поділяють на торговоюпера'Швняй^ і допоміжний персонал (рис. 44). -.:;.•-к і

Торговельно-оперативний І

Статтю

Віком

Допоміжний

Кваліфікацією

Рис. 44. Поділ робітників на підприємствах торгівлі залежно від розподілу праці

До торговельно-оперативного персоналу відносяться (рис. 45).

Продавці

Здібностями

Поведінкою

Касири

Ставленням до праці

Контролери-касири

Мотивацією

Приймальники замовлень на товари І і надання послуг тощо І

Рис. 45. Торгово-оперативний персонал торговельних підприємств До допоміжного персоналу відносяться (рис. 46).

Фасувальники

Рубачі м'яса

Комірники

Механіки та слюсарі обладнання

Прибиральники

Вантажники тощо

Рис. 46. Допоміжний персонал торговельних підприємств

Соціальна підсистема (персонал) суттєво відрізняється одна від одної багатьма ознаками (рис. 47).

Досвідом

Розумінням цінностей

Рис. 47. Основні ознаки соціальної підсистеми підприємства

Для ефективного управління підприємством слід враховувати як ознаки персоналу, так і співвідношення між керівниками, спеціалістами, службовцями і робітниками.

Так, в підприємствах торгівлі залежно від типу, спеціалізації, обсягу роботи; форми власності на майно підприємства та інших факторів, питома вага керівників підприємства в загальній кількості управлінського персоналу коливається в середньому від 1,5 до 20 %, спеціалістів від 60 до 80 %, службовців від 18 до 20 %.

В загальній чисельності робітників торговельно-оперативний персонал становить від 60 до 85 %, допоміжний персонал від 15 до 40%.

Досвід показує, що найбільш раціональним співвідношенням управлінського персоналу та робітників, наприклад, у підприємствах торгівлі становить відповідно 15 І 85 %.

70

71

Недотримання співвідношення між управлінським персоналом та робітниками і нехтування ознаками персоналу приводить до збільшення невиправданих витрат, пов'язаних з управлінням підприємством, збільшенням потоку різноманітної і часто суперечливої інформації та низької продуктивності праці всього персоналу.