125. Стиль бароко в літературі. Риси українського бароко.

За свідченням авторів багатотомної «Історії естетич ної думки», термін «барокко» запровадили в період Про світництва для позначення певного типу європейського живопису і скульптури. Спочатку він означав лише деко рації, незвичайні прикраси. Потім поширився на архітектуру (зокрема на культові споруди), в якій спостерігалися від мінності від класичних форм, а згодом охопив й інші види мистецтв, у тому числі й літературну творчість. Західно європейська література XVII століття з її вишуканими епі тетами, панегіриками, барвистою мовою була віднесена до барокко.

Один з видатних теоретиків і практиків барокко Лоренцо Верніні (1598 —1680 pp.) вважав, що умовою прекрасного є його величина, тобто розміри предмета, який вважається прекрасним. Уже сама природа наділяє свої предмети якістю прекрасного, а людині залишається тільки роз­пізнати це прекрасне у творіннях природи. Людина ж обдарована особливим творчим даром. Геній повинен не лише оволодіти всіма здобутками природи, а й перемогти її. Розвінчуючи міф як втілення об'єктивної ідеї пре красного, теоретики барокко підійшли до необхідності вводити до сфери пізнання й такі категорії, які раніше не були предметом літератури й мистецтва. Тобто в природі не лишилося нічого, що могло б стати предметом художнього освоєння.

Домінуючим принципом естетики барокко стала ілю зорність. Література має не тільки нести освіту в маси, але й створювати в них певну ілюзію. Читача треба буквально приголомшувати, змушувати дивуватися, а це можна здійснити за допомогою введення до твору дивних картин, незвичних сцен, нагромадження образів, красно мовства героїв. Прикладом подібних творів стала поема Джамбаттісти Маріно «Адоніс» (1623 p.).

Говорячи про поетичний вимисел, один з теоретиків барокко Т. Коррео (XVII ст.) вважав, що поет може по рушити природний порядок речей на користь художнього розміщення матеріалу. Інший теоретик барокко —Джованні 77. Капріо — вважав поетичну творчість вищим родом мис тецтва, бо вона може відтворити видиме й невидиме в навколишній дійсності. І робить це поезія, застосовуючи слово як надійний засіб імітації. Слово в художньому тексті має цінність, з одного боку, як образ, а з іншого — як поняття. А це значить, що слово здатне відтворити як реальний світ, так і світ ірреальний, вигаданий, домислений, створений фантазією митця.

По суті, це була ревізія арістотелівського погляду на природу поетичного мистецтва, який продовжував доміну вати й у мистецтві доби Відродження. Індивідуальне бачення світу, на відміну від античного мімезису, в барокко стало розглядатися як великий здобуток митця, своєрідний його привілей...

Естетика барокко навідріз відмовилася від дидактичної функції поетичного мистецтва.Франческо Патриці (1529— 1597 pp.) вважав, що «зображення може бути лише вира женням уяви поета, яка не є, однак, рисою, притаман ною винятково поезії, оскільки експресія властива всім людям, а не лише поетам». «Предметом поезії, — пише Патриці, — має бути те, у що неможливо повірити, що є справжнім фундаментом незвичайності, яка й зобо в'язана становити головний предмет кожної поезії».

Як зазначає Д. Наливайко, «світ перед людиною постав у нескінченності часу і простору, в різких контрастах і глибоких суперечностях». Однак барокко не дало своїх теоретиків, і поступово утверджується класицизм, філо софською основою якого став раціоналізм РенеДекарта. 

Укр. бароко найменше досліджене з усіх інших стилів і напрямів. Це спричинене тим, що барокову літературу засуджували як відірвану від життя, чижу інтересам народу, схоластичну, переобтяжену всякими чудернацтвами, мова якої після Котляревського стала архаїчною і ненародною.

Риси бароко: 1. синтез культури ренесансної і середньовічної. 2. теоцентризм. 3. поєднання античності з християнством. 4. рухливість , динамізм (в пластичному мистецтві це не любов до складної кривої лінії, в літературі та житті – це потеба руху, зміни, мандрівки, трагічного напруження та катастрофи, в природі бароко знаходить не стільки статику та гармонію, як боротьбу). 5. закохання в тему смерті. 6. намагання розбурхати, зробити сильне враження (гіперболи парадокси, антитези, гротеск, декоративність(інколи без сенсу),гра, оригінальність).

Але такий стиль був притаманним для барокової людини того часу.

Для україни бароко було справжнім розквітом після занепаду. В Україні маємо значну перевагу духовного над світським(ще більшу знайдемо тільки в чехів). Маємо світську лірику і драму, але за змістом вони духовні (В україні не було ренесансу зі світськими елементами)

Можна сказати, що укр.бароко поч. з Івана Вишенського.Однак справжній поч. бароко – Мелентій Смотрицький і згодом Київська школа. Протривало в Україні бароко довго – до Сковороди і згасло разом з ним.Укр.бароко не знає всієї різноманітності жанрів (бракує багатьох світських - роману). Це пов*язано з тим, що не було змои друкувати великих творів, а переписувати було важко. Розвинулися оповідання, повісті (філософські), демонологічні рповідання.

Ідеологія укр. бароко залишилася в староукраїнській християнській традиції, водночас вбирає в себе деякі елементи античної культури. Воно наскрізь релігійне. Поза межами богослів*я ми не знайдемо імен барокових поетів, яких ми б знали досі. Сковорода трохи просунув бароко в сферу філософії. Укр бароко також не було глибоко національним, бо не викор. Укр. народ мови.