135. Авангардизм в літературі та його течії. Риси українського авангардизму.

Авангарди́зм (від фр. avant — попереду та garde — стража) — термін на означення так званих «лівих течій» у мистецтві, більш радикальних, ніж модернізм.

Комплекс явиш у мистецтві 1-ої третини XX ст., якому притаманне прагнення до радикального оновлення змістовних та формальних принципів творчості, і як наслідок, відмова від канонів мистецтва епох, що передували йому.

Авангардизм проявився у цілій низці течій та шкіл (фовізм,кубізм, футуризм, абстракціонізм, дадаїзм,сюрреалізм, експресіонізм, конструктивізм, імажизм) – торкнувся царин мистецтва (живопис, скульптура, архітектура, література, музика, кіно).

Мистецтво авангардизму складне і суперечливе, воно містить у собі продуктивні пошуки нових художніх форм і бачення світу. Серед його експериментів є невдалі «одноднівки», данина швидкоплинній моді, але залишається й те, що визначило нові імпульси в культурі нашого часу.

У філософських та психологічних аспектах теорії авангарду Шопенгауера, Ф.Ніцше, А.Бергсона, К.Маркса, З Фройда, К.Г.Юнга суттєво змінили погляд на природу, сутність і призначення людини, а також роль та функції мистецтва в суспільстві. Ці теорії парадоксально сполучалися в маніфестах авангардистів. У зв'язку з цим слід відзначити, що авангардизм став не тільки естетичним феноменом, але й значною мірою був політично ангажований. Анархізм, підкреслена антибуржуазність авангардистів, їх прагненнях до епатажу скандалу, шоку,«сюрпризу» об'єднали митців, які пізніше опинились у різних політичних таборах.

В естетичному плані найближчими попередниками авангардистів були так звані прокляті поети XIX ст. — Ш.Бодлер, Ж.Лотреамон, А.Рембо,П.Верлен, О.Вайльд а також художники-імпресіоністи, надто Поль Сезанн, який вважається попередником усього авангардистськогообразотворчого мистецтва.

Основним естетичним принципом авангардизму стала відмова від так званого традиційного мистецтва, що розвивалось з доби Відродженнядо кінця XIX ст., в якому домінували засади наслідування природи, відображення дійсності й більш-менш виражена моральна ідея. Це виявилось у навмисній формотворчості, нежиттєподібності, епатажі (хеппенінги дадаїстів).

Інакше кажучи, в авангардизмі переважають умовні форми, в яких несхожість з життям набуває самодостатнього характеру.  Кращі художники та письменники авангардисти прагнули проникнути в глибинні, непізнані та неусвідомлені сфери буття. Письменники-авангардисти, зокрема сюрреалісти, намагались проникнути в «потаємну» реальність, відкрити, так би мовити, вимір нашого буття, відобразити світ снів, марень, видінь, прозрінь, інакше кажучи, світ підсвідомості (вплив ідей Фройда). З іншого боку, авангардисти прагнули відтворити новий ритм життя, стрімку урбанізацію і технізацію суспільства (Г.Аполлінер, Ф.Леже, Філонов,футуристи).

Важливим досягненням авангардистів стало своєрідне втілення в їхніх творах жаху, трагічності існування людини XX ст., її відчуженості, абсурдності буття, прибитості тоталітарно-бюрократичною системою, бездушною технічною цивілізацією. Цей аспект особливо характерний для живопису німецького експресіонізму, картин Пікассо («Ґерніка»), С.Далі («Передчуття громадянської війни»), притч Ф.Кафки іА.Платонова. романів Д.Г.Лоуренса.

Авангардизм в літературі

У поезії авангардистські тенденції найяскравіше проявились в Аполлінера, Л.Арагона. П.Елюара, В.Маяковського, В.Хлебнікова, та ін. Поезії притаманна незвична епатуюча метафоризація (Аполлінер: «Ірреальне шампанське піниться, наче равлик або як мозок поета»), гразначеннями, образами, звуками, багаторазове повторення, прагнення відокремити звукову форманту вірша від змістовної, виділити «чисту музику» вірша, знайти графічну форму вірша, адекватну змістові (калліграми Аполлінера). Логічною була відмова від традиційного розміру, рими, ритму, розділових знаків.

В основних тенденціях авангардизм був явищем наднаціональним космополітичним, про що свідчить інтернаціональний склад його головних представників (французи А.Матісс та А.Бретон, іспанці, точніше — каталонці Пікассо і Далі, поляк Аполлінер, німці Е.Л.Кірхнер та Е.Нольде, голландець Мондріан, італієць Марінетті, росіяни Малевич, Кандінський і Філонов, українець Архипенко та Ворхол, мексиканці Х.Рівера та Д.Сікейрос,). Духовною батьківщиною для більшості з них був Париж, де сформувалась переважна частина авангардистських течій. Німеччина була центром експрессіонізму, Італія — футуризму.

У поезії авангардизм проявився у творчості символістів (В.Брюсов. К. Бальмонт, І.Анненський, О.Блок, А. Бєлий), акмеїстів (М. Гумільов, А. Ахматова, О.Мандельштам), кубота егофутуристів (Хлєбніков, брати_Бурлюки, Маяковський), імажиністів  (С. Єсєнін,  А. Марієнгоф). В українській  поезії  в  20-х  pp. Існували_авагардиські групи «Аспанфут» і «Авангард» (В.Поліщук, О.Левада, Г.Чернов, В.Ярина), які орієнтувались на стиль «конструктивного динамізму» індустріальної доби.

Авангард в сучасних умовах набув вигляду неоавангарду. Породжений недолугими стереотипами імітат-літератури періоду соцреалізму, він спромігся розкрити потворні, нежиттєздатні її аспекти, цілком очевидну творчу безплідність. У цьому напрямі епатажна функція представників«Бу-Ба-Бу», «ЛуГоСаду», «нової літератури» та ін. досягла своєї мети. Однак невдовзі перетворилася на словесну, зумисне заземлену звульгаризовану гру, яка привертає увагу своїми парадоксальними формами.

У сучасному мистецтвознавстві під заг. Назвою «авангардизм» об’єднано такі течії: кубізм, експресіонізм, абстракціонізм, футуризм, сюрреалізм.

Авангардизм – це завжди пошук нового, активна експансія назовні, життєствердність, оптимістичність, сила духу, першість , сміливість, новизна, а також войовничість і агресія.

Авангард в Україні проявив себе в футуризмі (Михаль Семенко), хоча задекларовану програму футуризму не вдалося реалізувати. Укр. авангард прагнув привластити собі роль істинного модернізму, що заперечував попередню традицію народницького вірша. Авангард – це не стільки «Я», як «Ми». Це не окремі особи, це низка груп і об’єднань зі своїми програмами.(ВАПЛІТЕ- Микола Хвильовий, Михайло Яловий, Микола Куліш, , Павло Тичина, Іван Сенченко, Микола Бажан, Юрій Яновський) крім того, Неборак, Драч,Андрухович,Андієвська.

В авангардизмі модним було самознавство. Авангардисти самі себе визначали як такі, ск. Програми.

Героєм авангардного мистецтва є механістична людина, яка подолала природу і панує над світом. Певним чином ця надлюдина зображена у спільному елітарному понятті «Ми», яке не виявляє жодного інтересу до внутрішнього світу, окремого «Я». Тотальна дегуманізація мистецтва. Криза особистості.Порожня механістична людина. Насильництво заради ламання старого. Зречення традиції, відкидання моральних настанов.

Де є культ, там нема мистецтва. Проголосивши себе вільними, авангардисти закріпачили себе, вважаюси, що здійснюють в мистецтві революцію.

«Нова генерація» - журнал М.Семенка.