Діяльнісний підхід до осмислення проблем теорії журналістики

Професійний науково-популярний журнал «Масс-медиа XXI века» http://www.media-21vek.ru/numbers/68/16.html

Журналістика - одна з тих наукових галузей знання, яка формується на межі багатьох наук філософії, соціології, політології, психології, філології, літературознавства та т.д. На перший погляд даний міждисциплінарний підхід в осмисленні проблем самої теорії журналістики можна і треба вітати.

Адже саме тільки на межі наук стає можливим вивчення настільки багатогранного і багатокомпонентного явища, як журналістика. Втім, незважаючи на всі досягнення в різних дослідницьких сферах, ми до цих пір не маємо цілісного уявлення про даний феномен у всіх його взаємозв'язках.

Хоча, треба визнати, є певні досягнення в галузі історії журналістики, соціожурналістіки, психології журналістської творчості, медіакритики та інших, але ці знання мають фрагментарний характер, не даючи змоги побудувати з цих теоретичних блоків якусь цілісну наукову систему.

Тому настільки актуальними стали сьогодні в наукових колах дискусії про необхідність створення метатеорії журналістики, про пошуки загальних методологічних підходів у вивченні проблем теорії журналістики та багато інших питань. Пропонований в даній статті діяльнісний підхід в осмисленні проблем теорії журналістики - лише один з таких варіантів.

Чим же сьогодні обумовлена ​​завдання побудови метатеорії журналістики?

Перша проблема пов'язана із самовизначенням теорії журналістики серед інших соціально-гуманітарних наук. Подібне самовизначення є складно зробити, якщо ми і далі будемо розглядати журналістику через предметні галузі інших суспільних наук.

Подібний підхід, на думку професора А. В. Сидорова, не дозволяє «поглянути на журналістику як на спільну для всіх нас об'єктивну властивість суспільного життя, яка в своєму значенні і своїй практиці набагато ширша економічних, соціологічних або політичних викладок» (Сидоров А В. Динаміка світу та журналістики. Як у теорії зв'язати нитки? // Соціально-політичне функціонування журналістики / Мат. секції «Журналістика в світі політики» Днів Петербурзької філософії / Ред.-сост. В.А. Сидоров. СПб., 2005. С. 132). Самовизначення теорії журналістики серед інших соціально-гуманітарних наук можливе тільки в тому випадку, якщо вона здатна чітко сформулювати свої основні цілі і завдання, виявити свій об'єкт і предмет, виробити на міждисциплінарному рівні власну методологію і методику пізнання і аналізу соціальної дійсності, а також розробити систему навчальних курсів і дисциплін, орієнтованих на освоєння студентами основ теорії журналістики.

Друга проблема пов'язана з розробкою категоріальної системи теорії журналістики, тобто загальних, засадничих понять, які дозволять на цілісному рівні зрозуміти сутність журналістики як соціального явища.

Головним і найважливішим моментом у формуванні будь-якої теорії є визначення її об'єкта і предмета. Саме тоді стає можливим побудова цілісного знання про досліджуваному явищі.

Як показують багато наукові дискусії, сучасні дослідники відчувають певні труднощі у визначенні об'єкта і предмета теорії журналістики. Чим зумовлені ці труднощі? На наш погляд, тим, що ми маємо справу з дуже складним за своєю будовою і різнорідним за своїм змістом явищем.

Журналістика як суспільний феномен являє собою не тільки дуже складне інституційне, а й субстанційне утворення. Журналістика як форма соціального пізнання, як справедливо зазначає професор В. А Сидоров, відноситься не до «твердого ядра» соціального пізнання, а до його «передової», де найбільше гіпотез, варійованих альтернатив і т.д. (Див.: Соціологія і журналістика. СПб., 2002. С. 8 - 9).

Суть даної форми пізнання - в соціальному орієнтуванні людей в різноманітному світі, в інформаційному обслуговуванні масової свідомості.

Функції цієї форми суспільного пізнання:

• пізнавальна: відображення об’єктивної дійсності, пізнання різних взаємозв'язків між особистістю та суспільством в кожну конкретну історичну епоху;

• оціночна: висловлення з боку журналістів ціннісного світовідчуття крізь призму суспільних інтересів, потреб, цінностей;

• комунікативна: опосередковане спілкування між тими суб'єктами, які пізнають соціальну дійсність.

Методологія журналістського пізнання дійсності:

• Шлях становлення даної методології: від інтуїтивно-дослідницької (термін С. Г. Корконосенко) до науково-обгрунтованої.

• Суть цієї методології полягає в інтеграції та синтезі раціональних і художніх начал.

Способи відображення пізнаного об'єкта:

• Знаково-графічний - періодична преса.

• Аудіовізуальний - радіо, ТБ.

• Мультимедійний - електронні видання.

Журналістика як суспільний феномен визначає і особливий тип духовного виробництва - виробництво масової інформації, соціальних змістів.

Основними учасниками цього виробництва виступають журналісти і журналістські співтовариства, які здійснюють творчо-перетворюючу і масово-інформаційну діяльність. Продуктом цієї діяльності може бути масова інформація, журналістські матеріали і т. п. Споживачами цієї продукції виступає масова аудиторія. Журналістика як вид духовного виробництва визначає різні різновиди творчо-перетворюючої діяльності людей: аматорська діяльність (позаштатні співробітники редакції), професійна діяльність журналістів (авторська, редакторська, організаційна); публіцистична, орієнтована на раціональне і емоційне сприйняття дійсності.

На інституційному рівні журналістика представляє соціальний інститут: на макрорівні - система каналів ЗМІ; на мезарівні - творчо-перетворююча і організаційна діяльність окремих медіапідприємств; на мікрорівні - творчо-перетворююча діяльність журналіста.

Таким чином, об'єктом теорії журналістики виступає журналістика як суспільний феномен в усіх своїх субстанційних та інституційних характеристиках. Якщо навіть погодитися з тим положенням, що феномен журналістики як суспільного явища можна пояснити через субстанційні та інституційні характеристики, то тут же виникає інше питання: що є предметом цього багатокомпонентного об'єкта?

В якості центральної категорії-спільного знаменника можна обрати універсальну категорію - діяльність.

Які евристичні можливості можуть з'явитися у дослідників із використанням цієї категорії при осмисленні теоретичних проблем журналістики?

По-перше, у визначення діяльності неодмінно входить поняття про її предмет. Будь-яка людська діяльність по самій своїй природі є предметною. Категорія діяльності, виступаючи родовим поняттям, припускає і конкретні види людської діяльності. У нашому випадку - це творчо-перетворююча діяльність журналіста.

По-друге, саме в процесі діяльності журналіст і журналістські спільноти реалізують і виконують соціальні функції в системі громадської практики: інформування, соціального орієнтування, просвіти, виховання і т.п. По-третє, поклавши в основу науково-дослідної роботи діяльнісний підхід, ми зможемо визначити або знайти соціальний сенс журналістської діяльності; виявити і розробити методологічні основи журналістської діяльності, які збагатили б пізнавальний інструментарій журналіста; визначити психологічні і соціальні передумови активності журналістської діяльності; визначити специфіку творчо-перетворюючої діяльності журналіста в різних предметних сферах: політичній, економічній, культурній, соціальній, в етнокультурній, в релігійній і т. д.і; виявити ефективні моделі діяльності ЗМІ в різних умовах: ринкової конкуренції, становлення громадянського суспільства, конвергенції, адміністративній і фінансовій залежності від влади і т. п.

Виходячи з цих підходів, ми і спробували визначити предмет теорії журналістики.

Предметом теорії журналістики є творчо-перетворююча діяльність журналіста і журналістських спільнот з виробництва інформаційної продукції, призначеної для масової аудиторії і поширюваної через різні канали ЗМІ.

Виділивши в якості «клітинки» аналізу таку категорію, як творчо-перетворююча діяльність журналіста і журналістських спільнот, ми спробували співвіднести це поняття з усіма субстанційними та інституційними характеристиками об'єкта. Тут з'ясувалося, що за допомогою цього універсального поняття можна звести до спільного знаменника не лише усі характеристики об'єкта, що вивчається, але і використати цю категорію в якості методологічної основи метатеорії журналістики. І тут з'ясувалося, що за допомогою цього універсального поняття можна звести до спільного знаменника не лише усі характеристики об'єкта, що вивчається, але і використати цю категорію в якості методологічної основи метатеорії журналістики. Цей підхід може бути підкріплений історико-генетичним аналізом виникнення, становлення і розвитку цього соціального інституту і особливостями його функціонування в різні історичні епохи. Таким чином, через категорію діяльності стає можливим комплексне розкриття субстанційних та інституційних характеристик такого суспільного феномену як журналістика.

Тепер поставимо наступне питання: чи може категорія "творо-перетворююча діяльність журналіста" стати методологічною основою теорії журналістики? Може, якщо використати її, по-перше, в якості пояснювального принципу; по-друге, як предмет об'єктивного наукового вивчення; по-третє, як предмет проектування журналістської діяльності; нарешті, по-четверте, як інтегруючий компонент науково-дослідної роботи наукових підрозділів і кафедр факультету журналістики:

а) Пояснювальний потенціал цього поняття полягає в тому, що за допомогою його розробки можна відкрити шлях для пояснення закономірностей пізнавальної, творчої та інтелектуальної діяльності журналіста; особливостей взаємодії індивідуальних і колективних начал в створенні інформаційного продукту; багатосторонніх зв'язків між ЗМІ і аудиторією і т. п.

б) Які можливості з'являються, якщо ми розглядатимемо діяльність журналіста, ЗМІ і масової аудиторії як предмет об'єктивного наукового вивчення.

- Передусім, які історичні ролі виконували журналісти і журналістика в цілому в ті або інші історичні епохи; яка ієрархія тих дій, які змінюють одна іншу; яка саме структура цієї діяльності і в чому її особливості (на аматорському або професійному рівнях), в чому і як проявляється діяльність читачів, слухачів і телеглядачів і т.д.

- Сучасна теорія діяльності стає основою підходу до роботи з людською свідомістю в різних сферах соціальної практики. В сефрі журналістики, використовуючи цей підхід, ми можемо вивчити об'єктно-онтологічну структуру журналістської практики. Адже журналістика та сфера, де взаємодіють не особи самі по собі, а, передусім, їх свідомість. Звідси можна виявити феномени масової або суспільної свідомості, особливості розумової роботи журналіста, а точніше, відображаючі та психічні процеси, що протікають у свідомості творця, й багато ін. Усі ці процеси можуть бути адекватно усвідомлені тільки з позицій діяльнісного підходу.

в) Категорія "творчо-перетворююча діяльність журналіста" як предмет проектування. Розвиток сучасних ЗМІ неможливий без аналізу тих тенденцій, які нарисовуються на практиці, без пошуку найбільш ефективних моделей журналістської діяльності, без проектування нових медійних продуктів як результату діяльності журналіста. На наш погляд, саме на цій основі стає можливим формування конструктивно-технічних уявлень про створювані медійні продукти.

г) Категорія "творческо-преобразовательная діяльність журналіста" як інтегруючий компонент науково-дослідної роботи. Виходячи з діяльнісної парадигми в осмисленні проблем теорії журналістики, хотілося б позначити ряд наукових напрямів, які могли б лягти в основу науково-дослідної роботи. До найбільш перспективних напрямів можна віднести: