- •120. Основні жанри драматичних творів. Драма як рід і як жанр літератури.
- •121. Роль поетики у розвитку літературознавства. Українські поетики 17-18 ст.
- •122. Культурно-історична школа в літературознавстві, її основні положення. Представники культурно-історичної школи в українському літературознавстві.
- •123. Психологічна школа в літературознавстві. Основні положення психолінгвістичної теорії Потебні
- •124. Теорія психоаналізу Фройда, її стосунок до літератури і мистецтва. Концепція колективного підсвідомого Юнга.
- •125. Стиль бароко в літературі. Риси українського бароко.
- •126. Поезія, музика, малярство. Спільне та відмінне між ними в інтерпретації Франка.(«Із секретів поетичної творчості»)
- •127. Зміст і форма художнього твору, їх взаємозв’язок. Компоненти змісту і форми.
- •128. Основні системи віршування.
- •129. Сюжет у художньому творі, основні компоненти сюжету. Сюжет і фабула.
- •130. Композиція літературного твору, основні елементи композиції.
- •131. Художній образ і його функція в літературі
- •132. Стиль класицизму в літературі. Особливості українського класицизму
- •133. Модернізм в літературі та його течії. Філософські засади модернізму.
- •134. Символізм як літературний стиль. Етапи розвитку українського символізму.
- •135. Авангардизм в літературі та його течії. Риси українського авангардизму.
- •136. Постмодернізм як дискурс і художні практика.
- •137. Історія літератури як галузь літературознавства. Історії індивідуальні і колективні. Основні історії української літератури.
- •138. Категорії епічного, ліричного та драматичного як родові ознаки літератури.
- •139. Літературна критика як галузь літературознавства і фактор літературного процесу.
- •140. Бібліографія як наукова дисципліна, типи бібліографії.
- •141. Основні жанри ліричних творів. Поділ лірики за тематичним принципом
- •142. Жанри епічних творів.
- •143. Жанри ліро-епічних творів.
- •144. Тропи у художній системі твору, їх різновиди.
- •145. Роль звукопису у худ.Творі. Їх різновиди
- •146. Роль риторичних фігур у художньому творі.
- •147. Строфіка: прості і канонізовані строфи. Верлібр.
- •148. Літературознавчі школи хх століття: феноменологія, герменевтика, структуралізм
- •149. Місце текстології серед літературознавчих дисциплін, основні завдання текстології
- •150. Історія тексту літературного твору.
- •151. Встановлення тексту літературного твору, його причини і принципи.
- •152. Цензура і самоцензура, їхній вплив на текст літературного твору.
- •153. Датування і локалізація літературного твору, їх різновиди і методи.
- •154. Методи атрибуції літературного твору. Антитеза
- •155. Поняття твору і тексту у сучасному літературознавстві.
- •156. Проблема автора у сучасному літературознавстві.
- •157. Завдання і методи генетичної критики.
136. Постмодернізм як дискурс і художні практика.
Світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття XX ст. приходить на зміну модернізмові. Цей напрям — продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем — світоглядно-філософських, економічних, політичних. Вперше термін «постмодернізм» згадується у 1917 p., але поширився він лише наприкінці 1960-х pp. спершу для означення стильових тенденцій в архітектурі, спрямованих проти безликої стандартизації, а невдовзі — у літературі та малярстві (поп-арт, оп-арт, «новий реалізм», гепенінг та ін.).
Популярності постмодернізму сприяли міркування філософів Ж. Дерріди, Ж. Батая, Ж.-Ф. Ліотара, М. Фуко. Постмодерністи, завдяки гіркому історичному досвідові, переконалися у марноті спроб поліпшити світ, втратили ідеологічні ілюзії, вважаючи, що людина позбавлена змоги не лише змінити світ, а й осягнути, систематизувати його, що подія завжди випереджає теорію.. Прогрес визнається ними лише ілюзією, з'являється відчуття вичерпності історії, естетики, мистецтва. Реальним вважається варіювання та співіснування усіх (і найдавніших, і новітніх) форм буття. Принципи повторюваності та сумісності перетворюються на стиль художнього мислення з притаманними йому рисами еклектики, тяжінням до стилізації, цитування, переінакшення, ремінісценції, алюзії. Митець має справу не з «чистим» матеріалом, а з культурно освоєним, адже існування мистецтва у попередніх класичних формах неможливе в постіндустріальному суспільстві з його необмеженим потенціалом серійного відтворення та тиражування.
Визначальні риси постмодернізму:
культ незалежної особистості;
потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого;
прагнення поєднати, взаємодоповнити істини (часом полярно протилежні) багатьох людей, націй, культур, релігій, філософій;
бачення повсякденного реального життя як театру абсурду, апокаліптичного карнавалу;
використання підкреслено ігрового стилю, щоб акцентувати на ненормальності, несправжності, протиприродності панівного в реальності способу життя;
зумисне химерне переплетення різних стилів оповіді (високий класицистичний і сентиментальний чи грубо натуралістичний і казковий та ін.; у стиль художній нерідко вплітаються стилі науковий, публіцистичний, діловий тощо);
суміш багатьох традиційних жанрових різновидів;
сюжети творів — це легко замасковані алюзії (натяки) на відомі сюжети літератури попередніх епох;
запозичення, перегуки спостерігаються не лише на сюжетно-композиційному, а й на образному, мовному рівнях;
як правило, у постмодерністському творі присутній образ оповідача;
іронічність та пародійність.
Серед перших виразно постмодерністських творів — романи У. Еко «Ім'я троянди» (1980), М. Павич «Хозарський словник», Дюрас «Коханець», П. Зюскінда «Запахи» (1985), Д. Апдайка «Версія Роджерса» (1985).
Постмодернізм у сучасній українській літературі виявляється в творчості Ю. Андруховича, Ю. Іздрика, О. Ульяненка, С. Прощока, В. Медведя, О. Забужко та інших.