152. Цензура і самоцензура, їхній вплив на текст літературного твору.

Цензу́ра — контроль держави над прилюдними виявами думки і творчості. Як правило, проявляється у придушенні вияву певних ідей, торкання певних тем або вживання певних слів. Як привід до цензури часто називається намагання нібито стабілізувати суспільство, над яким уряд має контроль.

Цензура буває відкритою, коли видаються спеціальні закони, які забороняють публікацію або оприлюднення певних ідей (наприклад, Китай, Австралія або Саудівська Аравія, де законом заборонено відвідування веб-сторінок певної тематики); або прихованою, у вигляді залякування, коли людям забороняють висловлювати або підтримувати певні ідеї під страхом втрати роботи, суспільної позиції, або загрозою їх життю.

Цензура – один із чинників, що може істотно повпливати на текст – це інституційна заборона на поширення певних текстів, ідей…

В радянські часи відбувалася ідеологічна чистка творів.

Цензура може бути політичною, моральною та релігійною.

За рад часів моральну цензуру наклали на «Пані Боварі»Флобера, «Лоліту» Набокова.

Сучасне демократичне суспільство не передбачає цензури (література – це інший світ, в який не потрібно втручатися). До читача доходить все без винятку.

Коли в суспільстві довий час панує цензура, то письменники виробляють метафоричну езопівську мову, коли автор приховано говорить про неприховані речі, але редактору немає до чого придертися.

Писання у шухляду – явище внутрішньої еміграції через жорстоку цензуру.

Самоцензура – автор сам уникає конфліктних питань.

153. Датування і локалізація літературного твору, їх різновиди і методи.

Датування – встановлення часу появи творів.

Локалізація – встановлення місця.

Датування літ.творів – це вписування його в літературний процес і контекст. Датування може виявити, яка подія спричинила до написання твору, а також розповісти про вплив ранніх авторів на пізніших. Як правило, автор сам датує свій твір, але він також може зумисне поставити іншу дату, або ж датування може бути умовним, бо твір пишеться усе життя. Дата може фіксувати як кінець роботи, так і початок, виникнення задуму. Датуючи твір, ми можемо спиратися на такі джерела: листи, спогади, публіцистику, події, цитати.

Виділяють дати:

1. Пряма – пряме вказ.дати

2. Широке датування – період праці.

3. Подвійне датування – 2,3 дати, що означають повернення автора до роботи через деякий час.

Датування може бути: абсолютним (конкретне), відносним (припущення).

154. Методи атрибуції літературного твору. Антитеза

Атрибуція – встановлення авторства.

Атрибуцію зумовлюють такі чинники: - автор пише під псевдонімом, криптонімом,

• ім*я автора забулося, загубилося,

• підпис одного тексту кількома авторами.

Методи атрибуції:

• документальна – пошук і досл.документів, на основі яких ми робимо висновки про автора(листи, щоденники, записи, письмові свідчення роботи автора над текстом, біографізм твору) – найточніший метод

• соціологічна – дослідження і пошук у творі світоглядних елементів автора, переконань, ідей

• мовно-стилістична – мова, лексика, синтаксис, стиль письма, діалект

Поняття авторства є не лише літературним, а й юридичним.

Антитеза (грец. άντίθεσιζ — проти­ставлення) — це стилістична фігура, яка утворюється зіставленням слів або словосполучень, протилежних за своїм змістом. Наприклад: «Думав, доля зустрінеться — спіткалося горе» (Т. Шевченко).

Антитеза часто зустрічається в прислів'ях та приказках, афоризмах: «Ситий голодного не розуміє», «Багатство дме, а бідність вдвоє гне». Антитеза використовується для опи­сів, характеристики предметів, часто іронічної або сатирич­ної. Наприклад:

Всякий, хто вище, то нижчого гне, — Дужий безсильного давить і жме, Бідний багатого певний слуга, Корчиться, гнеться пред ним, як дуга.

(І. Котляревський)