- •120. Основні жанри драматичних творів. Драма як рід і як жанр літератури.
- •121. Роль поетики у розвитку літературознавства. Українські поетики 17-18 ст.
- •122. Культурно-історична школа в літературознавстві, її основні положення. Представники культурно-історичної школи в українському літературознавстві.
- •123. Психологічна школа в літературознавстві. Основні положення психолінгвістичної теорії Потебні
- •124. Теорія психоаналізу Фройда, її стосунок до літератури і мистецтва. Концепція колективного підсвідомого Юнга.
- •125. Стиль бароко в літературі. Риси українського бароко.
- •126. Поезія, музика, малярство. Спільне та відмінне між ними в інтерпретації Франка.(«Із секретів поетичної творчості»)
- •127. Зміст і форма художнього твору, їх взаємозв’язок. Компоненти змісту і форми.
- •128. Основні системи віршування.
- •129. Сюжет у художньому творі, основні компоненти сюжету. Сюжет і фабула.
- •130. Композиція літературного твору, основні елементи композиції.
- •131. Художній образ і його функція в літературі
- •132. Стиль класицизму в літературі. Особливості українського класицизму
- •133. Модернізм в літературі та його течії. Філософські засади модернізму.
- •134. Символізм як літературний стиль. Етапи розвитку українського символізму.
- •135. Авангардизм в літературі та його течії. Риси українського авангардизму.
- •136. Постмодернізм як дискурс і художні практика.
- •137. Історія літератури як галузь літературознавства. Історії індивідуальні і колективні. Основні історії української літератури.
- •138. Категорії епічного, ліричного та драматичного як родові ознаки літератури.
- •139. Літературна критика як галузь літературознавства і фактор літературного процесу.
- •140. Бібліографія як наукова дисципліна, типи бібліографії.
- •141. Основні жанри ліричних творів. Поділ лірики за тематичним принципом
- •142. Жанри епічних творів.
- •143. Жанри ліро-епічних творів.
- •144. Тропи у художній системі твору, їх різновиди.
- •145. Роль звукопису у худ.Творі. Їх різновиди
- •146. Роль риторичних фігур у художньому творі.
- •147. Строфіка: прості і канонізовані строфи. Верлібр.
- •148. Літературознавчі школи хх століття: феноменологія, герменевтика, структуралізм
- •149. Місце текстології серед літературознавчих дисциплін, основні завдання текстології
- •150. Історія тексту літературного твору.
- •151. Встановлення тексту літературного твору, його причини і принципи.
- •152. Цензура і самоцензура, їхній вплив на текст літературного твору.
- •153. Датування і локалізація літературного твору, їх різновиди і методи.
- •154. Методи атрибуції літературного твору. Антитеза
- •155. Поняття твору і тексту у сучасному літературознавстві.
- •156. Проблема автора у сучасному літературознавстві.
- •157. Завдання і методи генетичної критики.
123. Психологічна школа в літературознавстві. Основні положення психолінгвістичної теорії Потебні
Художньо-психологічна школа виникає в 2 пол.19 ст. і пов*язана з діяльністю проф. Харківського універу О.Потебні («Мисль і язик») За основу Потебня взяв вчення нім. філолога Гумбольдта. Потебня вважав, що трьом елементам слова – звукові, внутрішній формі і лекс. Значенню – в будь-якому літ. творі відповідають зовнішня форма, образ і зміст (ідея). Таким чином, внутрішній формі слова в жуд. Творі відповідає образ. Кожне окреме слово Потебня розглядає як специфічний поетичний твір.
Мистецтво для людини існує як засіб пізнання дійсності. Поет творить насамперед для себе, а вже потім для читача. Читаючи худ.твір ми продовжуємо творчий акт, і це продовження буде залежати від культурного і освітнього рівня, життєвого досвіду тощо. Головне, чим має займатися літературознавство – досліджувати психологію сприйняття твору як творчий процес.
Потебня розглядав мову як засіб впорядкування людиною вражень від довкілля. Слово несе не тільки значення предмета, а й попередній досвід нації. Тому мова - консолідуючий чинник нації.
Звертаючись до слова-мовлення, Потебня виділяє в ньому в ньому зовнішню форму (артикульований звук), зміст(значення), внутрішню форму (зображене). Остання визначається своєрідністю нац.мови із властивою їй перспективою бачення. На початкових стадіях становлення думка ще тільки нагромаджує матеріал, необхідний для кристалізації її в поняття і тому ще не доросла до слова. Лише коли ця кристалізація стає можливою, з’являється слово, завдяки якому думка знаходить своє вираження в понятті. На вищих рівнях абстрагування слово перестає відповідати потребам думки, обмежує її. Тому мова і мислення не тотожні. Якщо Гумбольдт доводить тотожність мови й духу – без мови нема духу і без духу нема мови -, то Потебня йде далі, стверджуючи , що царина мови не збігається з цариною думки. В середині людського розвитку думка може бути пов’язана зі словом, але на початку вона ще не доросла до нього, а на вищому ступені абстрактності покидає його, як те, що не задовольняє її вимоги. Мова – засіб не вираження думки, а її створення. Основне в інтерпретації тексту – внутрішня форма, через яку здійснюється субєктивізація об’єктивного змісту(власна інтерпретація)
Як і слово, мистецтво виникає не для виразу готової думки, а як засіб творення готової думки. За допомогою слова не можна передати іншому своєї думки, а можна тільки пробудити в ньому його власну думку. Тому зміст твору розкривається не в самому мистецтві, а в його інтерпретації.
У науці зміст слова виражається у понятті, у мистецтві – в образі
Мова окреслює національну свідомість спільноти, є породженням і виявом національного духу. Якщо змінити всі нац. Мови на одну загальнолюдську, то це призведе до зниження рівня думки, оскільки загальнолюдська мова є інтегративна, невкорінена.
На першому етапі розвитку мислення слово є засобом поєднання членороздільного звука з образом – чуттєвим уявленням. Ускладнення внутрішньої форми слова призводить до появи поняття – абстрактного уявлення.