- •120. Основні жанри драматичних творів. Драма як рід і як жанр літератури.
- •121. Роль поетики у розвитку літературознавства. Українські поетики 17-18 ст.
- •122. Культурно-історична школа в літературознавстві, її основні положення. Представники культурно-історичної школи в українському літературознавстві.
- •123. Психологічна школа в літературознавстві. Основні положення психолінгвістичної теорії Потебні
- •124. Теорія психоаналізу Фройда, її стосунок до літератури і мистецтва. Концепція колективного підсвідомого Юнга.
- •125. Стиль бароко в літературі. Риси українського бароко.
- •126. Поезія, музика, малярство. Спільне та відмінне між ними в інтерпретації Франка.(«Із секретів поетичної творчості»)
- •127. Зміст і форма художнього твору, їх взаємозв’язок. Компоненти змісту і форми.
- •128. Основні системи віршування.
- •129. Сюжет у художньому творі, основні компоненти сюжету. Сюжет і фабула.
- •130. Композиція літературного твору, основні елементи композиції.
- •131. Художній образ і його функція в літературі
- •132. Стиль класицизму в літературі. Особливості українського класицизму
- •133. Модернізм в літературі та його течії. Філософські засади модернізму.
- •134. Символізм як літературний стиль. Етапи розвитку українського символізму.
- •135. Авангардизм в літературі та його течії. Риси українського авангардизму.
- •136. Постмодернізм як дискурс і художні практика.
- •137. Історія літератури як галузь літературознавства. Історії індивідуальні і колективні. Основні історії української літератури.
- •138. Категорії епічного, ліричного та драматичного як родові ознаки літератури.
- •139. Літературна критика як галузь літературознавства і фактор літературного процесу.
- •140. Бібліографія як наукова дисципліна, типи бібліографії.
- •141. Основні жанри ліричних творів. Поділ лірики за тематичним принципом
- •142. Жанри епічних творів.
- •143. Жанри ліро-епічних творів.
- •144. Тропи у художній системі твору, їх різновиди.
- •145. Роль звукопису у худ.Творі. Їх різновиди
- •146. Роль риторичних фігур у художньому творі.
- •147. Строфіка: прості і канонізовані строфи. Верлібр.
- •148. Літературознавчі школи хх століття: феноменологія, герменевтика, структуралізм
- •149. Місце текстології серед літературознавчих дисциплін, основні завдання текстології
- •150. Історія тексту літературного твору.
- •151. Встановлення тексту літературного твору, його причини і принципи.
- •152. Цензура і самоцензура, їхній вплив на текст літературного твору.
- •153. Датування і локалізація літературного твору, їх різновиди і методи.
- •154. Методи атрибуції літературного твору. Антитеза
- •155. Поняття твору і тексту у сучасному літературознавстві.
- •156. Проблема автора у сучасному літературознавстві.
- •157. Завдання і методи генетичної критики.
150. Історія тексту літературного твору.
Палеографія (від грец. παλαιόζ — стародавній і γράφω — пишу) — одна з допоміжних літературознавчих дисциплін. З огляду на те, що нею послуговуються в значній мірі історики, переважна більшість літературо знавців не виділяє її як суто літературознавчу дисци пліну. Палеографія вивчає писемні знаки, особливості на писання літер у різні періоди розвитку мови того чи іншого народу, почерки, своєрідність паперу кожної доби, художні прикраси — орнаменти тощо. Вивчення давніх і середньовічних літератур неможливо здійснити без знан ня палеографії. Особливо великої ваги набувають палео графічні дослідження пам'яток літератури доби Київської Русі, написаних не лише на папері, а й на пергаменті, берестяних грамотах. Нерідко палеографам вдається ви крити всілякі підробки чи фальсифікації давніх рукописів.
Історію тексту літературного твору поділяють на 3 фази:
історія тексту від появи задуму до першої публікації,
авторська переробка тексту,
авторське втручання (інші автори, цензура)
Автограф – текст літературного твору, написаний від руки автором.
Список – неавторський запс тексту твору(переписання)
Оригінал – безпосередній запис твору в момент творення
Копія – переписування тексту з готового примірника
Авторизований список – текст, писаний чужою рукою, який містить сліди авторської правки.
Давні тексти можуть мати кілька редакцій з суттєвими фонетичними, лексичними, морфологічними розбіжностями.
Текст – цілеспрямована робота скриптора. Помилки, зроблені випадково, до тексту не відносяться.
Редакція – така переробка пам*ятки, яка зроблена з певною метою, викликана суспільними подіями чи особистими потребами книжника, таку переробку можна назв.літературною.
Зміни, якими радикальними вони не були б, якщо вони викликані випадковими причинами і не містят в собі цілеспрямованої ідейної чи стилістичної переробки пам*ятки, не можуть становити нової редакції пам*ятки.
Редації бувають: ідеологічні (міняється суть), стилістичні (з*яв. Слова-прикраси)
Якщо текст міняється мало, то його назв. Не редакцією, а взводом(рос.)- такий вид тексту, який виникає стихійно, нецільовано, в результаті багаторазового переписування текстів.
Архетип – первісний текст, від якого пішли всі інші.
151. Встановлення тексту літературного твору, його причини і принципи.
Встановлення тексту – діахронне, історично осмислене і критичне прочитання тексту. Проводиться з дослідницькою метою.
Встанов.тексту – це не встанов помилок, це встановлення автентичності тексту.
Якщо вчені натрапили на якийсь давній текст, рукопис, то перш за все цей текст реєструють(номерують листки), вказують автора, час написання. Далі йде етап опису (на якому матеріалі написано, водяні знаки, чим написаний) Далі йде аналіз змісту.
Вчені стикаються з безліччю труднощів при встановленні текстів.При досл. Важливо не викривити текст. Зараз існує безліч способів збереження тексту.
При аналізі, коли у тексті знаходять сумнівні місця, проводиться екзамінація – критична оцінка тексту, з метою встановлення автентичності. Керуються прицьому стильовою єдністю. При виділенні неавторських дописів чи споворень, то такі місця виділяються.
Ще оди спосіб роботи з текстом – контамінація – реконструкція тексту на основі різних джерел. Як правило, її застос.тоді, коли текст не дійшов до нас у цілісному вигляді.
Основний принцип роботи з текстом – принцип текстової апології (контексту). Якщо у тексті є сумнівні місця, то його досліджують і припускають, чи ці рядки відповідають тотожності ситуації, чи вони дописані пізніше, іншою рукою. Контекстом може бути творчість автора, культурно-історична ситуація.