144. Тропи у художній системі твору, їх різновиди.

Поряд із засобами лексичної синонімії письменники й поети, працюючи над мовленнєвою організацією свого твору, дуже часто вдаються до так званої контекстуальної, тобто нефіксованої словниками, синонімії.

Контекстуальними синонімами називаються слова та вирази, які позначають предмет, вживаючись при цьому в невластивому для них або, інакше кажучи, непрямому, переносному значенні. Наприклад: лис, змія, лев (стосовно людини), голова (стосовно розумових здібностей людини) і т. д.

Слово, що використовується в невластивому для нього — пере носному — значенні, традиційно позначається також термі ном «троп» (зворот мовлення). Спроможність слова, властивого й узвичаєного для позначення певного предмета, позначати й інші предмети, виступаючи при цьому в ролі контекстуальних синонімів, тропів, до властивих даним предметам слів, пов'язана з явищем так званої полісемії, тобто здатності слова потенційно утримувати, крім основного, лексичного (або ще: первинного, прямого, предметного), ще й побічні (або ще: вторинні, непрямі, додаткові) значення, наявність яких може виявити себе в конкретно му мовленнєвому контексті.

Поети звичайно вдаються до тропів не лише тоді, коли перед ними стоїть завдання описати цілком невідоме явище, а найчастіше тоді, коли відоме явище вони хочуть розкрити в якомусь новому, незвичайному зв'язку з іншими явищами людського буття. 

В сучасній літературознавчій науці, як і в античній ри ториці, виділяється велика кількість тропів. До основних, найбільш уживаних можуть бути віднесені такі тропи, як метафора, іронія, гіпербола і літота. До цього ряду при микають також епітет і порівняння, які не всі літературо­знавці відносять до тропів.

Різновиди тропів:

Епітет - художнє означення, що виділяє одну ознаку в зображуваному предметі (зелений гай, золоті руки; «Сумна коса і зір чудовий комусь приснилися давно...» - В. Сосюра). Постійні епітети - часто вживані художні означення, що традиційно закріпились за певними словами. Переважно вживаються у фольклорі (козак молоденький, коник вороненький, личко біленьке, голуб сизий, місяць ясний, чорні брови, карі очі, щкі сльози, біле тіло, чисте поле), рідше в художній літе­ратурі ("Поховайте... серед степу широкого" - Т. Шевченко).

Порівняння - зіставлення предметів з метою виявити спільні ознаки [X, як V] (дівчина, як горлиця; «Між горами старий Дніпро, / неначе в молоці дитина» - Т. Шевченко; «Вересень бив у золоті дзвони соняшників, і їм, як гобої, низинно вторували пізні гречки» -1. Драч). Формальний показник - порів­няльні сполучники як, ніби, наче, неначе, мов, немов та ін.

Метафора - перенесення ознаки з одного предмета на інший на основі подібності або контрасту [X нііиУ] (усміх сонця, плин часу, берег пам'ятей, сплески звуку, табун вітрів, туга ліхтарів, стіна лі­су, око темряви, час іде, дні капали, життя пішло, грім ударив, скрипка співає, жайворони дзвонять, тіні бродять, серце плаче, пекло сміється і т. ін.; «Зеленіють жита, і любов ошвіта...» - В. Сосюра).

Різновиди метафори:

Персоніфікація (уособлення) - зображення неживих предметів (речей) у вигляді істот («Реве та стогне Дніпр широкий» - Т. Шевченко; «Умиється зелене літо / І засміється, як дитя...» -М. Рильський).

Алегорія - зображення людей та абстрактних понять (уявлень) про людські і суспільні якості у вигляді конкретних образів - предметів, тварин, рослин, явищ тощо (переважно - у байках). Алегоричний характер мають «Бджола і шершень» Г, Сковороди, «Борвій» М. Старицького, «Каменярі», «Червона калино, чого в пузі гнешся?..», «Гріє сонечко» (алегоричний образ сіяча) І. Франка «Українська мова» В. Самійленка, «Досвітні вогні» Лесі Українки, «Айстри» О. Олеся.

Символ - складна метафора, яка в образі конкретного предмета виражає складні людські уявлення переживання, почуття (напр., Прометей Т. Шевченка, досвітні огні Лесі Українки, Сонячні кларнеті П. Тичини, Знак терезів М. Рильського, лебеді з однойменного сонета М. Драй-Хмари).

Метонімія - перенесення назви одного предмета на інший на основі суміжності (тісного зв'язку [X замість У]: читаємо Шевченка (замість твори Шевченка); Київ усміхнувся (замість кияни усміхнулись); на столі стояло молоко (замість глечик з молоком); «Руда борода розгнівалася» (тобто люди на з рудою бородою); з'їв миску (замість - миску супу); солдати поливали ворога свинцем (свинцевими кулями); «Хата заридала» («Камінний хрест» В. Стефаника); неон проспектів - замість неон вітрин на проспектах.

Синекдоха - різновид метонімії, в якій наявна кількісна заміна понять: замість однини вживається множина, замість частини - ціле і навпаки, Устина в «Інститутці»: «Що наша копійка, кров'ю вона обкипіла» (копійка замість гроші) (Марко Вовчок); «...серце ридає невтішно» (М. Рильський); «всі: сонць украсти тепло».

Перифраз - описова назва предмета, образне розгорнуте найменування (опис замість пряме назви): чорне золото - вугілля, великий Кобзар - Шевченко, великий Каменяр - Франко),

Гіпербола - художнє перебільшення; троп, що полягає в навмисному перебільшенні кількості ті розміру предметів, інтенсивного вияву ознаки тощо для надання більшої виразності та переконливості: «О, сліз таких вже вилито чимало, - / Країна ціла може в них втопитись...» (Леся Українка); «Та ніхто не кохав, через тисячі літ лиш приходить подібне кохання» (В. Сосюра).

Літота - троп, протилежний гіперболі: навмисне применшення кількості чи розміру предметів, інтенсивного вияву ознаки тощо для надання більшої виразності та переконливості: наприклад, в оповіданні Марка Вовчка «Сестра»: бабуся «малесенька, ледве од землі видно».

Оксиморон - поєднання в одному образі протилежних, логічно несумісних понять на основі антонімії - поєднання непоєднуваного (гірка радість, гучна мовчанка, дзвінка (голосна) тиша, живий труп, доросла дитина, безнадійна надія, смертеіснування, життєсмерть, рідна чужина, непереможн безборонність; «Я слухаю нечутні голоси серед німої музики мозаїк» - Л. Костенко).