139. Літературна критика як галузь літературознавства і фактор літературного процесу.

Літературознавство як наука, що вивчає художню літе ратуру, розвивалася з найдавніших часів, спершу — в річищі філософії та естетики, а з кінця XVIII століття — як самостійна дисципліна. Зачатки літературознавчих уявлень знаходимо вже в окремих стародавніх міфах. Перші стрункі літературознавчі концепції дали давньогрецькі мислителі Платон і Арістотель.

Сучасне літературознавство як наука про художню літе ратуру об'єднує три провідні галузі: теорію літератури, історію літератури та літературну критику. Правда, окремі дослідники не вважають літературну критику скла довою частиною літературознавства. Зокрема В. Брюхо-вецький зазначає: «Сучасне літературознавство становить собою складну динамічну систему, яка органічно взаємодіє з критикою літературною»

Літературна критика (від грец. κριτική — здатність судити, розглядати, оцінювати) як складова частина літе ратурознавства має своїм завданням давати ідейно-естетичну оцінку творам письменників, показувати їхнє місце в літе ратурному процесі доби, розкривати позитивні і негативні якості. Літературна критика призначена для письменників та читачів. Першим вона допомагає усвідомити вимоги дійсності до їхньої творчості, а другим — виробити певні естетичні смаки, розібратися в безмежному морі художніх творів, що друкуються в різних періодичних виданнях, виходять окремими книгами.

Провідними жанрами літературної критики є анотації, рецензії, статті, огляди, есе, літературні портрети.

Літературна критика – складова частина літературознавства, що має на меті давати ідейно-естетичну оцінку творам письменників, показувати їхнє місце в літературному процесі доби, розкривати позитивні і негативні якості. Літ.критика призначена як для письменників, так і для читачів. Жанри критики: анотація, рецензія, стаття, есе, оглят.

Франко: Критик мусить вкладати в працю свій темперамент і свої погляди на життя, бо ж він соїм розумом описує розум інших. Значить критика є так само особистою і так само цікавою, як і всі інші роди літератури. Погляди критика на твір можуть бути або згідні з поглядами читачів, або протилежні їм. Критика завжди суб*єктивна. Читачеві слід бути розбірливим у критиці і вміти сприймати не все, а проціджуючи. Інколи критика може бути отрутою, а не здоровою справою. Критика мусить бут науковою (тверезим, розумно вмотивованим осудом) Критика портідна для просіювання неякісної літератури. Літ.критика має бути психологічною, досліджувати психологію автора.

Еліот «Ф-ції літ.критики» Критика не повинна обходити така річ, як досконалість твору, бо пошуки досконалості – це мізерність. Критика – це відсіювання, конструювання, творення комбінацій, виправлення, перевірка.

Критика, до якої вдається досвідчений і кваліфікований літератор у власному творі, є найвищим і найважливішим різновидом критики. Але творчість і критика – різні речі. Творчість є самодостатньою, її мета у ній самій, тоді як критика є критикою чогось поза собою. Критика повинна : аналізувати, порівнювати, давати поради.

Існувала критика радянського соцреалізму – згубне явище для літератури.