§ 3. Завдання, зміст і форми методичної роботи в архівних установах

На основі результатів наукових досліджень, ви­вчення і узагальнення практичного досвіду діяльності архіви про­водять методичну роботу, спрямовану на створення і впровад­ження найдоцільніших прийомів і методів конкретних робіт. Методична робота архівів полягає у розробленні й удоскона­люванні архівних технологій та впровадження у практику ре­зультатів наукових досліджень.

Основними формами методичної роботи є розроблення ак­туальних питань методики архівної справи, підготовка на цій І основі методичних посібників; впровадження розроблених доку­ментів у практичну діяльність архівних установ; обговорення і вирішення методичних питань, що виникли під час роботи, на засіданнях науково-дорадчих органів, методичних нарадах; ви­вчення і узагальнення набутого досвіду роботи у галузі архівної справи та документознавства, його поширення шляхом публі­кації оглядів та статей на сторінках архівознавчих періодичних видань, підготовки доповідей та повідомлень на конференціях, нарадах, семінарах; надання методичної допомоги працівникам архівних установ, діловодних служб інших організацій, відомчих архівів. До методичної роботи належить і складання номенкла­тур справ і схем систематизації, історичних довідок про фонди та огляди робіт, підготовку повідомлень щодо методичних пи­тань, складу документів для співробітників архівних установ. Ме­тодичне керівництво роботою у архівах здійснюють директори архівів, їх заступники, завідувачі відділів, методисти, інформатори.

Важливу роль у розробленні актуальних науково-методичних проблем та в практичному удосконаленні методів архівних робіт відіграють центральні державні архіви, де зосереджено не тільки найцінніші комплекси документів загальнодержавного значен­ня, а й сконцентровано висококваліфіковані наукові кадри. Цен­тральні держархіви є науково-методичними центрами в галузі архівної справи, тобто установами, які ведуть науково-дослідну і методичну роботу з профільних питань, їх завдання полягають у координації наукових досліджень їх компетенції, підготовці збірників документів і довідників про склад і зміст профільних архіву документів, організації методичної і консультативної до­помоги установам з питань архівної справи, участь у підготовці та впровадженні нормативних і методичних документів галузе­вого значення, проведення методичних нарад, семінарів.

Державні архіви Автономної Республіки Крим та областей України є регіональними науково-методичними центрами. Вони надають методичну і консультативну допомогу міським та ра­йонним архівам, установам, організаціям, навчальним закладам з питань архівної справи. На базі регіональних науково-мето­дичних центрів проводяться курси для завідувачів архівними відділами райдержадміністрацій, держміськархівів (Держархів Кіровоградської області), укладаються методичні посібники для працівників державних і відомчих архівів області (Держархів Чернівецької обл.), розробляються інструкції щодо комплекту­вання архівних відділів райвиконкомів, міських архівів доку­ментами особового походження та наукового описання цих до­кументів (Держархів Хмельницької обл.). Держархіви областей України співпрацюють з середніми та вищими навчальними за­кладами (Держархіви Закарпатської, Одеської, Тернопільської, Хмельницької обл., Автономної Республіки Крим, м. Києва та ін.).

Найпоширенішою формою методичної роботи є підготовка різних типів прикладних методичних посібників, які створюють державні архіви на основі нормативних і методичних документів Держкомархіву, наукових розробок УНДІАСД та інших архів­них установ за окремими напрямами і видами робіт. У цих ви­даннях конкретизуються загальні методичні положення і визна­чаються особливості роботи відповідно до специфіки профіль­них для архіву документів з урахуванням наявного досвіду роботи. Видами методичних посібників є методичні рекомендації, пам'ятки, інструкції, методичні листи, номенклатури справ для установ і закладів, схеми систематизації документів фондів, іс­торичні довідки до фондів, огляди окремих ділянок роботи з ме­тою обміну досвідом тощо. Спільна риса всіх видів методичних посібників - їх практична спрямованість. Методичні рекомен­дації укладають для галузевого (внутрішнього) і позагалузево-го (зовнішнього) використання. Вони репрезентують ефективні форми організації праці та нові технології, що ґрунтуються на результатах наукових досліджень і вивченні досвіду роботи ар­хівних та інших установ. Методичні рекомендації для співро­бітників діловодної та архівної служб міністерств і відомств України готують архівні установи на основі відповідних норма­тивно-методичних документів, аналізу і узагальнення практич­ної діяльності, обґрунтовують нові підходи до організації і ме­тодики проведення окремих видів робіт, і виконання техноло­гічних процесів. Пам'ятка як методичний посібник має вужче прикладне значення. Вона призначена для детального опису окремих операцій і прийомів праці й може бути як самостійним документом, так і додатком до іншого нормативно-методичного документу. Інструкція регламентує порядок виконання роботи, подає зміст окремих процесів і послідовність виконання дій. Ро­бочі інструкції визначають організацію і методику роботи щодо конкретного завдання: підготовки збірника до видання, підго­товки виставки, опрацювання фонду. Як правило, інструкція включає такі розділи: мета і завдання роботи, склад матеріалів, за якими вона проводиться, організація роботи (у тому числі і послідовність проведення), методичні вказівки для виконання кожного виду робіт. Додатками до інструкції можуть бути роз­рахункова частина, довідки, схеми, таблиці. Схема класифікації документної інформації є методичним посібником для систе­матизації документної інформації в систематичних каталогах у ви­гляді переліку класифікаційних ділень, розташованих у логічній послідовності, що має задовольняти вимоги науковості, історизму, повноти архівного фонду, завершеності справ, групування документів від загального до часткового. Методичні листи роз­робляють з конкретних питань з метою пояснення необхідності проведення певного виду роботи. Номенклатура справ становить собою затверджений у встановленому порядку систематизований і проіндексований список назв справ, що заводяться у діловод­стві установи або її структурного підрозділу. Історична довідка до фонду містить відомості з історії (біографії) фондоутворюва-ча, його документального та архівного фондів, коротку характе­ристику складу і змісту документів архівного фонду та довідко­вого апарату до нього.

Необхідна вимога до всіх методичних посібників - чіткість формулювань, використання загальновживаної термінології, відсутність повторів і загальних суджень. Обов'язковими рек­візитами і структурними компонентами методичного посібника є назва, анотація, загальні положення (вступ), основні розділи, список використаних джерел і літератури; у разі необхідності -додатки. Назва має бути інформативною і повністю відбивати зміст посібника, підзаголовок - вказувати на його вид. У анотації стисло передають зміст, формулюють мету, вказують на цінність посібника, подають рекомендації щодо його застосування. Вступ коротко висвітлює досвід роботи з цього питання, аналіз нор­мативно-методичних документів і літератури з даної проблеми, тут обґрунтовується запропонована методика роботи, мета і зав­дання посібника. Важливе також чітке визначення цілей, основ­них завдань і методів робіт, що дають максимальний ефект з мі­німальними затратами, послідовність їх проведення, склад ви­конавців.

Підготовка методичних посібників включає такі етапи: роз­роблення плану, підготовка проекту, рецензування і обговорення на засіданні науково-дорадчого органу, доопрацювання проекту з урахуванням зауважень і пропозицій, остаточне оформлення проекту і затвердження посібника керівництвом архівної уста­нови. Проекти підготовлених методичних посібників обговорю­ють на засіданнях методичних комісій або на методичних нара­дах. Така форма методичної роботи поширена в державних архів­них установах. На методичних нарадах, практичних заняттях з підвищення кваліфікації роз'яснюють основні положення впро­ваджуваних методик, визначають сфери їх застосування і мо­жливості використання, організаційні заходи. Аналогічні семінари, наради і консультації проводять також для співробітників відомств.

Проекти нормативно-правових актів та актів нормативного порядку, що підлягають державній реєстраці; наукових звітів, правил, концепцій, положень, методичних рекомендацій та ін­ших методичних документів загальногалузевого та міжгалузе­вого значення обговорюються на засіданнях Методичної комісії Держкомархіву, що є дорадчим органом для розгляду методич­них документів з архівної справи, діловодстіва та інших питань діяльності архівних установ й рекомендує розглянуті документи до впровадження.

Впровадження нормативних документів та методичних роз­робок відбувається згідно зі спеціальним планом. Впровадження нових методичних розробок шляхом консультації співробітників та надання їм допомоги безпосередньо на робочих місцях є ще однією формою методичної роботи. Його підрозділяють на експериментальне і практичне. Експериментальне (дослідне) впровадження є початковою стадією, яка забезпечує підтвер­дження основних положень розроблюваної теми ще до ЇЇ завер­шення. Експериментальне впровадження передбачається в пла­нах робіт як один з етапів розроблення теми. Практичним впро­вадженням є затвердження видання (тиражування) та введення в дію нормативних документів і методичних розробок або вико­ристання положень і висновків теоретичних та прикладних до­сліджень у науково-дослідній, методичній, практичній діяль­ності архівів. Нормативні документи і методичні посібники вва­жаються впровадженими, якщо у відповідності з ними прово­диться практична робота.

Так, упродовж 1959-1965 рр. архівами видано 105 праць, 64 з яких - документальні збірники. Найбільше архівні установи створили методичних посібників протягом 1976-1980 рр., коли було підготовлено 522 методичні посібники, що відображали особливості складу, змісту фондів, впорядкування й описання документів, умови та організацію роботи архівних установ. 79 з них було присвячено забезпеченню збереженості документів, 82 - їх відбору на державне зберігання, експертизі цінності та фондуванню, 163 - створенню і удосконаленню науково-довід­кового апарату, 67 - використанню документів, 22 - організації роботи, й плануванню, здійсненню контролю за виконанням планових завдань, звітності тощо. Впродовж 1991-1997рр. державні архівні установи України підготували 82 методичні посіб­ники, 27 інструкцій, 28 пам'яток, 8 аналітичних оглядів, 13 номенклатур справ та ін. науково-методичних видань із актуаль­них проблем архівістики.

Значну роль у вирішенні питань організації та удосконаленні методики роботи архівних установ, узагальнення та поширення передового досвіду відіграють періодичні видання. Науково-практичний журнал "Архіви України", науковий щорічник УНДІАСД "Студії з архівної справи та документознавства" публікують статті та повідомлення, присвячені методичним ас­пектам діяльності архівних установ. Питання методики висвіт­люють і регіональних виданнях архівів Автономної Республіки Крим, Донецької, Херсонської та Закарпатської обл., що сприяє розв'язанню низки науково-методичних проблем, забезпеченню тиражуванню нормативно-методичними документами район­них і міських архівів.

Однією з важливих ділянок науково-дослідної та методичної роботи є підготовка і проведення науково-теоретичних конфе­ренцій, семінарів, читань, "круглих столів". Позитивне значення таких форм роботи полягає у тому, що вони сприяють підви­щенню фахового рівня архівних працівників, дають їм можли­вість глибше опанувати методами наукових досліджень, отри­мати цінну інформацію з конкретних питань, налагодити корис­ні наукові контакти.

Залежно від концепції та якісного складу учасників, конфе­ренції бувають міжнародними, всеукраїнськими, міжгалузеви­ми, міськими і у межах одного архіву. Запорукою успіху наукової конференції є детально розроблена програма і тематика висту­пів, своєчасне інформування зацікавлених організацій, установ та окремих науковців про її проведення. Заявка про участь (з ві­домостями про автора), тексти доповідей, повідомлень, висту­пів надсилаються заздалегідь до оргкомітету конференції. На підставі отриманих документів оргкомітет формує програму й по можливості забезпечує широке ознайомлення (через видання збірників матеріалів чи електронні публікації) з текстами висту­пів з метою їх ефективного обговорення під час роботи конференції.

Перша в Україні наукова конференція істориків-архівістів відбулася у червні 1961 р. На ній розглядалися завдання архів­них установ у розробленні теоретичних питань архівознавства та інших спеціальних історичних дисциплін. Відтоді такі наукові заходи проходили у 1965,1967,1972,1978 рр. Крім працівників архівних установ, у них брали участь учені академічних інсти­тутів, викладачі вищих навчальних закладів, представники му­зеїв, бібліотек України та інших країн.

Традиції проведення наукових та науково-практичних архіво­знавчих конференцій в Україні відроджені з початком 1990-х ро­ків Держкомархівом та Українським науково-дослідним інсти­тутом архівної справи та документознавства. Наукові аспекти здійснення архівної реформи з метою виведення архівної справи на рівень сучасних вимог, питання про стан науково-дослідної і методичної роботи архівних установ, перспективи їх публіка­ційної діяльності обговорювалися на науково-практичній кон­ференції "Актуальні проблеми розвитку архівної справи в Ук­раїні" 15-16 березня 1995 р. у Києві. 19-20 листопада 1996 р. відбулася наукова конференція "Українське архівознавство: історія, сучасний стан та перспективи", де розглядалися актуаль­ні питання архівного будівництва, шляхи розвитку архі­вознавства як науки у незалежній Україні, проблеми підготов­ки архівістів і викладання архівознавчих дисциплін. Стабіль­ність відновленої традиції засвідчило проведення у Києві восени 1997 р. двох наукових конференцій. Зініційовану УНДІАСД наукову конференцію "Архівна та бібліотечна справа в Україні доби визвольних змагань 1917-1920 рр." (28-29 жовтня 1997 р.) організатори присвятили 80-літтю створення при Генеральному секретарстві справ освітніх Української Центральної Ради Бібліотечно-архівного відділу. 23 жовтня 1997 р. на базі ЦДАГО України відбулася науково-практична конференція "Архівно-слідчі справи репресованих: науково-методичні аспекти вико­ристання", вперше присвячена темі джерелознавчого аналізу ар­хівно-слідчих справ, раніше засекречених. Проблеми вивчення і багатоцільового використання цього специфічного історичного джерела обговорювали співробітники архівних установ, акаде­мічних інститутів, СБУ, прокуратур, комісій з питань поновлен­ня прав колишніх репресованих, члени товариства "Меморіал" та ін. На Міжнародній науковій конференції "Національна ар­хівна спадщина: проблеми збереження" (2-5 листопада 1999 р.) розглядалися питання історії природознавчих досліджень в Україні, технології реставрації документів, захисту документів від біопошкоджень, технічного оснащення архівів, професійної підготовки реставраторів. Залучення молоді до архівознавчих досліджень мала на меті конференція молодих дослідників "Архів і особа" (21 -22 вересня 1999 р.), у ході якої дискутувалися проблеми, пов'язані з перспективами розвитку архівної справи та персональним внеском українських учених у теорію архіво­знавства. Теоретичним і прикладним проблемам спеціальних га­лузей історичної науки та архівної освіти, перспективам інфор­матизації архівної справи присвячувалася Міжнародна науково-практична конференція "Архіви - складова інформаційних ресур­сів суспільства" (17 - 18 жовтня 2001 р.). Наприкінці 1990-х років набули традиційності архівознавчі та джерелознавчі читання, започатковані кафедрою архівознавства та спеціальних галузей історичної науки Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Активну участь в архівознавчих конференціях 1990-х років брали українські вчені: Г. Боряк, І. Верба, І. Войцехівська, Л. Ду-бровіна, Я. Калакура, К. Климова, О. Коваленко, С. Кульчиць-кий, В. Лозицький, О. Мацюк, І. Матяш, Г. Папакін, Р. Пиріг, П. Сохань, В. Ульяновський, В. Шандра, А. Шурубура та ар-хівісти-практики: О. Алтухова, М. Делеган, В. Гика, Л. Гісцова, Л. Гурбова, Т. Зуб, Р. Кондратюк, В. Коротенко, Н. Метальникова, О. Музичук, В. Рєзнікова, Н. Слончак, М. Чиркова, Б. Хаварів-ський, Г. Порохнюк та ін., що сприяло зближенню архівної науки і практики.

Активізація держархівів областей України у справі прове­дення конференцій (спільно з вищими навчальними закладами, краєзнавчими товариствами та ін.) переконливо свідчить на ко­ристь ефективності й популярності такої форми науково-мето­дичної роботи архівних установ в умовах становлення системи післядипломної освіти. Зокрема, лише серед проведених впро­довж 1997 р. (на базі або за участю архівів) заходів: ЦДІАЛ України - семінар з допоміжних історичних дисциплін, Держ­архів Вінницької області - Міжнародна конференція "Історія і культура євреїв в Україні", Держархів Автономної Республіки Крим - наукові читання "Крим. Рік 1917 - рік 1997", Держархів Луганської області - Перші обласні краєзнавчі читання з історії краю, Держархів Закарпатської області - Екуменічна конферен­ція, Держархів Полтавської області - наукові читання пам'яті Л. Падалки, Держархів Тернопільської області - Всеукраїнська наукова конференція "Ідея національної церкви в Україні", Держ­архів Харківської області - Всеукраїнська наукова конференція "Історичне краєзнавство і культура" та Міжнародна наукова конференція "Проблеми історії та археології України" (до 140-річ-чя від дня народження акад. Д. Багалія), Держархів Херсонської області - "Заселення Півдня України. Проблеми національного та культурного розвитку" та ін. Міжнародну архівознавчу конференцію "Архів. Документ. Історія. Сучасність" провів за підтримки Одеської обласної державної адміністрації та Одесь­кої філії фонду Грецької культури Держархів Одеської області 11- 12 вересня 2000 р.

Збірники наукових праць, видані за матеріалами конферен­цій: "Українське архівознавство: історія, сучасний стан та пер­спективи" (К.,1996), "Актуальні проблеми розвитку архівної справи" (К., 1996), "Український біографічний словник: історія і проблематика створення" (Львів, 1997), "Архівна та бібліотечна справа в Україні доби визвольних змагань" (К.,1998), "Архівно-слідчі справи репресованих: науково-методичні аспекти вико­ристання" (К., 1998), випуск 5-й міжвідомчого збірника науко­вих праць "Архівознавство. Археографія. Джерелознавство" -"Архіви - складова інформаційних ресурсів суспільства" (К., 2002) та ін. не лише подають тексти доповідей, а й слугують по­сібниками при вивченні історії теорії та практики архівної справи. Українські архівісти беруть активну участь і в міжнародних наукових конференціях, нарадах, симпозіумах. Зокрема, в другій половині 1990-х років систематичною стала участь представни­ків архівних установ України в Міжнародних конференціях ар­хівів країн Центральної і Східної Європи, що від 1997 р. мають назву "Сковронківські читання" й відбуваються щорічно в Поль­щі. Позитивні результати таких наукових зустрічей полягають в обміні практичним досвідом та розширенні міжнародних професійних контактів.

Іншим напрямом науково-методичної роботи є проведення на базі Держкомархіву України, УНДІАСД, центральних дер­жавних архівів "круглих столів" із залученням представників профільних комітетів Верховної Ради України, органів виконав­чої влади, міністерств, відомств, близьких за профілем акаде­мічних інститутів, вищих навчальних закладів для вирішення важливих питань архівного будівництва. Так, на засіданні "круглого стола" з питань підготовки і перепідготовки кадрів архівістів 29 листопада 1995 р. відзначалося, що розвиток ді­яльності архівних установ в умовах розбудови незалежної держави та демократизація кадрової роботи в галузі вимагають якісно нових підходів до організації та змісту освітньої і профе­сійної підготовки працівників архівних установ. На засідання "круглого стола" з питань інформатизації архівної справи, прове­деному в червні 1997 р. на базі УДНДІАСД, обговорювалася і бу­ла в цілому прийнята концепція інформатизації на засадах си­стемної комп'ютеризації архівної справи в Україні. "Круглий стіл", присвячений обговоренню основних положень Концепції забе­зпечення національних інтересів в архівній справі (розробники: К. Є.Новохатський, Л. О. Скрицька ), відбувся 14 червня 2000 ро­ку. В ході засідання було визначено пріоритети у забезпеченні національних інтересів в архівній справі: привернення уваги суспільства, відповідних державних структур до нагальних професійних потреб архівістів, розроблення і систематичне здій­снення заходів щодо піднесення їх статусу, посилення держав­ного контролю за збереженням архівних документів та архівної інформації, першочергове фінансування програм, спрямованих на збереження Національного архівного фонду та ін.

Для поліпшення постановки науково-дослідної роботи, її організації і методичного забезпечення важливе значення мають інструктивні наради, науково-практичні семінари, збори уста-нов-співвиконавців конкретної наукової теми. На таких нарадах визначають актуальність кожної з розроблюваних тем, окреслю­ють завдання і методику виконання досліджень. Зокрема, си­стематичне проведення впродовж 2000-2002 рр. Центром ін­формаційних технологій Держкомархіву України спеціальних науково-практичних семінарів сприяло розвитку комп'ютери­зації галузі й вирішенню прикладних проблем архівних установ. Так, семінар "Створення електронних версій фондових каталогів у державних архівах України" (13-14 червня 2002 р.) перекон­ливо довів, що інформатизація архівної справи є одним із най-пріоритетніших напрямів розвитку галузі.

Ефективною формою широкого залучення співробітників ар­хівних установ до науково-дослідної і методичної роботи, ак­тивного обміну думками і новою інформацією є науково-мето­дичні семінари. До роботи семінару, як правило, залучають усіх спеціалістів архівів. Кожний учасник розробляє тему чи питан­ня, пов'язане з профілем його роботи. На засіданнях семінару, куди можуть бути запрошені співробітники інших установ або вищих навчальних закладів, заслуховують повідомлення про нові дослідження і методичні розробки, обговорюють актуальні проблеми архівної галузі.

Позитивну оцінку наукової громадськості одержали науково-практичні семінари з проблем спеціальних історичних дис­циплін, що проводяться у центральних архівах. Заслуговує уваги в цьому контексті досвід роботи Науково-методичного кабінету архівознавства та спеціальних історичних дисциплін ЦДІАЛ України, що виник на базі постійнодіючого архівознавчого семі­нару. Наукову концепцію кабінету, сформульовану академіком І. П. Крип'якевичем на початку 1970-х років, в основному було втілено у кінці 1985 р. На базі кабінету проводяться науково-практичні конференції, методичні семінари, заняття зі студен­тами і школярами тощо. Багаторічний досвід роботи теоретич­ного семінару з питань організації науково-технічної докумен­тації (ЦДАНТД України) та методичного семінару ЦДАГО України свідчить про важливість такої форми роботи.

Архівні установи України мають певний досвід морального і матеріального стимулювання працівників, котрі займаються дослідницькою роботою. Впродовж 1971-1990 рр. в Україні що­річно проводився конкурс на кращі наукові праці та методичні розробки з питань архівознавства, діловодства та спеціальних історичних дисциплін, підготовлені співробітниками архівних установ. З метою піднесення творчої ініціативи архівістів у ви­рішенні важливих наукових проблем галузі було встановлено заохочувальні грошові премії. Переможцями конкурсу і лауреа­тами премії стали за цей час близько 100 українських архівістів, серед яких відомі учені й практики: І. Бутич, Г. Боряк, Н. Врадій Л. Гісцова, І. Глизь, М. Крячок, О. Мацюк, О. Мітюков, К. Но-вохатський, Г. Папакін, Г. Портнов, Г. Пшеничний, Н. Слончак, І. Сварник, В. Шандра, Н. Яковенко та ін. Наприкінці XX ст. таку практику було відновлено: моральним і матеріальним сти­мулом для архівістів-дослідників стало заснування 2000 року галузевої премії імені Василя Веретенникова за кращі наукові дослідження в галузі архівної справи та документознавства. Серед її лауреатів - Г. Боряк, Л. Дубровіна, Я. Калакура, І. Ма-тяш, Р. Пиріг, Т. Пустовіт, В. Шандра та ін.

Важливу роль у поширенні наукових ідей в царині архівної справи, вирішенні питань організації та методики роботи архів­них установ, узагальнення й поширення набутого досвіду віді­гравала архівна періодика. Перший спеціальний архівний часопис в Україні - науковий (згодом - науково-популярний) жур­нал "Архівна справа" - було засновано 1925 року. До 1930 року він висвітлював питання теорії і практики архівного будівництва в Україні, друкував статті архівознавчого характеру, відомості з історії архівних установ в Україні та за кордоном, огляди доку­ментів центральних і місцевих архівів, рецензії на архівознавчу літературу. Одночасно робилися спроби видавати довідково-ін­формаційні бюлетені з питань поточного архівного будівництва на місцях: "Червоний архівіст" (Київський губарх, 1924), "Архів­ний робітник" (Луганський окрарх, 1926-1927). На початку 1930-х років періодичні видання Укрцентрархіву (часопис "Радянський архів" у 1931-1932 рр. замінив "Архівну справу") було реорганізовано і злито в єдиний орган наукової публікації документів та теорії й практики архівного будівництва - "Архів Радянської України" (1932-1933). Після тривалої перерви з вихо­дом у 1947 р. першого числа "Науково-інформаційного бюлетеня АУ УРСР" (з 1965р. - науково-інформаційний бюлетень "Архіви України", з 1991 р. - науково-практичний журнал) архівну пе­ріодику відновлено. На початку 1970-х років Донецький облви­конком організував видання тематичного архівознавчого бюле­теня (1971-1973), присвяченого науковим та методичним пи­танням у галузі архівної справи. У 1980-х роках аналогічний інформаційно-методичний бюлетень започаткував архівний від­діл Кримського облвиконкому, що сприяло розв'язанню низки науково-методичних проблем. У другій половині 1990-років по­ряд з єдиним галузевим науково-практичним журналом "Архі­ви України" було засновано (з 1996 р.) науковий щорічник УНДІАСД - "Студії з архівної справи та документознавства", основним завданням якого є висвітлення здобутків української архівної науки і практики.

Загалом науково-дослідна та методична робота має важли­віше значення в діяльності усіх установ архівної галузі. Науково-теоретичні та науково-методичні розробки закладають надійний фундамент реформування архівної системи, впровадження но­вітніх технологій і методик в архівну справу, узагальнення і ви­користання вітчизняного й зарубіжного досвіду.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

1. Дайте визначення поняття "науково-дослідна робота ар­хівних установ".

2. Визначте мету і особливості організації науково-дослідної роботи в архівних установах.

3. Назвіть етапи дослідження у процесі роботи над науково-дослідною темою і розкрийте зміст кожного етапу.

4. Які ви знаєте спеціальні науково-дослідні установи у галузі архівної справи та документознавства, що діють в Україні та за рубежем?

5. Охарактеризуйте функції науково-дорадчих органів дер­жавних архівних установ.

6. Яка мета створення і завдання галузевої служби НТІ?

7. Розкажіть про склад і завдання ДІФ як галузевого центру НТІ.

8. Розкрийте завдання, зміст і форми методичної роботи архівних установ.

9. У чому полягає значення конференцій, семінарів як форми науково-методичної роботи?

10. Розкрийте роль архівознавчої періодики у науково-методичній роботі.