§ 7. Архівна справа в Західній Україні, на Буковині та Закарпатті у 1920-1930-хрр.

В АРХІВНІЙ СПРАВІ Західної України, Букови­ни та Закарпаття у 1920-1930-х рр. відбувалися важливі зміни: було прийнято державні закони щодо архівів, розбудовано ме­режу державних архівів, створено органи управління архівною справою, встановлено контроль за діяльністю відомчих архівів.

Так, у Західній Україні робота архівів велася згідно з декретом про утворення державних архівів та опіку над архівними мате­ріалами, прийнятим польським урядом 7 лютого 1919 р. Для керівництва архівами при Міністерстві віросповідання і гро­мадської освіти було створено Відділ державних архівів, який здійснював і науково-технічний нагляд за архівами міських і гмінних установ та громадських організацій, забезпечував охо­рону документів, готував інструкції, правила щодо комплекту­вання архівів, зберігання та використання документів.

На західноукраїнських землях було створено Державний ар­хів у Львові на базі документів колишнього намісництва та Зем­ський архів на основі документальних фондів крайового архіву гродських і земських актів. Земський архів проіснував до 1933 р., коли його фонди увійшли до складу Державного архіву у Львові. Одночасно при управлінні міста Львова існував Міський архів стародавніх актів, заснований ще в середині XIII ст.

Архіви створювалися у тих місцях, де зосереджувалися вели­кі документальні комплекси як результат діяльності адміністра­тивних і судових установ, громадських організацій. У воєвод­ських центрах - Луцьку, Станіславі (колишня назва Івано-Франківська) і Тернополі державних архівів не було, а докумен­ти зберігалися при установах та організаціях. Така архівна си­стема існувала в Західній Україні до її включення до складу У РСР.

Архіви Буковини, зокрема Крайовий державний архів, ство­рений 1907 р. у Чернівцях, зазнали значних втрат під час першої світової війни (Буковина була ареною військових дій) та розпаду Австро-Угорської імперії. Перший історичний архів Буковини на початку 1918 р. практично був ліквідований разом з імпер­ськими державними установами. Трагічною виявилася доля Крайового архіву після включення Північної Буковини разом з Хотинським повітом Бессарабії до складу Румунії. Архівні доку­менти через відсутність приміщень довго зберігалися у вологих підвалах, де істотно псувалися. 1924 р. матеріали Крайового ар­хіву розмістили у кількох кімнатах адміністративного палацу Буковини. У зв'язку з переміщенням документів Крайового ар­хіву багато архівних справ було пошкоджено або втрачено. Най­ціннішими документальними комплексами були архіви колиш­ніх адміністративних установ, зокрема Окружного управління Буковини (1786-1854), Крайової управи Буковини (1854-1918), Адміністрації Буковини (1918-1923) та ін.

Важливу роль в архівному будівництві краю відіграла Комі­сія державних архівів Буковини, створена у Чернівцях за наказом Міністерства освіти Румунії 1924 р. на чолі з відомим румун­ським істориком і політичним діячем І. Ністором. її завдання по­лягали в концентрації архівних документів та організації окруж­ного державного архіву. Прийнятий в Румунії 1925 р. Закон "Про організацію державних архівів" визначив статус і завдання дер­жавних архівів, у тому числі Чернівецького. Державні архіви країни підпорядковувалися Міністерству освіти, а керівництво ними здійснювала Генеральна дирекція державних архівів Румунії, яка дислокувалася в Бухаресті. Для керівництва державними архівами в окремих регіонах створювалися регіональні дирекції. Чернівецька дирекція державних архівів мала зосереджувати і зберігати документи Буковинського краю. Органи державної влади, військові, церковні й громадські установи зобов'язані були передавати до державних архівів закінчені діловодством документи після тридцятирічного відомчого зберігання, а також передбачалося передання відомчими архівами всіх історичних документів до 1881 р. включно. Закон гарантував забезпечення державних архівів приміщеннями.

Архівні фонди адміністративних і судових установ зберіга­лися в Державному архіві в такому порядку, як надходили, разом з довідковим апаратом. В архіві існували інвентарні описи, те­матичні й географічні покажчики. Архівісти описували докумен­ти, перекладали їх румунською мовою, надавали довідки. Дер­жавний архів здійснював контроль над діловодством установ та відомчим зберіганням документів, затверджував розроблені но­менклатури справ, проводив обстеження архівів різних установ, перевіряв якість відбору архівних справ, призначених до зни­щення. Крім матеріалів відомчих архівів, Державний архів по­повнювався історичними документами, придбаними у приват­них осіб.

1938 року Комісію державних архівів було реорганізовано у Чернівецьку регіональну дирекцію державних архівів, яка керу­вала архівною справою до середини 1940 р., коли Північна Буко­вина і Хотинський повіт Бессарабії ввійшли по складу УРСР.

Архіви Закарпаття після його приєднання до Чехословаччини були підпорядковані новій адміністрації Підкарпатської Русі (урядова назва автономного Закарпаття). Керівником зем­ської архівної служби в краї на початку 1920-х рр. був призначений М. Радвані, якому крайова адміністрація доручила пере­віряти всі архіви Закарпаття. Результатом обстеження стану архівів були ґрунтовні звіти М. Радвані, на основі яких архівіст видав в Ужгороді 1922 р. книгу, що давала характеристику най-значніших архівосховищ Закарпаття: комітатських архівів, ар­хівів привілейованих міст Берегова, Мукачева, Ужгорода, архіву Мукачівської єпархії та ін. Комітатські архіви були розрізнени­ми; документи зберігалися в хаотичному стані у переповнених приміщеннях, потребували впорядкування та обліку. Відтак М. Радвані вважав за необхідне об'єднати комітатські архіви і ство­рити єдиний архів Підкарпатської Русі. Він особисто взяв участь у підготовці проекту його створення, а в травні 1923 р. очолив Крайову архівну комісію, основним завданням якої була орга­нізація крайового архіву. Комісія порушила питання перед Мі­ністерством шкіл та освіти Чехословаччини про будівництво приміщення для архіву. Наприкінці 1920-х рр. архіву було ви­ділено кілька кімнат та підвальні приміщення у жупному адмі­ністративному будинку, куди звозилися документи різних архі­вів Закарпаття. У спорудженому 1936 р. будинку Крайового уп­равління для архіву спеціально відвели обладнані приміщення з металевими стелажами. Значних втрат крайовий архів Закар­паття зазнав під час окупації краю в роки Другої світової війни. Отже, в західних регіонах України, які у 1920 - 1930-х рр. перебували під владою Польщі, Румунії та Чехословаччини, від­бувалися процеси централізації архівної справи, що знайшло кон­кретний вияв в організації центральних органів управління дер­жавними архівами, концентрації документів і створенні дер­жавних крайових архівів. Діяльність архівів регулювалася дер­жавним законодавством. Архівні установи очолювали видатні діячі науки і культури, які відігравали важливу роль в архівному будівництві Галичини, Буковини та Закарпаття.