§ 2. Суб'єкти правозастосувальної діяльності

Суб'єктами, які здійснюють правозастосувальну діяльність, виступають або органи (державні чи місцевого самоврядування), або посадові особи. При цьому посадова особа є первинним суб'єктом, який здійснює правозастосувальну діяльність. У випадках, коли правозастосування здійснює державний орган, його матеріальним субстратом все ж таки виступають певні люди, які виражають волю громадянського утворення і через яких здійснюється діяльність цього утворення як єдиного цілого.

Таким чином, як рішення, що приймає посадова особа, так і рішення, яке виходить від органу держави, приймає посадова особа з тією лише різницею, що в першому випадку його прийнято одноособове, а в другому - колегіальне. Тому успіх правозастосувальної діяльності залежить насамперед від людей, які за своїми професійними якостями, ціннісними орієнтаціями та іншими морально-етичними якостями, психологічними характеристиками здатні здійснювати владні повноваження посадової особи, готувати й приймати закони, обґрунтовані та справедливі правозастосовні акти. Сучасна наука й практика сформулювали перелік якостей, наявність яких є необхідною умовою успішної діяльності посадової особи в сфері правозастосування. Серед них найчастіше називають професіоналізм, високу міру відповідальності, захопленість і задоволеність роботою, престиж закону й законності, дисциплінованість і охайність.

Професіоналізм становить сукупність глибоких спеціальних, у тому числі й юридичних, знань, навичок, умінь, які дозволяють посадовій особі забезпечувати успішну реалізацію всіх цілей правозастосування, тобто достовірно й повно встановлювати потрібні у справі життєві обставини, дотримуватися законності і поважати права і свободи громадян, інших осіб, а також приймати рішення, які відповідають вимогам законності, доцільності, справедливості. В зв'язку з тим, що правозастосування має творчий характер, вимагає оперативного прийняття рішень, іноді в нестандартних, екстремальних умовах, правозастосовник повинен володіти відповідними якостями - вмінням логічно мислити, інтуїцією, мати гарну пам'ять.

Плідний вплив професіоналізму на результати роботи найповніше проявляється в поєднанні з такою рисою правозастосовника, як висока відповідальність за доручену роботу. Посадова особа під час здійснення державно-владних повноважень мусить повною мірою усвідомлювати значимість цих повноважень і втілювати їх у своїх діях, не допускати фактів спрощеного підходу до здійснення тих чи інших передбачених законом процедур, не приймати рішень на основі неповних, або не до кінця перевірених, фактів.

Правозастосовник, як і будь-який інший працівник, тим успішніше досягає позитивних результатів у роботі, долає труднощі, чим більше він захоплений роботою та задоволений її наслідками. Тому захопленість і задоволеність роботою є важливою умовою успішної діяльності правозастосовника.

Особливе значення в роботі правозастосовника має прагнення підтримувати престиж закону й законності, що є вираженням важливої ціннісної орієнтації. Правозастосування, покликане конкретизувати загальну норму з врахуванням реальних життєвих ситуацій, досягає своєї мети лише у випадку, коли правозастосовні акти є законними як за формою, так і за змістом, тобто відповідають застосованій у справі нормі права. Посадова особа не лише визнає закон і законність як особливу соціально-юридичну цінність, але й беззастережно керується ними в своїй діяльності. Наприклад, він не надає особам права та пільги, які не передбачено законом, не звільняє винних осіб від юридичної відповідальності, не бере хабарів.

Для того, щоб правозастосовник міг з успіхом справлятися з великою кількістю документів, юридичних справ, що постійно проходять через його руки, він мусить бути дисциплінованим і акуратним. Зрозуміло, що факти тяганини, пропуску встановлених законом строків проведення тих чи інших правозастосовних дій, втрати справ або окремих документів є серйозними дисциплінарними проступками, які негативно впливають на ефективність діяльності правозастосовного органу в цілому. Дисциплінованість особливо важлива для правозастосовників, діяльність яких суворо регламентовано процесуальними нормами кримінального, цивільного й адміністративного судочинства.

На розв'язання завдань формування кадрового складу посадових осіб, здатних належним чином здійснювати правозастосуваль-ну діяльність, спрямовано складну й багатопланову кадрову політику держави. Основи такої політики закріплено в законах, нормативно-правових актах органів державної виконавчої влади. Серед них особливого значення набуває концепція кадрової політики, яку приймає президент країни чи уряд, і яка визначає наукові засади розв'язання кадрових проблем держави, структуру й принципи державної кадрової політики на тривалий період, раціональні методи підбору та розстановки кадрів, пріоритетні напрями роботи з ними.

У процесі підбору й розстановки кадрів правозастосовників, підвищення їх кваліфікації та розвитку професійних здібностей застосовують такі методи:

- ускладнений порядок заміщення посад суб'єктів правозастосування;

- створення відповідних умов для підвищення професійного рівня шляхом самоосвіти, навчання в спеціальних навчальних закладах підвищення кваліфікації;

- установлення нормативів правозастосувальної діяльності та рівномірний розподіл службового навантаження між окремими працівниками;

- функціональний розподіл праці; правозастосування виступає формою реалізації норм майже в усіх галузях права: цивільного, кримінального, адміністративного, фінансового тощо. Через те в органі, який здійснює правозастосовну діяльність з широкого кола питань, практикується спеціалізація працівників на окремі вузькі категорії справ, що позитивно впливає на результати роботи;

- розподіл праці між різними органами. Найповніше й послідовно цей принцип втілюється в кримінальному судочинстві;

- забезпечення правозастосовнику додаткових гарантій права на самостійну й незалежну від стороннього втручання діяльність.