§ 5. Профілактика девіантної поведінки як рання профілактика злочинності

Запропонована вище типологія девіантної поведінки дозволяє поділити процес профілактики на три етапи. Перший етап - профілактика девіантних дій. Другий етап - профілактика деліктів. Третій етап - профілактика злочинів.

Зрозуміло, що відхилення від нормативних систем, не санкціонованих державою, менш суспільне небезпечне, ніж відхилення від нормативної системи права. Це пов'язано з тим, що, як ми вже зазначали, всі нормативні системи захищають обумовлену певним рівнем розвитку систему цінностей суспільства. Держава, санкціонуючи нормативну систему права, прагне захистити вищі, декларовані в цьому суспільстві, цінності. Тому, говорячи про меншу суспільну небезпеку девіантних дій, ми маємо на увазі те, що порушується цінність, яка в ієрархії цінностей посіла значно нижче місце, ніж ті, що захищено правом. На цьому етапі ресоціалізація особи ведеться методами, виробленими педагогічною наукою. Серед форм виховання превалює переконання.

Другий етап передбачає профілактику правопорушень. Важливість цього етапу полягає в тому, що особа, умовно кажучи, «проскочила» етап профілактики девіантних дій, а, отже, зазвичай, має стійкі установки на порушення нормативної системи права. Тому арсенал засобів виховної роботи на цьому етапі мусить бути жорсткішим. Серед форм виховання превалює примус, але примус адміністративного характеру.

На останньому етапі уповноважені суб'єкти методами, властивими їм, та дозволеними чинним законодавством, впроваджують профілактичні заходи, спрямовані на превенцію злочинності. Цьому етапові властиві жорстка регламентація арсеналу профілактичних дій та порядку їх впровадження.

Зрозуміло, що кримінологічна профілактика, як і будь-яка профілактика, мусить спиратися на науково обґрунтований прогноз. При цьому сама профілактика повинна бути поділена на загально-соціальну та індивідуальну. Відповідно і методики прогнозування мусять бути як загальносоціальними, так і індивідуальними.

Починаючи з 70-х років XX ст., вітчизняні кримінологи приділяли значну увагу створенню методик індивідуального кримінологічного прогнозування. Ще в 1974 році в монографії «Преступное поведение. Социальные и психологические черты» С. А. Тара-рухін розглянув загальнотеоретичні питання прогнозування злочинної поведінки та її мотивації. Він розробив також типологію неповнолітніх правопорушників.

На нашу думку, найкращим продуктом цього наукового пошуку стали методики, створені колективом авторів науково-дослідної лабораторії при КВШ МВС СРСР на чолі з А. П. Закалюком.

І сьогодні триває творчий пошук, спрямований на створення методик індивідуального кримінологічного прогнозування, який спирається на теоретичні засади, сформульовані віце-президентом кримінологічної асоціації України, академіком Академії правових наук А. П. Закалюком. Зазначимо їх.

1. Однією з найважливіших форм реалізації прикладної функції кримінології є індивідуальне кримінологічне прогнозування, на якому ґрунтується процес індивідуальної профілактики.

2. Тривалий час основними методологічними підходами, на базі яких розроблялися методики індивідуального кримінологічного прогнозування, були:

- клінічний підхід;

- детерміністський підхід;

- еталонний підхід. 3. Ці підходи в процесі індивідуального кримінологічного прогнозування обумовлювали стандартний набір таких недоліків:

а) низький рівень достовірності прогнозу;

б) громіздкий його інструментарій;

в) складний інструментарій прогнозу.

4. Позбутися цих недоліків дозволяє методологія типологічного підходу.

5. Згідно з типологічною методологією, теоретично виявляють типи кримінальної зараженості особи, та емпірично встановлюють прогностичне вагомі показники та їх питому вагу в процесі формування злочинця.

6. Деформації системи цінностей особи в основному формуються під впливом дисфункцій інститутів соціалізації.

7. Основними інститутами соціалізації підлітка сьогодні є сім'я, школа, засоби масової інформації (насамперед телебачення, а згодом прогнозується Internet), безпосереднє соціальне оточення (виробничий або навчальний колектив, група дозвілл-євої діяльності).

Особливе кримінологічне значення мають неформальні (неофіційні) групи підлітків у сфері неорганізованого дозвілля, поведінка яких нерідко набуває антисуспільного злочинного характеру. Культивування в таких групах пияцтва, наркоманії, статевої розбещеності та інших подібних соціоаномалій (девіантних відхилень) часто дістає передкримінальний і кримінальний (деліквентний) характер. Як передкримінальні виступають особистісні прояви поведінки, за якими з більшою чи меншою вірогідністю можна стверджувати про можливе вчинення злочинів (прогнозувати делінквентність) і застосовувати профілактичні заходи.

Література до теми 8

1. Аберкромби Н., Хилл С., Тернер Б. С. Социологический словарь -М., 2000.

2. Бєлєнок О. А., Стадній М. В. Девіантна поведінка сучасної української молоді як соціальна проблема / / Уряду України... - К., 2001. - Т. 22. - С. 640-648

3. Гшшнский Я. И. Социология девиантного поведения как специальная социологическая теория // Социол. исслед. - 1991. - № 4. - С. 74.

4. ПдеНС Н. СОЦІОЛОГІЯ. -- К., 1999.

5. Джужа О. М., Корейський С. М. Проблеми девіантної поведінки (кримінологічний аспект) // Науковий вісник. - 1999. - № 1. - С. 179-183.

6. Дюркгейм Э. О разделении общественного труда. Метод социологии. - М., 1991.

7. Дюркгейм Э. Самоубийство. - СПб., 1998.

8. Забзалюк Д. Є. Злочинність як форма девіантної поведінки // Уряду України... - К., 1999. - Т. 18. - С. 224-230.

9. Зелинский А. Ф. Криминология. - Харьков, 2000.

10. Корейський С. М. Профілактика девіантної поведінки молоді як протидія організованій злочинності // Уряду України... - К., 2001. - Т. 22. - С. 636-640.

И. Коэн А. Отклоняющееся поведение и контроль над ним // Американская социология. - М., 1972.

12. Мерен/сое А. В., Никитина М. Н. Социальный портрет современной проститутки // Социол. исследования. - 2000. - № 5.

13. Мертон Р. Социальная структура и аномия // Социол. исследования. - 1992. - № 2-4.

14. Міллер А. Суть ранньої профілактики злочинів неповнолітніх // Радянське право. - 1986. - № 4. - С. 68-69.

15. Мортинець І. М. Проблеми девіантної поведінки молоді в умовах демократизації українського суспільства. - Львів, 1994.

16. Муляр В. Маргіналами не народжуються // Віче. - 2002. - № 1. - С. 38-43.

17. Смелзер Н. Социология. - М., 1994.

18. Смелзер Дж. Социология // Социол. исследования. - 1992. - № 2. - С. 98-99.

19. Смирнова Е. Э., Курлова В. Ф., Матюшкина М.Д. Социальная норма и возможности ее измерения // Социол. исследования. - 1999. - № 1.

20. Социология / Г. В. Осипов (руководитель авт. кол.), Ю. П Коваленко, Н. И Щипанов, Р. Г. Яновский. - М.,1990.

21. Соціологія: Матеріали до лекційного курсу. - К., 1996.

22. Тадевосян С. В. Словарь-справочник по социологии и политологии. - М., 1996.

23. Тарарухин С. А. Преступное поведение. Социальные и психоло-гичесике черты - М., 1974. - С. 153-204.

24. Феофанов К. А. Социальная аномия: обзор подходов в американской социологии // Социол. исследования. - 1992. - № 5.

25. Штомпка П. Социология социальных изменений. - М., 1996.

26. Юридическая социология: Учебник для вузов. - М., 2000.

27. Явич С. Л. Об исследованиях механизма действия права // Советское государство и право. - 1973. - № 8. - С. 26-32.

ТЕМА 9

СОЦІОЛОГІЯ ЗЛОЧИННОСТІ