§ 2. Внутрішня структура юридичного конфлікту

Згідно з загальноприйнятими в юриспруденції положеннями, виділяють таку структуру юридичного конфлікту: суб'єкт, об'єкт, суб'єктивна сторона, об'єктивна сторона. Зауважимо, що лише за наявності всіх чотирьох елементів структури можна вести мову про наявність юридичного конфлікту. Розглянемо кожний елемент докладніше.

Суб'єкт юридичного конфлікту

Одразу слід провести чітку межу між поняттями «учасник» і «суб'єкт» конфлікту. Зрозуміло, що «учасник» конфлікту - поняття ширше, його складовим елементом є поняття «суб'єкт».

У юридичному конфлікті можна виділити таких учасників.

Безпосередні учасники - особи, чиї дії передбачено одним із чинних кодексів або нормативних документів і відповідно ведуть до настання юридичних наслідків.

Організатори - особи, які планують і керують розвитком юридичного конфлікту, не беручи в ньому безпосередньої участі.

Підбурювачі - особи, які провокують початок конфлікту, підбурюючи одного з майбутніх учасників до дій, що мають юридичні наслідки.

Пособники - особи, які будь-яким чином сприяють розвиткові юридичного конфлікту.

Посередники та арбітри - особи, які своїми діями намагаються припинити юридичний конфлікт, розв'язавши основні протиріччя і, тим самим, привести учасників конфлікту до консенсусу.

Свідки - особи, які виступають пасивними спостерігачами конфлікту.

Серед виділених учасників юридичного конфлікту лише безпосередні учасники завжди виступають суб'єктами. При класифікації учасників конфлікту залежно від галузі права, яка регламентує поведінку, що має юридичні наслідки, слід зазначити такі нюанси. У кримінальному праві докладно розглядають форми співучасті суб'єктів злочинних діянь. Ці розробки дістали втілення в ст. 27 чинного Кримінального кодексу України «Види співучасників». Частина перша ст. 27 ККУ перелічує таких співучасників злочину: «Співучасниками злочину, поряд із виконавцем, є організатор, підбурювач та пособник». Кримінальну відповідальність кожного з співучасників визначено в ст. 29 КК України. Отже, в межах кримінального права такі учасники, як організатор, підбурювач та пособник чітко визначені як суб'єкти злочину, а відтак - і юридичного конфлікту. Наприклад, особа розробила план розкрадання цінностей з ювелірного магазину. Знайшла план приміщень і сигналізації, організувала хронометраж роботи магазину, розробила систему заходів забезпечення майбутніх учасників розкрадання алібі, а також збуту вкрадених речей, розподілила ролі безпосередніх викрадачів. На момент вчинення злочину ця особа перебувала за межами держави, де було вчинено злочин, і, зрозуміло, що безпосередньої участі в розкраданні не брала. Виникає запитання: чи є ця особа суб'єктом юридичного конфлікту? Частина 3 ст. 27 однозначно зазначає, що діяння цієї особи слід кваліфікувати як співучасть у вчиненні злочину як організатор. З погляду соціальної доцільності такої кваліфікації кримінального права можна констатувати абсолютну її доцільність, бо існує висока ймовірність, що злочин не був би вчинений, якби не існувало організатора, або учасники злочинної групи відмовилися б від вчинення злочину під час підготовки, враховуючи невідступність настання кримінальної відповідальності, а відтак організатор - найбільш соціальне небезпечна особа в цій групі. З цього прикладу можна зробити хибний висновок, що організатор, підбурювач та пособник завжди є суб'єктами юридичного конфлікту, але це далеко не так.

Розглянемо інший приклад. В стосунках умовного подружжя Шевченко намітилася кризова ситуація, що зумовлює постійні сварки. До того часу, доки жоден з членів подружжя не вчинить дій, що ведуть до юридичних наслідків, цей конфлікт не є юридичним. Батько дружини з подружжя Шевченків завжди вважав, що цей шлюб дуже невдалий для його доньки. Тому він організував зустріч доньки з кваліфікованим юристом, який пояснив дружині Шевченко її права щодо майна, нажитого в шлюбі, а також те, що за відсутності неповнолітніх дітей та суперечок з приводу спільно нажитого майна процедура розірвання шлюбу досить проста і здійснюється ЗАГСом. Після цього дружинна вдалася до юридичних дій, що зумовили розірвання шлюбу. В цьому випадку батько дружини Шевченко виступав як організатор і підбурювач, але в межах цивільного права такі діяння не тягнуть за собою юридичної відповідальності, отже, організатор, підбурювач і пособник є лише учасниками юридичного конфлікту, а не суб'єктами. Тому щоб з'ясувати, чи є особа учасником чи суб'єктом юридичного конфлікту, треба чітко усвідомлювати, в межах якої галузі права відбувається юридичний конфлікт.

Коло суб'єктів юридичного конфлікту мусить охоплюватися поняттям «суб'єкт права». За суб'єктом юридичного конфлікту, як і за суб'єктом права, повинно бути визнано особливу юридичну властивість - правосуб'єктність. Правосуб'єктність включає в себе такі елементи:

правоздатність - здатність мати права та обов'язки;

дієздатність - здатність своїми діями набувати, здійснювати, змінювати, припиняти права та обов'язки;

деліктоздатність - здатність нести відповідальність за свої вчинки, передусім за правопорушення.

Наведені положення стосуються фізичних осіб. Щодо юридичних осіб, тобто державних і недержавних організацій, держави в цілому, то їх правосуб'єктність відбивається у визначених чинним законодавством їх компетентності та правовому статусі.

Суб'єктом юридичного конфлікту е всі суб'єкти права, а саме юридичні та фізичні особи у встановленому чинним законодавством порядку.

Об'єкт юридичного конфлікту

Одразу треба розмежувати поняття «об'єкт» та «предмет» конфлікту. Об'єктом конфлікту є те, на що спрямовано протидію суб'єктів. Предметом конфлікту є саме протиріччя, що лежить в його основі. Наприклад, об'єктом конфлікту є посада, з приводу якої сперечаються дві особи, а предметом - об'єктивно обумовлена неможливість двох осіб одночасно обіймати одну посаду.

Конфліктологи виділяють такі етапи формування об'єкта конфлікту:

1) у майбутніх суб'єктів можливого конфлікту з'являється інтерес до одного і того ж об'єкту;

2) об'єкт стає перетином несумісних інтересів;

3) з приводу об'єкта сторони вступають у протиборство, і тоді об'єкт стає об'єктом реального конфлікту.

Для юридичного конфлікту нюанси полягатимуть лише в тому, що на першому етапі суб'єкти мусять мати властивість правосуб'єктності, а на третьому етапі суб'єкти повинні вдаватися не просто до дій, а до дій, що мають юридичні наслідки.

Під об'єктом юридичного конфлікту можна розуміти, по-перше, потенційний об'єкт - суспільні відносини, що підпадають під правове регулювання, на яке спрямовано протиборство. По-друге, реальний об'єкт - цінності, ресурси, статус, а також дії, результати дій, на які спрямовано протиборство.

Істотною характеристикою об'єкта конфлікту є його неподільність. Неподільність об'єкту може бути як об'єктивною, так і суб'єктивною, тобто коли неподільність є наслідком бажань та інтересів сторін.

Неодмінною ознакою юридичного конфлікту є наявність об'єкта. При цьому зауважимо, що трапляються випадки, коли об'єкт юридичного конфлікту виражений не явно. Зокрема, в конфліктологічній літературі наводять приклад, коли конфлікт починається з моменту, коли свідомий громадянин робить зауваження особі, яка здійснює хуліганські вчинки. На думку авторів підручника «Юридическая конфликтология» за редакцією В. М. Кудрявцева, в цьому випадку на момент початку конфлікту не існувало об'єкту, яким би прагнули володіти суб'єкти конфлікту. Але таке твердження не коректне, оскільки в юридичній літературі доведено, що об'єктом права є сутність та форма певних відносин. У наведеному прикладі правопорушник порушував приписи ст. 296 КК України, а свідомий громадянин захищав встановлені законом норми поведінки, отже, об'єкт явно виражений - це суть і форма певних відносин.

Розглядаючи структуру юридичного конфлікту, ми базувалися, в основному, на теоретичних засадах, створених у юриспруденції, які не суперечать поглядам соціологів, оскільки нормативна система права є однією з сукупностей соціальних нормативних систем, хоча їй і властиві певні специфічні ознаки. На нашу думку, з погляду соціології права потрібно до об'єктів юридичного конфлікту додати ще й сам законотворчий процес. У правових науках чітко визначено, що будь-яка дія оцінюється з точки зору чинного законодавства на момент вчинення злочину чи правопорушення, або чинного законодавства на момент судового розгляду за умови, що приписи цього законодавства не погіршують стан підсудного. Але нормативна система права виникає не сама по собі, її створюють уповноважені органи держави, а отже - конкретні люди.

Теоретично право мусить фіксувати соціальне найдоцільніші форми взаємодії соціальних суб'єктів. Проте на практиці, за твердженням представників «радикальної кримінології», дуже часто приписи норм права відображають інтереси правлячої еліти. Зауважимо, що норма права завжди є відображенням зіткнення сукупності інтересів кількох соціальних груп. Реалізувати всі інтереси практично неможливо, тому виникає нагальна потреба фіксувати в нормі права ті взірці поведінки, які реалізують інтереси більшості населення. А інтереси, які не відобразилися в нормі права, мусять належати до категорії другорядних для всіх суб'єктів соціальної взаємодії.

Зрозуміло, що сам законотворчий процес завжди буде конфліктним. Зафіксована законом норма поведінки в подальшому визначатиме правомірність або неправомірність будь-яких дій. Саме тому сам правотворчий процес виступає об'єктом юридичного конфлікту. Цьому аспекту присвячено окремий розділ посібника.

Суб'єктивна сторона юридичного конфлікту

Суб'єктивною стороною юридичного конфлікту в правознавстві називають соціально-психологічний механізм конфлікту. Мотиваційна система суб'єктів, що вступають у конфлікт, включає в себе: потреби, інтереси психологічні установки, мотиви, цілі, волю. Всі ці елементи поетапно змінюють один одного, аж доки не дістануть відображення в конкретних діях. Кожна дія починається з наявності потреби. Під потребою розуміють дефіцитний ресурс, якого не вистачає наданий момент суб'єкту діяльності. Типологію потреб за рівнем подано в темі «Особливості правової соціалізації особистості». Усвідомлення суб'єктом діяльності потреби переводить її у розряд інтересів. Антагоністичність інтересів (як об'єктивна, так і суб'єктивна) є базисом будь-якого, в тому числі й юридичного, конфлікту. Саме інтерес обумовлює, які саме шляхи реалізації потреб обере суб'єкт діяльності.

Отже, мотиваційний процес у будь-якій діяльності, в тому числі й у конфліктній передбачає: формування мотиву на підставі потреби, інтересу, установки; формування цілі та прийняття рішення на вчинення конфліктних дій (вольовий акт).

Як викладено в темі «Особливості правової соціалізації особистості», сприйняті на рівні інтеріоризованих установок норми полегшують обрання форм поведінки, точніше й чіткіше вказують, як саме треба діяти. Якщо суб'єкт діє згідно зі встановленими в суспільстві нормами поведінки, мотиваційний цикл істотно скорочується. Якщо суб'єкт вступає в конфлікт, таке скорочення мотиваційного циклу неможливе. В цьому разі суб'єкт завжди діятиме заради реалізації потреби, відчуваючи опір протилежної сторони. Неодмінною ознакою конфліктної діяльності є чітко виражене протиріччя інтересів, мотивів, цілей, оформлене закінченим суб'єктивним образом.

У конфліктологічній літературі, здебільшого, відзначають свідомий характер конфлікту. Очевидно, слід підкреслити не просто свідомий, а саме оціночний характер мотиваційного процесу в конфліктних протидіях. І якщо розглядати всі етапи формування мотиву, то практично на кожному з них суб'єкт може внести суб'єктивну оцінку, яка не відповідає об'єктивним реаліям. Результатом такого суб'єктивізму стане помилковий конфлікт. Помилковий (хибний) юридичний конфлікт виникає у випадку, якщо хоча б одна із сторін на одному з етапів мотиваційного циклу допускає суб'єктивну оцінку, що не відповідає об'єктивній ситуації.

У помилковому юридичному конфлікті можливі такі чотири основні ситуації:

1) сторона вважає, що перебуває з іншою стороною в правовідносинах, але насправді це не так;

2) сторона не усвідомлює, що вона перебуває в правовідносинах з іншою стороною;

3) одна із сторін вважає, що опонент діє незаконно, тоді як ці дії є правомірними;

4) одна із сторін вважає, що опонент діє правомірно, тоді як ці дії є незаконними.

Розв'язання помилкового конфлікту, що не дістав значного розвитку, тобто коли ще не було вчинено дії, які мають юридичні наслідки або ці наслідки незначні, досить просте завдання. Для цього достатньо пояснити помилку стороні, яка її припустила, і стимулювати бажання та можливість виправити цю помилку.

Значною мірою форми поведінки, які обирає суб'єкт юридичного конфлікту, залежать від ціннісних установок цього суб'єкта. Зрозуміло, що збиток, який буде завдано протилежній стороні, залежатиме від форми обраної протидії. І якщо збитки будуть значні, розв'язання конфлікту буде ускладнене. Тому значної актуальності набуває кваліфікована, всебічна юридична оцінка реальних дій суб'єктів юридичного конфлікту.

Об'єктивна сторона юридичного конфлікту

Об'єктивна сторона юридичного конфлікту полягає в характері дій суб'єктів. При цьому неодмінною ознакою конфліктних дій є їх спрямованість на протидію опоненту та прагнення завдати йому шкоди заради задоволення власних потреб.

Поведінку під час конфлікту за характером умовно можна поділити на наступальну та оборонну. При цьому сторони можуть використовувати на різних етапах і наступальну, і оборонну тактику. За спрямованістю можна виділити значну кількість конкретних форм, ось деякі з них: дії, спрямовані на захват і утримання спірного об'єкту, створення перешкод для діяльності протилежної сторони, дії, спрямовані на знесилення іншої сторони в сферах, не пов'язаних із конфліктом, захват і підкорення суб'єкта, нанесення прямої фізичної та матеріальної шкоди тощо.

З точки зору диспозиції правових норм конкретна поведінка суб'єктів протиборства може бути юридичне значимою чи юридичне нейтральною. Будь-яка юридичне значима дія охоплюється поняттям «правова поведінка», яка, в свою чергу, поділяється на правомірну та протиправну поведінку.

Дії суб'єктів юридичного конфлікту можуть бути юридичне нейтральними, юридичне значущими (правомірними, протиправними, правомірними в одних аспектах і протиправними в інших), юридичне нейтральними в поєднанні з юридичне значимими.